Внутрішньопартійний армрестлінг

У розпорядженні «ДТ» опинилися результати загальнонаціонального дослідження, проведеного 17—27 лютого 2009 року. Реакція 2067 респондентів, які визначили популярність тих чи інших політиків найбільших політичних сил — ПР і БЮТ, у деяких випадках здивувала, а в деяких — викликала шок.

При тому, що ряду спікерів партій-гігантів, яким винятково довіряють їхні лідери, вдалося забратися на саму вершину політичних хіт-парадів і ток-шоу, рейтинг їх довіри серед населення України демонструє стрімке падіння. На тлі такого ж активного регресивного руху самих лідерів Януковича і Тимошенко ця обставина має стати серйозним сигналом для політиків, котрі загралися у війну та кризу .

Показово, що тенденція зафіксована як на заході країни, так і на сході.

Отже, ключовими запитаннями дослідження стали:

1. Кого з перелічених спікерів ви знаєте?

2. Думка кого з них найчастіше трапляється у ЗМІ?

3. Кому більше довіряєте?

ПР. Відразу зазначимо, що в Партії регіонів виявилася четвірка публічних лідерів, куди, однак, не ввійшов перший заступник лідера парламентської фракції «регіоналів» Олександр Єф­ремов. Зайнявши сьомий рядок у хіт-параді узнаваності (23%), цитованості у ЗМІ (6,5%), при цьому викликавши довіру тільки в 2,3% (!) респондентів (шоста позиція), Єфремов пропустив уперед тих соратників по партії, без яких сьогодні не обходиться жодне політичне ток-шоу.

Так, 75% респондентів знають регіонала з есдепеушним минулим Нестора Шуфрича. Як бачимо, ексцентричний Нестір Іванович не тільки лідирує в цій номінації, а й володіє пальмою першості за цитованістю (46%) у ЗМІ. Впритул за ним іде Микола Янович Азаров. І це головне регіональне відкриття політичного сезону, що загострився. Його хоча й узнають 66% опитаних, проте тоді як Шуфричу довіряють 10,9% респондентів (третя позиція), Азарову — 17,3%. Що виявилося вищою точкою для ПР. Прикметно, що на хвилі кризи давній опонент Юлії Володими­рівни з економічних питань викликає довіру як східного (23,9%), так і західного (12,2%) електорату. І ця цифра ще більше інтригує, порівняно з бютівськими показниками. Але про це трохи нижче.

Інні Богословській (узнаваність — 64%, цитованість — 35%) довіряють 11,1% українців, що вивело її на другу сходинку шкали довіри після Азарова. Отже, скандальний ухил цього політика, вочевидь, цікавий сьогодні не тільки комерційно орієнтованим ЗМІ (особливо телеканалам, які, власне, й розкрутили позначених партіями політичних спікерів), а й деякій частині електорату.

Не менш епатажна регіоналка Ганна Герман, своєю відполірованою до глянцю суспільно-політичною позицією зуміла завоювати довіру 10,9% українців. Що, безумовно, не може не тішити Ганну Миколаївну, яка стала третьою. Проте виключно на тлі своїх однопартійців. У масштабах же України наявність у Януковича найближчого соратника, якому вірить усього одна десята опитаних, — не надто великий успіх.

Ефект же від зоряного мерехтіння на блакитних екранах Юрія Бойка (довіра — 7,4%), Юрія Мірошниченка ( 6,6%), Михайла Чечетова (4,3%), Ірини Акімової (2,6%), Вадима Колесніченка (2,4%), Олени Бондаренко (1,7%) ще менший. Незаслужено скривдженим соціологією виявився один із помітних спікерів ПР Борис Колесніков. Вочевидь, зробивши ставку на друковані та інтернет-медіа, Борис Вікторович залишився за кадром дослідження і дослідників.

БЮТ. Якимось дивним чином у рейтинг не потрапили два відомі в медіапросторі прізвища — Андрія Портнова і лідера парламентської фракції Івана Кириленка. Що це для цих політиків: привід замислитися чи засумніватися в результатах дослідження — вирішувати їм самим. Проте через цю обставину ми, практично, не можемо порівняти публічних та електоральних досягнень глави фракції БЮТ із провальними показниками заступника фракції ПР Олександра Єфремова, який регулярно підміняє відсутнього в залі Януковича.

Проте трійка лідерів прем’єрської політичної сили з усіх ключових питань дослідження відзначилася рішучою послідовністю. Права рука глави Кабміну Олександр Турчинов міцно закріпився на першій позиції рейтингу. Його знають 66,7% українців. З його думкою у ЗМІ зіштовхуються 47,6%. Йому довіряють — 13,2%. Уточнимо: якщо порівняти пікову цифру довіри, вираженої населенням бютівцям, із показником регіонала Азарова, що переміг у цій номінації, то антикризовий менеджер опозиційного уряду випереджає чинного віце-прем’єра на 4%.

Микола Томенко, якого з повним правом вважають партійним ідеологом, займає другу позицію рейтингу (узнаваність — 47,5%, цитованість — 23,3%, довіра — 7,5%). Не густо проте... Тим паче, як ми вже встигли зазначити, рівень довіри Томенку на заході України практично дорівнює ідентичному показнику Азарова. Водночас рівнозначно похитнути політичні підвалини сходу соратникам Тимошенко не вдається. Та ось у центрі рейтинг довіри першого номера БЮТ Турчинова майже на 4% перевищує показник того ж таки Миколи Яновича. Що й на сьогодні традиційно.

Сам по собі цікавий результат третього номера від БЮТ Володимира Яворівського. Ще один моральний авторитет політичної сили Тимошенко, і не тільки, має рейтинг довіри українців 5,1%. Що всього на 2% (!) перевищує цифру ще років два тому нікому не відомої бізнес-леді Наталії Королевської. Вона й стала четвертою. Справді, є над чим замислитися.

Що ж стосується інших представників БЮТ, то хоч і не зов­сім міцні, але все-таки довірливі відносини з масами склалися в Андрія Шевченка (2,2%), Сергія Соболєва (1,7%), Валерія Писаренка (1,6%), Сергія Терьохіна (1,5%), Григорія Немирі (1,3%), Володимира Полохала (0,5%). Зі списку особливо здивував електоральний КПД панів Соболєва та Писаренка — завсідників політичних ток-шоу.

…Таким чином, спираючись на вищесказане, можна констатувати, що, попри титанічні зусилля продюсерів і ведучих політичних ток-шоу, які практично щовечора пропонують нам зоряний комплект політиків, мало хто з них має переконливий вигляд.

І причина цього не так в авторитарному стилі внутрішньопартійного визначення лояльних спікерів, які повинні створити потрібну картинку в ефірі, як у відсутності в самих політиків яскраво вираженого бажання: а) бути не «розмовляючою головою», а індивідуальністю; б) вийти за рамки партійної цензури і темників політтехнологів. У політиків не простежується також можливості (здатності?) показати своєму лідеру і відстояти у своїй партії власну позицію. Особливо якщо вона йде врозріз із генеральною лінією, чого апріорі не може не помічати обиватель. Який у результаті добре впізнає обличчя Шуфрича, багато читає про Турчинова, проте мало довіряє тому, що ці люди ретранслюють в ефірі. Ми бачимо кризу довіри. І м’язи титанів партійного спітчу, які їм самим, можливо, і здаються накачаними в рамках вузької групи (читати — партії), часто виявляються банальним пшиком за її межами.