Забрати безвіз

Безвіз є. Ідеться не тільки про хай і обмежені, але все ще реальні можливості поїхати в Болгарію, Хорватію, Польщу або іншу країну ЄС (за певних умов). Нам знову нагадали про його зворотний бік — реформи, які залишаються актуальними, незалежно від того, подорожують громадяни зарубіжжям чи сидять у карантині. Якщо точніше, Україні пригрозили позбавленням безвізу через недотримання взятих зобов’язань.

Недавнє призначення Верховною Радою членів комісії з відбору голови Спеціалізованої антикорупційної прокуратури підняло хвилю критики як в Україні, так і в ЄС. Українські антикорупційні організації заявили, що вважають нових членів комісії некомпетентними та/чи заангажованими. У ЄС нагадали про зв’язок між ефективністю і незалежністю антикорупційних інституцій та функціонуванням безвізового режиму. І доступом до фінансової допомоги.

Тим часом у тематичних групах у соціальних мережах уже запитують: чи правда, що безвіз скасували? В наївній простоті цього запитання відбивається вся глибина нерозуміння того, як працює український безвіз із ЄС і що саме визначає його сталість. Причому нерозуміння демонструють не тільки користувачі, яким, може, й не обов’язково знати, що саме рухає безвізовий механізм. Щире чи нещире, воно є і в тих, хто мав би бути кваліфікованим «техніком». Хоча й не можна сприймати всерйоз думку соцмереж про негайний кінець безвізу, монотонні запевнення з боку влади, що все гаразд, усе під контролем і жодної загрози немає, теж не є правдою.

Зрозуміло принаймні одне. Попри те, що за останні три роки всі звикли до безвізових поїздок, а пандемічні обмеження начебто зняли цю тему з порядку денного, в питання безвізу залишається колосальний потенціал — медійний, соціальний, електоральний. Саме завдяки цьому погрози (при)зупинити безвіз навіть ставлять в один ряд із перспективою позбавлення мільярдного кредитування. А уваги вони, здається, привертають навіть більше. Тож саме тому мусимо ще раз дати якомога чіткішу відповідь на питання, що саме впливає на сталість безвізу, що по-справжньому може зруйнувати це досягнення і на що, як і коли слід звертати увагу, аби цього не сталося.

Можливість призупинення безвізового режиму з ЄС визначена спеціальним механізмом. У ньому прописано низку індикаторів, які відстежує ЄС. Умовно їх можна поділити на дві групи: критерії міграційні та критерії сталості реформ. Серед перших — динаміка відмов у в’їзді на кордоні, прохань про притулок, кількість мігрантів, які перебувають у ЄС незаконно, рівень співпраці у сфері реадмісії та можливі безпекові загрози для країн ЄС (наприклад, якщо громадяни безвізової країни раптом починають вчиняти значну кількість серйозних злочинів у ЄС).

У другому пакеті — сталість реформ у сферах безпеки, захисту прав людини, протидії корупції, дотримання демократичних норм, які країна впровадила у рамках візової лібералізації з Європейським Союзом. Наприклад, у сфері безпеки Україна брала на себе зобов’язання щодо боротьби з організованою злочинністю та фінансуванням тероризму, протидії корупції, і зокрема — зобов’язувалася забезпечити функціонування незалежного антикорупційного органу.

У 2018 році механізм призупинення був інтегрований до тексту Регламенту ЄС щодо візових і безвізових країн (2018/1806). З одного боку, він спроєктований так, аби забезпечити швидке призупинення. Це було однією з вимог наляканих міграційною кризою держав—членів напередодні надання безвізу Грузії та Україні. Проте як сама процедура, так і обґрунтування її необхідності потребують зусиль і часу, а процедура призупинення — досить гнучка.

Так, у разі порушення міграційних критеріїв ініціювати запуск механізму можуть країна—член ЄС, звернувшись до Єврокомісії, сама Єврокомісія або проста більшість країн—членів ЄС (тобто, щонайменше, 14 держав). При цьому Єврокомісія має спершу спробувати знайти вирішення проблеми шляхом діалогу з третьою країною, і тільки якщо така спроба не спрацює або ініціатором виступає одразу проста більшість країн—членів, упродовж місяця після цього має бути ухвалене рішення про призупинення. Спочатку воно повинно стосуватися окремих категорій громадян, якщо саме з ними були пов’язані порушення, і діяти дев’ять місяців. Коли це не допоможе — безвіз заберуть на півтора року вже для всіх громадян третьої країни, а після цього може бути навіть розглянуте постійне повернення візового режиму.

Тим часом реакція на відкіт реформ прописана менш конкретно. Регламент 2018/1806 не визначає, про які саме реформи йдеться, наголошуючи, що в кожної країни вони свої. Зате він визначає, що впродовж семи років після отримання третьою країною безвізу принаймні раз на рік Європейська комісія має надавати моніторингові звіти для Європарламенту та Європейської Ради про дотримання країною умов візової лібералізації. Саме на підставі цих звітів Європейська комісія може запустити механізм призупинення через відкіт реформ. При цьому ЄС також враховуватиме наявність чи відсутність діалогу з країною, ситуацію з правами людини та можливий вплив позбавлення безвізу на цю ситуацію, політичну ситуацію і двосторонні відносини з цією країною.

Наприклад, Грузія і Молдова вже мали проблеми з обома складовими моніторингу. У 2017–2019 роках громадяни Грузії почали масово звертатися по притулок у низці країн ЄС і Шенгену — від Німеччини та Франції до Швеції і навіть Ісландії. Понад те, німецька поліція скаржилася на використання механізму притулку грузинською організованою злочинністю для діяльності на території країни.

У 2018 році Молдова через проблеми з діяльністю антикорупційних органів і сумнівні рішення щодо місцевих виборів отримала «попереджувальну» резолюцію Європейського парламенту, в якій чи не вперше на такому рівні було згадано про необхідність дотримуватися зобов’язань у рамках безвізу.

Однак в обох випадках далі заяв справа не пішла. Зокрема завдяки постійному діалогу та роботі над помилками. Так, Грузія ухвалила кілька норм, спрямованих на боротьбу з фейковими шукачами притулку, наприклад значно ускладнивши зміну прізвища і отримання «чистих» документів на нове прізвище, посиливши контроль на виїзді з країни і співпрацю з Європолом.

У якому становищі тут перебуває Україна?

Останній на сьогодні і третій за ліком звіт Єврокомісії вийшов 10 липня нинішнього року. Про міграційні показники нашої країни ZN.UA вже писало раніше. Хоча Україна є лідером за кількістю відмов у в’їзді та мігрантів із незаконним перебуванням, ці цифри пом’якшуються загалом великою кількістю поїздок, значною часткою добровільних повернень після незаконного перебування і некритично високою динамікою зростання зазначених показників. А прохачів притулку з України в ЄС навіть меншає. Високоефективною є співпраця ЄС і України у сфері реадмісії. Хоча через пандемію тут відбулося певне просідання.

Що стосується реформ, то антикорупційна складова перебувала у фокусі моніторингу задовго до нинішніх перипетій. У 2017 році ЄС турбували забезпечення ефективного функціонування НАБУ, САП і НАЗК, запровадження спеціалізованого антикорупційного суду та спроби взяти антикорупційні агенції під контроль. У 2018 — ефективна оцінка електронних декларацій посадовців, яка тоді дуже буксувала, вимога декларування для антикорупційних активістів, проблема аудиту НАБУ та права на незалежне прослуховування, незалежності та ефективності САП. І 2020-го була вимога забезпечити сталість та незалежність усього антикорупційного грона органів, зокрема — прозорі й незалежні вибори нового голови САП.

Можна впевнено сказати, що проблема незалежності антикорупційних органів у безвізових відносинах України з ЄС виникла не вчора. Хоч як це парадоксально, але Європейський Союз, на жаль, один із небагатьох гравців, по-справжньому зацікавлених у тому, щоб українські антикорупційні органи були незалежними і працювали на державу, а не на конкретних людей або політичні сили. Від цього залежить і безпека самого ЄС, адже країна безкарної корупції — природне джерело міграційних та безпекових ризиків, якщо ти маєш із нею безвізовий режим.

Поки що ситуація завмерла в непевному балансі. Брюссель подав голос, у Києві начебто дослухалися. Реакція і готовність влади до діалогу важать тут дуже багато. Це зафіксовано на папері в законодавстві ЄС і практикується безпосередньо, як свідчить досвід Грузії. Але якщо призначення очільника САП новообраною комісією знову викличе протистояння, якщо українська влада проігнорує сьогоднішні сигнали і спробує прожогом просувати вигідну для себе людину без належних компетенцій і всупереч вимогам закону, ми побачимо новий сплеск заяв, уже жорсткіших. Тоді перспектива втратити безвіз стане прямою і безпосередньою.