Як неваляшки калейдоскоп крутили

Дивлячись у калейдоскоп переговорних візерунків, ніяк не можу зрозуміти, від чого нудить — чи то вестибулярка слабенька, чи це така реакція на «печерський бунт» — безглуздий і безконечний.

Розклад сил, альянсів, цілей (декларативних і реальних), жертв і переможців змінюється швидко, непередбачувано й часто безглуздо. Але загалом процес іде. Вибори неминучі, бодай тому, що з кожним днем дедалі більша частина населення вважає, що дострокове волевиявлення — це засіб виходу з кризи або принаймні з переговорного протистояння, яке практично доконало як учасників, так і спостерігачів. І той, хто в односторонньо­му порядку буде противитися порятунку населення від необхідності спостерігати за цим процесом, ризикує вкоротити собі рейтинг. Зокрема й з цієї причини високі сторони, набувши форми клубка мігруючих змій, посуваються до компромісу — узгодження дати й умов позачергового волевиявлення. Насправді ж дострокові вибори — це не крапка. Це двокрапка, за якою піде черговий перерозподіл, варіанти якого проговорюються вже зараз. Але про це — нижче. А поки що — про кілька візерунків, що склалися на цьому тижні.

Екс-секретар РНБОУ Віталій Гайдук отримав можливість ходити на риболовлю, грати в теніс і собі в задоволення поратися в садку з квітами. Цим закінчився похід у владу людини, чиї мізки, налаштовані на розробку великих проектів і стратегій, виявилися на Банковій нікому не потрібними. «Лаве не дає, під ногами крутиться», — стисло пояснив причини відставки Гайдука один із яструбів президентського оточення...

Інша річ — Іван Степанович: «Если с другом вышел в путь — веселей Балога». Втім, своїм поверненням у владу Плющ Віктору Івановичу не зобов’язаний — той лише технічно «впакував» Гайдука, який висловив неготовність брати участь у сумнівному використанні РНБОУ. Повернення «блудного батька» в оточення Ющенка сталося місяця півтора тому. Ющенко перший зробив крок до примирення з колишнім соратником, відчувши потребу в досвіді, хирощах і зв’язках Плюща. Не задаватимуся питанням, чи стане при Іванові Степановичу РНБОУ ефективним центром напрацювання стратегії розвитку країни. А ось той факт, що Плющ значно природніше, ніж Гайдук, виглядає в президентському ближньому колі, під сумнів ставити не варто.

Спочатку щодо пошуку варіантів виходу з кризи екс-спікер тримався досить радикальної позиції. Сьогодні, отримавши разом із кріслом певний тягар відповідальності, — став розсудливішим і від закулісних зустрічей з Ахметовим перейшов у статус офіційного переговірника. Прихильність Івана Степановича до ідеї широкої коаліції й тісні контакти з рядом регіоналів пояснюють відсутність реальних претензій із боку нинішньої парламентської більшості до його призначення. Втім, не виключено: якщо засідання РНБОУ, яке коли-небудь усе-таки відбудеться, ознаменується ухваленням певних неприємних для коаліції рішень, — і її представники згадають і про вік Івана Степановича, що не дозволяє обіймати йому цю посаду (заради Горбуліна закон про 65-річний поріг для держслужбовця президент порушити не міг — група крові у Володимира Павловича не та), і про сам склад Ради, частина членів якої не зовсім уписується в закон про цей орган.

Нині багато хто заговорив про те, що Плющ як мету намітив посаду спікера в майбутній Верховній Раді. Не будемо цього виключати. Хоча вважати таку мету єдиним мотивом, який змушує Івана Степановича підтримувати широку коаліцію, не варто. У цьому Плющ бачить вихід із ситуації, що склалася в Україні загалом. І знаходить однодумців у лавах як «Нашої України», так і «Регіонів».

До речі, на сьогодні регіонали як можливе гасло майбутньої виборчої кампанії розглядають таке: «Не дамо Ющенкові розірвати Україну — збережемо її цілісність!». Цікаво, що ідея належить представникові тієї ж групи авторів, яка 2004 року накреативила білборди з три­сортними частинами України. Словом, робота виборчого штабу потихеньку закручується. Є думка, що його головою може стати не Василь Джарти, а Борис Колесников. Деякі джерела стверджують, що місця в майбутньому списку буде порівну поділено між квотами прем’єра та Ріната Ахметова. У верхах затверджено навіть бюджет кампанії, про який я вам не скажу, тому що мене вб’ють. Не ясно до кінця тільки одне: кому з політтехнологів доручать вести кампанію: «киргизам» — чомусь саме так називають у «Регіонах» людей Манафорта, чи росіянам. Але з останніми складнощі: Гліба Павловського оголошено в Україні персоною нон-грата. Не заради Затуліна ж намагається МЗС РФ скасувати цю практику...

Усе це відбувається на тлі нескінченних, різнорівневих переговорів. У них беруть участь перші особи; уповноважені склади переговорних груп, які до «жовтих цяток в очах» обговорюють один день тендерні процедури для ЦВК, другий — проблему сервера тощо; команди юристів і фрілансери — ніким не уповноважені політики, що шукають у розмовах один з одним вихід із ситуації та своє місце в нинішніх і майбутніх розкладах.

Конституційний суд із рахунком 12:5 де-факто стає на бік коаліції.

Секретаріат президента аргументує незаконність будь-яких рішень КС, до складу якого входять троє звільнених суддів.

Голова Конституційного суду Домбровський, не витримавши тиску, подає у відставку. До речі, знавці процесів, які відбуваються в цьому дуже закритому органі, не висловлюють однозначної впевненості в тому, що рішення про конституційність чи неконституційність президент­ських указів побачить світ. Нерви суддів, незалежно від порту приписки, на межі. Утримати багатьох на місцях може лише відчуття обов’язку. У широкому сенсі цього слова.

Заступник генерального прокурора Голомша намагається отримати затребувану ним справу, що стосується Сюзанни Станік, але без письмового дозволу Ріната Кузьміна — ще одного заступника — йому в цьому від­мовляють.

Сам генеральний прокурор Піскун не дуже цікавиться тими, хто відмовився виконувати укази президента. Зате пильно вивчає господарський шлях, пройдений київським мером, а крім того, збирає аргументи на свій захист для майбутніх судових процесів. Річ у тому, що на початку липня минає п’ятирічний термін генпрокурорствування Святослава Піскуна. Оскільки Святослав Михайлович не впевнений у поданні Віктором Ющенком його кандидатури на затвердження парламенту, він, можливо, спробує довести, що час, проведений ним поза кабінетом генпрокурора, не може бути зарахований у п’ятирічну каденцію, відведену законом.

Тепер спробуймо замінити простий калейдоскоп на оптичний і дуже приблизно розгляньмо можливі поствиборні конфігурації, тим паче що без проговорювання і врахування їх не обходяться практично всі переговори, що ведуться на цей час. Адже сторони намагаються комплексно підходити до питання.

Юлія Володимирівна Тимошенко твердо вірить у те, що помаранчеві сили здатні одержати на виборах більшість. Власне, ця віра лідера партії, котра має шанси отримати найбільшу підтримку виборців у демократичному секторі, і давала сили Тимошенко не відмовитися від, здавалося б, нереальної ідеї проведення дострокових виборів. Саме під реалізацію помаранчевої коаліції підписуються документи, відповідно до яких «Наша Україна» і БЮТ, незалежно від отриманих результатів, розділяють посади між собою в майбутньому уряді 50 на 50. І тільки прем’єра висуває та політична сила, котра візьме більше голосів. Тимошенко переконана у власних силах, а Віктор Андрійович, у свою чергу, посилено займається створенням мегаблоку, сподіваючись, що «Ноїв ковчег» під прапорами «Нашої України», «Народної самооборони» та «Правиці» збере більше голосів, ніж БЮТ. Охочих зайняти прем’єрську посаду в оточенні президента чимало: і Балогу не особливо влаштовує потенційна роль першого віце-прем’єра; і Плющ має незадоволені прем’єрські амбіції, які, втім, при певному розкладі, готовий замінити на спікерські; деякі джерела в оточенні президента стверджують, що Луценко домагається першої позиції у списку не тільки заради націленості на крісло мера.

У принципі, шанси в помаранчевих справді є. Аналіз соціологічних досліджень, проведених різними компаніями, свідчить: виборний бар’єр, який, швидше за все, не буде підвищений, на сьогодні «Регіони» здолають із показником 32%, БЮТ — 20, «Наша Україна» — 12 і комуністи з Луценком — по 5%. Сім-вісім десятих не вистачає Литвину та соціалістам. Вітренко для подолання бар’єра необхідно поліпшити свої показники вдвічі.

Власне, на тепер це весь перспективний набір, чиї показники можуть незначним чином, але все-таки коливатися. При цьому розкладі в жодної зі сторін 100-відсоткової впевненості в перемозі бути не може. По-перше, тому, що невідома доля соціалістів — їм можуть «допомогти» «Регіони», пожертвувавши своїм відсотком і бонусами. На це згодні далеко не всі, оскільки є ряд впливових людей у партії Януковича, котрим своя сорочка ближча до тіла і котрих кадри й апетити Сан Санича дуже втомили. По-друге, з Литвином ще ніхто серйозних переговорів не проводив, і до якого берега приб’ється потенційний претендент на взяття бар’єру, невідомо. Секретаріат президента дуже багато робить для того, аби випробувати терпіння Володимира Михайловича, а «Регіонам» почати переговори заважає корона. По-третє, поведінку в парламенті прогресивних соціалістів не можна вважати абсолютно передбачуваною. І не тільки тому, що є підстави вірити їхній антирегіонівській передвиборній риториці. Якщо справдяться деякі прогнози і в списку Вітренко ми побачимо багато людей, пов’язаних з Ігорем Коломойським, то стане зрозуміло: у ПСПУ з партією Ахметова простої дружби не буде.

Зважаючи на те, що близько третини виборців або не визначилися, або заявили про своє небажання брати участь у виборах, можна дійти висновку: гарантії перемоги немає ні в помаранчевих, ні в біло-блакитних, а шанси є і в тієї, і в іншої сторони. Саме такий неоднозначний розклад, за даними «Дзеркала тижня», трохи остудив навіть ахметовський передвиборний запал.

Певне протверезіння, що відбулося з регіоналами, котрі увірували було в беззастережну перемогу, послужило поштовхом до двох процесів. По-перше, почав працювати Конституційний суд. У понеділок, без усних дебатів і в закритому режимі, він готовий розпочати безпосереднє провадження у справі про президентські укази. У «Регіонах» досі ще є люди, які, зважаючи на передбачуваність можливого рішення, сподіваються на нього як на переможну крапку в протистоянні з президентом і опозицією. Проте серед партійців, які приймають рішення, більше тих, кому рішення суду про неконституційність указу потрібне для того, щоб створити якісно інший переговорний майданчик з президентом. І вже з висоти цього майданчика нав’язати вигідні їм терміни й умови проведення виборів. Якщо президент це розуміє, то він укотре зіграє на випередження: до рішення Конституційного суду узгодить дату й умови виборів із «Регіонами». І Балога, і Плющ, і Тимошенко давно готові до вересня. За неперевіреною інформацією і Віктор Андрійович змирився з думкою про те, що липень доведеться поміняти на вересень, але ми поручитися за це не можемо. Та усе-таки знайти взаємоприйнятну дату проведення виборів трьом політичним силам до снаги. Можливо, і комуністи, подібно до Шепілова, примкнуть до групи товаришів, а от соціалісти крові поп’ють, тому що в кожному разі юридичне обгрунтування проведення дострокових виборів буде паліативом і бомбою уповільненої дії. Не спрацює вона лише за однієї умови, про яку скажемо гранично чесно, — якщо три найбільші політичні сили, за будь-якого результату виборів, заблокують для малих партій вузлові українські суди...

Другий процес, який активізувався після корекції ілюзій щодо однозначності результатів майбутніх виборів, — це переговори про створення змішаної коаліції. Заявляючи про потребу такої коаліції, Іван Плющ знову доводить свою послідовність і безпосередність. Його давня дружба з Юхимом Звягільським і Борисом Дейчем уже вкотре забезпечує комунікаційний коридор Плюща з Ахметовим. Своєю чергою, лідер «Нашої України» В’ячеслав Кириленко, який заявляє про неприйнятність такого поствиборного альянсу, теж щирий, як і багато нашоукраїнців, котрі підтримують його. Тож за певних обставин президентові зберегти цілісність фракції зможе допомогти лише імперативний мандат... Більш того. Приводом для підписання першого указу про розпуск парламенту стало справедливе обурення президента фактом ревізії народного волевиявлення: коаліція втягувала і приймала у свої лави депутатів від фракцій, які потрапили до парламенту за списками, що мали інші знамена. Коли «Наша Україна» разом із Луценком і «Правицею» пройде в парламент під прапором неможливості союзницьких відносин із Партією регіонів і відразу, переступивши поріг створить з ними коаліцію, то це стане точно такою самою ревізією волі виборців. І річ не в тім, що змішана коаліція — то є зло. Цілком можливо, що саме вона, чи то в складі президентської партії і «Регіонів», чи то в складі БЮТ і «Регіонів», чи то у вигляді трикутника, — стане оптимальним рішенням на той момент. Просто у разі, якщо президентська сила не виключає для себе такого варіанта, то про це виборцеві треба говорити відкрито.

Утім, і в справі змішаної коаліції можливий хитрий компроміс, який обговорювався під час останніх президентських зустрічей і з Ахметовим, і з Януковичем. Суть його в такому: якщо за результатами виборів жодній зі сторін не вистачить голосів для формування одноколірних коаліцій, то біля керма країни стане уряд меншості. Іншими словами, у кріслі прем’єр-міністра залишиться Віктор Янукович, низку кадрових замін зроблять самі регіонали, а от усі, або майже всі, кадрові клітинки, відведені нині молодшим партнерам регіоналів по коаліції, де-факто будуть віддані в розпорядження президента. У такому сурогатному вигляді уряд проіснує рік — саме той термін, який забезпечує недоторканність після дострокових парламентських виборів. А там — або перегрупування сил, продиктоване майбутніми президентськими виборами, або чергові дострокові парламентські вибори, проведені одночасно з президентськими. Передбачається, до речі, що розпаювання майбутнього Кабміну має відбутися таким чином, щоб у політичних сил, які беруть участь у кадровому поділі, вистачило голосів у парламенті для проведення змін до Конституції.

Схоже, чекати залишилося недовго: калейдоскоп крутнеться ще кілька разів і складеться відповідь на запитання, коли і за яких умов відбудуться дострокові вибори. Третій указ президента дасть старт для вибору іншої іграшки.