Вишка всевладдя

Зарубіжні експлуататори жанру fantasy часто використовують один прийом. Називається він: вежа всевладдя. Чарівник, який зумів її побудувати, здобуває владу, про яку конкуренти можуть тільки мріяти. У нас усе так само. Тільки навпаки.

Наші чарівники спочатку зобов’язані досягти могутності, і тільки тоді їм можуть дозволити побудувати свою вежу. Точніше, вишку. Декому - навіть дві.

Найбільше вежу некроманта і нашу СПБУ (самопідйомну бурову установку) споріднює неможливість дослідити їх силою людського мозку. У сакральній сутності нашої вишки DT.UA переконалося, спостерігаючи за нею протягом чотирьох місяців після її придбання. Але перш ніж заглибитися у витончену теософію нафтогазу, ми приречені нагадати грубі факти новітньої історії. Отже.

Першого березня в Україні пройшов дивний, навіть як на наші часи, тендер.

Держкомпанія «Чорноморнафтогаз» купила за 400 млн. дол. морську бурову установку. Претендентів було всього двоє, один з яких - Highway investment processing - і взяв приз. Директор фірми-переможця - латиш Стан Горін. Згодом він виявився досить містичним персонажем, але про це трохи згодом. Один з власників - інший його одноплемінник Ерік Ванагельс.

Той-таки Ванагельс виявився серед батьків-засновників і фірми Falcona Systems Ltd, яка програла. Нагородою латишам за таку вдалу зустріч клонів стали 150 млн. дол. Адже виявилося, що реальна ціна цієї установки на ринку - всього лише 250 млн. дол.

Після виходу статті про цей казус («Вишка для Бойка», №19, 27.05.2011) міністр Міненерго­вугільпрому пообіцяв звернутися до СБУ, аби знайти замовників цього «замовняка». Щоправда, так і не звернувся. А у зв’язку зі словом «замовняк» він тепер ходить відповідачем до суду. Точніше, має ходити. Поки що двічі пропустив. Юристи міністерства на останньому засіданні попросили суд про додатковий час на роздуми. Тож наступна спроба - наприкінці вересня.

Зрозуміло, що DT.UA весь цей час мовчало не через страх обвинувачень у тиску на суд. Адже Печерський суд тиску не боїться. Причини були в іншому.

По-перше, нам здалося, що певної мети стаття досягла. За даними нашого тижневика, ознайомившись з результатами перевірки, здійсненої, що показово, людьми не Хорошковського, а Моги­льова, президент України порекомендував Юрію Бойку бути чутливішим до потреб бюджету. Не шкодуючи при цьому ні сумлінності, ні часу, ні особистих грошей.

По-друге, хотілося дочекатися офіційної реакції. А завдяки народному депутату Анатолію Гриценку про проблему дізналися і прем’єр-міністр, і СБУ, і Генпрокуратура, і Держфінінспекція (у просторіччі - КРУ).

Реальних відповідей від влади було всього дві. Річ у тім, що замість Миколи Азарова відповів Юрій Бойко, ГПУ перенаправляла запит в СБУ, а відповідь Служби безпеки практично співпала з листом міністра Міненерговугільпрому. Подекуди до букви. Спишемо це на ноосферу, яка підказує різним людям одні й ті самі творчі рішення. Інформаційно насиченішою виявилася відповідь Держфінінс­пекції. І саме вона підвела до думки, що 150 мільйонів не змінили свого призначення. А закупівельна схема рухається до свого логічного завершення, незважаючи на всі можливі перевірки й грюкання по столу.

Нагадаємо двома словами лінію захисту «Нафтогазу». Після виходу нашої статті НАК ініціював масове вкидання у ЗМІ меседжу про те, що вишка коштує саме 250 млн. дол. А на решту грошей буде закуплено багато різних товарів і послуг. Список цього «іншого», щоправда, часто змінювався - від кораблів-вертольотів до захисту екології Чорного моря.

Головний аргумент НАК озвучив в ефірі «5 каналу» (але у своєму кабінеті) заступник голови «Нафтогазу» Вадим Чупрун. Про­де­монструвавши платіжні документи, які, на його думку, доводили, що вишка коштує 250 млн. дол. У платіжках, які досі висять на сайті каналу, було розкрито фінансові проплати «Чорноморнафто­газу» фірмі Highway investment processing на суму 202 млн. дол. Тобто на 80% від нібито ціни вишки. Сталося це свято гласності
14 червня. Тільки от у серпні Держ­фінінспекція, відповідаючи на депутатський запит, повідомила, що станом на 14 липня проплати британцям становили 296 млн. доларів, тобто 74% ціни контракту.

Головна інспекція країни не побачила в цьому нічого дивного, і це зрозуміло. На тендері купувалася тільки одна вишка. Ціна - 400 млн. дол., 80% треба сплатити після Акта техогляду бурової установки, техогляд проведено. Що ж до можливої участі пов’язаних осіб, то, «згідно з документами, наданими «Чорноморнафтогазом», зробити про це аргументований висновок - неможливо».

Взагалі позиція керівників «Нафтогазу» в ефірах, газетах та відповідях депутатам якось різко відрізняється від офіційних пояснень для Держфінінспекції. Логіка в цьому є. Все ж таки в другому варіанті треба поставити печатку, підпис. А матеріали ці готують не міністри, в яких усе завжди добре, а звичайні клерки, які щодня спостерігають правду життя. І не тільки по телевізору.

Тому, коли керівництво «Нафтогазу» стверджує, що вишка - 250, а на 150 - іще всілякі цвяхи, а Держфінінспекція - що, згідно з отриманими даними з «Чорноморнафтогазу», купувалася тільки одна вишка за ціною 400 млн. дол., то якось більше віриться в другу відповідь. Особливо після тверджень про заплачені 296, а не 202 мільйони.

Також важко себе переконати сприймати інші аргументи Юрія Бойка, висловлені ним у відповіді народному депутату: певна сума, мовляв, буде освоєна Highway investment за роботи, пов’язані з проведенням вишки в Чорне море.

У Держфінінспекції про це ані слова, навіть навпаки: «Продавець зобов’язується поставити й передати у власність Покупцеві, у місті Сінгапур, у встановлений термін або обумовлений строк самопідйомну плавучу бурову установку в кількості одна одиниця, а Покупець зобов’язується сплатити передбачену Контрактом ціну і прийняти Бурову установку відповідно до умов Контракту».

Вибачте за таку кількість великих букв, але, по-перше, - цитата, а по-друге, воно цього варте. Мало того, ФДМУ стверджує, що установку буде поставлено згідно з умовами FCA (Інкотермс 2000). Тим часом у тендерній документації, багато документів якої фантастичним способом зникли з Вісника держзакупівель, значиться, що поставка проводитиметься за умовами CIF. Трибуквені слова вагомі не тільки у слов’янській мові. У даному разі це означає, що всі проблеми з поставкою вишки лягають на плечі «Чорноморнафтогазу». Прямо в порту Сінгапура.

Не менш цікавим для дослідження є твердження Юрія Бойка в офіційній відповіді про те, що ще, крім самої вишки та послуг доставки, закупить «Чорноморнафтогаз». Цитата: «Цементувальний комплекс для цементування свердловин, центрифугу бурового розчину, каротажну станцію??, резервуари для забезпечення очистки стічних вод... багатоцільовий вертоліт, дизельне паливо», далі всілякі дрібниці…

Отже. Можливо, хтось пропустив: сьогодні «Чорноморнафтогаз» купує на тендері другу бурову установку. З ідентичними показниками. Закупівля була анонсована як безпрецедентна за своєю відкритістю і чесністю.

Про чесність трохи пізніше, тут важливіший інший момент: тендерна документація другої установки розписана практично до болта. Так от, у багатосторінковому списку механізмів, які повинні обов’язково бути встановлені на СПБУ, значаться всі ті найменування, які Юрій Бойко назвав додатковими. І центрифуга, і цементкомплекс, і навіть вертоліт (до речі, газовики згодні тільки на Sikorsky або Augusta).

У цьому контексті, до речі, дивними видаються прямоефірні твердження Вадима Чупруна про те, що «крім цієї бурової установки, ми ще додаткове обладнання замовляємо, яке стане у пригоді нам на наступну: другу, третю, десяту таку саму бурову установку». Не згодилося? Чи все-таки дозволили додаткове обладнання не замовляти? Щоб і голови не сушити над юридичним прикриттям такої закупівлі, та й гроші заощадити.

Незрозуміло тільки, про кого так турбуються керівники «Нафто­газу». Адже фірма-переможець - Highway investment - почала набувати рис летючого голландця. Цього тижня телеканал TВi показав розслідування, проведене їхніми журналістами в такій близькій нам країні Латвії. Їм удалося знайти тільки одного фігуранта вишкової історії - директора Highway investment Стана Горіна. І Стан Горін, анітрохи не вагаючись, повідомив, дивлячись у камеру, що до фірми він має віддалений стосунок, свого підпису на фінансових документах, якими так пишався Чупрун в ефірі «5 каналу», не впізнав, і взагалі попросив не пов’язувати його з якимись не відомими йому конторами.

Ерік Ванагельс - засновник усіх учасників тендера «Чорномор­нафтогазу» - виявився взагалі практично бомжем. Удома не живе, п’є. Твердження журналістів, що Ванагельс продав Україні 400-мільйонний товар, викликало в сусідів напівістеричний регіт.

Отже, що в підсумку? Вишку куплено за 400 млн. дол. 80% передоплати пішло. Доставлятиме товар із Сінгапура «Чорномор­нафтогаз». Додаткових покупок чи послуг немає. Фірма-переможець іще до закінчення контракту починає розчинятися вдалині. Із цим усе.

Тепер залишається стежити за іншим тендером. «Чесним і прозорим». Особисто нам таке твердження видається вкрай сумнівним. Якось занадто вже жваво відбувається закупівля. Не в сенсі «офіційного оприлюднення», із цим якраз усе нормально, а з самим предметом закупівлі. По-перше, «Нафтогаз» і словом не згадав про оренду-лізинг вишки, хоча десятки компаній у світі саме таким способом задовольняють свої потреби. По-друге, жодного прес-релізу, хто саме з виробників був поінформований про майбутній тендер не через Вісник держзакупівель, а хоча б по телефону. І головне: друга вишка, яку хоче купити «Чорноморнафтогаз», логічно міркуючи, вже має існувати.

Аналіз корпоративних сайтів провідних судноверфей показав, що подібна установка будується не менш як два роки. У новинах компаній тільки за це літо ми знайшли оголошення про чотири укладені контракти на закладення бурильних платформ. Усі вони мають з’явитися на світ або через два роки, або через два роки та один квартал. А друга вишка має з’явитися вже через рік.

Ще одним, щоправда, досить смішним, підтвердженням тривалості будівництва вишки став експертний висновок Торгово-про­мис­лової палати Криму. Відразу після укладання контракту, але ще до виходу статті в DT.UA, хтось вирішив прикритися хоч чимось, замовивши алібі в місцевих професіоналів. Професіонали не підвели. На їхню думку, вартість вишки, яку купив «Чорномор­нафтогаз», на світових ринках коливається від 355 до 410 млн. дол. Але в цьому комічному висновку є й важливий факт, а саме: час будування придбаної платформи - «травень 2008 - жовтень 2010». Тобто два з половиною роки. Тож вишка, під яку вже виписано тендер, що відбудеться цього місяця, вже десь чекає своєї 80-відсоткової передоплати. І знову її буде куплено в посередника, а не виробника? Сподіватимемося, що це хоча б не Super M2 китайського виробництва, яку Юрій Бойко обіцяв привезти в Україну рівно рік тому на умовах товарного кредиту. Виглядало б це трохи дивно.

І останнє. Ми усвідомлюємо, що чергова стаття про вишку пуб­лікується в той час, коли міждержавна нафтогазова війна перейшла в розряд фронтової. І що кожне сказане зараз слово прирівнюється до кулі, яка летить або в один, або в інший бік.

Тому просимо вписати нас у лави борців за енергонезалежність країни. Логіка наша проста: на заощаджені від закупівель двох вишок кошти можна побудувати третю. А що більше в Україні буде вишок - то краще…