Вийшов місяць із туману

Там добре, де нас немає. Ці слова цілком можуть стати девізом євроінтеграційних устремлінь України. «Жити як у Європі» українці взагалі готові, а от жити за європейськими правилами... Запитайте, наприклад, вітчизняного опозиціонера (а в опозиції у нас побували практично всі політики), чи готовий він погодитися з тим, щоб підрахунком голосів на виборах займалося... Міністерство внутрішніх справ. Як в Італії. Чи у Франції. У кращому разі вам дадуть відповідь, що «Україна — не Франція». І загалом будуть праві. Достатньо лише уявити, що за «справедливий і безсторонній підрахунок» міг би відповідати Микола Білоконь. Чи Юрій Луценко. Чи, скажімо, Василь Цушко. Ви впевнені в кришталевій чесності Василя Петровича чи Юрія Віталійовича? Залишилося переконатися в непідкупності сотень тисяч їхніх підлеглих...

Для політиків, які свято вірять в абсолютну справедливість сталінського спостереження — «головним було не те, як голосують, а те, як рахують» — усе-таки краще мати справу з Центрвиборчкомом. Щоправда, і йому за звичкою воліють не довіряти. Інакше б не «перетрясали» його склад із такою регулярністю. Це за законом членів ЦВК обирають на сім років. А в нас за три роки їх змінювали тричі — це якщо не рахувати спроб парламентарів повернути в крісло голови Сергія Ківалова. І дедалі активніші розмови про чергову ротацію.

Самурай із ЦВК

Цього разу збурювачем спокою, щоправда, став сам голова ЦВК. 13 березня, після того як чергове засідання Центрвиборчкому не відбулося через відсутність кворуму, Володимир Шаповал запропонував колегам піти у відставку. Всім разом. А в разі, якщо члени ЦВК колективне «сепуку» здійснювати не захочуть, пообіцяв піти сам. За власним бажанням.

Певне, за кілька місяців роботи Володимир Миколайович устиг вивчити колег досить добре. «Суїцидальної» схильності вони справді демонструвати не стали. І заступник голови Жанна Усенко-Чорна, і секретар Тетяна Лукаш тільки знизали плечима. Підтвердивши, що у відставку не збираються. Лукаш навіть не без гордості заявила, що її особисто «в Центральній виборчій комісії все влаштовує».

Юлію Тимошенко, яка через хворобливість членів ЦВК ніяк не могла провести ротацію фракції БЮТ у Київраді, прямо скажемо, «влаштовувало» не все. Але у відставку вона зажадала відправити зовсім не Лукаш і не тих, хто не приходив на засідання, а саме Шаповала. Андрій Портнов узагалі, не надто добираючи слова, назвав нинішній Центрвиборчком «найкорумпованішим за всю історію» і навіть «найвідвертішим у виконанні політичних замовлень». А як же ЦВК на чолі з Ківаловим? — міг би, звичайно, поцікавитися якийсь учасник помаранчевої революції. Та це питання не до Портнова — він «Ющенко — ТАК!» у 2004-му не скандував.

Анатолія Семиногу довелося поправляти самій Тимошенко. Керівник київського БЮТ зопалу зажадав відправити у відставку всю комісію. Прем’єр змушена була пояснювати, що бютівських висуванців звільняти зовсім не обов’язково, швидше навпаки, мовляв, вони ходять на роботу регулярно й працюють не покладаючи рук. Утім, інтенсивна зайнятість не завадила, за словами Тимошенко, п’ятьом членам ЦВК підготувати проект рішення про відставку Шаповала з посади голови комісії. За «неналежну організацію роботи» і «навмисне блокування розгляду питань про імперативний мандат». Серед авторів документа — четверо з бютівської квоти (Жанна Усенко-Чорна, Юлія Швець, Ігор Жиденко, Валерій Шелудько) плюс соціаліст Олександр Чупахін, який приєднався до них.

Уже ніхто нікуди не йде

На Банковій відразу запідозрили недобре. Підозри підтвердилися, коли «перевірені люди» повідомили про домовленості між БЮТ і регіоналами. Біло-сині нібито погодилися на проведення дострокових виборів у Києві в обмін на відставку Шаповала і заміну його на когось із регіональної квоти. Для цієї нехитрої взагалі-то операції ніяких тотальних відставок справді не потрібно — опозиція ще з літа минулого року має в Центрвиборчкомі більшість (з урахуванням того ж таки соціаліста Чупахіна), а за законом усе керівництво ЦВК обирається на його засіданні без будь-якого втручання ззовні.

У секретаріаті відразу ж заявили, що розмови про відставку голови Центрвиборчкому «абсолютно несвоєчасні». Шаповал дав зрозуміти, що образився — на бютівців за обвинувачення в корупції, на колег — за тиск. І передумав залишати посаду. Мало того, підписав розпорядження про проведення службового розслідування щодо головної «заколотниці» і — за сумісництвом — номера один у бютівській квоті Усенко-Чорної.

Конфлікт обіцяв бути гучним. Але швидко вщухнув після бесіди Тимошенко з Ющенком, під час якої президент підтримав бютівців у їх­ньому прагненні оновити владу в столиці. Недоброзичливці відразу згадали, що подібним чином лідер БЮТ торік домоглася дострокових виборів. Схема справді схожа: демонстративне зближення БЮТ із ПР — переляк Банкової — виконання умов Тимошенко під зобов’язання денонсувати домовленості з Януковичем. Утім, самі бютівці натякають, що регіонали цього разу перші відмовилися виконувати досягнуті домовлено­сті й побігли в секретаріат домовлятися, тому прем’єр змушена була діяти на випередження.

Хай там як, але після розмови Тимошенко з Ющенком хворі члени ЦВК як могли видужали й швиденько ухвалили рішення про реєстрацію новоспечених депутатів. Щоправда, Андрій Магера, котрий прийшов на засідання з бронхітом, за це рішення не голосував, посилаючись на відсутність рішення Конституційного суду — чим іще більше зміцнив підозри тимошенківців. Проте оскільки рішення ухвалили й без Магери, роздмухувати скандал вони не стали. А Усенко-Чорна в четвер навіть повідомила журналістам, що «кризу в ЦВК подолано» і до питання про відставку ніхто повертатися наміру не має.

Чи все ж таки йде?

Схоже, однак, що перший заступник голови Центрвиборчкому видала бажане за дійсне. Того ж четверга ЦВК несподівано різко розкритикувала Марина Ставнійчук. За відсутність реальної роботи над електронним реєстром. Виправдання можливі, але прийняті не будуть, попередила Ставнійчук. І пригрозила оргвисновками — аж до... розпуску Центрвиборчкому.

Все це можна було б пояснити особистими образами Марини Іванівни, котру рік тому досить безцеремонно виставили з ЦВК. У разі ротації складу комісії Ставнійчук із її величезним досвідом, безумовно, могла б претендувати не лише на повернення, а й на обрання новим головою Центрвиборчкому. Але саме тому заяви заступника голови президентської канцелярії навряд чи були не узгоджені з керівництвом секретаріату. А може, і з самим президентом. Зрештою «особисті обставини» не завадили тій же Ставнійчук минулого тижня з неменшим ентузіазмом захищати Шаповала від обвинувачень і казати про невчасність відставок у ЦВК.

Про відставку знову заговорив і сам Шаповал. Щоправда, тепер він підкреслює: заяву писатиме не раніше травня, коли досягне пенсійного віку. Аби ніхто не подумав, що Володимир Миколайович піддався тиску з боку прем’єра чи колег по Центрвиборчкому. А ніхто сьогодні їх у тиску й не підозрює. Вони й самі почуваються не вельми впевнено: варто було Ставнійчук згадати про реєстр виборців, як члени ЦВК того ж дня провели спеціальний семінар із виїздом на місце. Та ще й розкритикували Кабмін за те, що він не виділяє приміщення для роботи. Стосовно ж дружніх порад Шаповалу з Банкової, то про їхній зміст достеменно нічого не відомо, тим більше що сам голова ЦВК запевняє: за увесь час роботи з президентською канцелярією розмовляв усього кілька разів, хоча й не з власної ініціативи.

Коли ж секретаріат справді розглядає можливість ротації ЦВК, то цьому може бути кілька пояснень. Одне з них — невпевненість глави держави в нинішньому складі Центрвиборчкому. Навіть за головування Шаповала більшість у ньому однаково залишається за опозицією. А у разі об’єднання зусиль ПР і БЮТ перевага опонентів президента стає безперечною. Дуже показово, до речі, що про перевибори ЦВК Ставнійчук заявила на брифінгу, присвяченому роботі над текстом нового Основного Закону. Якщо Віктор Ющенко справді захоче затвердити нову Конституцію в обхід Верховної Ради на референдумі, обминути Центрвиборчком він все одно не зможе. Умовляти нинішніх членів ЦВК довго і клопітно, от і виникає спокуса простого рішення — змінити склад на більш тямущий.

Цілком логічний вигляд мають у зв’язку з цим розмірковування Ставнійчук про зміну порядку формування комісії та відмову від квотного принципу. Якщо порядок не зазнає змін, у новому складі ЦВК більшість залишатиметься на боці регіоналів і БЮТу. Єдина позитивна (для СП) зміна — ставленика СПУ у разі нових виборів швидше за все замінить висуванець Блоку Литвина, налаштованого до Банкової лояльніше.

Ненаукова фантастика

Втім, щоб змінити принцип формування Центрвиборчкому, потрібно змінювати закон. А нинішній закон про ЦВК написаний так, що провести ротацію її складу дуже важко, якщо взагалі можливо. Президент, звісно, може внести у Верховну Раду «мотивоване подання» на дострокове припинення повноважень Центрвиборчкому (це право він здобув після помаранчевої революції), але в цьому разі парламент має проголосувати за нього трьомастами голосів. Якщо виходити з розстановки голосів у нинішній Верховній Раді, Ющенка мають підтримати і БЮТ, і Партія регіонів (у кожного з них — блокуючий пакет голосів), причому підтримати одночасно. І коли в лояльність тимошенківців ще можна повірити (зрештою, вони ще можуть розраховувати на розширення своєї квоти), то важко навіть уявити, що президент може запропонувати регіоналам для того, аби вони добровільно відмовилися від «своєї» більшості в ЦВК. Звісно, Борису Колеснікову вдалося якось умовити Віктора Януковича на самогубні для нього дострокові вибори, але ліміт чудес на цьому, схоже, вичерпаний. Принаймні на найближчий час.

Для припинення повноважень члена ЦВК в індивідуальному порядку є необхідним бажання самого цього члена. Але поки, окрім Шаповала, ніхто не казав навіть про гіпотетичну можливість своєї відставки. Здоров’я останнім часом різко пішло на поправку, навіть ті, хто не остаточно видужав, як той же Андрій Магера, ходять на засідання. Всі члени ЦВК, як на зло, молоді, дієздатні і несудимі. Можна, звісно, спробувати звільнити за порушення присяги, але, як показує досвід Сюзанни Станік, ще невідомо, чим така історія може закінчитися.

До речі, досвід Конституційного суду підказує й інший невтішний висновок. Навіть коли в законі не прописаний квотний принцип, це аж ніяк не гарантує, що обрані за ним люди будуть незалежними, незаангажованими і непідкупними. Всі ми ще пам’ятаємо схеми, з допомогою яких ЗМІ намагалися зрозуміти, хто за ким стоїть у КС і чиї інтереси обстоюватиме під час голосування. Прогнози здебільшого виправдалися. Карти дещо змішала тільки «індивідуальна робота» із суддями.

Не виключено, до речі, що й у ситуації з Центрвиборчкомом, коли стане зрозуміло, що поміняти його склад буде занадто складно, у хід підуть ті ж методи персональної обробки — причому з різних боків. І хоч би скільки обурювався Володимир Шаповал щодо корупційних закидів на адресу ЦВК, вітчизняні політики в непідкупність суддів і контролерів просто не вірять. Зрештою може йтися не лише про гроші та власність. Є почуття сильніші й глибші. І ще невідомо, чий і який саме аргумент виявиться вагомішим. Як там закінчується дитяча лічилочка? «Буду різать, буду бити, із ким залишишся дружити?»