За державу прикро…

Поведінка політиків на міжнародному рівні часом залишає неприємний осад, який можна висловити відомою фразою Павла Верещагіна з «Білого сонця пустелі»: «Мені за державу прикро…» Саме таке враження залишив по собі візит президента Угорщини Ласло Шойома на Закарпаття цього вівторка. Президент сусідньої країни відвідав Берегове (районний центр, який вважається центром угорської діаспори в Україні), щоб відзначити свято закарпатського угорця і взяти участь у відкритті відреставрованого корпусу Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці. Його візит тривав усього кілька годин, однак і їх вистачило з головою, аби, висловлюючись фігурально, «патріоти червоніли, а націоналісти кусали губи з досади».

Можна, звичайно, заплющити очі на «певні недоробки» сторони, яка приймала. Зокрема, вони проявилися в тому, що гімн Угорщини перед виступом Л.Шойома біля церкви Святого Хреста лунав у виконанні хору, а гімн України прокрутили в запису. Однак забезпечити українського перекладача для президента сусідньої країни сторона, яка приймала, була просто зобов’язана. Щоб приїжджі журналісти та неугорськомовні місцеві мешканці, котрі прийшли послухати промову Л.Шойома, не перешіптувалися між собою: «Що він говорить? Чому ніхто не перекладає?» Утім, найцікавіше сталося після відкриття корпусу інституту. По закінченні урочистої частини Л.Шойом дав невеличкий брифінг. Перекладача, знову ж таки, не виявилося, тому слова угорського президента для групи журналістів пошепки перекладав працівник консульства в Ужгороді. У промові, що тривала хвилин п’ять, Л.Шойом зробив принаймні дві цікаві заяви. По-перше, висловив невдоволення пропорційною системою виборів в Україні, через яку до Верховної Ради не може потрапити жоден представник угорської меншини. По-друге, засумнівався в доцільності викладання української мови в угорськомовних школах Закарпаття в її нинішньому обсязі. На думку угорського президента, паритетне викладання угорської й української мов веде до асиміляції угорців. «Державну мову в угорських школах обов’язково слід вивчати, — пояснив Л.Шойом, — однак краще за методикою іноземної».

Президент сусідньої країни, звісно, може мати власну думку щодо виборчої системи та мовної політики в Україні, однак робити такі заяви, висловлюючись дипломатичною мовою, — не зовсім коректно. Особливо беручи до уваги той факт, що українська діаспора в Угорщині й близько не має тих прав, що угорська — в Україні, а про асиміляцію угорських українців (яких, згідно з переписом, залишилося всього близько шести тисяч) з вітчизняних державних мужів взагалі ніхто не згадує. Утім, це тема трохи іншої розмови…

Цікаво, що тезу про вивчення української мови в угорських школах Закарпаття за методикою іноземної Л.Шойом висловив уже вдруге. Вперше вона пролунала минулого місяця під час офіційного візиту в Україну, причому в присутності В.Ющенка. Наш президент, висловлюючись тією ж дипломатичною мовою, «не відреагував ніяк». Можливо, його угорський візаві сприйняв мовчанку за знак згоди?

Якби такі заяви були озвучені на території однієї із західних сусідок Угорщини, їх автору ненав’язливо, але переконливо порекомендували б не втручатися у внутрішні справи інших країн. З Україною все не так. Перефразовуючи відомий афоризм, кожна країна має таке ставлення своїх сусідів і партнерів, на яке заслуговує…