Віталій Кличко: «Права українців і громадян ЄС у Європі — дві великі різниці»

Цього разу ім’я Віталія Кличка підняли на прапор зовсім не фани, а українські політики, що змагаються у дивному, м’яко кажучи, умінні «хто краще захистить (знищить) Юрія Луценка». При цьому кожна з протиборчих сторін апелює до квітневого інциденту в аеропорту Франкфурта-на-Майні, де Кличка було затримано німецькою митницею, обвинувачено у ввезенні в країну контрабанди і «обеззброєно»: йому довелося тимчасово пожертвувати на користь дружньої держави годинник відомої швейцарської марки IWC і сумку фірми Montblanc.

Тепер «високоетичні» Регіони, які борються за відставку «міністра-дебошира», перед численними камерами захоплюються залізною витримкою чемпіона, який «одним ударом міг покласти роту німецьких митників, проте не зробив цього завдяки своїй вродженій вихованості». Натомість архітолерантні (з політичних міркувань) БЮТ, «НУ—НС», КПУ і Блок Литвина розглядають Кличка як таку саму жертву несправедливості і безтактності німців, якою нібито став міністр Луценко, що «вирішив відстояти права своєї сім’ї» .

Насправді ці ситуації взагалі некоректно порівнювати. Як по суті (жорсткий, але цивілізований діалог Кличка з митниками з приводу незадекларованої власності виключає будь-яку схожість із фізичною сутичкою поліції і міністра Луценка, обвинуваченого у зловживанні алкоголем), так і за формою (Кличко сам з аеропорту повідомив впливовій німецькій Frankfurter Allgemeine про те, що трапилося, а Луценко ж вирішив дочекатися скандальної публікації в жовтій Bild). Проте в частині того, що обидва інциденти з українськими політиками сталися в німецькому аеропорту і обидва вони мали справу з системою законів та правил цієї країни, — ситуації порівнянні. Проте що з цього приводу думає сам Кличко?

— Віталію, можу припустити, що вам, хто звик вільно відчиняти двері в кабінети президентів і прем’єрів країн Європи та світу, не дуже приємно згадувати про випадок на німецькому кордоні. Однак чим закінчилася ваша франкфуртська історія? Вам повернули сумку й годинник? Попросили вибачення? Чи ви можете пред’явити чек про сплату штрафу за контрабанду?

— Ніякого чеку немає. І не може бути. На території Німеччини справді віднедавна діє закон про необхідність, в’їжджаючи у країну, декларувати нові речі, вартість яких перевищує 400 євро. Проте вилучені в мене речі були не нові. І мої адвокати вже подали німецькій стороні всі необхідні документи на підтвердження того, де, коли, за якою ціною або в якій формі у мене опинилися ці годинник і сумка. Я вже неодноразово коментував це. Тепер чекаю разом із речами вибачень німецької сторони. Тож історія ще не закінчена.

— Ви визначили для себе причини того, що сталося? Це некомпетентність службовців митниці чи щось іще?

— У мене склалося враження, що в такий абсурдний спосіб було реалізоване банальне прагнення маленького чиновника відчути себе значним. Безумовно, це навряд чи можна вважати компетентністю.

— А деякі компетентні джерела висунули версію, що таким чином німці вам натякнули про необхідність залагодити проблеми з податками. Мовляв, у вас не все чисто в цьому плані.

— Абсолютно смішна версія. З якої стирчать вуха української ментальності. У Німеччині ніколи не натякають. Там контролюють, перевіряють і карають. Тим більше у податковій сфері. Перевірки проводяться раз на три роки. Остання була торік. Жодної претензії до Кличка не висунуто.

— Є інформація, що найближчим часом ви маєте намір скликати прес-конференцію і зробити кілька офіційних заяв із приводу того, що сталося.

— Усі заяви буде зроблено, коли історія матиме логічне завершення. Проте вже сьогодні можу сказати, що випадок у Франкфурті спровокував шквал листів і звернень на мою адресу від простих громадян нашої країни. Від тих, у кого немає великих зв’язків і таких самих можливостей. Чимало їх на собі відчули не завжди обґрунтовану жорсткість європейських правил і вже заплатили штрафи за те, чого не скоювали. Важко в цьому зізнаватися, але віднедавна я чітко усвідомив, що права українців і громадян ЄС у Європі — дві великі різниці.

— Чи не хочете ви цим самим сказати, що якби на місці Луценка опинився міністр внутрішніх справ Франції, то ситуація розвивалася б у трохи іншому напрямі?

— Я сказав тільки те, що сказав. І поки що втримаюся від якихось розширених коментарів.

— Але ваше ім’я у зв’язку з цим гучним скандалом згадують у всіх політичних ток-шоу!

— Спасибі, що не забувають. Але з Юрієм Віталійовичем трапилася зовсім інша історія. До того ж її ще не до кінця розслідували. Проте я впевнений, що, звернувшись до парламенту з проханням розглянути питання про відставку, міністр зробив правильно. У будь-якій ситуації дозволяти собі силові дії стосовно поліції іншої країни, тим більше — міністрові МВС, неприпустимо. На жаль, політичний дос­від Юрія Віталійовича виявився багатим на схожі речі. Попри своє, м’яко кажучи, непросте ставлення до Черновецького, я досі абсолютно впевнений, що міністр внутрішніх справ під час відомого засідання РНБОУ створив прецедент, який так і не отримав адекватної оцінки ні правоохоронних органів, ні громадськості. І цю тезу я неодноразово озвучував у ЗМІ.

— Але парламент може не прийняти відставки міністра. Та й Луценко якось дуже вже хитро сформулював своє прохання про відставку.

— Це свідчить усього лише про рівень свідомості наших політиків. Страшенно далекі вони від Європи.