«Я сам обманываться рад»

Українського Лао-Цзи з Тараса Чорновола не вийшло. Місяць тому він переконував однопартійців, що слід просто «сидіти на берегах Дніпра і чекати, доки каламутними дніпровськими хвилями пропливуть трупи мертвонароджених надій на помаранчеву коаліцію». Колеги повірили. І стали чекати. Але наразі — на подив регіоналів — повз них пропливають виключно останки їхніх власних розрахунків на нібито неминучий провал опонентів. Тарас, щоправда, не впадає у відчай. І пропонує почекати ще. Наприклад, до весни. Зрештою, помаранчеві мусять-таки колись оступитися. Не можуть же помилятися тільки біло-сині.

Помилка в розрахунках

«Чому не зіграв мій козирний туз?» — саме це запитання зі старого картярського анекдоту читалося в очах керівників біло-синіх у четвер 29 листопада. Їм і тепер здається, що в них був блискучий план. І якщо він так і не здійснився, то виключно через якусь безглузду випадковість. План здавався настільки бездоганним, що його відкрито виклав журналістам сам Віктор Янукович — прямо на засіданні Кабміну. Мовляв, БЮТ і «НУ—НС» не можуть домовитися. Або — домовляються, але кандидатура В’ячеслава Кириленка не набирає необхідного числа голосів. І тоді регіонали пропонують свого кандидата в спікери, котрий — о диво! — проходить. Нашоукраїнці, які залишилися без обіцяного спікерства, відмовляються голосувати за прем’єра Тимошенко, остаточно сваряться з БЮТ і... потрапляють у ту ж пастку, що й 2006-го, коли на чолі Ради замість Петра Порошенка опинився Олександр Мороз.

У те, що опоненти здатні вчитися на своїх помилках, регіонали, схоже, просто не вірили. Втім, це був не єдиний їхній прорахунок. «Блискучий» план, як виявилося, від самого початку будувався на впевненості: Ющенко настільки не зацікавлений у коаліції БЮТ і «НУ—НС» та пре­м’єр­стві Тимошенко, що ладен іти на відкритий конфлікт з однопартійцями. Можливо, в душі президент справді проти, але привселюдно про це він ніде не казав. І в результаті цілком поясненно віддав перевагу синиці в руці. Згоду на коаліцію Ющенко просто обміняв на «свого» спікера — про це можна було здогадатися ще в середу, коли Балога особисто повідомив про підписання документа всіма сімома «відмовниками». Але регіонали все одно не вірили. Раїса Богатирьова до останньої хвилини запевняла журналістів, що коаліції не буде. І треба було бачити обличчя біло-синіх у момент, коли Роман Зварич оголосив про те, що 227 підписів під угодою є. А геть посумнішали регіонали після того, як Кириленко заявив про висування в спікери Арсенія Яценюка. Проблема для них навіть не в тому, що міністр закордонних справ — фігура більш прохідна, головне — він улаштовує президента, а тому Ющенко просто не зацікавлений у його провалі.

Щоправда, своєчасно визнавати свої помилки біло-сині так і не навчилися. Зрештою, якщо визнати, що розрахунки були хибними — доведеться засумніватися в компетентності переговірників, відповідальних за контакт із Банковою. На це регіонали ніяк піти не можуть. Навіть після виборів вони вважали за краще уникнути «розбору польотів», аби не ставити під сумнів таланти Ріната Ахметова та його друзів. Помучившись добу над запитанням, чи кинув їх президент і якщо кинув, то навіщо, — на Липській вирішили... вдавати, буцімто все йде за планом. І насправді Ющенко і Балога нібито готові підігравати регіоналам. А хід із Яценюком — це всього лише хитрий відволікаючий маневр перед остаточним розвалом помаранчевої коаліції. І потрібно просто чекати — як радив Тарас Чорновіл. Якщо дуже хотіти — коаліція БЮТ і «НУ—НС» обов’язково провалиться. Не в четвер, то наступного вівторка. Не на спікері — то на прем’єрі. А якщо помаранчеві самі не пересваряться — у бій буде кинуто легендарний «засадний полк імені Андрія Клюєва».

Втім, вірогідних відомостей із незалежних джерел про існування чималого списку потенційних перебіжчиків досі немає. Про те, що «робота триває», преса діз­нається головним чином із натяків самих переговірників від регіоналів і нарікань бютівців. І перші, і другі — особи зацікавлені. І закрадається якийсь сумнів, що обидва просто видають бажане за дійсне. Гра Тимошенко виглядає значно ефективнішою. І не тільки на «литвинівському» напрямі. Зустріччю з Костянти­ном Григоришиним, за словами втаємничених, залишилися задоволені і лідерка БЮТ, і спонсор комуністів — нехай навіть кожен трактує її результати по-своєму.

Надія вмирає останньою?

Тим часом регіонали і далі покладають надії... на президента. Точніше — на його нелюбов до Юлії Володимирівни. Головне завдання — показати, що з біло-синіми Ющенко буде комфортніше. Заради цього на Липській ладні навіть розглянути можливість підтримання президентської креатури на посаду спікера — зрештою персона Яценюка не викликає у ПР ідіосинкразії і фракція майже одностайно підтримала його при призначенні міністром закордонних справ. Бютівці навіть устигли Арсенія Петровича приревнувати — Михайло Волинець сказав, що для однопартійців Януковича той є «своєю людиною».

Та одним Яценюком справа не обмежується — регіонали гарячково шукають кандидатуру «технічного» прем’єра, котра була б симпатична Ющенкові. Настільки симпатична, що президент міг би дати «відмашку» своїм твердим прибічникам «валити» кандидатуру Тимошенко. Наразі пошуки успіхом не увінчалися, але вже сам факт пошуку говорить багато про що. Біло-сині дуже хочуть вірити, що Ющенко може бути з ними. І майже переконали себе в тому, що президент має ресурс для протистояння лідерці БЮТ. Практика показує — якщо регіонали в чомусь упевнені, переконати їх у протилежному дуже складно. І якщо в остаточному підсумку виявиться, що Ющенко підтримає кандидатуру Тимо­шенко, вони і це зможуть пояснити «хитрим розрахунком».

Втім, є в лавах ПР люди, котрі здогадуються, що голосування кандидатури прем’єра може бути цілком успішним. Ганна Герман уже встигла сформулювати нове гасло партії: «зима ваша, весна наша». Тарас Чорновіл відразу ж розшифрував — мовляв, навіть якщо Тимошенко очолить Кабмін, спокійного життя в цього уряду і цієї коаліції не буде, і вже навесні «усе розсиплеться».

Як саме розсиплеться і до чого це призведе — Чорновіл не уточнив. А даремно. Адже, за Конституцією, навіть цілковитий розвал правлячої коаліції не спричиняє автоматичної відставки уряду — що вже казати про вихід окремих депутатів. Потрібне голосування про недовіру прем’єру — а в цьому разі голоси невдоволених із коаліції можуть бути з надлишком компенсовані за рахунок інших фракцій (недарма ж Тимошенко вела переговори з Литвином і Григоришиним). Мало того, навіть якщо вотум проголосовано, уряд продовжує працювати до призначення наступників, а нового прем’єра може запропонувати тільки нова коаліція (це регіонали мають знати як ніхто інший, адже завдяки цій нормі урядом досі керує Янукович). Тож навіть теоретично Юлію Володимирівну, котра отримала прем’єрський портфель, посунути буде дуже непросто.

Змінити розстановку сил у парламенті на свою користь, перебуваючи в опозиції, малореально. Навіть такому енергійному лідеру, як Тимошенко, узимку—навесні 2007 року це виявилося не під силу. Вона тільки втрачала депутатів, не отримуючи нічого натомість. Саме тому БЮТ так наполягав на дострокових виборах. За таким самим сценарієм можуть спробувати діяти й регіонали. Але є відразу кілька «але». Парламент не може бути розпущений протягом року після дострокових виборів. Відсутність коаліції — дуже спірна підстава для розпуску (норма Конституції стосується створення коаліції після виборів, а не замість тієї, що розпалася). Та й вона може бути задіяна виключно з доброї волі президента (Основний Закон говорить про право, а не обов’язок розпускати Раду). Зрештою, навесні в БЮТ без Ющенка теж нічого не вийшло б. Але те, що президент тоді підіграв Тимошенко, аж ніяк не означає, що тепер він має допомагати Януковичу. Бодай тому, що особисті перспективи Ющенка на нових парламентських виборах — дуже туманні. Втім, як і на президентських. Хоча... саме на цьому і можуть спробувати зіграти регіонали.

Безпрограшна лотерея

Щоб переломити ситуацію, Ющенкові зараз потрібна перемога. Причому перемога не кулуарна — із цим у Віктора Андрійовича, як показали події останніх днів, усе більш-менш гаразд, а електоральна, котра могла б засвідчити підтримку президента з боку більшості українців. Парламентська кампанія в цьому сенсі була провальною — всього 14 відсотків, при тому, що Ющенко особисто агітував за «Нашу Україну». Повторення виборів — після того, що відбувалося навколо формування коаліції, — загрожує ще більшим розгромом. Але ж на виборчі дільниці громадяни ходять не лише для того, щоб обирати своїх представників. Є ще й референдуми.

Першими про всенародні опитування згадали регіонали, для яких остання кампанія також не була вдалою і яким не менше за Ющенка потрібні перемоги, нехай навіть локальні. Саме тому біло-сині ще кілька тижнів тому витягли з архіву ідею референдуму про російську мову і НАТО. У тому, що українці за державний статус російської і проти альянсу, не сумніваються навіть радикальні євроатлантисти. Проблема в іншому — занадто часто регіонали використовували ці теми в передвиборній полеміці і забували про них наступного дня після голосування. До того ж, як показує практика «есдеківського» плебісциту, довести справу до кінця можна лише за сприяння президента, а позиція Ющенка в цих питаннях прямо протилежна позиції регіоналів. Можливо, тому ідею озвучували далеко не перші особи партії, а керівники від таких ініціатив публічно відхрестилися. Відхрестилися, але про саму ідею референдуму не забули.

Тепер вони цілком можуть запропонувати її президентові. Але в приємній для нього упаковці. Зрештою, Ющенко не раз казав, що Україна потребує нової Конституції, і вона має бути схвалена на референдумі. Ще влітку регіонали цьому противилися, сподіваючись на свою більшість у парламенті і подальше прем’єрство Януковича. Але тепер більшості в них немає, і лідер керує урядом не завдяки Раді, а, скоріше, тому, що в депутатів до нього руки поки не доходять. Саме час запропонувати своє плече президентові. Адже Ющенко, власне, нічим не ризикує — під час плебісциту виборці зазвичай голосують «за», та й конкурентів не передбачається — хіба що БЮТ запропонує альтернативний проект, та й то навряд чи.

Перші особи регіоналів тримають паузу, але депутати вже підготували пропозиції щодо змін до Конституції. Серед родзинок проекту — коаліція на основі індивідуальних заяв депутатів і обрання глави держави в парламенті. При цьому, звісно, ніхто не пропонує виносити цей проект на референдум. Це — всього лише «запрошення до танцю». Право «замовляти музику» — тобто формулювати технічне завдання розробникам «справжнього» проекту нової Конституції — регіонали люб’язно залишають за Ющенком. Від спільної роботи вони, зрозуміло, теж не відмовляються, але їх більше цікавить розподіл повноважень між центром і регіонами та гарантії власного виживання. У яких, переконані на Липській, президент теж зацікавлений — адже потрібно хоч якось збалансувати зростання впливу Тимошенко.

Втім, і в цьому разі біло-сині не застраховані від того, що їх використають усліпу. А все тому, що замість того, аби вибудовувати власну лінію поведінки, намагаються вгадати бажання президента. І бути комфортними для потенційного партнера. Можливо, вони просто не вміють інакше — все-таки сила звички. Якщо не можемо диктувати ми — диктують нам. Дивно лише, чому регіонали при цьому щиро дивуються тому, як, говорячи словами класика, «нетрудно их обмануть».