Вистрибнути з чужої шкіри…

Закони щодо декомунізації, прийняті Верховною Радою, руба поставили питання про перейменування нашого обласного центру. Багато міст із аналогічними назвами минулої епохи вже давно отримали нові, але так пощастило тим, хто мав достойну альтернативу. Кіровоград же в цьому плані - невдаха, бо офіційно поселення зафіксоване як місто з часу побудови фортеці святої Єлизавети часів панування однойменної імператриці. Незліченну кількість разів гостро порушувалося це питання, скликалися круглі столи, проводилися громадські слухання, тривали дебати у ЗМІ, розривалися пристрастями телеефіри.

Але щоразу коса находила на камінь: ветеранські й ліві організації не бажали розлучатися з прокомуністичною назвою, а прихильники назви Єлисаветград, певна річ, не могли знайти спільної мови з тими, хто хотів нової української назви. Під час кучмівського референдуму навіть провели відповідне опитування містян. Трохи більше 70% тих, хто взяв у ньому участь, висловилися за перейменування. Єлисаветград підтримали трохи менше половини тих, хто хотів змін. Звідтоді минуло чимало часу, настрої людей змінювалися, яким би був результат сьогодні - важко сказати. Але питання постало з ще більшою гостротою…

Водою - і мертвою, і живою…

Нинішня міська влада, добре розуміючи, що від перейменувань (і не лише міста, а й вулиць) уже не відкараскатися, почала зі скликання громадських слухань про топонімічну концепцію міста. Вона була готова ще років 10 тому, але досі лишалася незатребуваною. Представляв її один із авторів - історик Микола Тупчієнко (інші автори - Лілія Тупчієнко-Кадирова та Костянтин Шляховий). Особливість концепції - історико-музейний підхід, максимальне збереження в назвах минулого краю, десятирічний мораторій на нові іменні назви з метою уникнення кон'юнктури. На практиці це означає фактично повернення до міської топоніміки ХІХ с.

Зазначений підхід був гостро розкритикований під час слухань. Певна річ, зовсім відмовлятися від старих назв не можна, деякі, найколоритніші з них, слід зберегти, що вже й зроблено: центральна вулиця обласного центру - Велика Перспективна замість колишньої Карла Маркса. Використовувати цей підхід, очевидно, слід вибірково, бо ж лицаря, щоб він ожив, в українських казках поливали мертвою водою, але й обов'язково - живою.

Що цього разу без живої води не обійдеться, засвідчила активна позиція на громадських слуханнях молодих науковців - Олександра Ратушняка, Юрія Митрофаненка, Андрія Домаранського, учасника АТО, громадського діяча Костянтина Полякова, депутата міської ради Андрія Фомуляєва, товариш якого загинув в АТО (у Кіровограді вже кілька вулиць носять імена новітніх героїв).

Слухання дійшли висновку, що концепцію слід доопрацювати, взявши за основу україно-краєзнавчо-центричний принцип, адже наш край дуже багатий на визначні постаті у галузях культури, науки, чиї імена не відображені в топоніміці. У нашому місті, наприклад, де дебютувала велика актриса Марія Заньковецька, немає вулиці її імені. Як і Миколи Садовського чи Ігоря Тамма.

Схоже, громада в цьому плані готова виробити спільний підхід, що об'єднав би всіх. Крім хіба затятих комуністів, які й досі вважають, що Україну створив Ленін (вони передчасно залишили слухання, тепер ця позиція у місті абсолютно маргінальна).

- Я багато зустрічаюся з людьми у різних мікрорайонах, - зазначив в.о. голови міста Іван Марковський, - і можу сказати, що настрої змінилися. Якщо раніше про перейменування не слід було й заїкатися, то тепер кіровоградці розуміють, що настає час змін.

То свята чи тільки праведна?

Найгострішу реакцію нинішня ситуація викликала у прихильників назви Єлисаветград. Їх через агресію Росії значно поменшало, чимало впливових кіровоградців, які раніше схилялися до старої назви, змінили свою думку на користь нової, української. Дров у вогонь підкинув сумнозвісний російський пропагандист Дмитро Кисельов, який в одній зі своїх програм заявив, що наше місто слід назвати Єлисаветградом і зробити його частиною Новоросії… Дехто сприйняв це буквально й апріорі злякався російських танків на рідних вулицях.

Прихильники Єлисаветграда закликали не звертати уваги на те, що говорять у Росії, і знову наголосили, що місто назване на честь святої. Тільки діють вони чомусь не дуже по-святому. Ще кілька років тому один зі священиків УПЦ МП (вона - основний лобіст царської назви) демонстрував лист нібито Інституту історії НАНУ, в якому підтверджується, що місто таки назване на честь святої. Місцевих краєзнавців вразили помилки й неточності в цьому листі, але кілька звернень до Інституту історії не прояснили ситуації. Він відповів мовчанням, що дає підстави глибоко сумніватися у правдивій природі листа (що він фальшивий, навіть не приховували люди з оточення того священства).

Та це було раніше. А ось уже цієї весни один із сайтів розмістив онлайн-опитування про зміну назви міста. Спочатку лідирувала нова назва Златопіль, як раптом абсолютна більшість голосів опинилася на боці Єлисаветграда. Як потім повідомили на сайті, з однієї айпі-адреси було відразу надіслано кілька сотень голосів за Єлисаветград.

Які ж українські назви пропонуються громаді? Їх багато, вирізняються названий уже Златопіль, Новокозачин (таке більш-менш чимале поселення існувало тут ще до заснування фортеці), Інгульськ, Лелеків, Кропивницький, Тобілевичі (за іменами засновників українського реалістичного професійного театру), Степоград і навіть Благомир. Ініціативна група "Українському місту - українську назву!", до якої увійшла частина інтелігенції міста, оголосила про підтримку назви Златопіль. Вона не ексклюзивна. Таку назву мало містечко Гуляйпіль, але ще 1959 р. воно стало частиною райцентру Новомиргород.

Навколо цієї назви й точиться найзапекліша боротьба. Опонентам її в цьому слові вчувається не "золоте поле", а "зла тополя" і навіть щось про утоплення. Навзаєм прихильники української назви підкреслюють, що тітка Ісуса Христа Єлизавета, мати Іоанна Хрестителя, вшановується церквою тільки разом зі своїм чоловіком пророком Захарією та святим Іоанном. І титул святого має тільки останній. До того ж на гербі міста, затвердженому 1845 р., розміщено вензель імператриці Єлизавети, й аж ніяк не святої, бо ж святі, як відомо, вензелів ніколи не мали.

Частина людей (це підтвердило опитування Вконтакті) вважають недоречним у нинішній кризовий час витрачати гроші на перейменування, тим більше що до нинішньої назви вони звикли і не вбачають у ній ідеологічного навантаження.

Очевидно, громадські слухання щодо майбутньої назви міста будуть гарячі. З чужої шкіри вистрибувати важко, тим більше коли вона місцями приросла…