За день до пікніка

Студія.

— Уряд цілодобово працює над тим, щоб пенсіонери отримували пенсії, робітники — зарплати, малі підприємці — доходи. А йому в цьому ніхто не допомагає. Тому що для всіх інших — чим гірше, тим краще. Вони хочуть заморити голодом півкраїни, щоб інша половина повернула їх у владу.

— А де ваша антикризова програма? Де?

— Та ми її вже півроку реалізуємо, а ви всі не помітили! У вас вона лежить на столі, почитали хоча б!

— Це не програма, а порнографія! Ви її п’ять років тому написали! Де відповіді на кризу?

— А чого ви весь час критикуєте? А де ваша програма? Типу, «ми все знаємо, але нікому не скажемо, нехай народ вимирає, а ми врятуємо когось, коли до влади прийдемо»? Влада вам потрібна, от що!

— Та ось вона, програма, ось! Читайте, заздріть! Ми ж професіонали, на відміну від вас, любителів... поїсти... хе-хе...

— Це програма? Ха-ха! «Людина має жити добре!» Довго думали, поки писали?

— А от на сторінці 24, почитайте, там конкретика!

— Сторінка 24. Читаю: «Пенсіонери повинні отримувати гідні пенсії». Конкретно!

— Та ви невдовзі всіх заморите так, що ці програми нікому буде читати! За що малий бізнес убиваєте? Що він вам зробив?

— Нехай відраховують у пенсійний, як усі!

— Ви його заганяєте в тінь! Ви штовхаєте жінок на панель! Людина тільки почала заробляти, а ви їй іще 200 гривень податку? Вам просто в тіні простіше прокручувати ваші штучки!

— Та цей малий бізнес уже скрізь! Ресторани, заправки... А може, це ваші депутати володіють усім цим і не хочуть платити податки? Люди! Ці олігархи не хочуть, щоб ви мали пенсії, щоб ви жили довго і щасливо! А хочуть вони, щоб ніколи онучка не засинала під дідусеві казки!

— Та в нас весь народ торгує на базарах завдяки вашій політиці! Так він остаточно піде в тінь, у вас у бюджеті зовсім не буде грошей, а вам із тіні іще й дулю покажуть! Обов’язково покажуть! Поки ви будете перед МВФ навколішки стояти і просити: «Ну дайте грошей, будь ласка!»

— А скільки ви грошей набрали, коли при владі були? Скільки кредитів лягло на слабкі плечі українського народу? Ви от узяли свого часу кредит у єнах. Навіщо вам ці єни, за які ще платити треба було? А наш прем’єр поїхала в Японію і їх привезла. Безплатно! А ви б поділилися награбованим і совість очистили!

— Ой, не треба про награбоване. Віддайте те, що ЄЕСУ витягло з економіки! Де воно все лежить! Ви на злодійстві піднялися і красти продовжуєте! Віддайте накрадене!

— Це ми злодії? А хто живе на грошах «РосУкрЕнерго»? Може, за ці гроші ви людей вивели на мітинги? А чого ж так мало вивели? Що, навіть народу за мітинг шкодуєте 100 гривень заплатити? Заощаджуєте на людях?

— Та чого ви причепилися із цим «РосУкрЕнерго»? У нас у партії серйозні бізнесмени, вони людям роботу дають! Долаючи навіть наслідки роботи вашого уряду!

— Та тому що ви з президентом намагалися сісти на газовий кран...

— Секундочку! Це ваш президент. Це ви його туди посадили!

— Ні-і-і! Це вже ваш президент. Це ви з ним чай п’єте!

— Та ні, не треба валити з хворої голови на... (Телефонний дзвінок.) Не можу зараз говорити, ефір. Що? Ой, вибачте, слухаю. Так. Так. Таж позавчора було дано установку, я її й відпрацьовую... Так я ж про вчорашню зустрічі нічого не знав... А... Зрозумів. Ну бувай. Так, перепрошую. Ні, ну, звичайно, не можна сказати, що президент цілком ваш. Він тільки був ваш. Колись.

— От і я про те саме. (Телефонний дзвінок.) Можна пізніше? Ой, так, звісно. Так. Яка зустріч? Не знав про неї... А що там? А хто сказав? Сама? Ага.. Ну раніше б зателефонували... Прошу вибачення. Я хотів сказати, що були часи, коли ви з ним пили чай.

— І от про що я думав увесь цей час. Ну що ми тут сперечаємося, хто більше людей любить. Ми ж запропонували тільки. Давайте зустрінемося, посидимо, подумаємо. Ми ж не кажемо, що все з нашої програми треба взяти відразу. Щось там на перспективу.

— Ну так, я згоден з приводу людей. От дивіться — у вас потенціал, у нас... великий потенціал. Чого зволікати? Криза, знаєте, не вибирає, біло-блакитні чи сердечні. Або навіть помаранчеві. Вона стосується всіх і передусім людей. І ми ж не кажемо, що наша програма бездоганна. Та й у вас є конкретика. Де-не-де.

— Та й узагалі. От ви вмієте блискуче переконувати людей. А ми вміємо програми писати. І працювати теж уміємо. То давайте разом напишемо, і разом будемо працювати. І доведемо людям, що не даремно вони нам вірять.

— Згоден. І хто сказав, що ми тримаємося за крісла?

— Я? Я не казав!

— Ну хтось там казав... Ми готові об’єднати зусилля з професіоналами. Зрештою, у вас є системні бізнесмени, котрі створюють реальні робочі місця. Нехай поділяться інтелектом своїх менеджерів.

— Звичайно, поділяться. Але, як ви розумієте, сьогодні дуже важливо допомогти вітчизняному бізнесу. Зовнішні ринки продовжують падати. Банки слабшають. Енергокомпанії шоковані. Дуже потрібна допомога влади.

— Ми допоможемо, головне, щоб президент не втручався. Йому ж чим гірше, тим краще. Він же ламає систему виконавчої влади. Адже цей безлад у країні значною мірою через нього. Ви цих губернаторів бачили?

— Так. Країні потрібні зміни. І одночасно країні потрібна єдина вертикаль влади. Знаєте, чим довше ми говоримо, тим більше розумію, що нам треба забути про ідеологічні розбіжності. І виводити країну з кризи.

— І чим раніше, тим краще. Мені здається, що всі сьогодні зацікавлені в тому, щоб сісти за стіл, розробити загальну програму і вирішувати проблеми. Пенсії і зарплати бюджетникам, щоправда, ми і так платимо. А от за реальний сектор треба братися разом.

— Ну ми ж теж наповнюємо Пенсійний фонд. Ну а реальне виробництво, інфраструктурні проекти — це вже наш профіль. Ви, до речі, знаєте, скільки крадуть сьогодні на деяких проектах? До 30%!

— Ви ж знаєте, кого президент до нас відправив. Вони, крім як красти, нічого не вміють. Наче останній день живуть, чесне слово. Ми тільки когось збираємося звільнити, так звідти: «Не можна!». Ну як так можна працювати?

— Критерій має бути один — ефективність чиновника. Ми, до речі, готові відправити у владу людей, котрим немає потреби красти. Вони розумні забезпечені люди.

— Дуже важливо, що забезпечені. Бо приходить людина, сідає в приймальню, а через рік — уже мультимільйонер. Приїхав на «жигулях», поїхав на «мерседесі». Влада для них — тільки засіб заробити.

— Таких у нас уже немає. Майже немає. А скоро зовсім не буде.

Вулиця.

— Ні, ну ти бачив? Ну як так можна працювати? Добре, хоч вистачило розуму подзвонити, бо негарно вийшло б.

— Ти ж знаєш, розмови там важкі. Ви вже скільки разів нас «кидали»?

— Ну, знаєш, ваші теж молодці! Сказав би хто кілька років тому, що у вас розквітне плюралізм думок — зі сміху попадали б усі. А залежати від того, хто останній зайде до вашого шефа — цього, знаєш, при Кучмі натерпілися. От у тебе є гарантія, що ця команда остання?

— Немає

— Отож. І в мене немає.

— Хоча, відверто кажучи, ці вибори — що ті, що інші... Це ж жах буде. Ми ж один одному горлянки переріжемо, а вискочить «кіндерсюрприз» який-небудь...

— Отож-бо. Затрясеться країна, як в Італії. І ти ж розумієш, що другим туром знову не закінчиться. Знову Верховний суд. Не дай Боже, третій тур. Ну хіба що люди за мітинги гроші отримають.

— А де їх брати? Вони вже на деревах не ростуть. Не до жартів, адже бізнес лежить. Піди зараз, назбирай на кампанію. От ти даси?

— Та Христос з тобою. Я тут скоротив нещодавно людей 60, і це, думаю, не востаннє.

— А в мене, уявляєш, обсяг упав на 40%, поки що виповзаю в нулі та й то — тому, що перевів усіх на готівку.

— А як подумаєш, що знову приповзуть ці ледарі з наших регіональних організацій. Вони, зарази, сидять там у радах три роки, землі набрали, уже встигли побитися разів п’ять... У нас, уявляєш, у деяких областях — по три організації. То землю не поділять, то бюджет. А на вибори в них грошей немає!

— Отож. Наші хоч і не діляться, але сидять тихо-тихо. Їм головне, аби їх не чіпали. Їм там тепло і добре. Труснути б їх усіх, до дідькової матері...

— Так... Слухай, а поїхали в неділю на природу шашличків поїмо. Бери Катю і подихаємо повітрям…

— А що, потеплішало... Давай ще Сашка візьмемо?

— Якого?

— Та з «Нашої України».

— Давай, давно не бачив. Ну, завтра зідзвонимося.

— ОК.