Захист прав працівників чи утиски бізнесу?

На початку лютого Міністерство соціальної політики України опублікувало на своєму сайті проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників та протидії застосуванню незадекларованої праці".

Термін публічного обговорення законопроекту закінчився 6 березня, і наразі він має шість голосів на підтримку і 215 - проти, що є своєрідним рекордом активності для етапу первинного обговорення. Хвиля обурених коментарів прокотилася також у ЗМІ. Спробуємо розібратися, чому законопроект викликав таку негативну реакцію.

Законопроект містить такі ключові новації:

- уніфікація застосування терміна "роботодавець";

- юридичне визначення трудових відносин та ознак їх наявності, а також обов'язковість оформлення трудового договору у разі встановлення факту наявності трудових відносин;

- конкретизація випадків укладання строкового трудового договору;

- урегулювання процедури правонаступництва у трудових відносинах;

- посилення відповідальності за порушення трудового законодавства, зокрема, штраф за маскування трудових відносин договорами цивільного законодавства;

- заборона укладати цивільні договори про роботу з важкими, шкідливими умовами праці або там, де є потреба у професійному доборі, з фізичними особами (тільки з суб'єктами підприємницької діяльності).

Найважливіші зміни закладено у новій статті 21² "Ознаки наявності трудових відносин", яка визначає факт виконання роботи в межах трудових відносин незалежно від назви та виду договірних відносин між сторонами, якщо є три і більше ознак їх наявності:

- періодично (два і більше разів) особі надається винагорода у грошовій або натуральній формі за роботу, виконувану в інтересах іншої особи;

- особисте виконання особою роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою за дорученням і під контролем особи, в інтересах якої виконуються роботи, або уповноваженої нею особи;

- винагорода за виконувану роботу є єдиним джерелом доходу особи або становить 75 і більше відсотків її доходу протягом шести календарних місяців;

- робота виконується на визначеному особою, в інтересах якої виконуються роботи, або уповноваженою нею особою робочому місці з дотриманням правил внутрішнього трудового розпорядку;

- особа виконує роботу, подібну до тієї, що виконується штатними працівниками роботодавця;

- організація умов праці, зокрема, надання засобів виробництва (обладнання, інструментів, матеріалів, сировини, робочого місця) забезпечується особою, в інтересах якої виконуються роботи, або уповноваженою нею особою;

- тривалість робочого часу та часу відпочинку встановлюється особою, в інтересах якої виконуються роботи, або уповноваженою нею особою.

Факт наявності трудових відносин встановлюється державним інспектором праці за результатами здійснення заходів держконтролю або в судовому порядку; в останньому випадку обов'язок доказування відсутності трудових відносин покладається на відповідача. У разі встановлення факту наявності трудових відносин працівник і роботодавець зобов'язані укласти трудовий договір. Як зазначає пояснювальна записка до законопроекту, це має на меті встановити принцип презумпції наявності трудових відносин.

Саме стаття 21² викликала найбільший резонанс. Аналітики, експерти, представники бізнес-спільноти, недавні співробітники вищого держапарату і навіть деякі чинні урядовці майже одностайно заявили, що цей законопроект замість декларування трудових відносин загонить бізнес ще далі у "тінь", знищить цілі галузі (зокрема ІТ), створить додаткове джерело для корупції та свавілля чиновників Держпраці. Дехто пригадав, що Кодекс законів про працю України прийнято ще за радянських часів, тому й новий законопроект теж є соціалістичним або навіть комуністичним. Дехто заспокоював, що законопроект швидко не приймуть, а якщо й приймуть, завжди можна придумати, як його обійти. Лише поодинокі публікації відзначили, що законопроект спрямований на імплементацію міжнародних стандартів праці.

Насправді ця дискусія дуже добре відображає загальну ситуацію в нашій країні з правовою обізнаністю та дотриманням законодавства. У нас чомусь вважається, що закони виконувати невигідно, вони лише ускладнюють життя; що бізнес живе за "своїми" правилами і нікому нічого не винен; що трудове законодавство - пережиток радянської епохи, воно може працювати хіба що у бюджетній сфері, а в приватному секторі "хазяїн - пан". Складається враження, що ми намагаємося збудувати державу без законів і без податків, ніби це можливо. Небажання знати й виконувати закони обертається нашою загальною безправністю, оскільки саме закони врегульовують інтереси різних сторін і встановлюють баланс між правами та обов'язками. Можна скільки завгодно критикувати існуюче законодавство, але його недосконалість не є підставою для його ігнорування.

Дійсно, Кодекс законів про працю України веде свою історію з 1971 р., але ж це не означає, що він існує у тому самому вигляді, наразі це змістовно зовсім інший документ. Той факт, що новий Трудовий кодекс ще з початку 2000-х застряг на етапі проектування, лише зайвий раз підтверджує відсутність розуміння важливості врегулювання трудових відносин.

Історично трудове законодавство виникло для захисту прав найманих працівників, ця функція і нині залишається головною. Сьогоднішні наймані працівники так само потребують захисту, тому що у відносинах "працівник - роботодавець" сторона роботодавця зазвичай має перевагу. Зміни в організації праці, відхід від традиційної моделі, коли працівник виконує оплачувану роботу в рамках трудових відносин з одним конкретним роботодавцем, маючи фіксоване робоче місце і повний робочий час, потребують адекватного пристосування трудового законодавства, але аж ніяк не його послаблення чи скасування.

Не так давно серед топікових тем Міжнародної організації праці з'явився розділ "нестандартні форми зайнятості з чотирма підрозділами:

1) тимчасова зайнятість;

2) робота частину часу або робота за викликом;

3) трудові відносини з кількома сторонами;

4) замаскована зайнятість/залежна самозайнятість.

Остання категорія є найскладнішою у визначенні, оскільки вирізнення найманої праці і самозайнятості потребує детального з'ясування кола прав та обов'язків, існуючих ризиків, зв'язків та інших обставин. Маскування трудових відносин під самозайнятість має на меті зменшити витрати на робочу силу за рахунок зниження захисту, зокрема, мінімізації зобов'язань щодо гарантій мінімальної заробітної плати, соціального страхування, оплачуваних відпусток, регламентації робочого часу, не кажучи вже про можливість участі у колективних переговорах чи асоціаціях. МОП відзначає, що поширеність цього явища великою мірою залежить від наявності "сірих зон" невизначеності у законодавстві.

У 2006 р. на 95-й Міжнародній конференції праці було прийнято Рекомендацію №198 "Про трудові відносини", яка закликає країни здійснювати заходи для напрацювання критеріїв вирізнення трудових відносин і розмежування між найманими працівниками та самозайнятими, боротися з маскуванням трудових відносин і, зокрема, запровадити правову презумпцію існування трудових відносин, якщо виявлено принаймні одну або більше ознак. Рекомендація також наводить перелік можливих ознак-критеріїв існування трудових відносин, що стосуються характеристик роботи та винагороди за її виконання. Цей перелік майже дослівно відтворюється у статті 21² законопроекту, підготовленого Мінсоцполітики.

Тобто законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав працівників та протидії застосуванню незадекларованої праці" цілком відповідає міжнародним зобов'язанням України, яка хоч і з великим запізненням, але намагається адаптувати своє трудове законодавство до існуючих трудових практик.

Однозначно негативне сприйняття законопроекту з боку бізнес-спільноти частково може бути пов'язане з тим, що наші урядовці звично не подбали про проведення попередніх консультацій з усіма сторонами соціального діалогу. Можна було б також наївно припустити, що наш бізнес не дуже обізнаний із тим, як регулюються трудові, цивільні й інші відносини у європейських та інших, не лише високорозвинених країнах. Але головна причина, очевидно, у тому, що в нашому бізнесі більше схем, ніж підприємництва, і це найсумніше.