«ЗАЧИСТКА» СПЕЦЕКСПОРТЕРІВ

Готувати укази, постанови й законопроекти — справа непроста й украй невдячна. Ще невдячнішим може виявитися прогнозування можливих наслідків нормативної творчості. Але говорити про значення для вітчизняного збройового бізнесу указу глави держави №1040 (який з’явився 15 листопада 2002 р.) необхідно. Бодай тому, що Україні треба визначитися, чи потрібен державі цей самий збройовий бізнес.

Наша країна хоч і стала гравцем на світовому ринку, оперує лише його фінансовим сегментом завбільшки 1%. Та й то до 1% Україна дотягує, якщо військово-технічною співпрацею вважати продаж продукції та послуг у принципі невоєнного призначення, які лише за певних обставин умовно можна застосувати у військових цілях. Таких як пуски комерційних ракетоносіїв «Зеніт» у рамках «Морського старту». Або передачу технологій виробництва цивільних літаків.

І для окремо взятої держави Україна збройовий бізнес не має вирішального значення у цифрах і фактах. Приміром, обсяги торгівлі зброєю й супутніми товарами істотно поступаються обсягам торгівлі цукром. Можна подати ще досить значний список прикладів, що підтверджує: операції зі стріляючою продукцією аж ніяк не належать до найприбутковіших. За винятком, можливо, рідкісних угод один раз на десять—двадцять років. Як пакистанський танковий контракт.

Водночас збройовий бізнес — це велика політика з усіма відповідними наслідками. Це наукомістка й високотехнологічна продукція, від успіхів якої на ринку залежить вага держави на міжнародній арені. Очевидно, тому у світі збройовий бізнес нечасто називають бізнесом, вживаючи ємніше формулювання «міжнародні передачі» озброєнь і військової техніки.

Реалії такі, що одним із наслідків «кольчужного» скандалу стало повернення України до 1996 р.: влада опинилася між необхідністю демонструвати жорсткіший державний контроль над цією чутливою сферою та самим бізнесом. Щодо безпосередньо указу, то основний його пункт стосується доручення Президента України в місячний термін ухвалити новий оптимізований перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, уповноважених здійснювати експорт та імпорт товарів військового призначення власного виробництва, а також використання у власному виробництві в рамках міжурядової угоди між Україною і РФ від 18 листопада 1993 р. про виробничу й науково-технічну кооперацію підприємств оборонної промисловості. Указом цілком конкретно доручено скоротити перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, уповноважених здійснювати експорт, імпорт товарів військового призначення, і товарів, які містять державну таємницю. Крім того, Україна по-новому проводитиме переговори з іноземними замовниками: вони здійснюватимуться лише через держкомпанію «Укрспецекспорт».

Фактично появою цього документа держава офіційно визнала: розширення останніми роками переліку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, уповноважених реалізовувати українсько-російську виробничу й науково-технічну кооперацію у сфері ОПК (загалом таких підприємств 88), порушує інтереси України, істотно утруднює здійснення державного експортного контролю й дотримання міжнародних зобов’язань у цій сфері. Зокрема визнано: трапляється експорт продукції, поставки якої не передбачені двосторонньою угодою, а також неузгоджені дії спецекспортерів на зовнішніх ринках.

Як свідчать самі експортери чутливої продукції, ускладнення в реалізації угод виникли вже сьогодні. Оскільки і митниця, і Держекспортконтроль уже вжили відповідних заходів. «Про всяк випадок» було припинено навіть такі переміщення, як відправка розгінних блоків у рамках міжнародного проекту «Морський старт». Хоча усі його учасники — Україна, Росія, США та Норвегія — є членами міжнародного Режиму контролю над ракетними технологіями. Чиновники запевняють: через два-три тижні, коли з’являться нові списки, усі процеси нормалізуються, проте багато керівників оборонних підприємств прогнозують, що листопадові події позначаться на бізнесі. Щоправда, представники російського збройового бізнесу впевнені: приводу для стурбованості ще немає. Бодай тому, що Україна не може в односторонньому порядку змінити міждержавну угоду про оборонно-промислову кооперацію. На їхню думку, просто буде трохи змінено список оборонних заводів-учасників. При цьому варто пригадати, що саме завдяки українсько-російській кооперації підприємств у 2001 р. стало можливим на кілька відсотків збільшити річний обсяг українського військового експорту.

До листопада 2002 р. спостерігалося поглиблення українсько-російської військово-технічної співпраці. Уже готовий і проект створення координаційного центру українсько-російського ВТС, який має взяти на себе низку питань, зокрема процес ціноутворення на оборонну продукцію. Правда, стверджують представники РФ, у поточному році знизилися обсяги транзиту російських озброєнь через територію України, порівняно з минулим роком. Російські торговці зброєю пов’язують це в основному зі зміною Україною тарифів в односторонньому порядку приблизно на 7—8%. Зате нинішнього року з’явилися навіть перші двосторонні проекти, приміром програма модернізації й ремонту ЗРК С-300. Хоча йдеться про техніку ППО України, експерти припускають, що інтерес РФ до цього напряму не випадковий. Бодай тому, що такі українські підприємства, як холдингова компанія «Укрспецтехніка» та ЮБК «Спектр», володіють технологіями тестування й наладки засобів ППО, яких немає в Росії. Не кажучи вже про те, що без української участі Росії навряд чи вдасться здійснити якісні поставки С-300ПМУ до Китаю.

Єдине, що викликає подив у російських збройових бізнесменів, — це передбачені на виконання цих заходів суми. «Не зрозуміло, як можна модернізувати, що можна модернізувати за 5 млн. грн., які Україна планує виділити на ці роботи. З такою сумою краще й не розпочинати модернізацію», — сказало авторові джерело, близьке до ФГУП «Рособоронэкспорт» (усі роботи з ремонту, модернізації, а також експорт/імпорт необхідних комплектуючих для ЗРК здійснюватимуться виключно через державних посередників ДК «Укрспецекспорт» і ФГУП «Рособоронэкспорт»).

Серйозніше заговорили в поточному році і про можливість входження конкретних українських підприємств у створювані російські оборонні холдинги. У РФ визнають: багатьом заводам «є з чим входити в холдинг». Серед таких називають ВАТ «Мотор-Січ», казенний електромашинобудівний завод «Іскра», ДАКХ «Артем» та ін. Правда, поки що невідомо, як на самих підприємствах сприймуть запропоновані російською стороною умови.

Що стосується безпосередньо дюжини українських спецекспортерів, то скоротити їх погрожували ще в червні, після проведення засідання Ради національної безпеки і оборони України. Але, очевидно, зволікання з виконанням рішення викликане двома причинами: по-перше, вирішити скоротити спецекспортерів набагато простіше, ніж це рішення виконати, а по-друге, швидше за все, ніхто не очікував, що «кольчужний» скандал набуде такого розмаху й розпочату справу все-таки доведеться довести до кінця.

Є дві версії скорочення списку. Відповідно до першої, прав позбавлять тих підприємств, які й так працюють в основному через державного посередника. Серед таких називають харківське ДП «Завод ім. Малишева», ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація», київський авіазавод «Авіант». До них ще можуть долучити ДП «Таско-експорт», який займається експортом вибухових речовин, боєприпасів та їх елементів і де, кажуть, ускладнилися стосунки з самими виробниками боєприпасів. Але відібрати повноваження в харківських танкобудівників або в експортерів боєприпасів аж ніяк не простіше, ніж, скажімо, в АНТК ім. Антонова чи ДАКХ «Артем». Тому чимало фахівців схильні вважати: все розвиватиметься за другим сценарієм, коли права відберуть у всіх спецекспортерів, включно з дочірніми фірмами самого «Укрспецекспорту». А на місці держкомпанії створять державну корпорацію з торгівлі озброєннями, причому будь-які контакти українських виробників зброї та їхніх посередників відбуватимуться виключно під наглядом «Укрспецекспорту». З погляду контролю над експортом зброї, це, поза сумнівом, логічно. З погляду обсягів цього бізнесу, варто очікувати досить різкого їх падіння вже до кінця поточного року. На думку деяких керівників великих оборонних підприємств, якщо сценарій розвиватиметься, до кінця наступного року Україна може недорахуватися вже половини нинішніх обсягів збройового експорту. Вони переконані: потім ситуація зміниться, у країні буде створено кілька холдингів із повноваженнями на світовому ринку озброєнь, але нинішніх обертів набрати навряд чи вдасться. Бо ринок 1996 р. буде не схожий на ринок 2004 р. Та й український ОПК дуже відрізнятиметься. Точніше, він не надто відрізнятиметься від сьогоднішнього, бо в умовах, коли держава байдужа до науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, лише кілька сильних підприємств зуміють продовжувати розвиток нових озброєнь і військової техніки.

Навряд чи поява указу Президента пов’язана з питанням кооперації донецької ДАХК «Топаз», яка виробляє горезвісні «Кольчуги», із суміжними російськими підприємствами. Адже кінцевий продукт виготовляється в Україні, і сама Україна більше, ніж РФ, зацікавлена в одержанні комплектуючих для станцій пасивної радіоелектронної розвідки й систем радіоелектронної боротьби. Хоча саме це питання американці назвали одним із тих, на які не відповіла українська сторона. Але в тому, що між указом і «Кольчугою» є прямий зв’язок, ніхто не сумнівається.