Випробування вірності

Раїса Богатирьова виступила проти Віктора Ющенка. Не залишаючи крісла секретаря РНБО. Якщо вірити роздруківці результатів голосування у Верховній Раді 20 березня, Раїса Василівна проголосувала за позбавлення президента недоторканності. Позбавити, звісно, не позбавила, але факт залишається фактом...

Зрозуміло, Богатирьової в залі голосування 20 березня не було. Хтось проголосував її карткою. Однак службових розслідувань із цього приводу не призначали. «Мертвих душ» не бракувало і в таборі прибічників президента. До того ж картка Богатирьової може знадобитися в майбутньому. Адже, щоб затвердити поправки до Конституції, знадобиться вже 300 голосів. А в українській політиці мета досі завжди виправдовувала засоби.

«Один для всіх» чи «все для одного»?

Давно минули часи, коли опозиціонер Віктор Ющенко обурювався тим, що всі більш-менш важливі для парламенту рішення приймаються не в залі засідань Ради, а на Банковій. Відтоді як головний кабінет на цій вулиці зайняв сам Віктор Андрійович, слово «Банкова» втратило для нього негативний присмак. А після того, як у «кабінет номер два» вселився його тезка Віктор Іванович, «виховну роботу» президентської канцелярії з депутатами було поставлено на потік. Потік виявився настільки щільним, що нардепи з «НУ—НС» — а саме їх на Банковій «настановляють» особливо часто — дедалі частіше намагаються переконати президента «вгамувати» вихователя, а краще — придумати Балозі якусь іншу роботу (у зв’язку з перевиборами в столиці найсміливіші навіть запропонували йому спробувати щастя на виборах київського мера). Але 20 березня Ющенко поставив у цих дискусіях крапку. «Балога — це я!» — так, за словами Давида Жванії, президент визначив повноваження свого головного канцеляриста на зустрічі з групою «Народної самооборони». Насправді ж президент був не таким афористичним, — він просто велів соратникам сприймати як ним самим виголошену будь-яку заяву речників СП.

Самбістів запросили на Банкову, аби пояснити, що саме в їхній поведінці не влаштовує главу держави. З’ясувалося, у «НС» занадто серйозно сприймають своє власне передвиборне гасло «Закон один для всіх». Настільки серйозно, що на Банковій виникла підозра, нібито «Народна самооборона» готова скасувати недоторканність не лише депутатів, а й суддів, а головне — самого президента. Цього ні Балога, ні Ющенко, мовляв, допустити не можуть. Тим більше що скасувати президентський імунітет пропонують «регіонали».

Що відповіли президентові самбісти — не зовсім ясно. Версії учасників зустрічі розходяться. У самому секретаріаті стверджують, що «НС» обіцяла виправитися й чітко дотримуватися побажань глави держави. Депутати запевняють, що поводилися значно сміливіше і навіть ставили президентові зустрічні, не дуже приємні запитання. Та хай там як, у сесійному залі хоробрість кудись розвіялася, і «НУ—НС» практично в повному складі (не дали свого голосу лише Анатолій Гриценко і Давид Жванія) проголосувала за законопроект Кириленка, який передбачає скасування імунітету тільки нардепів. Лише троє — Анатолій Гриценко, Олесь Доній і Кирило Куликов — наважилися голосувати за проект опозиції.

З іншого боку — перемога Банкової виявилася вимученою. Пропозиції Кириленка відправили в Конституційний суд усього 226 голосами. Якість голосування теж не досконала. Олег Зарубінський відразу ж публічно попередив, що 30 осіб із тих, хто голосував «за», у залі просто не було, причому 5 із них перебували в офіційному відрядженні. Але це п’ять років тому нашоукраїнці ладні були обурюватися голосуванням Засухи двома руками. Після того, як конституційна реформа набрала чинності, така «жертва якості», очевидно, вважається цілком допустимою (а попереджали ж тоді нинішніх опозиціонерів про небезпечний прецедент!). Правда, один запальний парламентарій ще торік обіцяв здати мандат, якщо його колеги голосуватимуть «за себе і за того хлопця», але хто ж у нас пам’ятає свої передвиборні обіцянки?

Жертва ферзя

Втім, початок процедури скасування депутатської недоторканності — не єдиний подарунок нардепів президентові. Того ж дня Верховна Рада у першому читанні схвалила підготовлений Банковою проект закону про Кабмін. Якщо цей документ у теперішньому вигляді набере чинності, від нинішньої «прем’єрської республіки» не залишиться каменя на камені. Не доведеться навіть скасовувати конституційну реформу. Фактично уряд очолює президент, розпорядження якого стають для міністрів обов’язковими. А ось роль прем’єра істотно урізається, він навіть не може координувати дій своїх підлеглих,— ця функція переходить до всього складу Кабміну як колективного органу. По суті, це перетворює Кабінет на міні-парламент, а прем’єр-міністра — на постать, подібну до секретаря РНБО, — гучний титул із функціями технічного виконавця волі пропрезидентської більшості. Звужуються й повноваження парламенту — депутати, наприклад, не можуть за власним бажанням послати у відставку міністра оборони і закордонних справ, для цього потрібна згода президента.

БЮТ за законопроект проголосував, хоча для його лідерки таке обрізання повноважень, висловлюючись шаховою мовою, рівноцінне жертві ферзя. Регіонали відразу ж попередили, що президентський законопроект абсолютно не узгоджується з Конституцією і, в разі його ухвалення, неодмінно буде оскаржений у КС. З «біло-синіми» відразу ж погодився... нашоукраїнець Юрій Кармазін. Він нарахував близько десятка спірних положень, пообіцяв боротися з юридичною безграмотністю радників президента. І проголосував «за». Пославшись на те, що такий неякісний проект ще можна буде доопрацювати в другому читанні.

Правда, можливості внести поправки Кармазіну та опозиціонерам могли й не надати. Кириленко наполягав, аби закон ухвалили в цілому того ж дня. В останній момент проти виступив Арсеній Яценюк. Спікер посилався на регламент і заявив, що захищатиме право кожного депутата. Нашоукраїнці відразу запідозрили Яценюка в підігруванні Тимошенко. Мовляв, чим більше читань, тим більше у БЮТу можливостей вторгувати собі щось під кожне з них.

Горішки для «Попелюшки»

Власне, Тимошенко й не приховувала, що за перше читання вона отримала дуже солідну компенсацію — дочасні вибори київського мера. Хоча дякувати за це вона має не так «НУ—НС», який не проявив особливої одностайності, як комуністам. Однак прем’єрка всім своїм виглядом підкреслювала, що старається заради колег із коаліції. На спеціально скликаній прес-конференції вона не лише заявила, що БЮТ голосуватиме за закон у повному складі, а й підкреслила: «жодні повноваження, прописані в законі про Кабмін, не варті того, щоб демонструвати, що демократична коаліція не здатна виконувати свої зобов’язання».

Колеги пориву Тимошенко не оцінили. У приватних розмовах нашоукраїнці натякали, що бютівці вже під час другого читання можуть змінити президентський законопроект до невпізнання або простимулювати його дальше скасування Конституційним судом. Ще одна версія — це Юлія Володимирівна не для Віктора Андрійовича, а для себе старається, оскільки сама най­ближчим часом планує обійняти посаду президента. Всі три пояснення мало узгоджуються одне з одним і тільки підкреслюють рівень недовіри між учасниками коаліції. Насправді Тимошенко справді могла піти на поступки, і поступки серйозні, просто тому, що вони цілком укладаються в її нинішню політичну стратегію.

Показове у цьому сенсі голосування бютівців не так за закони про Кабмін і скасування імунітету, як за третій законопроект — про скасування нинішньої процедури держзакупівель. Досі Юлія Тимошенко відчайдушно захищала і самого Антона Яценка, і «напрацювання» цього «молодого спеціаліста». Захищала навіть під час передвиборної кампанії, коли це могло коштувати їй недоотриманих голосів. А в четвер прем’єрка заявила, що БЮТ не тільки проголосує за скасування чинного закону про держзакупівлі, а й залишатиметься в залі парламенту доти, доки не буде ухвалено новий, «некорупційний» закон.

Ревність Юлії Володи­мирів­ни остуджував президент особисто. Ющенко порадив усе ж таки відпустити парламентаріїв додому, а новий законопроект доручив розробити самому уряду. Це, звісно, залишає шанс на те, що нова схема виявиться на практиці добре замаскованою старою, зате позбавить секретаріат зайвого головного болю. На Банковій досі пам’ятають історію з невдалим альтернативним законопроектом і листом Шлапака на підтримку того закону, що його президентські радники самі назвали «корупційним». До речі, група Балоги в «НУ—НС» так і не голосувала за страту ТПУ...

А для Тимошенко нове завдання президента буде зовсім не зайвим із іншої причини. Вона вже увійшла в роль політичної «Попелюшки», якій лиха мачуха (варіант — люблячий батько, за напучуванням лихої мачухи) дає все нові й нові доручення — інколи просто безглузді, але, в кожному разі, принизливі й складні у виконанні. Виборець, вихований на класичній літературі, підсвідомо співчуває працьовитій і слухняній «пасербиці», чекаючи не так фей і принца, як щасливого моменту, коли мучительці-мачусі доведеться танцювати у розпечених залізних черевичках. Або коли «Попелюшка» великодушно вибачить їй та її зарозумілим дочкам — після своєї остаточної і безповоротної перемоги.

Один до шести

Про те, що зговірливість БЮТу має свої межі, прибічники прем’єрки нагадали ще в середу. Коли спільними зусиллями — разом із регіоналами і частиною «НУ—НС» (!) — провалили улюблене дітище Банкової — законопроект Юрія Ключковського про всеукраїнський референдум. Нагадаю, цей документ надавав президентові право затверджувати в обхід Верховної Ради і нову редакцію Конституції, і навіть конкретні закони. В остаточному підсумку, таке істотне розширення повноважень глави держави підтримали всього 38 депутатів. Водночас за альтернативний проект, підготовлений регіоналом Олександром Лавриновичем і бютівцем Святославом Олійником, проголосували 224 нардепи. Один до шести — очевидна технічна поразка президентської канцелярії.

Звісно, альтернативний проект також не пройшов (а якби пройшов — у глави держави є ще право вето). Проте заслугу за цю ювелірну точність — якомога більше голосів, але так, щоб законопроект не було ухвалено, — тимошенківці привласнюють собі. Зараз вони не зацікавлені в референдумі, адже першим на всенародне голосування має шанс потрапити питання про НАТО, а воно здатне серйозно розсварити самих бютівців. По-перше, тому, що прибічників і противників приєднання до альянсу в блоці практично порівну, а по-друге, тому, що й самі євроатлантисти розділені на тих, хто впевнений у можливості виграти референдум, і на тих, хто не залишає українцям шансів у нинішніх умовах проголосувати за НАТО. А 224 голоси — це саме той результат, який не має юридичних наслідків і водночас демонструє Банковій справжнє ставлення до її ініціатив. І серед опонентів, і серед союзників.