Володимир Рибак: «Ситуація зміниться. Влада повинна почути опозицію»

Новий спікер Верховної Ради України Володимир Рибак увійшов у трійку перших осіб держави майже на екваторі президентського терміну Віктора Януковича. Коли, з одного боку, майже всі маски влади зірвано, слова зі справами звірено, - чітко прозирають стратегічні плани-2015. З іншого - новий парламент, де у партії влади так і не виявилося власної більшості, з урахуванням чинника «Свободи», може стати ключовим майданчиком пошуку компромісу (чи початку війни?) політичних сил, які стали на стежку президентської кампанії.

Тому, хоч би яким донецьким і зручним був давній друг Рибак для Януковича, саме від його дій значною мірою залежить розвиток політичної інтриги в країні. Йдеться про зміну Конституції, вступ у Митний союз (чи все ж таки підписання Угоди про асоціацію з ЄС?), Закон про російську мову і багато іншого, у що політики планують занурити країну наступного року. І, схоже, Рибак це відчуває. Інколи нервуючи, інколи демонструючи приклади толерантності, що викликає повагу, інколи навмисне заглиблюючись у теорію політики партії, не даючи прямих відповідей на поставлені запитання. Водночас погляд Рибака на функцію спікера як прямого посередника між опозицією і президентом додає в цю гру нових барв.

І все-таки судити вам.

Про вік, реформи і надумані протести

- Знаєте, Володимире Васильовичу, я тут останніми днями слухала своїх колег, які атакують вас досить неделікатними запитаннями, і ось що подумала: якби ПР провела обіцяні реформи, то ваше обрання ті ж таки журналісти трактували б як правильне рішення президента - мудрий аксакал біля керма ВР, - а не тицяли б вам в очі вашим віком. Але ПР не для реформ прийшла у владу. Тобто проблема не у вас, а у вашій політичній силі та президенті, який не зміг поламати систему. Який провалив реформи. Вам не прикро починати з цієї точки?

- Я чудово розумію, в якій точці і на якому відтинку перебуває Україна. І ображатися тут ні на кого. Так, нам треба ще дуже багато працювати, щоб змінити ситуацію в країні на багатьох напрямах - боротьби з корупцією, забезпечення економічної і політичної стабільності, вирішення проблем в охороні здоров’я, освіті, соціальній сфері. Хоч який напрям візьми - ми відстаємо. Люди справді не можуть так далі жити. Звісно, в них були очікування, що з обранням нового президента ситуація швидко зміниться. Але це можливо тільки тоді, коли почне нормально працювати економіка, а для цього потрібен час. Ми не можемо дозволити собі позичати гроші, як Греція або Іспанія.

Ми пішли іншим шляхом. У перший рік - стабілізація економічної ситуації. Всі 20 років незалежності економіка України вбудовується у світову ринкову систему, яку стрясають одна економічна криза за іншою. Я зустрічаюся з металургами, що заробляють валюту для країни і зараз не можуть продати свою продукцію - упав попит. Іде дуже серйозна боротьба за ринки. Приплюсуйте ще собівартість нашої продукції - газ, електроенергія... Ситуація непроста. Всередині країни начебто є економічна стабільність, - ми продовжуємо нарощувати, а не зберігати, як у Європі, робочі місця. Але ребром постало питання: де шукати ринки збуту? З одного боку - Росія, з іншого - ЄС. Росія - наш стратегічний партнер: Україна продає продукцію на її ринках на суму понад 60 млрд. При цьому Україні як повітря потрібні європейські стандарти життя, але європейцям не потрібна наша продукція.

Усе це не дозволяє кардинально поліпшити економічну ситуацію, збільшити фінансування соціальної сфери. Але це не безвихідь. Президент проголосив 21 реформу, у т.ч. в економічній сфері, - плани накреслено, треба їх поступово реалізовувати. Що робити і як робити - відомо. Але не все виходить швидко.

- Та й не дивно. Не мені вам розповідати, що без реформування системи державного управління економіку не зрушиш. Але президент Янукович ключові реформи - місцевого самоврядування, адміністративну, адміністративно-територіальну - демонстративно проігнорував. Що ви там ще плануєте піднімати й реформувати, не маючи дійового інструменту?

- Провести адміністративно-територіальну реформу в період політичної нестабільності неможливо. Не дай Боже сьогодні взятися за переділ областей! Це стане черговим сплеском з’ясовування стосунків, у протистояння втягнеться населення. Всього один приклад: я керував мільйонним містом. До мене вервечкою йшли делегації з ближніх міст із проханнями узяти їх «під крило» Донецька - це і Авдіївка, і Червоногвардійський район Макіївки... Я кажу: «Збирайтеся і на сесії приймайте рішення». І що? Віз і нині там. Спробуйте зібрати кілька сіл, і побувайте на цих зборах, - ви все зрозумієте.

Більше того, не поставлено остаточну крапку в дискусії про форму державного ладу країни. Одні кажуть, що Україна має бути унітарною державою, інші - федеративною, оскільки тоді регіони матимуть більше повноважень і фінансів. Не знаю, на чому ми врешті-решт зупинимося, а поки що треба працювати в рамках чинної Конституції. Створено Конституційну асамблею. Залучено фахівців, учених...

- Ви ознайомлені з проектом закону про об’єднання громад, підготовленим командою екс-міністра регіональної політики Близнюка, згідно з яким можна економічно стимулювати добровільне об’єднання громад? Не змінюючи при цьому Конституції.

Сьогодні країна не має грошей ні на об’єднання громад, ні на ОСББ, ні...

- Володимире Васильовичу, я б хотіла говорити не про ОСББ, а про місію Партії регіонів, яку ви створили багато років тому, втомившись «ходити по кабінетах Кабміну з горілкою і салом». При президентові Януковичу децентралізації не відбулося. Президент взагалі залишив вашу партію без регіонів.

- Децентралізація не відбулася з об’єктивних причин. Україна мусить щорічно віддавати 8-9 млрд., сплачуючи зовнішній борг. Ви знаєте, як усе це поєднати? Я - ні. У 2006 році частка місцевих бюджетів була 39%. 2007-го Кабмін Януковича підняв планку до 45%. На 2008-й було заплановано 50% (!). Так, зараз регіони знову на «голодному пайку». Але, щоб почати глобально формувати бюджет знизу, потрібні політична стабільність і економічне піднесення. Така реальність.

- У нашій країні перманентні політична нестабільність та економічний спад. То що, тепер треба все законсервувати й ані кроку ні вперед, ні вбік?

- Так, ми ж кажемо, що в нас демократична країна. А ви - «збирайте людей і силоміць штовхайте їх у громаду...».

- Я вас прошу, прочитайте закон свого земляка. Над ним працювали розумні експерти. Та ви й самі колись вважали, що економіку країни треба піднімати у вільних регіонах, а не сидячи в кріслі на Банковій або Грушевського. І ще, Володимире Васильовичу, а хто заважав президентові довести до логічного завершення хоча б адміністративну реформу? Теж економіка вимагала розплодити нові міністерства і служби, роздути штати?

- Нам справді на старті цієї реформи вдалося значно скоротити чиновницький апарат. Але життя вносить свої корективи, і нічого страшного в цьому немає. Україна весь період незалежності, як і інші колишні республіки СРСР, шукає свою ексклюзивну модель управління, зважаючи на досвід інших країн. Те саме з політичною системою.

- І як довго, коли не секрет, будемо намацувати?

- Доки не знайдемо. Двадцять років для розвитку суспільства - це не такий великий термін.

- Зате для мене - це майже половина активного життя. Ось ви днями покритикували західні медіа за заголовки «Український парламент готовий до бою» тощо. Але ж якби тільки парламент був готовий… «Так, війна і смерть!», бо жити з такого миру вже немає сил», «Пацюки з Київради відгризли частину Будинку вчителя. Єднаймось!» - усе це колонки і блоги на «УП» відомих журналістів та активістів. Невже ви не відчуваєте, наскільки в країні все не так?.. І наші люди, вік яких значно коротший,
ніж у тих-таки європейців, просто закипають.

- Усе це надумані «єднання» і протести. Я об’їхав усю Україну, побував у сотнях колективів, у т.ч. й опозиційно налаштованих. Люди розуміють, що відбувається в країні і як вона розвивається. Розуміють, що діється, що треба робити. Описаної вами ситуації і близько немає. Я це знаю, і не з чужих слів.

Про призначення, комітети та новий канал зв’язку

- До речі, чому на одному з телеефірів вас так зачепила репліка, що ви «призначений» спікер? По-моєму, кожному сьогодні зрозуміло: ключова персона у вашому кар’єрному злеті - президент. Адже це він захотів бачити вас у кріслі спікера.

- Мене обрали депутати. Могли й не обрати. А президент призначає міністрів. Що тут ще пояснювати? Ось ви - журналісти - хочете, аби всі три гілки влади йшли в різних напрямках. А я заявляю, що сьогодні є президент, який як гарант Конституції взяв на себе відповідальність перед країною. Є уряд, що зобов’язаний виконувати всі його доручення та реформи. І є Верховна Рада, яка законодавчо забезпечує нормативну базу для реалізації реформ президента. І всі вони повинні йти в одному напрямку й однаковою мірою відповідати перед людьми.

- Де в цій історії опозиція, якось не зовсім зрозуміло... Та й із президентськими дорученнями не зовсім конституційні речі відбуваються. Зате ясно, чому вас називають потенційно зручним і комфортним спікером Януковича.

- Повірте, я так само зручний для депутатів усіх п’яти парламентських партій. У т.ч. й опозиційних. Почитайте стенограми засідань парламенту останніх чотирьох скликань. Там є відповідь на це запитання. А ви що, чекали чергової спікеріади? Її апріорі не могло бути! Бо, попри публічну конфліктність у залі, за столом переговорів лідери фракцій все ж таки один одного чують. І, смію вас запевнити, - будуть чути. Я особисто в цьому вкрай зацікавлений. Зауважте - за два тижні ми обрали керівництво парламенту, дали згоду на призначення прем’єра, сформували комітети, до речі на суто професійній основі.

- Ну, якщо в комітеті з інформатизації під головуванням зятя Василя Джарти - Валерія Омельченка - зібралися два металурги, Турчинов і Тігіпко (перша освіта), хірург Тягнибок та магістр економіки Віктор Янукович-молодший суто на професійній основі, то в мене немає запитань. Як, втім, і з приводу історика Литвина, який очолив комітет з питань оборони і нацбезпеки. Однак є зауваження з іншого приводу: сьогодні всі комітети ВР - нелегітимні. Адже ВР прийняла зміни до регламенту, який - закон, і без процедури (підписання президентом тощо) проголосувала за повноваження та керівників комітетів. Що скажете?

- Кожен депутат сам вибирає, в якому комітеті йому працювати. Решта - рішення парламенту в рамках існуючого Регламенту Верховної Ради України.

- Верховна Рада попереднього скликання штампувала закони, а не генерувала їх. Чи можливо, на вашу думку, повернути парламенту його одвічні функції при нинішньому президенті?

- Верховна Рада має генерувати закони при будь-якому президенті. Але для цього треба перенести професійну дискусію ініціаторів законопроектів у комітети. І тільки якщо з якихось питань взаєморозуміння в комітеті не знайдено, необхідно переносити дискусію в сесійний зал. Усі сторони повинні висловитися і, з урахуванням усіх думок, голосувати не за «того хлопця», а виключно за себе. Це моя принципова позиція. І ще - я ніколи не піду на прийняття законів «з голосу». Закон має пройти всі стадії підготовки.

- На що ще ви ніколи не підете як спікер?

- На те, щоб у залі пролилася кров. Не дай Боже, щоб це трапилося в суспільстві. Хай краще у мене в кабінеті зіштовхуються лобами, аби тільки люди не були втягнені в протистояння. Коли 2004 року країна стояла на межі масштабних сутичок, я приїхав у Донецьк. Мітинг, 20 тис. осіб... Войовничо налаштовані жінки прямо терзали мене: ведіть на Київ. «А де твій син?», - запитую в однієї. Каже: «У Києві». - «Він може загинути першим...». Вона від мене відсахнулася. Не можна цього робити. Але, дякувати Богу, президент тоді сказав, що влада нам не потрібна ціною навіть краплі крові. Йдемо на третій тур, ідемо на все... Це правильно.

- Володимире Васильовичу, ось зараз я відчуваю, що ви не лукавите. З глибини йдуть слова. Що тоді накажете робити з версіями про те, що Рибак ніколи не зрадить свого президента і піде на все заради збереження його влади у 2015 році?..

- Знову ж таки, це версії і припущення журналістів. Час покаже. Я багато чого у своєму житті бачив і пережив, починаючи з 90-х. І про мене багато чого писали й говорили. Але я ні з ким не судився і ні на кого не ображаюся.

- Тобто ви не ображаєтеся на те, яку роль вам відводять у 2015 році?

- Я наполягаю, що Україна - європейська країна, і її громадяни заслуговують кращого життя. І я, знаючи президента, знаючи, що він теж пережив злидні, глибоко переконаний: глава держави не відступиться від своїх цілей. Коли працюєш, то результати видно не зразу. Але, повірте, його ще оцінять. У порівнянні, як Кучму і Кравчука.

- Ну чому ж не видно результатів? Декого досить високо оцінюють уже сьогодні. Войовнича«Свобода», що ламає паркани і штампи, з 10-ма відсотками підтримки, - це для вас що? Теж надумані протести?

- Це демократія. Але, на жаль, у цій партії є кілька депутатів, котрі ще, образно кажучи, не залишили мітинг. Вони ще не усвідомили, що прийшли у вищий законодавчий орган. Зрозуміло, «Свобода» відстоює інтереси української нації. Але деякі її представники проголошують гасла, які неприйнятні не тільки для наших людей, а й для Європи.

- Але вони можуть бути прийнятні для ПР, готової прийняти під своє турботливе крило наляканий «Свободою» електорат. Так Віктор Федорович може ненароком виграти у Тягнибока в другому турі. Як одного разу Кучма - у Симоненка. До речі, лідер «Свободи» вже заявив, що в першому турі президентських виборів має бути кілька кандидатів від опозиції.

- Ви можете припускати, а я знаю ситуацію зсередини. Знаю і Симоненка, і Тягнибока. Запевняю, все далеко не так, як вам здається. Більше того, якби мої однопартійці вели таку «гру» - я б про неї знав. І ніколи б не підтримав.

- Може, вам просто з Тігіпком варто поговорити на цю тему. Адже він саме й прийшов у ВР «формувати ідеологію і протистояти натискові «Свободи». Такі собі креативні спаринг-партнери: не останній регіонал Тігіпко і Тягнибок.

- Кожен депутат може висловлювати свою думку. У т.ч. і Тігіпко. Проте це не думка
всієї політичної сили.

- А окрема думка Сергія Леонідовича, випадково, не може задати вектор розвитку нової демплатформи в рамках ПР? Така альтернативна версія у нас теж є.

- Цікава версія. Якщо там є демократичне начало, гадаю, ніхто не буде проти. Ми тільки підтримуватимемо Сергія Леонідовича - у рамках ПР.

- А як вам версія виникнення нового альтернативного ПР політичного проекту на сході? Реально?

- Це неможливо. На сході вже є партія, що представляє повною мірою особливості та інтереси регіону. І таку історію неможливо повторити у всеукраїнському масштабі. Коли в 1997 році створювалася Партія регіонів, мене запитували: «Навіщо нам така партія?». А ми продовжували створювати осередки - на сході, південному сході, в центрі... І тепер це всеукраїнська партія. Яка, як ви правильно зазначили, ще не до кінця виконала свою місію та обіцянки. Вирішивши проблеми децентралізації, забезпечення бюджетного федералізму, Україна може зробити серйозний ривок у своєму розвитку. Іншого шляху немає. І Партія регіонів ще повинна сказати своє слово в парламенті з цих питань.

- На жаль, у цьому парламенті, на відміну від попереднього, вам доведеться підтримувати свої слова голосами не тільки комуністів, а й мажоритарників. І останні, схоже, - ваш головний біль.

- Вони справді врівноважуватимуть Верховну Раду. Я сам був мажоритарником і пам’ятаю, як мене дратувало, коли мною хтось намагався керувати.

- Наскільки взагалі складно й дорого вирішувати питання з мажоритарниками?

- Якщо ви кажете «дорого», отже, ви щось знаєте. Мені про це нічого не відомо.

- Тобто у Клюєва хліб відбирати не будете? Як взагалі плануєте ділити сфери впливу в парламенті?

- Я розглядав це питання з точки зору, буде чи не буде Андрій Петрович депутатом. Так сталося, що він залишається в Адміністрації президента. Безумовно, ми обговорюватимемо якісь питання як члени керівної ланки Партії регіонів.

- Тобто спрацюєтеся?

- Спрацьовуватися мені насамперед треба з депутатами і членами президії Верховної Ради.

- Ну, тоді доречно процитувати вашого колегу віце-спікера Руслана Кошулинського. Коли в нього запитали, як йому працюється в оточенні комуніста й регіонала, свободівець не добирав висловів: «Це так само, як ви виходите на вулицю, і з вами розмовляють російською або російською з фенею. Як вам?» «Російська з фенею» - схоже, адресовано вам. Ви справді відчуваєте таке взаємне неприйняття одне одного?

- Думаю, у нього спрацьовують старі штампи й стереотипи, «мітингівщина». Думаю, це мине. Я не дозволяю собі жодних нецензурних слів. Ми всі - члени президії парламенту - нормально, культурно спілкуємося.

- «Мі будемо грати на межі фолу, бо ви (влада) граєте за межами правил». Думаєте, і це мине? Якщо посилання щире, то рано чи пізно воно знайде свій народний відгук.

- Це нормально. Але я все-таки наполягаю на тому, що ситуація і в парламенті, і в країні має змінитися. Влада повинна почути опозицію, а опозиція - владу.

- Ви готові стати прямим посередником між ВР і президентом?

- Я відрізняюся від президента і прем’єра тим, що в парламенті я - рівний серед рівних. І тому повинен чути депутатів, зустрічатися з ними, і двері у мене відчинені для всіх. Моя посада - оптимальний майданчик для пошуку компромісу.

- Ви хочете сказати, що зможете допомогти президентові почути опозицію?

- Я в це вірю. Я розповідаю і президенту, і прем’єру про все, що відбувається у Верховній Раді. Ми, депутати, повинні почути одне одного. Вважаю, що 13 грудня виник якісно новий канал у системі управління країною. На мені лежить величезна відповідальність за організацію роботи парламенту, і я приймаю цю відповідальність.

- Про продуктивність цього нового каналу поговоримо через рік.

- Я щиро хочу, щоб було так. А як вийде - поживемо, побачимо.

Про Кабмін, подвійні стандарти і свідомість людей

- Тепер - Кабмін. Сім’я, Ахметов, і всі, звісно, донецькі... Володимире Васильовичу, це уряд чи Коза Ностра?

- Не можу сказати, що всі в Кабміні - виключно «донецькі»...

- Я кажу про тенденції.

- Поясню. Що таке уряд? Це технарі. Люди з досвідом управління великими колективами. Президент має бути впевнений у здібностях керівника - потенційного міністра. Він оцінює кандидатів виключно з погляду професіоналізму і дає їм можливість проявити себе на рівні країни. На жаль, у західних областях немає промисловості, і тому знайти спеціалістів відповідного масштабу складно. Я не бачу іншого варіанту і теж пішов би цим шляхом.

- Азаров стверджував, що вдасться домовитися з Путіним про зниження ціни на газ наполовину. Не домовилися. Отже, доведеться приймати непопулярні рішення. Арбузов їх почасти вже озвучив. 15-відсотковий податок на валюту тощо. Ви підтримаєте такі рішення?

- Наша економіка не витримує нинішніх цін на газ. Ми активно шукаємо нові джерела енергоресурсів, нових постачальників. Ми нічого не «здали» Росії, як, знову ж таки, прогнозували журналісти у 2010 році. Але на порядку денному наджорстка економія - електроенергії, ресурсів. Без непопулярних рішень теж не обійтися. Проте мине п’ять років - і ми будемо енергетично незалежні.

- Виходячи з ваших останніх заяв, ви проти перемоги НАК у зборі металобрухту. З ким трубу ділити плануєте?

- Самостійно модернізувати газотранспортну систему Україна не зможе. Справді, треба шукати варіанти. Переговори тривають, і думаю, що у 2013 році рішення буде знайдено на взаємовигідних умовах. Найближчим часом на зустрічі з керівництвом Державної Думи Росії я маю намір говорити і про це. Питання актуальне і в плані відповідних консультацій уряду з ЄС.

- Після скасування візиту президента в Москву всі спікери ПР почали дружно віднікуватися від Митного союзу і повернули голови до Європи. Звідки вітер віє, Володимире Васильовичу?

- Щоб говорити або віднікуватися від Митного союзу, необхідно, аби експерти презентували всебічний прогноз відносин двох країн у рамках цієї організації. Так само - і з ЄС. Бо сьогодні наш ринок - у Росії, а стандарти життя - у ЄС. Як я вже сказав, мусимо знайти баланс, вибудувати взаємовигідне партнерство з Росією й активно шукати ринки в Європі. Інакше не виходить. Президент діє саме в цьому напрямі. Багатовекторність - історична місія України. Це слід чесно визнати і не прикриватися подвійними стандартами.

- До речі, про подвійні стандарти. Днями ви активно критикували Європу за її позицію у справі Тимошенко.

- Тому що оцінка нашого правосуддя з боку окремих європейських політиків справді обурює. Чому мовчать про деякі європейські країни, де посадили прем’єрів, про Грузію, де посадили майже всіх колишніх міністрів? Це і є вибірковість та подвійні стандарти.

- Про папку зі справою Тимошенко у вас на столі знає вся країна. Сподіваюся, прочитали вже?

- Головне, щоб прочитав Європейський суд.

- Володимире Васильовичу, можна по-різному ставитися до Тимошенко. Визнавати її вину чи не визнавати. Але все розставляє на свої місця всього одне запитання: якщо Тимошенко сидить за дорогий газ, то чому не сидить, приміром, Бойко за свої «безцінні» вишки? У цьому вибірковість правосуддя в Україні.

- Зробіть запит в офіційні органи, і вам назвуть багато прізвищ заарештованих чиновників, які представляють нинішню владу.

- Прізвищ клерків?

- Почнімо з клерків, поступово дійдемо і до їхніх шефів. Я переконаний, що коли ти прийшов на будь-яку посаду, сповідуєш політику «власного живота», і твою вину доведено, - рано чи пізно мусиш відповісти перед країною.

- А ви можете ручатися, що нову Конституцію не буде прийнято на референдумі?

- Можу. Конституційна асамблея напрацює всі необхідні зміни. Можливо, суперечливі питання можна і треба буде обговорити з народом. Але спочатку треба пояснити людям, у чому суть цих змін. Після цього, з урахуванням результатів референдуму, Верховна Рада внесе зміни до Основного закону.

- До спірного списку може потрапити питання про форму обрання президента?

- Я знаю думку президента. Він ніколи не піде на вибори в парламенті. Ні 2015-го, ні будь-якого іншого року.

- Що, на вашу думку, повинен і може зробити Янукович, аби претендувати на другий термін з електоральним, а не адміністративним ресурсом?

- Ми більше року проводили серйозне дослідження по всій країні: що хвилює людей? Робочі місця і зарплата. Людина хоче почуватися комфортно у своїй країні, мати сім’ю, хорошу роботу і достойну зарплату. Відпочивати, зустрічатися з друзями. І якщо держава не здатна забезпечити їй робоче місце й таку зарплату, то має створити умови, щоб людина сама забезпечила себе роботою. Малий і середній бізнес треба піднімати, ростити середній клас.

- Але для того, щоб це дати людям, влада повинна змінитися. Ось президент Уругваю, наприклад, живе на скромній фермі і заявляє всьому світові, що тільки так, своїм особистим прикладом можна боротися зі споживацтвом. А в нас хто й де живе, нагадувати треба?

- Усе ще залежить і від рівня розвитку країни. Але це справді не просте питання.

- Куди вже простіше. Президент не поламав систему. Правила корупційної гри залишилися колишні, середній клас задушено в зародку...

- Так, корупція і чиновництво ніяк не можуть забрати руки з дохідних важелів управління, відмовитися від корупційних схем. Наприклад, було 400 узгоджень на будівництво, залишилося - 60. То відкоти збільшилися! З іншого боку, всіх не пересадиш. Треба займатися суспільством, свідомістю людей.

- А на кого їх закликати рівнятися? У нас уже навіть героїв не залишилося. Відомий психіатр і правозахисник Семен Глузман, приміром, назвав героєм нашого часу людину, котра має гідність і не бере конвертів. При цьому відверто уточнив, що не готовий стати першим, хто не бере. Бо першими повинні це зробити Ахметов, Янукович та інші. Еліта задає тон, формує правила гри.

- Така психологія з’явилася не сьогодні. Знаєте, раніше щойно стаття у «Вечірньому Донецьку» вийде, - я збираю заступників. Щоб знайти причини, чому журналісти написали так чи інакше. Тепер цього немає. Я завжди говорив з людьми. Приймав щопонеділка по 150 осіб. І ніхто не пропонував випити за весілля або ювілей, кожен приходив і казав: розділи із мною моє горе. Потім весь вівторок душа відходила... Сьогодні ж мери «замуровані» в лімузинах із охороною. Треба вчитися чути одне одного, чути людей. Починаючи з чиновників на місцях.

І ще - знаходити позитив. Показувати молодим, що в країні відбувається і хороше. Тоді й герої з’являться.

Що стосується системи, яку нам не вдалося поламати, то тут вихід єдиний: закон - один для всіх.