Візантійський сюжет

За інформацією «ДТ», майбутній президент України планує підкріпити свій імідж «православного президента» урочистим молебнем у Києво-Печерський лаврі, що передуватиме інавгурації. З цією метою для розчищення та прибирання території Києво-Печерської лаври було виділено необхідну техніку в необхідній кількості. На молебні очікують гостей. Зокрема, запрошення, разом із керівниками своєї країни, отримав патріарх Московський і всієї Русі Кирил.

Відповідно до сценарію, молебень очолить митрополит Київський Володимир (Сабодан). Патріарх Кирил, якщо він погодиться відвідати Київ, буде присутній як гість. За ідеєю, звісно, молебень мав би очолити він сам — як старший архієрей і глава церкви. Але це було б... недипломатично.

Патріарх, наскільки відомо, поки що не відповів ні згодою, ні відмовою. Але сам факт запрошення про дещо свідчить. Адже йдеться не про сімейне торжество, на яке запрошують друзів дому, а про державну подію — свого роду «великий корпоратив», на який запрошують ділових партнерів. І жодне запрошення не випадкове. Зокрема, цей жест свідчить про те, що майбутній президент України вирішив підтримати в масах свій імідж не просто «православного», а «цілком конкретно православного» президента. Тобто не тільки наступити на граблі, вздовж і поперек сходжені його попередником, а при цьому ще й притупнути.

Втім, якщо говорити про інавгурацію, то на свою посвяту на посаду В.Ющенко запрошував Вселенського патріарха Варфоломія. І віддавав перевагу молебням у Софійському соборі, куди стікалися представники різних християнських церков України. Це було символічно до дрожу, а перед символізмом президент Ющенко ніколи встояти не міг. Майбутній президент Янукович не марить «висотами духовності», він твердо ступає «по-своєму».

Проте патріарха Кирила не звинуватиш, як Віктора Федоровича, в нечулості до символізму. Тому його присутність на інавгурації дуже ймовірна. Мабуть, жоден інший лідер — включно з російськими державними керівниками — не зробив для перемоги Віктора Януковича так багато, як патріарх Кирил.

Тепер він цілком спокійно може приїхати «гостем». Просто постояти поруч у кадрі. Але щоб на всю країну. Причому не тільки (і, можливо, не стільки) на цю. Віктор Федорович, можливо, не розуміє влади символу над душами й умами. А патріарх — телезірка в медіакраїні — про нього не з чуток знають. Перший крок у «Російський світ» — «духовне» приєднання України — зроблено. Тобто показаний по ТБ. Що для медіакраїни, фактично, одне й те саме. Він цілком може виконувати «арію московського гостя» і дозволити «молодшому колезі» розігрувати роль господаря. Телекамери все зроблять самі. Як зробили це влітку, під час його візиту в Україну, який, по суті, перетворився на перший акт передвиборного спектаклю
В.Януковича. Розділивши турботу, не гріх розділити й тріумф. Причому якщо для інших частин російського тріумвірату перемога В.Януковича, за твердженнями скептиків, — рівняння з кількома невідомими, то для патріарха Кирила це незаперечний привід принаймні для задоволеної усмішки в бороду.

Можна не сумніватися, що в день інавгурації на передуючому молебні ми побачимо дуже візантійський сюжет єднання церковного і світського, розтиражований телебаченням. Сюжет, досить популярний і обкатаний у Росії, який у нас досі був презентований неоковирно. Президент Кравчук поруч із патріархом Філаретом виглядав одіозно. Президент Кучма поруч із будь-яким главою церкви — недоречно. Президент Ющенко зі своїми незграбними церковними прожектами — смішно. З участю будь-якого президента такі ТВ-сюжети викликали роздратування, а не розчулення. Адже і в Росії тільки патріарху Кирилу вдалося облачити державно-церковні відносини у щось по-цареградськи блискуче.

Недарма він витратив стільки власної чарівності на Віктора Януковича. Тепер ми отримуємо в державні лідери людину, котра прийшла з готовим іміджем «православного президента». Втім, у цій стислій фразі зачаївся камінь спотикання. Чи може собі дозволити людина, котра претендує на роль лідера нації, називатися «православним президентом», якщо його нація виражено поліконфесійна? Причому неправославні становлять дуже солідну її частину. Як і будь-яка інша людина, Віктор Янукович може сповідувати будь-яку релігію, але як президентові йому, напевно, слід було б залишатися поза всім тим, що досі розділяє, а не об’єднує його країну.

Імідж «православного президента» зіграв свою роль в обранні В.Януковича. Для більшості «канонічних православних» — від владик до бабусь і дівчат, які відвідують сусідню церківку, — він просто «істинно віруюча православна людина». На Афон їздить. Духівник у нього в лаврі. Пожертвування щедрі роздає. Їх не бентежить, що всі в цій країні — від дівчат до бабусь — знають і про його паломництва, і про його пожертвування. Що навіть скромні молебні ще далеко не президента В.Януковича обов’язково супроводжувалися фотографом, а фотосесії викладались у відкритий доступ в Інтернет, а не поповнювали сімейний альбом. Нікого не бентежить публічність у такому інтимному питанні, яка, фактично, перетворює пожертвування на гонорар, а священиків, приютських дітей і навіть цілих глав церков — на старанних статистів піар-шоу. Нікого не бентежить — ні глядачів, ні самих статистів.

Про те, що «Україна — не Росія», любили говорити останніх п’ять років. У наступні п’ять років нам доведеться дізнатися, в яких саме питаннях і сферах життя це твердження працює, а в яких — ні. Президентові, який прийшов до влади під релігійним прапором, що розділяє його власну країну (зате забезпечує підтримку в іншій країні), доведеться зіштовхнутися з безліччю неприємностей у себе вдома. Від чого рідній домівці теж навряд чи буде радісно. Попри гарні церковно-політичні шоу і, нарешті, хоч десь, на невеличкій ділянці столиці, прибраний сніг.