Вільна торгівля між Україною і Туреччиною: примарні вигоди та реальні ризики

Україна і Туреччина можуть вийти на товарообіг у 10 мільярдів доларів на рік, тобто збільшити обсяг взаємної торгівлі майже втричі від поточного, якщо підпишуть угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ).

Але відкритим залишається питання, чи буде таке зростання вигідним для нашої держави. І нашою метою має бути не просто збільшення товарообігу, а збільшення його на нашу користь.

ЗВТ з витримкою

Історія перемовин про ЗВТ між Україною і Туреччиною є доволі тривалою. Перші ідеї щодо такої угоди було озвучено близько десяти років тому, а реальні переговори розпочалися ще через два роки. Усього Україна і Туреччина прагнуть узгодити позиції за близько 22,5 тис. найменувань. Якщо говорити про динаміку, то на початку 2017 р. уже було узгоджено 20 тис. товарних груп. Натомість у червні 2018-го йшлося про врегулювання умов для 21,5 тис. товарів.

Зазвичай сподівання щодо якнайшвидшого укладення договору кілька разів на рік висловлюються на рівні міністрів економіки країн та інших діячів. Нещодавно про ЗВТ з Україною заговорив президент Туреччини Реджеп Ердоган, хоча він відомий своєю стриманістю щодо подібних обіцянок. Українські чиновники у відповідь також почали говорити про ЗВТ як про майже вирішену справу. Очевидно, що сьогодні вірогідність укладення угоди про ЗВТ є набагато вищою, ніж раніше. Але чи маємо ми квапити події?

Україна і Туреччина: торговий аспект

За 2017 р. загальний товарообіг між Україною і Туреччиною становив 3,78 млрд дол. США. Ми експортували до Туреччини товарів і послуг на 2,5 млрд дол., тоді як імпортували продукції на 1,26 млрд. Додатне сальдо становило 1,25 млрд дол.

Загалом нинішній стан торговельних відносин між Україною і Туреччиною є для нас відносно вигідним: ми продаємо більше, ніж купуємо. Іншими словами, Туреччина є одним із джерел, звідки ми можемо брати іноземну валюту, яку потім використовуємо для погашення зобов'язань перед іноземними кредиторами, а також для урівноваження платіжного балансу та курсової стабілізації.

Проте для більш повного бачення ситуації треба розуміти власне структуру імпорту та експорту товарів і послуг.

Основними статтями експорту з України до Туреччини були чорні метали (42,4%), насіння і плоди олійних рослин (11,9), зернові культури (9,4), деревина і вироби з деревини (5,5), жири й олії тваринного або рослинного походження (4,2), руди, шлаки та зола (3,8%).

Натомість із Туреччини в Україну в основному везли засоби наземного транспорту, крім залізничного (11,2%), котли і машини (10,6), їстівні плоди та горіхи (9,8), насіння і плоди олійних рослин (6,7), пластмаси та полімерні матеріали (6), чорні метали (4) і овочі (2,7%).

У свою чергу, торговельний оборот послугами між двома країнами в 2017 р. становив 521,8 млн дол. Обсяг експорту українських послуг до Туреччини - 164,3 млн дол., обсяг імпорту послуг з Туреччини до України - 357,5 млн. Таким чином, сальдо торгівлі послугами було від'ємним для України і становило 193,4 млн дол.

Основними статтями експорту послуг до Туреччини були транспортні (85,9%), послуги, пов'язані з подорожами (6,2), ділові (3,8), послуги у сфері телекомунікації, комп'ютерні та інформаційні послуги (2,3%). У цей же період основними статтями імпорту в Україну були послуги, пов'язані з подорожами (70,4%), транспортні (23,3), ділові (2,6), а також державні та урядові (1%).

Тож бачимо вкрай промовисту закономірність. В основному ми постачаємо до Туреччини метали, насіння, зерно, деревину, жири та руди. Все це є сировиною із низьким ступенем переробки. Натомість веземо із Туреччини транспортні засоби, машини та пластмаси, тобто дорожчі товари. Також ми активно купуємо в цієї країни високомаржинальні туристичні послуги.

Така картина є яскравим проявом дисбалансу: незважаючи на переважання експорту над імпортом, ми постачаємо в Туреччину сировину із низькою доданою вартістю. У свою чергу, купуємо готову продукцію із набагато вищою маржинальністю. Цілком можливо, що навіть за нинішніх умов власне прибуток турецької сторони є більшим за вигоди для України, попри те, що загалом товарообіг проходить нібито на нашу користь.

Що змінить ЗВТ?

Найімовірнішим є сценарій, що ЗВТ не допоможе Україні подолати ресурсну хворобу. Натомість вона ще більше закріпить стан сировинної спрямованості вітчизняного експорту до Туреччини, додавши до цього ще і зменшення додатного сальдо торгівлі. Більш того, можливим є навіть його перетворення на від'ємне за умови, що імпорт стане переважати над експортом.

Основне завдання Туреччини в переговорах із Україною - зниження рівня тарифного захисту на промислові товари. Вже багато років промислове виробництво є однією із основних спеціалізацій держави. При цьому якщо говорити про загальний рівень тарифного захисту, то він уже зараз набагато менший саме з української сторони: 9,2% для аграрної продукції та 5,5% для промислових товарів. У свою чергу, рівень тарифного захисту Туреччини - це 42,7% для аграрної продукції та 3,7% для промислових виробів.

У свою чергу, Україна могла б виграти від зменшення турецького тарифного захисту в сільському господарстві. Тоді ми отримали б можливість нарощувати експорт продукції тваринного походження, а також різних сільгоспкультур, в тому числі нішевих. Але турецька принципова позиція тривалий час полягала у тому, аби взагалі виключити аграрну продукцію із угоди про ЗВТ. Тобто Туреччина прагне максимально залишити високі мита на с/г продукцію з-за кордону. Що стосується промислових виробів, тут турки підтримують ідею якнайбільшого скасування мит.

З економічної точки зору, їхню позицію можна легко зрозуміти. Внаслідок постійної модернізації виробництв сьогодні турецькі промислові товари є більш конкурентними за ціною, ніж українські. Те саме можна сказати і про вироби легкої промисловості, такі як одяг, взуття чи тканини. А вищий рівень тарифного захисту з боку України - негативний чинник, який переговірники прагнуть прибрати.

Звичайно, для України такий формат угоди про ЗВТ є невигідним. Він змусить національних виробників готової продукції, яких і так не дуже багато, конкурувати із більш досвідченими та фінансово успішними турецькими колегами. Врешті-решт, можлива навіть ситуація, коли деякі фірми просто втратять власні ринки і будуть змушені скорочувати персонал або взагалі зупиняти виробництва.

Що стосується аграрної продукції, тут Туреччина вирішила вдатися до східних хитрощів: запропонувала Україні взяти квоти, які ми маємо в рамках угоди про вільну торгівлю з ЄС, та поділити їх на 28. Така логіка вражає своєю простотою: до ЄС входить 28 держав, а Туреччина одна, тому 1/28 від квот, на думку турків, є справедливою умовою. На прикладі легко зрозуміти хибність і хитрість такого підходу. Квота України на поставки в ЄС, наприклад, цукрової кукурудзи становить 1,5 тис. тонн, тож за турецькою "формулою" квота на поставки до Туреччини має бути лише 53 тонни. За такого підходу Україна на логістику витрачатиме більше, ніж заробить від продажів.

Якщо поділити всі сільськогосподарські квоти на 28, то для переважної більшості товарів продаж подібних партій вийде узагалі економічно недоцільним. Адже за умови дотримання конкурентного рівня цін виробник просто не зможе отримати прибуток через занадто високі транспортні і трансакційні витрати на одиницю продукції.

Очевидно, що основними отримувачами вигоди від ЗВТ планують стати саме турки, і аж ніяк не Україна. І щоб збагнути, чому ми все-таки йдемо на підписання угоди замість того, щоб відкласти її у шухляду до більш сприятливого часу, до рівняння треба додати політичні фактори. Та й тут аргументів недостатньо, навіть якщо згадати про невизнання Туреччиною анексії Криму та підтримку кримських татар із наголосом на неприпустимості репресій.

Адже, попри всі ці заяви, Росія є одним із головних не лише торговельних, а й політичних партнерів Туреччини. І наші економічні поступки - надто висока плата за примарний ефект, якого взагалі може не бути.

Валютне питання і ЗВТ

Одним із насправді цікавих моментів майбутньої угоди про ЗВТ може стати валютне питання. Річ у тому, що ще влітку Туреччина запропонувала своїм головним торговельним партнерам, серед яких і Україна, відмовитись у двосторонніх відносинах від долара на користь ліри.

Загалом така ідея не є утопічною. З тією лише поправкою, що поки більш вигідним для обох країн може бути використання як основної валюти не ліри, а гривні. Справа в переважанні експорту із України над імпортом. Якщо ми все-таки станемо використовувати ліру, в українських банках почне накопичуватися велика кількість цієї валюти. Як наслідок, фінансові установи або не зможуть використовувати кошти, або будуть змушені обмінювати ліру в Туреччині.

Щоб цього уникнути, більш доцільно вести розрахунки в гривні. Туреччина не відчуватиме надлишку валюти, а в Україні залишатиметься гривня, яка конвертується всередині країни.

З іншого боку, суто технічно реалізацію такої ідеї поки що уявити складно. Сьогодні всі найбільші платіжні системи так чи інакше прив'язані до основних валют, серед яких долар та євро. В рамках таких систем не можна буде працювати у гривні чи лірі. Натомість треба буде запускати власну платіжну систему, підключити до неї банки, а також зробити її використання достатньо дешевшим, аби воно залишалося прийнятним.

Що стосується політичного фактора, то навіть якщо ініціативу буде реалізовано, це навряд спричинить якусь негативну реакцію в США. Адже в цьому разі йдеться про торгівлю між двома сторонами, де віддається перевага валюті однієї з країн. Інша справа, якби серед альтернатив долару були не гривні та ліра, а, наприклад, китайський юань або євро. Тоді крок дійсно мав би політичне забарвлення і цілком міг спричинити відповідну реакцію з боку Сполучених Штатів.

Сьогоднішні відносини між Україною та Туреччиною можна умовно вважати дружніми. А от щодо економічної співпраці, незважаючи на додатне сальдо зовнішньої торгівлі, то здебільшого ми продаємо в Туреччину продукти із низькою доданою вартістю, а купуємо набагато більш маржинальні промислові вироби чи туристичні послуги. В даному випадку ЗВТ лише посилить цей тренд. Та й прогнозований товарообіг у 10 млрд дол. - це не надмета, років десять тому наш товарообіг із турками сягав 8 млрд. Головне питання, на чию користь ведеться торгівля.

Якщо згадати підписання Угоди про асоціацію з ЄС, то задовго до події різноманітні структури, як українські, так і міжнародні, представили детальні викладки наслідків цього кроку для економік в цілому та для окремих сфер. І якщо перед укладенням угоди про ЗВТ із Туреччиною подібних документів нам ніхто не показує, то цілком можна припустити, що розрахунки є, проте вони не на користь Україні. Принаймні що стосується суто економічної перспективи. Але конкретніше можна буде говорити уже за підсумками принаймні півроку чи року від дати набуття угодою чинності. Саме тоді буде зрозуміло, чим ми поступилися, а де все ж змогли захистити власний інтерес.