Як правильно обскубувати гусей? Методи і проблеми ДПА України

Оподаткування — це мистецтво обскубувати гусака так, щоб отримати максимум пір’я з мінімумом писку.

Жан-Батіст Кольбер, міністр фінансів Франції

Основним противником прем’єра Юлії Тимошенко на президентських виборах є, звісно, не Віктор Янукович, а величезні бюджетні діри. І штопають ці діри Юлія Володимирівна та Олександр Турчинов головним чином своєю найгострішою голкою — Державною податковою адміністрацією. Щомісяця ДПАУ адмініструє податки обсягом до 14 млрд. грн. Та тільки складно залатати бюджетний дефіцит у країні, де приклад ухиляння від податків подають самі кандидати в народні вожді.

Потрібно згадати, що після приходу до влади чинний уряд заявив про плани проведення рішучої податкової реформи. Представляючи в грудні 2007-го нового голову ДПА України Сергія Буряка, прем’єр-міністр зазначила, що він «може збільшити надходження від податків за рахунок детінізації і вдвічі, і втричі, не збільшуючи податків, а навпаки, скорочуючи».

14 березня 2008 року Юлія Тимошенко, виступаючи на колегії ДПАУ в Ірпені, оголосила нові принципи роботи податкової.

Основними напрямами реформи було визначено: скорочення тіньового сектору економіки, боротьба зі схемами мінімізації податків, посилення кадрового потенціалу податкової. Скорочення числа перевірок і виїздів на підприємства при посиленні аналітичної контрольно-перевірочної роботи. Прем’єр заявила про необхідність модернізації системи управління ДПАУ з допомогою запровадження інтегральних критеріїв оцінювання всіх підрозділів відомства і кожного керівника, визначення чітких параметрів ефективності.

Але після березня 2008-го Тимошенко більше не виступала на колегії ДПАУ, і тема реформи фіскальної політики померла, ледь народившись. Від системних перетворень уряд відмовився, перейшовши в режим ручного управління економікою.

Програма лояльності

Сергій Буряк, представник впливової банкірської родини, вихований у середовищі компромісу, диверсифікації ризиків та перестраховки вкладів — як фінансових, так і політичних. Азартний фанат преферансу, Сергій Васильович прагне прораховувати ситуацію на багато ходів уперед. ДПАУ для Буряка — аж ніяк не межа мріянь, а ще один крок нагору.

Масштаб своїх амбіцій Буряк продемонстрував одразу. В момент переходу влади наприкінці 2007-го—початку 2008-го провідні ФПГ вирішили скоротити податкові відрахування аби перевірити, наскільки грамотно нове керівництво відреагує на цей виклик. Якось треба було із цим закінчувати, коли вже податкова зібралася перевиконувати план. Апофеозом кулуарних розбірок стала безпрецедентно жорстка заява голови ДПА, що СКМ, ІСД, «Приват», «Інтерпайп», «Смарт», «Укрпромінвест», «Запоріжсталь» мінімізують свої податки на величезні суми. Перший і останній раз на офіційному рівні гіганти української економіки публічно звинувачувалися у втечі від податків. Після цього скандалу уряду вдалося знайти компроміс із господарями корпорацій. У тому числі, в питанні збирання податків.

Рівень самостійності керівника відомства в Україні визначається мірою його впливу на розставляння кадрів. Можливості Буряка в цьому питанні виявилися значно ширшими, ніж у його попередників, починаючи з 2004 року. Однак у цієї широти є свої чіткі межі, оскільки державні пости в дохідних відомствах є ходовою валютою політичних домовленостей.

Вплив Буряка грунтується як на команді особисто відданих йому людей, так і на політкомромісності, яка забезпечує стійкість і довгожительство за будь-якого розкладу.

Перший заступник голови Вадим Кайзерман — найбільш утаємничена фігура і мозок цієї системи, котрий є безпосереднім куратором департаменту економічного аналізу та організаційно-розпорядчого департаменту. Кайзерман — кар’єрний податківець із 19-річним стажем, виходець із Донецька. На пост першого заступника голови він потрапив ще за уряду Януковича. Своїм злетом Кайзерман завдячує Рінату Ахметову, котрий, як кажуть, дуже високої думки про ділові риси Вадима Олександровича.

Першим заступником голови—начальником податкової міліції є Владислав Бухарев, кадровий працівник СБУ, котрий представляє групу одного з лідерів БЮТ Андрія Кожемякіна — довіреної особи Олександра Турчинова.

Ще один заступник голови Василь Ткачук — давній колега Буряка, курирує всі господарчі підрозділи податкової. Наталя Рубан відповідає за юридичний департамент і департаменти, що забезпечують аудит, контрольно-перевірочну роботу. І, нарешті, до команди Буряка належить Сергій Чекашкін, відповідальний за департамент контролю за відшкодуванням ПДВ і департамент обліку та звітності. Чекашкін розпочав кар’єру з подачі представників Партії регіонів і особисто Сергія Клюєва, але посадою заступника голови і куратора такого суперліквідного департаменту Чекашкін завдячує особисто Буряку, з яким він знайомий по роботі в комітеті Верховної Ради.

За офіційною версією БЮТ, ні Кайзерман, ні інші керівники в регіональних ДПА не входять до так званої квоти регіоналів у ДПАУ, а їхнє призначення або збереження на старій посаді не було предметом домовленостей із Партією регіонів. Але, як неофіційно вважають в уряді: хто ж відповідатиме за збирання податків у східних областях, як не представники ПРУ?

Важливий напрям роботи ДПАУ — адміністрування і контроль за підакцизними товарами — курирує ще один перший заступник голови, 34-річний Олександр Буханевич. Він завдячує своєю кар’єрою Володимиру Шандрі, міністру з питань надзвичайних ситуацій, людині, близькій до президента Віктора Ющенка. Шандра, поряд із головою Нацбанку Володимиром Стельмахом, є одним із містків, що з’єднують керівництво ДПАУ з Віктором Ющенком і групами в його оточенні.

Ще один заступник голови від «НУ—НС» з’явився в ДПАУ зовсім недавно. Кадровий податківець Олексій Любченко курирує адміністрування ПДВ і податку з прибутку. Він давно знайомий із Буряком, а також є контактером керівництва ДПАУ з Едуардом Зейналовим (група Миколи Мартиненка), котрий виконує завдання зі збереження депутатів «НУ—НС» в урядовій обоймі (вирішує «практичні» питання щодо ПДВ Чекашкін, а Любченко зайнятий методологією).

Василь Регурецький відповідає за департаменти, пов’язані з розробкою електронної звітності. Це креатура групи «Реформи і порядок» і особисто Віктора Пинзеника.

Олег Матвєєв, син відомого комуніста Валентина Матвєєва, курирує департамент погашення прострочених податків. Матвєєв — одна з ланок домовленості між БЮТ і Компартією.

Заступник голови Федір Ярошенко отримав за поданням самої Тимошенко департамент апеляцій. Звісно, ця особиста увага ніяк не пов’язана з тим, що Ярошенко за часів, коли був головою ДПАУ, закрив податкові штрафи корпорації ЄЕСУ... Просто треба віддати належне Юлії Володимирівні — вона добра не забуває. Попри те, що Ярошенко має репутацію людини Азарова.

Заступник голови Сергій Лекарь курирує низку нересурсоємних допоміжних департаментів. Це кадровий податківець, який потрапив у заступники голови ще за Азарова, й відтоді зберігає місце в обоймі всупереч усім режимам і пертурбаціям.

У податковій адміністрації, по суті, вже діє найширша політична коаліція, котра враховує інтереси всіх парламентських партій.

При цьому адміністративно контролюючи ключові структури в ДПАУ, Буряк має можливість уплинути на роботу будь-якого ставленика будь-якої фінансово-політичної групи в ДПАУ. Тільки лояльність голови ДПАУ дає можливість як заступникам голови, так і керівникам обласної і районної ланок ефективно й безпроблемно виконувати свої обов’язки і вирішувати свої питання. У випадку прояву «фронди» будь-якому керівникові можуть обрізати і контакти, і повноваження, створивши серйозні неприємності по службі, що не дасть змоги ефективно представляти інтереси тієї групи впливу, яка пролобіювала призначення.

Аналогічно до центрального апарату, таку ж тонку й дипломатичну систему стримувань і противаг Буряк вибудовує і на рівні керівництва обласних та районних податкових адміністрацій. У Києві (35—38% усіх фінансових потоків країни) Буряк сформував команду міської ДПА на чолі зі своєю людиною — Олегом Низенком. У ряді регіонів, наприклад у Донецькій області, податкове начальство, звісно ж, складається з представників місцевої політичної еліти. У Закарпатській області недавно керівництво місцевої ДПА, що складалося з призначенців Віктора Балоги, було замінене на команду Віктора Медведчука на чолі з Мирославом Хомяком. До речі, Медведчуку, попри всі зусилля і тривалі переговори з Тимошенко, так і не вдалося просунути свого протеже Костянтина Бриля на посаду в центральному апараті або на обласному рівні. Безпосередній вплив Віктора Володимировича в ДПАУ поки що не такий значний, порівняно з митницею.

Дуже показові факти професійної неспроможності високопоставлених податкових керівників, які завдяки політичному прикриттю залишаються невразливими для будь-якого контролю — навіть на шкоду роботі ДПАУ та уряду.

У березні 2008-го прем’єр розкритикувала роботу глави податкової Запорізької області Івана Ковальчука, заявивши, що бере його «під особистий контроль». У квітні Буряк попередив про неповну службову відповідність шістьох начальників обласних ДПАУ, які не виконали місячного плану. Серед них був і начальник запорізької податкової.

Від відставки Ковальчука врятувало диво... на ім’я Юлія Володимирівна! Так, усупереч власним розпорядженням, прем’єр-міністр попросила зберегти за недбалим чиновником його посаду. За Ковальчука клопочуться депутат БЮТ Сергій Соболєв, а також група «Реформи і порядок», які знаходять для Тимошенко якісь аргументи на користь «контрольованого» нею чиновника. Які — невідомо. Може, перед бюджетом запорізька ДПА виконує план на 80%, а перед кимось іншим — на 100. Якщо це єдиний спосіб для прем’єр-міністра керувати своєю фракцією і єдиний спосіб для голови ДПАУ вибудовувати стосунки з депутатами БЮТ, то чи не занадто дорого це обходиться державі? Ковальчук і нинішнього року демонструє 27-ме, останнє місце за критеріями роботи, але спокійно ковтає службові стягнення, — під таким «контролем» кількість доган не має значення... Тим часом 10 інших глав податкових адміністрацій (деякі давали й по 99% плану) уже встигли позбутися посад у часи керівництва Буряка за значно менші гріхи. В таких умовах говорити про послідовність у кадровій політиці ДПАУ не доводиться. Звільнені, до речі, намагаються поновитися на посадах через суди, — адже приклад Запоріжжя дає аргументи для апеляцій.

Політичні призначенці не тільки підривають логіку організаційно-кадрової роботи, а й сприяють невиправданому зростанню начальницьких посад у ДПАУ. Всі рекорди абсурдного розмноження бюрократії побила Київська область — у ній десять заступників голови ОДПА, причому п’ять із них мають статус перших заступників! Очевидно, це пов’язано із земельними питаннями: кожна ФПГ, що прикуповує собі угіддя поблизу столиці, для безпеки інвестицій прикуповує і представництво в податковій. Керівництво ДПАУ крізь пальці дивиться на збільшення керівних посад, — роздача кабінетів і звань дозволяє податковій розширювати свій політичний вплив...

Через політичне прикриття абсолютно безглуздих форм набуває і боротьба з корупцією в ДПАУ. Зараз, за офіційними даними, у податковій служать 79 співробітників, стосовно яких упродовж 2009 року судами прийняті рішення з притягнення до відповідальності відповідно до закону про боротьбу з корупцією. Такі протоколи часто складаються з незначних приводів і не стосуються більш-менш високопоставлених осіб. Але, за законом, через такий протокол для держслужбовця означає обов’язкове звільнення з органів.

Проблема не в тому, ким призначені державні чиновники. Зберігаючи на керівних посадах малокомпетентних людей, допускаючи політичне втручання в кадрову роботу, уряд змушений щодня ламати голову над проблемою — чому чиїсь протеже погано збирають податки...

Критерії вирішують усе

Частину ініціатив Тимошенко щодо податкової Буряк зумів реалізувати. Хотілося б звернути особливу увагу на впровадження системи критеріїв оцінки ефективності роботи регіональних ДПА. Вона являє собою математичний комплекс, який дозволяє виводити показники ефективності роботи податкової за 18 основними критеріями, від виконання встановлених завдань зі збору податків і до роз’яснення податкового законодавства. Алгоритм розрахунку показників дозволяє проаналізувати в динаміці всі аспекти роботи ДПА з кожного напряму і кожним підрозділом за тривалий період. Дані надходять оперативно, і час реакції керівництва ДПА на проблеми в роботі обласних адміністрацій скоротився на порядок. Застосування цієї системи дало б набагато серйозніший позитивний ефект, якби аналіз показників і результати роботи лягли в основу оцінки ділових якостей і кар’єрного просування. На колегії ДПАУ виноситься до 100 стягнень, але перед підготовкою до публікації наказ переробляють — щоб не псувати стосунки з потрібними людьми.

Про те, що система критеріїв, запроваджена Буряком, абсолютно об’єктивна, свідчить той факт, що креатура Сергія Васильовича — Низенко — демонструє за звітністю результати, очевидно неприйнятні для фінансового центру країни. Київ посідає лише 12-те місце в річному рейтингу станом на вересень. Статистика свідчить, що 12-те місце в Києва і за критеріями протидії мінімізації податків через фіктивні підприємства. За два роки за матеріалами підрозділів, які відповідають за внутрішню безпеку ДПАУ, проти працівників київської податкової слідство не порушило жодної кримінальної справи...

Перша п’ятірка успішних обласних ДПАУ за рейтингом така: Донецька, Чернігівська, Черкаська, Одеська області та Севастополь. Замикають рейтинг Крим та Івано-Франківська, Волинська, Кіровоградська, Запорізька області.

Взагалі, слід відзначити ще одну позитивну новацію від широкого застосування аналітичних підходів: у час керівництва Буряка різко зросло значення аудиту. Частку фактичних перевірок підприємств зменшено на 20%, порівняно з 2007 роком.

«Конверти», «метелики», ПДВ...

ПДВ продовжує зберігати статус головного корупційного податку. Централізація всіх питань відшкодування ПДВ на рівні вищого керівництва Кабміну та особистий контроль керівництва ДПАУ привели до зменшення масштабів проблеми — статистика демонструє, порівняно з минулим роком, зменшення кількості заявок на відшкодування ПДВ на 20% (без урахування операцій державної компанії НАК «Нафтогаз»). Загальний обсяг заборгованості з ПДВ, за даними джерела «ДТ», на 22 листопада сягнув 18,9 млрд. грн., із них прострочена заборгованість — 5,6 мільярда. Це готовий ресурс для реалізації чиновниками корупційних схем. Адже можна місяцями перевіряти, посилати запити — а можна вже наступного ранку допровадити всі документи з електронними печатками. Можна довго стояти в черзі на відшкодування, а можна отримати все дуже швидко — з урахуванням інтересів сторін...

ПДВ нині зменшений в обсягах, але, як і раніше, існує як джерело для організації шахрайських схем фіктивного експорту та заробляння грошей «із повітря», а також для «схлопування» податкових зобов’язань. Як і раніше, у складі фінансово-промислових груп працюють підприємства, які експортують нікому не потрібні, скажімо, оптичні лінзи чи металоконструкції, що їх Торговельно-промислова палата України чомусь визнає дорогим товаром, котрий не має аналогів. Перетнувши кордон, ці товари, які не мають аналогів, прямо вирушають на переробку, і високопосадові аферисти починають «вирішувати питання» з податковою, щоб повернули їм ПДВ за випущений брухт. За вересень ДПАУ, тільки за офіційними даними, оцінює збитки для бюджету з відшкодування ПДВ приблизно у 170 млн. грн.

Крім того, бізнес формує великий обсяг ПДВ на перспективу — на випадок перемоги Януковича на президентських виборах. Річ у тім, що в керівництві Партії регіонів є автори створення вексельних схем погашення ПДВ, як це було 2007 року. Векселі дають змогу «вирішити питання» щодо ПДВ набагато простіше і в набагато більших сумах.

Свої потужні інтегровані в структуру холдингів мінімізаторські підрозділи є в складі кожної великої української ФПГ.

Двома словами пояснимо: ухиляння від податків має чотири основні форми. Базу оподаткування можна перенести, можна занизити і просто приховати, а також ліквідувати податковий борг. Наприклад, якщо корпорація купить абсолютно збиткові акції якогось ВАТ «Вася Пупкін», котре відразу розориться, то збитки корпорації від цієї покупки не оподатковуються. Тому, якщо «Васю Пупкіна» створили свої люди і гроші надійшли на свої ж рахунки, то корпорація будь-яких збитків, звісно, не зазнає. Але є також потужний нелегальний сегмент цього ринку, де поставлено на потік створення сотень фіктивних підприємств, що здійснюють господарську діяльність лише на папері — на папері працюють, на папері формують собі доходи і збитки, базу оподаткування. І от, простіше кажучи, велика солідна корпорація, яка починає працювати через мережу фіктивних підприємств, переносить податкові зобов’язання за цими операціями не на себе, а на структури, формально з нею ніяк не пов’язані. І коли зобов’язання перенесено, фіктивні підприємства лопаються як мильні бульбашки. Корпорація декларує видатки і збитки, з яких податків не візьмеш. А борги перед податковою мають фіктивні підприємства, відкриті на якогось зіц-голову Фунта, котрий найменшого поняття не має про роботу фірми. Подібних схем десятки.

Розкрити справжніх вигодоотримувачів, наділених владою і політичним впливом, у нашій системі правосуддя практично нереально. Тому робота ДПА спрямована на подорожчання схем мінімізації і на порівняльний аналіз операційної діяльності підприємств для визначення масштабів приховування бази оподаткування. Ці параметри податкова вираховує за показником податкової віддачі — відсотки податкових відрахувань з обороту підприємства. Цікаво, що в 2008 році податкова віддача підприємств ГМК була не однаковою. Максимальну віддачу в бюджет робили простодушні індуси на «Арселор Міттал Стіл» — 10%. А от СКМ, ІСД, ММК
ім. Ілліча не виходили за межі одного-п’яти відсотків. Критично низькою аналітики податкової вважають податкову віддачу менше ніж один відсоток. Великі підприємства і корпорації, які перераховують у бюджет менше зазначеного параметра, потрапляють під ковпак відповідних структур ДПА.

Радикально змінити ситуацію з протидією незаконному відшкодуванню ПДВ і допомогти боротися з фіктивними підприємствами зміг би розроблений ДПАУ Загальний реєстр податкових накладних. Така електронна система звітності дозволила б виявляти фіктивні підприємства в режимі реального часу. Проте вето президента Ющенка на постанову Кабміну, яка вводила в дію Загальний реєстр, загальмувало процес. Смішно, що проти постанови Кабміну про запровадження реєстру виступили Держкомпідприємництво — урядове відомство — і Рада підприємців при тому ж Кабміні — нібито через можливе втручання ДПАУ в роботу підприємців, обмеження економічної свободи тощо. Результат — ефективну реформу податкової звітності заблоковано. Вкотре держава зробила вигляд, що вона хоче побороти корупцію в податковій сфері, і вкотре сама собі дала по руках...

Розроблена і застосовується на практиці система визначення так званих ризикоорієнтованих підприємств. Це дало змогу ускладнити діяльність нелегального ринку мінімізації податкових зобов’язань. Ризикоорієнтованими вважаються фірми, що створюються для формування податкового кредиту. Сформувавши кредит, ці підприємства чекають своїх покупців. Строк життя таких «метеликів» — 100—105 днів від початку діяльності з мінімізації. Тільки після спливу цього строку податкова, як правило, приходить з перевіркою (за наявності загального реєстру «фіктарів» виявляли б день у день).

Для виявлення фіктивного підприємства ДПАУ аналізує пріоритетні чинники ризику. Наприклад, наскільки широко у своїй діяльності підприємство використовує операції з роялті, офшорами, перестраховкою, скільки осіб входить у штат підприємства, чи здано декларацію за звітний рік. Усього критеріїв оцінки ризиків існує понад 20. Ці заходи дають змогу бачити на рівні областей та центрального апарату кількість ризикоорієнтованих підприємств по кожній області. Так, на цей час у базі ризиків ДПАУ є понад 500 підприємств, із них 200 — в Києві, які підозрюють у фіктивній діяльності. Центрами мінімізації є Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ і Донецьк.

Податкова міліція навела лад із звітністю щодо фіктивних підприємств. У 2007-му було розкрито 2500 «метеликів», у 2008-му — 2800. Проте вся ця статистика будувалася тільки на актах регіональних податкових органів, а не на рішеннях суду. По суті, звітність щодо розкриття «фіктарів» була багато в чому такою ж фальшивою, оскільки визнати діяльність підприємства фіктивною з відповідними правовими наслідками може тільки суд, а суд потрібно переконувати якісними матеріалами слідства — тобто реальною роботою, а не актами. У ДПАУ підрахунок «убитих» «метеликів» зробили об’єктивним — за рішенням суду цього року викрито 860 фіктивних підприємств.

Також у поточному році припинено діяльність 217 конвертаційних центрів («конверти» служать для легалізації доходів, отриманих від тіньової діяльності). 562 особи цього року отримали строк за фінансові злочини.

Але чи говорить це про перемогу над злочинністю? На жаль, ні. Масштаби вже розкритих злочинів свідчать, що насправді організатори нелегальних схем залишаються недосяжними, а їхній бізнес піднявся до колосальних оборотів. У списку засуджених немає жодного топ-менеджера — усе це рядові виконавці, приречені на проблеми із правосуддям. З профілактичної точки зору, з погляду суспільної моралі, велика кількість ліквідованих злочинних схем — річ необхідна. Але справжні замовники залишаються на волі.

За даними «ДТ», податкова міліція має у своєму розпорядженні реєстр усіх організаторів схем мінімізації в кожному регіоні України. Але довести причетність цих людей до роботи конкретного «конверта» — завдання малореальне, особливо з огляду на нюанси вирішення питань та отримання санкцій на ОРД в судах. Адже те, що бізнесмен оперує грошима, які пройшли через «конверт», ще не є злочином. А те, що транзитний ланцюжок відразу було «вбито» — це не проблема вигодоотримувача. Стосовно таких діячів потрібна конкретна цільова робота, яка заважатиме їм вести бізнес, змусить лягти на дно, згорнути «бізнес». Але в умовах високого попиту бізнесу на послуги «метеликів» і «конвертів» на зміну вибулим прийдуть інші. Доки не буде створено жорсткіших законодавчих умов, які стимулюватимуть виведення з тіні більшої частини фінансових потоків, кладовища «убитих» «конвертів» і «фіктарів» не вирішать проблеми.

У ДПА такого обліку не ведуть, але в «ДТ» ми для статистичного інтересу підсумували дані щодо оборотів конвертаційних центрів з офіційних прес-релізів. Виходить, при середньому обороті кожного з викритих «конвертів» як мінімум у 0,5 млрд. грн., тільки ліквідовані центри могли мати замовлення на конвертацію на суму майже 100 мільярдів гривень на рік, прихованих від оподаткування. Реальні збитки, завдані державою діяльності «конвертаторів», — 108 мільйонів гривень, заблокованих на рахунках або вилучених у бюджет. Як кажуть, відчуйте різницю...

Оcь які рекорди української тіньової економіки: максимальний доведений обсяг коштів, які проконвертовані через одне приватне підприємство, — шість мільярдів гривень. Максимальна кількість юридичних осіб, зареєстрованих на одній квартирі, — 700. Максимальна кількість підприємств, які стали вигодоотримувачами в результаті роботи одного «конверта», — понад дві тисячі! Нинішнього року тільки податкова міліція проводить перевірки на більш ніж 10 тисячах підприємств легального сектору економіки, які обгрунтовано підозрюються в застосуванні схем мінімізації податків. Це наочна демонстрація того, що ухиляння від податків масово практикує весь український бізнес.

Високопосадовий податківець висловив «ДТ» і таку небанальну думку про стан боротьби з ухилянням від оподаткування: «У цій справі є чотири складності. Перша: 80% схем мінімізації — абсолютно законні. Друга: схеми мінімізації здійснюються професійно — і нерідко з допомогою зацікавленої особи зі складу самої податкової. Третя: протидіяти фінансовим схемам багатомільярдного масштабу силами самої ДПАУ неможливо, та й немає для цього відповідної нормативної бази. І четверта: якщо почати копати глибоко, хто є кінцевим вигодоотримувачем якогось «конверта» чи «фіктаря», можна випадково вийти на таких людей, які «зіллють» тебе одним дзвінком. Займаються цим усі ФПГ, але хто ж дасть команду брати в роботу якусь конкретну структуру, тим більше в період кризи, і тим більше напередодні постійних виборів? Адже докази отримання вигоди можна здобути лише оперативним шляхом. Немає сенсу боротися з бізнесом, який використовує лазівки нашого законодавства. Цих лазівок влада не перекриває. Тому розумний начальник податкової адміністрації, навіть якщо він отримує сигнали про розкриття схем мінімізації в особливо великих розмірах, завжди буде зацікавлений, щоб вигодоотримувач допоміг йому виконати місячний і річний план — ну і взагалі допоміг по житті. І ніхто не створюватиме проблем великому платникові податків на своїй території. Бо в податковій на фіг не потрібні комісари Каттані — потрібні люди, які вміють давати план, а інколи — й перевиконувати».

Власник великої київської структури, що спеціалізується на переведенні в готівку та мінімізації податків в особливо великих розмірах, люб’язно поділився думкою про перспективи боротьби держави з тіньовою економікою: «Податкова — санітар лісу. Вона стежить, щоб найтупіших і найнахабніших порушників законів садили у в’язницю, щоб ті, хто не хоче ділитися з усіма корисними людьми, мали перевірки й проблеми, щоб бізнес давав державі надходження за планом. Якби податкова не «дахувала» весь тіньовий бізнес, бізнесу було б зле. Тому що навіть у корупції потрібен порядок, а не бандитське свавілля. А так усі знають, що на тіньовому ринку є своя тіньова податкова система. Відповідно до неї, платять відкоти з тіньового відшкодування ПДВ — зараз 40—50%. За пляшку тіньової горілки платять приблизно один долар тіньових акцизних зборів. А з кожної операції тіньового «конверту» від одного до десяти відсотків тіньових відрахувань іде в контрольні структури. Тіньовий ринковий збір із найбільших ринків — десятки мільйонів доларів на місяць. «Конверти» «убивають» самі організатори — щоб швидко й зручно закрити звітність із проведення грошових сум. Якби олігархи хотіли, могли б узагалі працювати, не сплачуючи жодних податків, тому що держава створила всі умови, щоб її законно обманювали. Але це не за поняттями. Якби в податкової не було цих особистих контактів і пайової участі в бізнесі, то зайти з вулиці і примусити якогось олігарха платити податки не вийшло б. А так усі про всіх усе знають, і кожен дає один одному заробити».

Ефективність державної податкової політики

В Україні через постійний політичний хаос економічна криза не привела до мобілізації держави. Особливо гостро це відчувається, коли аналізуєш фіскальну політику.

Нинішнього року Державна податкова адміністрація не виконає план зі збору до бюджету. За даними джерела «ДТ», за підсумками року вдасться зібрати не більш 88—90% запланованих коштів.

Тут слід сказати про нереалістичність фінансового планування держави. Розрахунки Мінфіну прив’язані не до макроекономічних показників, не до прогнозів по галузях економіки, а до цифр торішніх зборів ДПАУ. Причому план розраховується для кожної області, району і розбитий за місяцями. Треба сказати, що такий командно-адміністративний рівень фінансового планування — архаїчний і не відповідає реальному стану справ у ринковій економіці. Простий приклад: захотів великий платник податків перенести офіс і базу оподаткування в інший регіон — отже, він зірве план для однієї області і перевиконає збори в іншій. Отримав платник податків надприбутки нинішнього року, а наступного зазнав збитків — зірвав план. Але причому тут якість адміністрування податків? По суті, таке планування — фікція. Тому що воно примушує фіскальні органи диктувати платникам податків час і місце платежів. Фінансовий план у теперішньому вигляді — це і потужне джерело корупції, і причина загальної неефективності фіскальної політики. Податкова і митниця не повинні виконувати план. Вони зобов’язані брати частку для держави, не заважаючи бізнесу і не залазячи в невластиві їм питання регулювання економічного розвитку країни.

Величезне гальмо на шляху успішного адміністрування податків — некодифіковане податкове законодавство. Як розвивати підприємництво в країні, де оподаткування регулюється приблизно двома тисячами документів, десятками законів і роз’яснень ДПАУ? Адміністрування податків і контроль фінансових потоків — справа жива, яка потребує негайного реагування законодавців. Бо тіньові фінансисти маневрують постійно і відходять у зручні для них ніші, де опір держави слабший.

Пальму першості на тіньовому фінансовому ринку захопили схеми мінімізації через використання «технічних акцій», тобто акцій підприємств, які випускаються спеціально для спекуляцій та прикриття фінансових проведень нашими найбільшими фінансово-промисловими групами. З допомогою емісій і перепродажів цінних паперів усіх видів, буцімто блискучого зростання їхньої курсової вартості можна «відмити» гроші у великих обсягах, тому що податкова не може оперативно контролювати рух коштів і перевіряти операції з нематеріальними активами.

Фондовий ринок в Україні перебуває у примітивному стані, лічені підприємства розміщують свої акції на світових біржах. При цьому обсяг операцій з акціями у першому півріччі 2008 року становив, за даними ДПАУ, колосальну суму — 148 млрд. грн. Але нинішнього року, на тлі 40-відсоткового падіння промислового виробництва, раптом стався небачений стрибок у зростанні акціонерного капіталу. У першому півріччі 2009 року, незважаючи на повне припинення кредитування, обсяг операцій із акціями зріс до рекордної цифри — 289 млрд. грн.! Для розуміння масштабу — це більше, ніж весь зведений річний бюджет України. ДПАУ вважає, що з цієї суми не менше 50 мільярдів — «сміттєві акції» (тобто фальшиві), але реальні цифри набагато вищі. Просто у податківців немає інструментів для глибшого аналізу.

Ще одна модна тема для тіньового фінансового ринку — різке збільшення кількості компаній з управління активами: у першому півріччі минулого року інвестиційних сертифікатів випущено на 21 млрд.
грн., а в першому півріччі 2009-го — уже на 27 мільярдів. Хоча обсяги іноземних інвестицій зменшилися втричі, а банківська система фіксує падіння обсягів депозитів.

Звісно, за ідеєю, цими питаннями повинні займатися Держкомісія з цінних паперів та Держфінмоніторинг. Але ці слабкі структури, які не мають адміністративних біцепсів, не можуть зібрати навіть повну інформаційну картину того, що відбувається, не кажучи вже про розробку заходів протидії цим масштабним схемам мінімізації податків.

Прем’єр Тимошенко заявила про виведення в офшори 115 млрд. грн. нинішнього року. Але яка методика розрахунку? Адже на державному рівні, фактично, немає ефективної координації між усіма державними органами, які повинні бути залучені для впливу на проблему, а це: ДПА, Держмитниця, ДКЦП, ДКФМ, НБУ, Мінфін, Держказначейство і СБУ. Досі в держави немає єдиної бази даних фіскальних органів. Немає єдиного інформаційного середовища для обміну інформацією між оперативними й аналітичними службами цих держструктур. А цим же урядовим установам не завадило б не тільки проводити погоджені дії, а й обмінюватися досвідом. Гадаю, Система критеріїв ДПА, або «Електронна митниця» ДМС могли б стати чудовими взірцями організації роботи в багатьох інших державних установах.

В Україні за наповнення бюджету відповідають не ті міністерства, які зобов’язані створювати сприятливий інвестиційний клімат, сприяти розвитку виробництва, захищати національного виробника, а ті, котрі повинні перевіряти, «тягнути й не пускати». Податкова вправно адмініструє легальний сектор економіки. Але чи можна наповнити скарбницю, якщо легальна база оподаткування становить меншу частину реальних фінансових оборотів? Якщо легальний бізнес будується найчастіше як прикриття тіньового — і це в рамках закону? Якщо президент, Кабінет міністрів і Верховна Рада замість системної боротьби з мінімізацією податків борються за системне освоєння мінімізованого? Як свідчить життя, держава, котра не здатна проводити централізовану економічну і фінансову політику, не в змозі проводити будь-яку іншу політику — культурну, соціальну, національну, а зрештою — і зовнішню...