Замість сотого округу — дитсадок…

Сумна слава сотого округу, очевидно, з Кіровоградом асоціюватиметься ще довго. І хоча нумерація округів змінена, але сваволя, якою відзначилися тоді події в обласному центрі, забудеться нескоро. Відтоді кожні вибори в місті викликають і неприємні очікування, і мало не спортивний інтерес: якого коника цього разу викинуть?

Ті, хто сподівався на гострі відчуття, цієї осені були явно розчаровані: вибори в Кіровограді пройшли досить спокійно, на одній із підсумкових прес-конференцій Володимир Яворівський (БЮТ), який минулими роками всіляко намагався протистояти фальсифікаціям у Кіровограді, порівняв їх із дитсадком. І справді, на тлі колишніх пристрастей вересневе волевиявлення мало вигляд лагідного бабиного літа, хоча й не обійшлося без прикрих моментів.

Найбільшою проблемою виборів у Кіровограді (як, мабуть, і в усій Україні) стала якість списків. Практично на кожній дільниці траплялися прикрі помилки, які не дозволяли окремим людям проголосувати. Інколи йшлося не про одного-двох, а про десятки, а то й сотні виборців. Вчорашні і новоспечені студенти, новосели, ті, хто голосував уперше, — їм фактично можна було й не сподіватися віддати свій голос за обрану політсилу без проблем. І якщо в таких випадках причину ще можна якось пояснити (не встигли внести до списку), то зрозуміти з погляду логіки «пропажу» цілих будинків чи груп будинків, мешканці яких раніше мали можливість волевиявитися без попередніх перевірок та уточнень свого прізвища в заповітному списку, непросто. Очевидно, виборці всієї України замислювалися над питанням: якщо минулими роками, коли про комп’ютери та іншу техніку у глибинці й не чули, списки складалися більш-менш якісно, — то чому ж сьогодні, коли цей процес досить технізовано, маємо такий сумний результат? Хоч би там як, але на Кіровоградщині через це, як підрахували представники різних політичних сил, не змогли проголосувати близько одного відсотка виборців.

Але якщо це можна назвати прикрим, але все ж таки прогнозованим моментом виборів, то в нашій області несподівано негативно проявила себе Соцпартія. Як відомо, в парламент наступного скликання вона не проходить, не набрала достатньої кількості голосів ця політична сила й на Кіровоградщині (2,79 відсотка). Але, очевидно, дуже прагнула їх набрати. Ще в день виборів на прес-конференціях озвучувалась інформація, що на одній із дільниць спостерігач від СПУ намагався вкинути до урни сім бюлетенів, а його колега по партії, депутат сільської ради, намагався підкупити виборців (цей факт начебто зафіксований співробітниками СБУ, йшлося про 50 гривень за голос). Більше того, як повідомив прокурор області Олександр Гардецький, порушено кримінальну справу за фактом спроби організації «каруселі» у двох вищих навчальних закладах міста, до чого причетні представники СПУ.

І хоча перший секретар обкому Соцпартії Микола Садовий публічно заперечив причетність членів партії до згаданих ситуацій, зауваження Гардецького, що він на місці Миколи Ілліча не поспішав би робити гучних заяв, насторожує. Тим більше що Микола Садовий був одним із тих, хто самовіддано боровся з фальсифікаціями на сотому окрузі. Як член ТВК він як міг протистояв натискові абсолютної більшості її членів, котрі мали інше завдання… Кіровоградці, очевидно, пам’ятають про це, і тим більше прикро було бачити Садового під час прес-конференції збентеженим, непереконливим і майже розгубленим. Чи це така ціна відданості партійним інтересам?

Ця ситуація підкреслила й висвітлила іншу проблему — коли небайдужі люди, організатори й інтелектуали, інтегруючись у партійні структури, стають настільки залежними від них, що мусять поступатися чимось головним, власне — тим, за що боролися, що обстоювали з самого початку. Коли таких прикладів багато, це підриває загальний потенціал, девальвує цінності, насамперед морального характеру, яких нашому суспільству і так бракує.

Гостроти виборам у Кіровограді могли б надати хіба що одночасні перевибори міського голови (й досі незакритими залишаються деякі спірні питання його обрання та процедури вступу на посаду). І хоча фракція БЮТ, найчисельніша у міськраді, кілька місяців тому пробувала ініціювати цей процес, винісши на голосування навіть відповідне рішення, меншість, очевидно, зуміла перетягнути на свій бік частину більшості, і рішення не набрало достатньої кількості голосів. Взагалі, поведінка місцевих діячів від БЮТ (ігнорування засідань сесії міськради, невміння домовлятися не лише з опонентами, а й між собою, відверте лобіювання окремими представниками своїх власних корисливих інтересів) викликала побоювання, що ця політична сила у нашому краї втратить значну частину прихильників. Але цього не сталося. БЮТ став фактично лідером виборів, набравши в області 37 із половиною відсотків, а в місті — 42. Одна з місцевих газет досить точно назвала Юлію Володимирівну тефлоновим політиком, до якої місцева каша, навіть пригорівши, не пристає…

Другими стали регіонали, значно додавши у кількості набраних голосів. Проти 10—11 відсотків на попередніх виборах нинішні 27, а в 99-му виборчому окрузі (місто Олександрія, район та сусідній Петрівський) — і всі 38 мають відверто переможний вигляд. До речі, саме тим, що ПР розраховувала на легальну справжню перемогу, багато хто й пояснює відсутність конфліктів і фальсифікацій. Можливо, певну роль відіграло й те, що обласний штаб ПР очолював заїжджий, мало відомий у Кіровограді Сергій Ларін, а не одіозні місцеві представники цієї політичної сили, які звикли користуватися специфічним набором засобів політичної боротьби.

Нинішні безконфліктні вибори в Кіровограді на тлі майже перестрілок на дільницях (а доходило й до цього) під час попередніх якраз і продемонстрували, що пристрасті зазвичай нагнітає мала група осіб, діючи відверто незаконно. Правоохоронці, якби хотіли, могли б її легко нейтралізувати, але інколи таке бажання чомусь у їхніх діях не прозирає…

Абсолютно прогнозований результат отримала «НУ—НС» — майже 12 відсотків у області і майже 9 у місті, практично повторивши своє досягнення на попередніх виборах. Беручи до уваги той факт, що представник цієї політичної сили — голова облдержадміністрації, результат, звісно, досить скромний. Як і результат комуністів, які в обласному центрі, де мер — комуніст, набрали менше шести відсотків голосів. Хоч це може свідчити насамперед про невисокий авторитет цих керівників, та все ж можна сказати, що зазначені цифри відбивають, швидше, загальноукраїнські тенденції, ніж особливості місцевого політикуму. Тобто кіровоградці голосують, орієнтуючись на харизму загальнонаціонального лідера, а не на конкретні справи конкретних представників політичних сил. Добре це чи зле? У кожному разі, це дає підстави говорити про недосконалість нашої виборчої системи. Одне слово, дитсадок…