Військові злочини і неминуче покарання

Ішов травень 1993 року. На Західних Балканах тривала війна всіх проти всіх. Світ уже сколихнули етнічні чистки в Хорватії, Боснії і Герцеговині, Косово та масові вбивства у Вуковарі, Сараєво, Мостарі, Прієдорі. Через два роки сербські солдати вбили понад 8000 мусульманських жінок і дітей у Сребрениці, що було визнано актом геноциду, який заперечують Росія й Сербія. Масові вбивства означали зростання кількості військових злочинців, які повинні бути покарані.

Тому в розпал війни Рада Безпеки ООН на своєму засіданні 23 травня 1993 року прийняла резолюцію №827 про створення Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 року (МТКЮ). Його завданням стало розслідування військових злочинів (усі їх було поділено на чотири групи), розшук і покарання військових злочинців. До компетенції Трибуналу було віднесено злочини, вчинені тільки державними службовцями і воєначальниками високого рівня, а середнього й нижнього - передали національним органам правосуддя.

Міжнародний трибунал пропрацював до 21 грудня 2017 року. За цей час 1200 співробітників із 77 країн провели 10 896 днів на судових процесах проти 161 обвинувачуваного, підготувавши 2,5 мільйона сторінок протоколів та рішень. 90 підсудних було засуджено, 20 - виправдано, 17 - померли під час процесів, 13 справ передано в національні суди, дві передали продовжувачеві Трибуналу - Міжнародному залишковому механізму для кримінальних трибуналів (МЗМКТ). Продовжують працювати національні суди і спеціалізовані прокуратури. Активну участь бере цивільний сектор, зокрема Регіональна комісія з розслідування злочинів, вчинених на території колишньої Югославії у 1991–2001 роках.

Такі сили мали б швидко знайти й покарати всіх винних у злочинах проти людяності. Але виявилося, що все значно складніше, а багато запитань лишаються без відповіді й досі. Чому, наприклад, у Боснії і Герцеговині (БіГ) все ще не розкрито понад 500 військових злочинів, а 4500 осіб очікують судових рішень? Чому військовий злочинець і великосерб Воїслав Шешель бере активну участь у політичному житті Сербії й заперечує геноцид у Сребрениці в тритомнику, що побачив світ у січні? Чому національні суди розглядають дедалі менше справ, пов'язаних із військовими злочинами?..

Пошук відповідей на такі запитання актуальний для України в контексті неминучості покарання військових злочинців, які захопили частину Донбасу і Крим. Та й народні обранці вирішили прийняти закон, що передбачає кримінально-правове переслідування за злочини проти людяності, агресію та військові злочини. Однак далі круглих столів (теж потрібних) справа поки що не пішла. Можливо, це й на краще. Може, вимкнувши "турборежим", наші депутати уважно вивчать те, що заважало й заважає на Балканах карати злочинців, і зможуть уникнути багатьох проблем та питань.

Наприклад, чи реально сьогодні досягти консенсусу світової спільноти й отримати мандат ООН на створення і роботу трибуналу/комісії? Упевнений, що ні. Навіть створений рішенням РБ ООН Трибунал про розслідування злочинів на території колишньої Югославії, практично, зразу перетворився на об'єкт маніпуляцій, фальсифікацій і критики з боку Росії та Сербії. МТКЮ, заявляли російські дипломати і вторили тамтешні мас-медіа, є "блідою копією" Нюрнберзького трибуналу, в якого "відсутні справедливість і ефективність у роботі". Сьогодні ж, в умовах російської агресії та двоїстої позиції Заходу, домогтися рішення про створення міжнародного органу з розслідування злочинів на окупованих територіях, практично, неможливо. Адже агресор є членом Радбезу ООН і заблокує кожне таке рішення.

Змінити ситуацію могли б офіційні звернення України, її президента або Верховної Ради в ООН із проханням створити структуру з розслідування військових злочинів Росії в Донбасі та Криму. Такий крок допоміг би уникнути неминучого російського вето в Раді Безпеки. А українські дипломати, що досить успішно працюють із делегаціями Асамблеї, могли б забезпечити прийняття такого рішення Генеральною Асамблеєю ООН. Але для цього треба нарешті чітко заявити: в нас іде війна з російським агресором і гине мирне населення. Так, найімовірніше, розглядатимуть ці заяви не один місяць, але політика маленьких кроків/дій часом ефективніша за гучні заяви і биття лобом об стіну.

Іде шостий рік війни, але чи створені в нас законодавча база й структура відповідних органів для майбутніх переслідувань військових злочинців, аналогічні тим, які є в країнах колишньої Югославії?

У Сербії діють Прокуратура з розслідування військових злочинів, Спеціальне судове відділення з військових злочинів у окружному суді Белграда. Їхня діяльність регулюється передусім Законом про організацію і компетентності державних органів у розслідуванні військових злочинів, іншими законами.

У Боснії і Герцеговині на чолі розслідувань стоять Суд (Палата з військових злочинів) і Прокуратура БіГ. Законодавча база складається з Дейтонських мирних угод, Закону про міжнародну правову допомогу в кримінальних справах, законів про суд і прокуратуру, чотиристороннього протоколу (БіГ, Сербія, Чорногорія, Хорватія) про співпрацю прокуратур у розслідуванні злочинів, вчинених під час війни.

Хорватські прокуратура й суди керуються у своїй діяльності Законом про застосування Статуту МТКЮ у кримінальних переслідуваннях порушень міжнародного та кримінального права, Основним кримінальним законом, Законом про амністію, відповідними протоколами із сусідніми країнами. Крім центральних судів та прокуратури, розслідування ведуть і відповідні органи чотирьох жупаній (областей), у яких під час війни було скоєно найбільше злочинів.

Прем'єр-міністр Республіки Косово Альбін Курті заявив про важливість якнайшвидшого прийняття закону про військові злочини, геноцид і злочини проти людяності та агресії, що дозволить прокуратурі й судам провести розслідування і передати обвинувачення в МЗМКТ.

Попри таку розвинену структуру, розслідування військових злочинів у країнах регіону деградує, заявив недавно останній головний прокурор МТКЮ і нинішній головний обвинувач МЗМКТ Серж Брамарец. Наприклад, у Боснії і Герцеговині у 2014–2018 роках лише на 50% зменшилася кількість розкритих злочинів, а в Хорватії сповільнилися темпи розгляду справ до 20–30 на рік.

Розшук і осудження військових злочинців на Західних Балканах продемонстрували необхідність підготовки суспільства до прийняття аксіоми: серед військових злочинців можуть виявитися не тільки бойовики та російські військові, а й наші захисники, - війна! Хто і як їх судитиме? А ще ж є, і чимало, людей, котрі підтримують сепаратистів, у верхівці політичної влади, судової системи і правоохоронних органів України, які вже тепер діють проти ще не розпочатих розслідувань.

А як проводити амністію? Болюча тема, адже треба вирішити питання - мир чи справедливість? Українські політики з різних таборів часто повторюють: пробачити всім, вони, мовляв, усі громадяни України. Цим демагогічним заявам слід протиставити чітку юридичну базу, створену на болісному досвіді амністій на Західних Балканах, сформулювавши відповідні критерії амністування.

Чи готові ми до протистояння в країні за підсумками обвинувальних вироків? Події в регіоні свідчать, що більшість обвинувальних вироків МТКЮ і національних судів призводили до загострення політичної обстановки, мітингів протестів із вимогами скасувати покарання "нашим героям". Так було в Сербії (не без участі Росії), Хорватії, Боснії і Герцеговині, Косово. У них тривають героїзація засуджених військових злочинців, яких чітко поділено за національною ознакою, захист "наших" не тільки суспільною свідомістю, а й політиками, що керуються своїми інтересами.

Не слід зволікати й сподіватися на швидке створення міжнародного трибуналу/комісії з розслідування злочинів у Донбасі та Криму. Час збирати каміння: починати активний і системний збір доказів для майбутніх судових процесів проти військових злочинців та створювати їх фундамент - правову базу. Може, все-таки варто ратифікувати Римський статут і звернутися в Міжнародний кримінальний суд - як тимчасовий захід?

Світ повинен нарешті зрозуміти, що Україна перебуває у стані війни й захищає власний суверенітет. Мантри "мир за будь-яку ціну" слід замінити на алгоритм дій - мир, визволення територій і неминуче покарання злочинців в ім'я України.