VoENCOмат або бізнес-полігон

У гуркоті тотального бомбування уряду, здійсненого зі спецустановок на кшталт «СП» і «РНБО» із метою поновлення дії ліцензії Vanco International на розробку Прикерченського нафтового родовища, всі чи то забули, чи то воліють мовчати про тих, хто має право і зобов’язаний стріляти з обов’язку служби. З метою бойової виучки. Йдеться про випробувальний полігон «Чауда» біля Феодосії, в межі якого «врізалася» відведена Vanco зона розробки шельфу. Для безпеки робіт полігон домовилися перенести в інше місце. Причому спочатку — переведення частини полігона, потім — початок видобування нафти. В угоді зафіксована й сума, яку зобов’язується заплатити інвестор, за роботи зі створення нової ділянки полігона — 37 млн. доларів.

На тлі скандалу навколо цієї угоди та переуступки ліцензії, де дедалі виразніше постає питання про істинні потенції компанії нафту добути і тим самим енергозалежність України знизити, цілком закономірний і інший сумнів. А чи не вийде так, що Україна в результаті опиниться і без нафти, і без єдиного у своєму роді полігона «Чауда»?

І слід сказати, «Чауда» — не звичайний полігон. Це, за словами Ігоря Кабаненка, начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС України, «єдиний такого роду науково-дослідний комплекс, який дозволяє проводити як заходи підготовки, так і випробування озброєнь усіх видів ЗС — сухопутних, військово-повітряних і ВМС. Протяжність полігона — 120 км, у принципі достатня для виконання всіх поставлених завдань. Насамперед це стосується випробувально-конструкторських робіт. І він на сьогодні затребуваний».

Як затребувана «Чауда» в останні роки — не військова таємниця. Зайдіть на сайт Міноборони і простежте за кількістю комплексних навчань і випробувань, які там проводилися. Особливо важливо, що з 2006 року в повідомленнях часто зустрічається слово «уперше»: «уперше за десять років виконані пуски ракет середньої дальності», «уперше за 15 років виконані бойові стрільби керованими ракетами в нічний час». Вражає.

Отже, нині дальність застосування озброєння на полігоні — 120 км. Для того, щоб його зона не накладалася на площу, відведену для розробки нафтогазових родовищ (а вона становить майже 13 тисяч квадратних кілометрів), потрібно її скоротити. «Коли прокласти паралель, що проходить ділянкою континентального шельфу, на якому є запаси вуглеводнів, то вийде відстань десь до 40 км», — каже контр-адмірал Кабаненко. Проте остаточне рішення щодо випробувального полігона, за його словами, на даний момент ще не прийняте: «Є відповідне доручення Кабміну. Працює міжвідомча група, в якій є і наші представники, і я думаю, є сенс почекати відповідних її рекомендацій. Наскільки мені відомо, група ще не закінчила роботу».

Рішення не прийняте, але доручення Кабміну встигло восени минулого року наробити багато галасу й викликати нову хвилю протестів у Криму. А також явило країні черговий доказ того, наскільки неузгоджено, через розбіжності інтересів — приватних і державних, — можуть прийматися рішення на самому верху.

Коли вірити керівникам автономії, про рішення щодо створення нового полігона на мисі Тарханкут, що в Чорноморському районі, їм стало відомо з підписаного тодішнім заступником міністра оборони Бойком листа, адресованого кримському прем’єру Плакіді. З посиланням на доручення КМ від 20 червня 2007 року №13774/5/1-07, яким Міноборони та Міністерству охорони навколишнього природного середовища доручалося «відпрацювати питання створення нового полігона (виділено — Авт.) філії Державного наукового випробувального центру Збройних сил України». Далі — дослівно.

«Полігон планується розмістити в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим
(с. Оленівка, с. Мар’їне, с. Крас­носельське). Загальна площа району орієнтовно 480 гектарів. (Із зазначенням координат. — Авт.).

На зазначеній земельній ділянці планується створити (побудувати та облаштувати) відповідну інфраструктуру, яка відповідала б вимогам проведення стрільб зенітними ракетними підрозділами, здійсненню випробувань і бойових пусків ракет і реактивних снарядів, а саме:

— науково-матеріальну базу;

— технічні засоби спостереження;

— технічні споруди;

— житлово-комунальні споруди;

— лінії (засоби) зв’язку, енергопостачання та водовідвід».

Далі — прохання повідомити відповідальному виконавцеві — Міноборони України — про подання дозвільних документів у Держагентство земельних ресурсів для узгоджень щодо виділення земельної ділянки.

Лист був опублікований у ряді кримських та інших газет й інтернет-виданнях. Кримське керівництво заявило про свою незгоду. Сільради Оленівки та Окуньовки ухвалили рішення проти створення на землях їхніх громад нового полігона. Акції протести не обмежилися Тарханкутом — в Інтернеті розгорнулася справжня петиційна кампанія на захист унікального куточка Криму, багатого на археологічні пам’ятки, а нині — багаторічного місця перебування дайверів. До того ж за 70 кілометрів від майбутнього полігона опиниться і дитяча оздоровниця Євпаторія. Екологи заявили протест і нагадали владі про плани створення на Тарханкуті першого в Криму національного природного парку й спільно прискорили підготовку потрібних документів. Нині, як повідомив «ДТ» лідер кримських зелених професор В.Тарасенко, документи вже перебувають у секретаріаті президента — для створення парку необхідний указ президента.

Чітко та публічно з Києва пролунала тільки відповідь міністра оборони. МО не ініціювало перенесення військового полігона «Чауда», — заявив тоді Анатолій Гриценко. Понад те, він повідомив, що Генштаб ЗС і Міноборони не раз інформували Кабмін про розташування в районі Прикерченської ділянки військового полігона, але уряд не дослухався до думки відомства. «Якщо з метою розробки шельфу потрібно буде зайти в межі полігона й буде створена проблема для безпеки, тоді уряд, а не міністерство, ставитиме завдання, і він вирішуватиме питання перенесення полігона в інше місце», — заявляв А.Гриценко та уточняв, що Міноборони цілком влаштовує існуюче розташування полігона.

Отже, рішення дотепер не прийняте. І, з огляду на відсутність якоїсь інформації щодо цього, ця проблема сьогодні мало кого турбує. Яка ж нині позиція Міноборони, яке в Криму сприймають як головного винуватця хвилювань і протестів, а не Кабмін минулого складу, котрий таке доручення видав, усупереч позиції МО.

Зауважу, що Ігор Кабаненко, уповноважений викласти цю позицію, слова «новий полігон» не вживав узагалі. Хто розраховував координати, зазначені в листі кримському прем’єрові, контр-адмірал не знає. І в цілому вважає, що йшлося про опрацювання питання, розгляд пропозицій, а не про прийняте вже рішення.

Не раз говорив лише про варіант збереження нинішнього полігона «Чауда», але з урізаною відстанню дії до 40 кілометрів.

«Якщо таке рішення буде прийняте, то ми кажемо, що для того, аби був збережений єдиний комплекс, має бути ділянка, виділена в іншому місці, що дозволить випробувати засоби на дальність застосування озброєння до 120 км. Де вона буде, яким чином її виділять — це не наша компетенція», — каже І.Каба­ненко.

«Регулярно ми проводимо комплексні заходи з бойової підготовки як для виучки особового складу, так і для досліджень. Щорічно, зазвичай у другій половині року, на «Чауді» проводять серію навчань, у ході яких — пуски ракет, артилерійські стрільби, дослідження всіх видів озброєння. З погляду завтрашнього дня, існує рішення зі створення перспективного багатофункціонального ракетного комплексу. Є також рішення про створення перспективного корабля. Йдеться про поступове відновлення корабельного складу ВМС. Триває успішна розробка його проекту. Це багатоцільовий корабель класу корвет, із сучасним озброєнням, зокрема — різноманітними комплексами. Отже, такий полігон необхідний, — вважає Ігор Кабаненко й уточнює: комплекс має бути збережений. В якому варіанті — не наша компетенція».

Чудово. Хто б іще в країні відповів на запитання про пріоритети та розповів, як їх дотримуватися. Наприклад: якщо країні потрібні збройні сили, то вони мають свою боєздатність підтримувати на сучасному рівні. Де? Олександр Кузьмук, тоді ще віце-прем’єр, заявляв, що будівництво військового полігона на Тарханкуті — «безперспективне та небезпечне». Оскільки там можна проводити тільки навчання і стрільби рухливими береговими ракетними комплексами ВМС, але небезпечно використовувати тактичні ракетні та зенітно-ракетні комплекси. І повідомляв, що для проведення ракетних стрільб тимчасово використовуватиметься «Чауда», а в перспективі такі навчання проводитимуться на мисі Опук, більш безпечному та який має умови для проведення стрільб зенітно-ракетними комплексами. Ігор Кабаненко з такими характеристиками полігона на Опуку — він поруч із «Чаудою» — не згодний: полігон морський, десантний, і не більш того.

Є ще варіант — їздити до росіян для пусків із зенітно-ракетного комплексу С-300П на полігон «Ашулук», що в Астраханській області. Дорого, залежно та невиправдано, оскільки є власний полігон.

Тепер про те, що сусідство полігона та нафтовидобування небезпечне. Найавторитетніший у своїй галузі фахівець — екс-глава «Чорноморнафтогазу» Микола Ільницький вважає, що: «Випробувальний комплекс чіпати не можна. Україні потрібний і полігон, і нафта. Як поєднати — подивіться на світовий досвід. Безпечний варіант можна знайти».

А для початку подивитися, що й де ввійшло у відведені для розробки родовищ 13 тисяч квадратних кілометрів шельфу. Спеціалісти-нафтовики з великим досвідом на запитання, чи вигідне для України видобування вуглеводнів на прикерченському родовищі за умов, що сформувалися, слів не добирали. «Ганьба» — найм’якше, що довелося почути. «Тільки наші бариги могли з усіх претендентів, що були за ці роки, вибрати таку компанію».

Микола Ільницький щодо цього має досить песимістичну версію: ніхто і не думав про те, щоб усерйоз зайнятися видобуванням нафти на шельфі. «Усе йде до того, щоб продати ці 26 ділянок, продати ліцензію. Причому тим, хто не зацікавлений в енергетичній незалежності України. І цілком ймовірно, що родовище буде законсервоване.

Я ще в 2005-му казав: керченський шельф може вирішити проблеми країни з нафтою і газом якщо не повністю, то відсотків на 50 — однозначно, причому досить швидко. Та заходів потрібно вживати для цього неординарних. Була б моя воля — я б Кабмін до Криму перевів і нехай би працював доти, допоки не будуть облаштовані керченські родовища».

Якщо прибрати емоції — то ідея зовсім не фантастична. Створити спеціальну урядову структуру з особливими повноваженнями та ресурсами, укомплектовану фахівцями, а не торгашами, чітко поставити завдання і терміни — і проблему можна було вирішити за п’ять років. І ці неординарні заходи не просто були б виправдані — злочинно було їх не починати, з огляду на те, що енергозалежність сьогодні та завтра — головна загроза національній безпеці країни. Нарівні з корупцією найвищого рівня.

«На жаль, на ухвалення рішень у нас впливають ті, хто присмоктався до російської газової труби, і їм вигідно, щоб Україна купувала газ і нафту, а не добувала сама. І давно вже треба було віддати ліцензію на розробку родовищ на глибоководному шельфі, але тільки відомим компаніям. У нас же, схоже, весь цей час шукали таку, щоб можна було прокручувати якісь афери», — вважає Микола Ільницький.

Тепер повернімося до початку матеріалу й питання про те, чи не опинимося ми в ситуації, коли ні нафти, ні полігона в нас не буде? Тільки не кажіть, що таке неможливо. У нашій країні.

Р.S. Суперпрофесіонала наф­товидобування Миколу Ільницького я знайшла по телефону в церкві. «До Трійці я тут по 12—14 годин. Золотимо вівтар», — сказав він, вибачаючись, що не зможемо зустрітися.

А де ви працюєте?

«В одній маленькій компанії. Можна сказати, мій потенціал задіяний на один відсоток».

Миколу Карловича знає чимало людей, але нагадаю, що з посади керівника ДАК «Чорноморнафтогаз» його «пішли» дуже непристойним чином — навіть не давши допрацювати до пенсії якісь крихти. А місце зайняв екс-родич екс-президента Ігор Франчук. І з цього місця — в окремому матеріалі.