Всі зостаються на місцях?

Кіровоградщина нарешті дочекалася голови облдержадміністрації. Фактично з грудня минулого року, коли передвиборний з’їзд «Нашої України» сформував свій партійний список, у якому явно прохідне місце зайняв колишній голова Едуард Зейналов, стало зрозуміло — в області буде новий керівник. Тим більше що Едуард Джангірович і не приховував: у разі обрання його народним депутатом, він працюватиме в парламенті. Звідтоді у нього — то довгостроковий лікарняний, то відпустка, після виборів же, він, як і обіцяв, офіційно склав із себе повноваження голови облдержадміністрації. Весь цей час областю керував його перший заступник Анатолій Ревенко.

Вадим же Черниш, заступник голови облдержадміністрації, опікувався соціальними й гуманітарними питаннями. Саме його з самого початку, звідколи постало це питання, називали одним із кандидатів на найвищу обласну посаду. Очевидно, це пояснюється особистою близькістю до колишнього керівника області, який явно мав і має намір зберігати тут свій вплив, так само, як і його патрон Олександр Третяков, завдяки якому практично невідомий доти ні в громадських, ні в політичних, ні в підприємницьких колах Зейналов став формальним лідером області. Таке бажання, мабуть, мали й інші, бо на найвище обласне крісло претендували представник крупних промисловців із Дніпропетровська Володимир Мовчан, екс-народний депутат Людмила Супрун (свого часу представляла у Верховній Раді один із округів Кіровоградщини і проблеми краю, справді, знає непогано), колишній голова обласної ради Василь Сибірцев. Досить довго між ними точилася підкилимна боротьба, що раз по раз зринала чуткою: уже все вирішилося, призначили такого-то. Але щоразу чутка зникала, як і з’являлася, а ситуація лишалася невизначеною.

Пізніше, після пертурбацій з коаліціями, коли стало зрозуміло, що Янукович усерйоз претендує на посаду прем’єр-міністра, виник навіть певний ажіотаж: хай би вже хоч кого призначили, бо ж повернеться колишня влада, хто зна, чого тоді очікувати. І ось фактично в день підписання універсалу національної єдності, президент поставив підпис і під указом про призначення Вадима Черниша головою Кіровоградської облдержадміністрації. Це може свідчити й про те, що у непросту для президента хвилину ближчим до його серця і руки виявився давній «любий друг» Олександр Третяков.

Олександрія — інкубатор губернаторів?

Останні шість років Кіровоградщиною керують вихідці з Олександрії. Своєрідний рекорд за кількістю часу перебування біля керма області (більше трьох років) побив Василь Моцний, дуже короткий час у керівному кріслі посидів ректор технічного університету, кіровоградець Михайло Чорновол, після якого до влади в області прийшов колишній партійний лідер «Трудової України», пізніше — партії «Союз» (депутатом обласної ради став за списками Партії регіонів) Василь Компанієць. Нова влада тут традицій не змінила.

Логіка цього вибору зрозуміла, насторожує інше: куценька біографія Вадима Черниша свідчить про те, що вищу освіту він здобув тільки у 1999 році, працював юрисконсультом, адвокатом, за сумісництвом викладав правові дисципліни у індустріальному технікумі, з березня минулого року — заступник голови облдержадміністрації. М’яко кажучи, надзвичайно мало для вироблення стратегічного бачення проблем і перспектив області, знання кадрів у різних галузях, налагодження зв’язків з керівниками різних рівнів. Попри те не може не радувати вік нового голови — у жовтні йому виповниться 35 (до речі, кажуть — неодружений). І хоча його кар’єру називають надзвичайно стрімкою, до такого віку здобутки могли б бути набагато соліднішими, а якби до них додати ще й гарт у громадських організаціях і набагато більшу, ніж він нею володіє, публічність, можливо, це був би новий тип сучасного керівника.

А згаданий досвід і зв’язки просто необхідні Вадиму Чернишу хоча б для того, щоб ефективно вирішити найболючішу проблему тієї ж Олександрії — питання колишнього холдингу «Олександріявугілля». Аби розплутати вузол збитковості-незбитковості, часкового викупу-невикупу, стосунків між профільним міністерством та реальними і потенційними інвесторами необхідна величеза кількість зусиль, серйозні впливи на всіх рівнях, масштабна аналітична й організаційна робота. Чи буде вона до снаги новому керівникові? Попередній не зумів чи не встиг її виконати. У результаті — левова частка заборгованості із заробітної плати, яка досі існує в області (на жаль, за час керівництва нової влади вона навіть дещо зросла) припадає на це підприємство. Його працівники, які не отримують по вісім-дев’ять місяців зарплату, час від часу пікетують облдержадміністрацію, їхній виснажений вигляд просто шокує…

Не можна сказати, що область останнім часом досягла якихось серйозних економічних результатів. Як повідомила під час недавнього семінару депутатів обласної ради начальник головного упраління економіки облдержадміністрації Тетяна Головченко, за п’ять місяців цього року 15 показників ми поліпшили, п’ять утримали на рівні минулих років, 11 погіршили. Серйозні проблеми на Кіровоградщині існують і в житлово-комунальній сфері. Отож, новому керівникові буде до чого докласти рук.

Відповідальність наздоганяє…

Вадим Черниш — чільний член «Нашої України». Депутат обласної ради за її списком. У Кіровограді новий формат коаліції не практикувався (так чи інакше у переважаючій кількості рад вони більшості не зібрали б), тож новий керманич області мав би чудово знаходити спільну мову з переважаючим складом облради — депутатами від БЮТ. До речі, голова обласної організації партії всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», народний депутат України Валерій Кальченко у інтерв’ю одному з телеканалів зазначив, що їхня політична сила задоволена вибором глави держави. Знаючи, як досі складалися стосунки між «НУ» і БЮТ на обласному рівні, можна сказати, що Валерій Михайлович проявив дипломатичність, вчинивши, очевидно, єдино правильно. Та чи здатні будуть на таку виваженість усі депутати облради від БЮТ, тим більше, що всі вони добре пам’ятають заяву Вадима Олеговича під час обрання голови обласної ради (ним став бютівець Микола Сухомлин) про те, що депутати «НУ» не братимуть участі в голосуванні й узагалі складають із себе відповідальність за те, що робитиметься в області. Тепер же Чернишу відповідати доведеться персонально.

До того ж перед новим прем’єр-міністром, який, як відомо, представляє зовсім інший політичний спектр. Очевидно, стосунки в Кабміні складатимуться теж непросто, про що свідчить більш ніж двотижнева відстрочка офіційного представлення нового голови облдержадміністрації. Хто і як його представлятиме — поки що загадка для громадськості та журналістів. До речі, Вадим Олегович у новій іпостасі й досі з ними не зустрівся, що не додає йому переваг ні в їхніх очах, ні відповідно в очах мешканців області.

У цьому зв’язку псує ситуацію ще й досі не вичерпаний конфлікт між газетою обласної ради й облдержадміністрації «Народне слово» та самою адміністрацією, в якому Черниш грає не останню роль. Про цю ситуацію «ДТ» писало у листопаді минулого року, до Кіровограда приїздили представники комісії журналістської етики, до речі, зустрічалися саме із Вадимом Олеговичем, тоді заступником голови облдержадміністрації. Розмова нагадувала діалог сліпого з глухим. Газета з немалими труднощами виходить, але питання співзасновництва, майна досі не вирішені, співробітники редакції по два-три місяці не отримують заробітну плату. Добре знаючи позицію і колективу, і редактора, можна сказати, що спільну мову можна було б знайти без проблем. Аби на те була добра воля.

Позитив у тому, що нове призначення навряд чи викличе в області масштабні кадрові пертрубації. Але й чи побачимо ми нову якість управління областю — невідомо. Поки що всі зостаються на своїх місцях.