Вона відмовила Кучмі та Пінчуку

У вир конфлікту, що розгорівся навколо елітних земель під Києвом, на яких розташоване невеличке селище Козин, затягує всякого, хто занадто близько наблизиться в спробах розібратися в природі цього явища. Втім, це радше не вир, а торнадо, до виникнення якого призвели не грізні природні чинники, а неприборкана стихія людської захланності. Усе, що потрапляє в зону його дії, трощиться і перемішується до невпізнанності. Істина та обман, благі наміри й інтриги, неспростовні факти і лжесвідчення… Спробуй-но розібратися де, що, коли і як, якщо все перемелено до стану однорідної маси. До того ж козинську громадськість розколото на два непримиренні табори. Одна частина згуртувалася навколо депутатів селищної ради скликання 2002 року, інша — повністю на боці голови цієї ради Валентини Горобець.

Не будемо зупинятися на всіх деталях козинського протистояння. Його настільки докладно й багаторазово висвітлювали в ЗМІ, що більшість читачів знають їх ледь не напам’ять. Однак днями в справі з’явився новий поворот. Прибічники Валентини Іванівни і надіслали в редакцію лист на її підтримку. На жаль, докладна розмова з нею самою у автора цих рядків так і не відбулася. Через зайнятість останньої наша зустріч обмежилася тільки передачею «Відкритого листа жителів смт Козин кореспонденту «Дзеркала тижня», скріпленого 180 підписами її земляків. Але оскільки Валентина Іванівна вручила його особисто, слід гадати, що вона ознайомлена з текстом, цілком із ним згодна і не заперечуватиме проти того, що думка її прибічників ототожнюється з її власною.

Коротко викладемо зміст послання. Отже, за обрання Валентини Горобець на посаду голови селищної ради більшість її земляків (як стверджують автори листа) проголосували зовсім не тому, що вона обіцяла виборцям участь у приватизації землі. У своїй передвиборній програмі вона заявила про рішучість боротися з тією сваволею, яка панувала у Козині до 2003 року, коли було дано близько десяти тисяч дозволів на передачу у власність земельних ділянок, володарями яких ставали громадяни з усієї України, а то й інших країн, але не корінні жителі. Як говориться в листі, Горобець узялася за наведення ладу і навіть насмілилася виступити проти передачі більш як 100 га лісу першої категорії самому зятю тодішнього президента України, грудьми стала на захист останніх десяти га землі біля найгарніших озер, де ще могли відпочивати місцеві жителі, від зазіхань деяких представників Генеральної прокуратури. У відповідь — переслідування влади, а потім і репресії.

Однак, як пишуть автори звернення, після президентських виборів справедливість восторжествувала ненадовго, оскільки багато хто із тих, кому через Валентину Горобець не дістався шматок козинського пирога, залишаються у фаворі й у помаранчевої влади. Вони не можуть змиритися з утратою сотні мільйонів доларів. Саме з цим захисники Валентини Іванівни пов’язують скасування постанови про закриття кримінальної справи проти Горобець і передачу її в обласну прокуратуру. Підписанти листа стверджують, що в Козині з депутатів, їхніх родичів і власників «ганделиків» (незадоволених боротьбою зі споюванням молоді) формується так звана опозиція, котра діє за вказівкою своїх покровителів.

Зрештою, стверджується в листі, у громади урвався терпець, і замість депутатів, які втратили довіру, вона обрала нових. У виборах (за заявою авторів послання) взяли участь понад 800 чоловік. Причому сама Горобець до їхньої організації (за словами того ж джерела) стосунку не мала.

Далі події, як свідчать складачі листа, розвивалися таким чином. Нова селищна рада дружно взялася за роботу: ухвалила бюджет, приступила до ремонту школи, почала впорядковувати вулиці і реконструювати освітлення. Проте прокуратура продовжила наступ, у результаті якого Валентина Іванівна опинилася спочатку в Броварському, а потім у Лук’янівському СІЗО. Далі було звернення безпосередньо до президента, що потягло за собою доручення глави держави вирішити конфлікт. У ролі судді виступила авторитетна комісія, яка й винесла вердикт: Горобець і колишні депутати мають налагодити співробітництво.

Проте запропонувати подібне виявилося значно простіше, ніж утілити його в життя. Тим більше що багато дій учасників конфлікту виходять за рамки вітчизняного законодавства. Так, воно ще багато в чому є недосконалим і, перешкоджаючи кривді, найчастіше стає на шляху правди. Але не може справедливість утверджуватися на нехтуванні законом. Терпець козинської громади хоч і урвався, але цього недостатньо для того, щоб переобрати депутатів, як недостатньо фотографії тещі, щоб купити в аптеці ціанистий калій. Для цього, виявляється, потрібен ще й рецепт. Тобто — чітке дотримання процедури, передбаченої відповідним законодавством. А правда сама спливе на поверхню тоді, коли і пересічні громадяни, і депутати з головами рад усіх рівнів, і уряд, і президент стануть у своїх діях керуватися не емоціями та благими намірами, а винятково вимогами закону.