ЮРІЙ СЕРГЄЄВ: ІСТИННУ РОЛЬ ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ ВИЗНАЧАЄ АДМІНРЕФОРМА

Травневий указ Президента України про запровадження інституту держсекретарів викликав цілу бурю в українському політикумі. Нові персонажі вітчизняного політичного театру комусь бачилися «сірими кардиналами», комусь — «наглядачами», комусь — «поводирями».

Однак уже через три місяці новий указ Президента, що затвердив положення про державного секретаря міністерства, пройшов майже непомітно. Сьогодні ролі розписані чіткіше, і, схоже, держсекретар стане просто надійним помічником міністра, на чиї плечі ляже вся рутинна робота відомства. У чому вона полягатиме в одному з основних міністерств, нам розповів державний секретар Міністерства закордонних справ України Юрій СЕРГЄЄВ.

Юрій Анатолійович Сергєєв народився 1956 року. 1981 року закінчив Київський державний університет
ім. Т.Г.Шевченка, має ступінь кандидата філологічних наук і дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Трудову діяльність розпочав 1973 року копіювальником архітектурно-планувальної майстерні Республіканського проектного інституту «Укрземпроект» у Києві. На дипломатичній службі з 1992 року. Працював керівником прес-центру МЗС України, начальником управління інформації цього відомства, керівником секретаріату міністра закордонних справ України. 1997 року — радник-посланець посольства України у Великобританії. З листопада 1997 року по грудень 2000 — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Грецькій Республіці, потім Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Албанія за сумісництвом. 12.2000—02.2001 р. — керівник Головного управління з питань зовнішньої політики адміністрації Президента України. 02.2001—07.2001 р. — перший заступник міністра закордонних справ України.

З 24 липня цього року — державний секретар МЗС України.

— Юрію Анатолійовичу, ми, безумовно, знайомі з указом Президента про держсекретарів міністерств. Однак МЗС — специфічне відомство, як на ньому позначиться це нововведення в рамках адмінреформи?

— Напевно, варто почати з того, до чого має дійти сама адміністративна реформа, яка в ній роль міністра, тоді буде зрозумілою і роль державного секретаря. Адмінреформа, якщо коротко, спрямована на формування громадянського суспільства, кардинально змінює його управлінську структуру, підводить її під стандарти, властиві розвиненим демократіям, де вже є структуроване політичне суспільство, де міністри і члени кабінету відіграють значні політичні ролі.

Що стосується Міністерства закордонних справ і його глави, то цим указом Президента різко підвищуються політичні функції міністра, він звільняється для вирішення значних політичних завдань, які ставлять Президент і уряд для координації діяльності нашого відомства в структурах виконавчої і (навіть більшою мірою) законодавчої влади, роботи з політичними партіями. А вся рутинна робота переходить до апарату міністерства, керівництво яким лягає на плечі держсекретаря. Якихось різких змін відносин між міністром і держсекретарем ні в указі, ні в описанні функцій держсекретаря не видно.

Міністр залишається керівником міністерства відповідно до нашого законодавства. Він очолює колегію, що ухвалює стратегічні й тактичні плани діяльності міністерства. Безпосередньо бере участь у призначенні керівного складу МЗС і зарубіжних представництв. З міністром погоджується фінансовий і штатний розклад міністерства. Але, до речі, і до цього указу міністр делегував своє право підпису на фінансових документах одному зі своїх заступників, раніше підпис міністра також був потрібен не у всіх випадках і не на всіх документах. Але бюджет міністерства і тоді, і зараз приймається за особистої участі міністра.

— А наскільки зміняться саме ваші обов’язки: ви й надалі будете вести ті чи інші переговори чи ж повністю сконцентруєтеся на апаратній роботі?

— Запровадження інституту держсекретарів на цьому етапі адміністративної реформи дозволило нам переглянути в принципі структуру та функції міністерства як такого. Нам вдалося звільнити від зайвих і невластивих функцій заступників міністра і чіткіше розподілити їхні обов’язки всередині самого міністерства. Що стосується держсекретаря МЗС, то йому однозначно доведеться сполучати дипломатичну діяльність із суто адміністративною, що усе-таки, напевно, вимагатиме значно більше часу. Але водночас ми вважаємо, що держсекретар цього відомства за своїм статусом повинен вести переговори і підтримувати контакти зі своїми колегами із зарубіжних країн на рівні перших заступників міністра чи державних секретарів. Усе залежатиме від директиви, яку може дати Президент, уряд чи міністр для проведення тих чи інших переговорів, де потрібен рівень державного секретаря. Я не хотів би уточнювати, як це буде в майбутньому і які саме функції перейдуть, можливо, до одного з моїх заступників. Але поки я продовжую очолювати делегацію України на переговорах із Росією з делімітації українсько-російського кордону. Вочевидь, і надалі ці функції даватимуть або ad hoc, або на тривалий період, як підкаже життя.

— До речі, для широкої громадськості так і залишилася незрозумілою та плутанина із заявами, спростуваннями, уточненнями з приводу демаркації кордону між Україною та Росією. Ви не могли б ще раз пояснити позицію України з цього питання і розповісти, чому виникла ця плутанина?

— Ви маєте на увазі інформацію, що надійшла на брифінгу від директора правового департаменту Олександра Купчишина? Підкреслюю, це була не позиція, а інформація. Однак коментарі, які потім прозвучали в пресі, ніби сформували позицію. Проте сам Олександр Михайлович не передавав офіційну позицію, він лише розповів про переговорний процес і про його деякі деталі, із чого преса зробила свої висновки.

Суть же наших переговорів із РФ щодо кордону, які складаються з декількох складових, ось у чому. Сторонам необхідно підписати фінальний документ, який називатимуть договором про кордон (він може складатися і з двох частин: із договору про сухопутну частину кордону і договору про морську частину, як домовляться держави). Його головною частиною є домовленість між країнами про позначення на карті проходження державного кордону. Ця домовленість закріплюється протоколами чи окремими угодами, в які вноситься маса карт, де вже договірно закріплено, що кордон проходить через такі-то координати. Ось ця частина роботи і називається переговорами з делімітації, тобто нанесення ділянок кордону на карти.

Наступна імовірна частина наших переговорів — це домовленість про демаркацію. Демаркація — це проведення державного кордону вже на місцевості з позначенням її спеціальними знаками. Яким чином можна маркувати кордон? Або прикордонними стовпами, або якимись іншими фізичними предметами. Між Канадою та США, наприклад, це величезні валуни, на яких по обидва боки нанесене спеціальне маркування. Державні комісії періодично перевіряють, чи не зсунувся цей валун у той чи інший бік. Демаркація — обов’язковий елемент договору про кордон. Переговори про те, яким чином демаркуватиметься кордон, сторони проводять уже після ратифікації цього договору. Наступний етап — визначення режиму кордону, так само можуть обговорюватися і питання інженерних загороджень, якщо вони потрібні.

Отож, із Російською Федерацією ми знаходимося лише в першій фазі переговорів. На етапі делімітації сухопутної частини кордону. Протяжність сухопутного кордону дуже велика — близько 2 тис. км. Пройдено, на мою думку, 97% шляху. Ми гадаємо закінчити цю роботу нинішнього року і підписати відповідний документ. У цьому саме й полягає суть роботи комісії, яку я очолюю, а Купчишин є моїм заступником. Наше завдання, наш мандат — закінчити делімітацію. Очевидно, Олександр Михайлович хотів сказати про це наше завдання і про те, що вже наступна комісія говоритиме про демаркацію. Але чомусь журналісти вирішили, що делімітацією все й закінчиться. Демаркація необхідна в тій чи іншій формі (це вже як сторони домовляться). Проблема полягає в тому, що забагато політиків намагаються спекулювати на темі демаркації і підміняють поняття. Демаркація не передбачає будівництва стін і якихось загороджень. Міжнародне право чітко визначає поняття демаркації та делімітації. Я хотів би запевнити: обидві сторони грунтуються на тому, що в конституціях і Росії, і України сказано: зовнішні контури держави визначені державними кордонами. І це нас зближує. Так, є деякі складнощі, але ми йдемо нормально до завершення делімітації сухопутної ділянки кордону. Закінчимо делімітацію, будемо вести переговори щодо документа, і, звісно, демаркувати будемо.

Щодо Азовського моря, Керченської протоки та Чорного моря працює інша комісія. Я поінформований про хід її роботи: там, звісно, ще є питання, але знову-таки важливо, що сторони домовилися про переговорний процес, що ми намагаємося вирішити проблему делімітації нашого кордону також на водній поверхні у відповідності, передусім, і з міжнародним правом, і з буквою і духом наших конституцій. Насамперед ця робота спрямована на усунення правового вакууму для тих, хто працює і на Азові, і в Керчі, і на Чорному морі. Наша позиція така, що ми пропонуємо говорити одночасно про делімітацію Азова та Керченської протоки і, природно, у Чорному морі, про спільні зусилля щодо охорони навколишнього середовища, рибних запасів, тобто про питання співробітництва в цій акваторії. Але те, що державний кордон мусить бути ясним, для нас є аксіомою. У цьому суть нашої позиції. І ми хотіли б, щоб російська сторона розуміла, що вона базується не просто на нашій волі і на букві нашої Конституції, а не суперечить, навіть, навпаки, збігається з їхньою конституцією і повною мірою відповідає нормам міжнародного права.

—Повернімося все ж від політичної частини вашої роботи до адміністративної. Чи буде в ході реформи змінюватися структура МЗС?

— Безумовно. По-перше, буде чіткіше підпорядкування департаментів заступникам держсекретаря. Якщо в попередній структурі в нас територіальні департаменти були розкидані між декількома заступниками міністра, то тепер наші аналітики дійшли висновку, що було б доцільніше дотримуватися іншої схеми, і координувати двосторонні відносини має хтось один. Інший заступник вестиме питання політики безпеки і наших відносин у міжнародних організаціях. Ще один із заступників відповідатиме винятково за політичне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності. Ще один — вирішуватиме питання правового характеру, у тому числі й захисту наших громадян за кордоном, тобто це консульський і договірно-правовий департаменти. Деякі департаменти будуть самостійними, наприклад, департамент забезпечення (нинішнє управління справами), що включатиме і фінансове управління, і господарське, і управління, що керувало власністю за кордоном. Ось такою ми бачимо майбутню схему. Ми над нею ще працюємо, і я вам розповів лише про її частину.

— А як на новій структурі позначиться стратегічна мета нашої держави — інтеграція в Євросоюз? Чи буде профільний департамент найбільшим і укомплектованим найталановитішими кадрами? Те саме стосується економізації — чи буде збільшуватися відповідний блок МЗС?

— У ході адмінреформи та реструктуризації міністерства нам удалося звести всі профільні управління в єдиний блок (ним зараз керує заступник міністра Олексій Бережний), який буде посилений спеціалістами з Академії наук, Міністерства енергетики, інших міністерств. Зараз уже йде оформлення їх на роботу. У нас буде цілий напрям енергетичної дипломатії.

Ми говоримо про те, що координуючі функції в нашій євроінтеграції зараз знаходяться в центрі уваги й адміністрації Президента, і Кабінету міністрів, і ми шукаємо той раціональний механізм, який зміг би дійсно ефективно забезпечити взаємодію всіх міністерств і відомств у цьому інтеграційному полі.

— На колегії, про яку ви згадували, Анатолій Зленко говорив, що поки не існує ефективної структури, яка забезпечувала б економічні інтереси України за кордоном. Таку структуру створюватимуть на базі МЗС чи ж стане вона міжвідомчою? Чи планується перепідпорядкувати вашому міністерству торгово-економічні місії при посольствах (ТЕМи)?

— З приводу структури, дійсно, є запитання. Очевидно, що це має бути взаємодія різних відомств, бо МЗС не є тією організацією, що може вирішити всі проблеми в зовнішньоторговельних відносинах. Це солідарний обов’язок і солідарна відповідальність різних структур нашого суспільства. Ясно, що зараз (і ми вважаємо, що й надалі) лідером буде Міністерство економіки, оскільки там є важелі управління і внутрішньоекономічними реформами, і розвитком регіонів. А наші можливості — залучення інвестицій ззовні на основі наявних програм і проектів. І справа не в тім, кому будуть підпорядковані ТЕМи. А в тому, як зробити ці єдині державні зовнішньоекономічні представництва ефективнішими. І на колегії це дискутувалося. Ми вважаємо, що восени вдасться провести нараду керівників ТЕМів і наших економічних радників задля того, щоб знайти шляхи підвищення ефективності їх роботи. Можливо, вона залежить від постановочних завдань. Може, пов’язана з інформацією, її якістю: ми повинні виходити на тендери або пропонувати інвестиційні проекти на основі світових стандартів. Тут ідеться про підвищення рівня зовнішнього маркетингу. Нам необхідно дуже добре вивчати ситуацію на ринках світу, бути готовими надати потрібну інформацію.

Про всі ці проблеми ми спробуємо поговорити вже під час наради послів, запланованої на 20—24 серпня. Хочемо провести її таким чином, щоб головною складовою було підвищення віддачі наших зовнішніх представництв як в євроінтеграційних процесах, так і в торгово-економічних відносинах. Тому ми і пропонуємо, щоб у цій нараді максимально були задіяні й регіони. Це наші партнери. У регіонального співробітництва дуже багато перспектив. Я працював послом у Греції і знаю, наскільки може бути ефективною робота з нашими областями і навіть з окремими містами у вирішенні конкретних питань. Так вони вирішуються набагато швидше, ніж якби все йшло через центр. МЗС може інформувати регіони про можливості потенційних інвесторів. І, навпаки, великий бізнес — потенційних інвесторів за кордоном — про можливості їх залучення на українські тендери, їх участі в наших економічних реформах.

— Чи планується після наради послів розпочати чергову ротацію?

— Жодна нарада не є вихідною точкою для індивідуальної чи тотальної ротації. Якихось кампаній, спеціальних ротацій послів немає. Призначення послів — прерогатива Президента, їх ротація визначена термінами їхніх відряджень (це, як правило, три-чотири роки). А можливі відступи від цих термінів пов’язані з конкретними завданнями, які Президент ставить перед цими послами. Тому або термін подовжується, або посол відкликається достроково для виконання якихось інших функцій.

Що стосується ротації в посольствах — дипломатів і технічного персоналу, то вона підпорядкована програмам ротації, пов’язаним із системою проходження дипломатичної служби й термінами перебування на тій чи іншій посаді, включаючи і закордонне відрядження. Тому ніяких кампаній немає й тут. Цього року після січневої колегії з кадрових питань уперше розроблено довгострокову програму ротації співробітників центрального апарату й закордонних представництв. Нам необхідний якийсь час, щоб ця програма почала працювати, тоді кожний співробітник знатиме, що його чекає після повернення, або, — працюючи тут, — коли відбудеться його наступне відрядження за кордон.

Запитання ж у громадськості виникають, напевно, через те, що дійсно існує програма оптимізації наших посольств, тобто створення тієї інтелектуальної й чисельної структури диппредставництв, що була б самодостатньою для реалізації завдань, які стоять перед кожним конкретним посольством у кожній конкретній країні. Чому виникло запитання про оптимізацію? На січневій колегії було поставлене завдання переглянути штатні розклади, зосередити кадровий потенціал у країнах першочергових національних інтересів України: у державах — наших стратегічних партнерах, у країнах «великої сімки» і Європейського Союзу, де нам необхідно вирішувати питання євроінтеграції.