Якщо Тургенєв написав «Муму», то пам’ятник Толстому чому?

Поділитися
Не винайшовши нічого кращого, політики вирішили перед виборами знову поспекулювати на нашій історії. Полеглим бійцям і живим ветеранам знову не дають спокою заради принагідних потреб сьогодення.

Не винайшовши нічого кращого, політики вирішили перед виборами знову поспекулювати на нашій історії. Полеглим бійцям і живим ветеранам знову не дають спокою заради принагідних потреб сьогодення. Партія регіонів, приміром, уже пообіцяла побудувати своїм коштом пам’ятник «Народу-визволителю» у точці перетину кордонів України, Росії та Білорусії. Перебуваючи в Донецькій області, Віктор Янукович запевнив, що камінь на місці майбутнього меморіалу закладуть до кінця року. Втім, міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб теж колись заклав камінь і присягався, що тут буде пам’ятник донбаським жінкам-шахтарям. Вже і Тулуб не міністр, а камінь досі стоїть... Спроби ж «мобілізувати» під передвиборні прапори полеглих і живих героїв давно відгримілої війни не припиняються.

З кожними виборами політикам дедалі важче вигадувати «заманухи» для виборців. Бо тільки справжньому джентльмену завжди є що сказати, причому так, щоб це було і по-новому, і вишукано, і переконливо. А тим часом лідерів вітчизняного політикуму народ знає вже як облуплених, і їхні шаблонні виступи навіть цитувати не обов’язково. Перед нинішньою президентською кампанією кандидати та їхні штабісти мучаться творчою кризою, намагаючись сформулювати свіжі меседжі для виборців.

Що нового може сказати своїм прибічникам Віктор Янукович? Говорити про захист російської мови? Стара й банальна тема, до того ж експлуатувати її стає дедалі складніше через відсутність реальних дій із впровадження програмних заяв. Ні змін до 10-ї статті Конституції, ні законів, що регламентують виконання в Україні положень Європейської хартії регіональних мов, ні, зрештою, нової редакції закону «Про мови» регіонали провести через парламент так і не зуміли. Знову висловлюватися з приводу вступу України в НАТО? Ну хіба що пообіцяти Віктору Ющенку орден від нового президента за зразкову диверсійну роботу в цьому напрямі... У питаннях економічної та соціальної політики бютівці і біло-сині обмінюються конспектами, як перехідним прапором, за кожної рокіровки «влада—опозиція». Причому слушні й добрі думки про використання державних фінансів висловлює саме сторона, тимчасово позбавлена доступу до розподілу бюджету.

Так і не вигадавши нічого нового, політики знову звертаються до теми Великої Вітчизняної війни. Найтяжче випробування, через яке довелося пройти нашому народу, стає «фічею» виборчої кампанії. Нормальні люди відразу думають, наскільки це морально. А тим часом у передвиборних штабах передусім думають про технологічність. А з погляду технологій усе чудово: визволення України від фашистів почалося саме восени (1943 року), а тому пам’ятних дат як інформаційних приводів хоч греблю гати. Тут тобі і битва за Донбас, і форсування Дніпра, і «дніпровський Сталінград» Київ...

Визволення України почалося з Донбасу, експлуатація воєнно-історичної тематики в ході президентських виборів — теж.
8 вересня 1943 року Москва передала в ефір офіційне повідомлення про повернення Батьківщині Донецького басейну, ставка Верховного головнокомандування оголосила подяку військам Південного та Південно-Західного фронтів. 8 вересня 2009 року в Донецьку урочисто відкрили пам’ятник радянському полководцю Миколі Ватутіну, споруджений на благодійні пожертвування громадян, а також партосередків ПР і Компартії. З ініціативою спорудити монумент місцеві комуністи виступили ще півроку тому, у результаті зібрали 698 тис. грн. Найщедрішим дарувальником виявився народний депутат Борис Колесніков — вніс 200 тисяч особистих коштів.

Ветерани-фронтовики, котрі прийшли на відкриття пам’ятника, губилися серед синіх і червоних прапорів у натовпі партійних активістів і чиновників. Стариків з орденськими планками на потертих піджаках залишилося зовсім мало, їм із кожним роком дедалі тяжче знаходити сили на відвідання цих помпезних заходів навіть заради зустрічі із давніми товаришами... Але вони все одно приходять, як самі зізнаються, тільки заради сумної старечої переклички: хто ще живий, а кого вже немає.

Борис Колесніков був присутній на відкритті пам’ятника, на який пожертвував свої гроші. На правах героя дня нардеп укривав ганьбою «помаранчевих неонацистів, які переписують історію», охоче спілкувалася з журналістами і навіть тепло привітався з Петром Симоненком, який забіг на вогник.

«До мене звернувся Олександр Олексійович (Лук’янченко, мер Донецька. — Авт.). Я не міг не підтримати ініціативи встановити пам’ятник визволителю Донбасу. Не так важливо, хто скільки вніс. Важливо, що цей проект відбувся. Велике спасибі всім, особливо тим простим донеччанам, які внесли одну, три, п’ять гривень, — це не настільки важливо, усі — рівні», — скромно казав потім Колесніков, коментуючи подію перед телекамерами.

Тут слід перервати нашу розповідь для ліричного відступу. Згідно з офіційною біографією, 1997 року Борис Колесніков отримав диплом економіста в Донецькій державній академії управління. Викладача історії цього вишу слід гнати в шию. Бо в березні 1943 року генерала Ватутіна, котрий виграв Сталінградську битву, було переведено з посади командувача Південно-Західного фронту і повторно призначено командувати Воронезьким фронтом. Війська під його проводом форсували Дніпро і брали Київ, але до визволення Донбасу Микола Федорович абсолютно не причетний.

Слід зауважити, що в обласній організації Партії регіонів чимало випускників історичного факультету Донецького університету. Після того як Колесніков і у виступі, і в інтерв’ю пресі кілька разів повторив тезу про «визволителя Донбасу», автор цих рядків допитувався у партфункціонерів: хлопці, Борису Вікторовичу як економісту, можливо, й дозволено таких речей не знати, але ж ви чого не підказали вчасно? Хотіли як краще, а отримали черговий ляп у стилі «поета Безсмертного». Ті у відповідь зітхали й розводили руками: до начальства, мовляв, хіба підступишся?

Залишається тільки повторити запитання радянських напівінтелігентів із пивної: «Якщо Тургенєв написав «Муму», то пам’ятник Толстому чому?».

Комуністи в розповсюджених листівках висунули геть убивчий аргумент: пам’ятник Ватутіну поставили тому, що його бандерівці вбили! Крапка. Чесно кажучи, не хочеться навіть коментувати.

За три дні до того Віктор Янукович побував на мітингу на честь річниці визволення Донбасу. «Сьогодні, коли ми чуємо про спроби переписати історію, героїзувати зрадників України — націоналістів, звісно, ми чудово розуміємо, що цього ніколи не дозволить український народ», — розповідав після прибуття «залізний лідер» ветеранам.

Штурм «висоти 277,9» — кургану посеред голого степу — став одним із найжорстокіших і кровопролитних боїв за Донбас. Небагатьох уцілілих учасників тієї битви знову зібрали на цьому місці, щоб вони почули від Януковича: «Яка може бути довіра до цієї влади, котра хазяйнує на нашій землі? Я не буду наводити сьогодні ніяких цифр, можу сказати тільки одне: починали вони будувати свою владу на популізмі і закінчують вони, принісши в країну кризу, падіння економіки та зубожіння народу. Ми знаємо, як тяжко вам зараз жити. Тому ми доможемося того, щоб вам підняли пенсії... Ми відновимо нормальні ціни на ліки, а для наших ветеранів зробимо доступними і лікування, і ліки. Так, як ми це з вами робили в попередні роки. Ви не забули?».

Ну як вам? Ці люди поливали своєю кров’ю донецький степ заради того, щоб через кілька десятків років на цьому ж місці слухати агітаційні промови?

Мудрі люди і розумні книжки радять судити людей за справами, а не за словами. У цьому сенсі «кредитна історія» Віктора Януковича, яку він просив «не забути» донецьких ветеранів, досить суперечлива. На посту губернатора Донецької області лідер регіоналів справді запам’ятався своїм шанобливим ставленням до стариків. При ньому було започатковано традицію формувати бюджет регіону, трохи занижуючи показники, із тим щоб податки з «металодоларів» ішли в рахунок надпланових доходів. Частину цих доходів разом із пожертвами благодійних фондів і внесками підприємств дійсно використовували на допомогу ветеранам — в основному на оздоровлення, санаторні путівки та закупівлю медикаментів.

Досягнення Януковича-прем’єра і Януковича-нардепа не настільки райдужні. Напівлегальні доплати пенсіонерам зразка 2004 року від самого початку не мали системного характеру і законодавчо підтверджені не були. Опоненти назвали їх «хабаром виборцеві».

У травні 2007 року уряд, який тоді знову очолив Янукович, заснував адресні дотації інвалідам війни. Тоді інвалід першої групи став отримувати трохи більше ніж тисячу гривень, усі інші — трохи менше.

У нинішньому скликанні парламенту Віктор Янукович та екс-міністр соціальної політики його кабінету Михайло Папієв нових законопроектів і поправок, спрямованих на захист ветеранів війни, не подавали (за даними офіційного сайта ВР).

Боротьбу з «переписуванням історії» регіонали, напевно, розглядають як перманентний процес. Є у революції початок, немає в революції кінця. Невдоволення «фальсифікаціями» аж ніяк не залежить від персонального складу Кабінету міністрів. Січень—лютий 2007 року. Нардеп Вадим Колесніченко катається по країні, проводить круглі столи і прес-конференції, гнівно таврує політику міністерства освіти і вимагає прибрати «брехню» з підручників історії. Парадокс ситуації в тому, що на посту віце-прем’єра з гуманітарних питань у цей час живе-поживає «дешевий клоун» Діма Табачник, затятий борець з українським націоналізмом.

Після відставки Кабміну Табачник видає на-гора гігабайти текстів, де критикуються націоналізм і, знову ж таки, «фальсифікатори історії». Тим часом українські діти вчаться у школах, студіюючи підручники з історії, в яких термін «Велика Вітчизняна війна» не вживається взагалі. Тільки «Друга світова». Зайнятий важливими державними питаннями, Дмитро Володимирович так і не спромігся прочитати те, що видавало підлегле йому міністерство...

Народний депутат Дмитро Табачник законопроектів щодо боротьби з «фальсифікацією історії» не вносив. Опоненти з правого табору, нагадаємо, встигли розродитися нормативними документами, які передбачають кримінальну відповідальність за заперечення Голодомору, і ще запропонували зрівняти в соціальному статусі ветеранів-червоноармійців і бійців УПА.

Не будемо нагадувати і про обіцянку домогтися від президента скасування указу про присвоєння Роману Шухевичу звання «Герой України». «Ми вимагаємо скасувати! Не хочете? Ну і хай собі».

Нехай це звучить банально, але в країні, де кавалери бойових орденів доживають свого віку в злиднях, вандали влаштовують погроми на солдатських кладовищах, політики взагалі не повинні виступати перед ветеранами. Не повинні, не мають морального права. Але ж виступають...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі