«Выбирайтесь своей колеей!»

Кажуть, що Київ — то не Україна. До когорти обраних з певною натяжкою ми можемо зарахувати і обласні центри. А що відбувається поза ними? Як живе ця «інша» країна?

Відповідали на це мери малих міст, які зібралися на конференцію секції малих міст Асоціації міст України (АМУ). Проходила вона 4—5 липня в місті Українка на Київщині, головою якого я маю честь бути. Для тих, хто не знає: малими містами іменують населені пункти з кількістю мешканців до 50 тис. Таких міст у країні 350, що становить три чверті від їх загальної кількості. У малих містах мешкає приблизно 13% населення України, а з ними пов’язане життя приблизно 20 млн. українців. Зазвичай малі міста — це районні центри.

Тема конференції — «Економічний розвиток малих міст України» — потроху трансформувалась у розуміння, що врятувати тих, хто тоне, можуть тільки самі ті, хто тоне, і що економічний розвиток — єдина пігулка для одужання.

Сьогодні ці громади потерпають від хвороби, вірус якої нам занесли штучно, — політичні, пропорційні вибори. Сьогодні ці громади не мають можливості розпоряджатися своєю землею, бо на двох третинах наших територій «хазяйнують» голови державних адміністрацій. Управління землями поза межами міст — окрема сумна пісня. Адміністрації розпоряджаються землями навіть без погодження з міськими, селищними та сільськими радами. Чи то не знаючи, чи то забуваючи про відповідну норму Європейської хартії місцевого самоврядування, яка не дозволяє їм цього робити.

У нашій країні панує дуже проста бюджетна схема: спочатку зібрати всі гроші в Київ, а потому їх звідти розподіляти. І цим грошам надзвичайно важко потім добратися до малих міст. Є Закон «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст». Є урядова постанова щодо забезпечення комплексного розвитку малих міст. Є відповідні програми. Проте немає фінансування цих програм, всупереч вищеназваним закону та постанові.

У таких умовах, напевно, єдине, що залишається, — за будь-яку ціну привабити до себе бізнес, залучити інвесторів. Мабуть, це мало би бути завданням потужних обласних державних адміністрацій та їхніх управлінь економіки. Але… Байдужість обласних установ вражає! Ми проводили виїзні круглі столи з міськими головами декількох областей. Я їх назву, бо країна повинна знати своїх «героїв». З керівників Житомирської, Закарпатської, Донецької, Черкаської, Чернігівської, Хмельницької областей лише голови облрад Житомирщини й Чернігівщини та губернатор Хмельниччини знайшли час поспілкуватися зі своїми мерами. Виконавчий директор АМУ Мирослав Пітцик влучно процитував у минулому міського голову Бердянська, а тепер — народного депутата Валерія Баранова: «Якщо мер хоче зробити щось добре для громади — він змушений обдурити державу!»

Є люди, що називають це все «плачем Ярославни». Проте вони повинні розуміти: то — плач тих, хто формує Україну, хто є її становим хребтом! Цього разу цей плач почув і відгукнувся на нього, на жаль, лише уряд. Міські голови були вдячні міністрові регіонального розвитку і будівництва Василю Куйбіді за те, що він знайшов час, оголосив привітання прем’єра й доповів, чому і як його міністерство переймається нашими проблемами. І, мусимо визнати, — переймається активно. Можливо, тому, що пан Василь — у минулому міський голова. Заступники перших осіб Мінекономіки та Держкомстату дали розуміння кроків їхніх відомств назустріч малим громадам.

У чому має уособлюватися державна підтримка? Центральна влада повинна: по-перше, посприяти залученню інвестицій до найбільших депресивних територій. По-друге, взяти під свій контроль розробку генеральних планів розвитку міст. По-третє (нарешті) — організувати процес оцінки земель та надати міським радам законне право на управління землями за межами населених пунктів.

Що стосується недержавних установ, то їм теж є чим зарадити «малій Україні». Приємно було спостерігати зацікавлення й намагання співголови Ради інвесторів Сергія Тігіпка зрозуміти наші проблеми та відшукати ефективні шляхи до співпраці. Принаймні позбавлена «патоки» розмова з ним виявилася предметною та корисною.

Мабуть, то є знак, але фінансово підтримали цю конференцію лише іноземні установи, а саме — Німецьке товариство Технічного співробітництва (GTZ), Швейцарська агенція з питань розвитку та співробітництва, проект Данії «Технічна підтримка реформ державного сектора в Україні», посольство Норвегії. За це їм наша вдячність! Мабуть, це тому, що вони розуміють краще, що (цитую виступ міського голови Славутича Володимира Удовиченка): «Єдиний шлях до демократії, децентралізації, розвитку країни — посилення місцевого самоврядування».

Мета цієї конференції була — не тільки і не стільки привернути увагу держави до найбільш депресивної галузі місцевого самоврядування — малих громад, як дати їм можливість та інструменти, як казав Володимир Висоцький, «выбираться своей колеей». Хоча надія жевріє, і мери затвердили звернення до президента, Верховної Ради України та уряду.

У своєму виступі Володимир Удовиченко запропонував це звернення переписати «людською» мовою. Але ми не змогли.

Цензура б не пропустила!