Віктор Тихонов: «Якщо лідер не стане на мій захист, я захищатиму себе сам»

Поїздка лідера Партії регіонів на історичну батьківщину ознаменувалася черговим внутрішньопартійним конфліктом, який може мати серйозні наслідки. Якщо місяців два тому навколополітична тусовка спостерігала за протистоянням фінансових спонсорів партії панів Ахметова та Фірташа, то наприкінці цього тижня їй довелося ознайомитися з гнівними філіппіками Ріната Ахметова на адресу авторитетного й літнього однопартійця Віктора Тихонова. Після того як його земляк Олександр Єфремов зосередив свої зусилля на апаратній фракційній роботі, Тихонов вважається на Луганщині людиною №1. Досвідчений регіонал зберігає ключовий вплив на адміністративні важелі в регіоні, виборчі комісії, місцеві еліти, а також громадську думку.

Таким чином, можна констатувати, що протистояння донецьких і луганських регіоналів вийшло на поверхню. Проте в контексті сьогоднішньої політичної ситуації в цій внутрішньопартійній історії цікаві виключно дві деталі. Дуже хочеться зрозуміти, по-перше, чому зазвичай стриманий і непублічний олігарх дозволив собі таку небачену емоційність стосовно авторитетного партійного зубра? По-друге, яка така нагальна потреба примусила Ахметова викривати Тихонова у зрадницькому конформізмі акурат у час підготовки до виборчої кампанії?

Оскільки за екс-главою Луганської обласної ради стоїть і традиційний мільйон голосів луганців, ця ситуація взаємної внутрішньопартійної неприязні наштовхує на цілу низку інтригуючих здогадів. Чи то комусь знадобилося швидко приватизувати луганський електорат, чи то хтось захотів не менш оперативно переспрямувати його в інше політичне русло, при цьому паралельно підім’явши партію виключно під себе.

Насправді перманентний конфлікт луганських і донецьких став третьою лінією фронту в колись стабільній структурі регіоналів. Про конфлікт партійної верхівки та місцевих регіональних організацій, які підстьобують Януковича інколи згадувати про реформу місцевого самоврядування та необхідність слухати простий партійний люд, писано-переписано. Про протистояння фінансових центрів Ахметов—Колесніков—Бойко—Льовочкін, які поставили хрест на ідеї конституційного союзу БЮТ і ПР, теж сказано чимало. А ось на останніх нестиковках представників двох промислових регіонів, які постійно міряються то фінансовими (Донецьк), то електоральними (Луганськ) м’язами, експертам ще належить акцентувати свою увагу.

Нагадаємо, що предтечею емоційного сплеску Ахметова стало квітневе інтерв’ю Тихонова одному зі столичних видань, у якому він цілком недвозначно заявив, що Рінат Леонідович має намір придбати луганський футбольний клуб «Зоря». «Я вже переговорив із однопартійцем Борисом Колесніковим щодо купівлі Ахметовим футбольного клуба «Зоря». Його власник регіонал Валерій Букаєв на початку року помер від раку. Ахметов попросив час на роздуми», — сказав Тихонов журналістові. Хто б міг подумати, що така безневинна (у політичному сенсі) заява підштовхне донецьких до таких неординарних кроків.

На тезу Тихонова блискавично відреагував Ахметов, назвавши слова регіонала «відвертою брехнею». У принципі, на рахунку 1:1 можна було б поставити крапку. Тим паче що після цього відбулося з’ясування стосунків між соратниками у присутності Януковича. Проте команда Ахметова зупинятися не стала. Борис Колесніков в інтерв’ю інтернет-виданню «Обозреватель» у властивій йому манері спростував футбольні переговори з Тихоновим. «Говорити таке може лише той, хто вчора взагалі довідався, скільки футболістів виходить на поле, — заявив Колесніков. — Двома клубами одночасно володіти не можна. Очевидно, у Тихонова старечий маразм. Переплутав баранячі яйця з північним сяйвом!» Показово, що так само, як «клоун і казнокрад Табачник», відзначений Борисом Вікторовичем у більш ранньому інтерв’ю тому ж самому виданню, Тихонов змовчав. Але не забув.

Про це свідчать кілька джерел, які підтвердили факт з’ясовування стосунків між Тихоновим і Колесніковим прямо у стінах парламенту. Кажуть, минулої середи соратники по партії переконували один одного у власній правоті, схопившись за лацкани опонуючого піджака. За інформацією тих самих джерел, після неприємної сутички Віктор Миколайович подав заяву про вихід із ради фракції, а також поставив ультиматум лідерові партії, що до понеділка має бути прийняте якесь арбітражне рішення. Проте не склалося… Оскільки вже наступного дня (у четвер) під час вищезгаданого візиту Януковича до Донецька на його спільній із Ахметовим прес-конференції останній, що називається, вийшов із берегів. Приводом стало фатальне запитання журналіста про... можливу купівлю луганської «Зорі». Черговий емоційний спіч Ріната Леонідовича, в якому він заодно відповів Тихонову, чому бажає українському уряду якнайшвидшого виходу з кризи, а також розставив акценти з приводу своєї політичної позиції у 2005 році, варто процитувати.

«Ми йшли на вибори із чіткою і зрозумілою програмою: економічне зростання, створення нових робочих місць і боротьба з бідністю, — заявив Ахметов. — У світі — криза, в Україні — криза, а це означає — безробіття, і росте бідність. Я дуже хочу, щоб у кожній сім’ї був достаток, щоб кожен громадянин України мав гідну роботу, гідну заробітну плату і гідне життя. Тому я хочу, щоб уряд здолав кризу. Що стосується пана Тихонова: якщо він бажає, щоб криза перемогла Україну, нехай він про це публічно скаже. Якщо криза переможе Україну, це означає зростання безробіття і бідності». Щоправда, при цьому Рінат Леонідович не пояснив, як трактувати постійні метання регіоналів, котрі то голосно засуджують економічну політику Тимошенко і буквально виштовхують народні маси на вулицю, то в унісон з Рінатом Леонідовичем поділяють позитивне бажання уряду подолати кризу. Проте Ахметов продовжив:

«Моя совість чиста перед однопартійцями, а головне — перед собою. У 2005 році, я думаю, ви всі чудово пам’ятаєте, проти мене, проти моєї сім’ї фальсифікували кримінальні справи, були обшуки з бронетранспортерами, близький друг Борис Колесніков був у тюрмі. Якби я з кимось домовлявся, усього б цього не було. Що стосується пана Тихонова, то я скажу так: я теж поважаю факти. По-моєму, він в одній кримінальній справі проходив із Євгеном Петровичем Кушнарьовим. Кушнарьов був заарештований, перебував у камері 10 діб і оголосив голодування. Тихонов не затримався там і 10 секунд. У мене запитання: чому при одній кримінальній справі один перебував 10 діб у камері, а інший не був і 10 секунд. Відповідь одна: тому що в Кушнарьова була совість і гідність, а Тихонов біг швидше, ніж гончий пес, домовлявся з усіма, щоб урятувати свою власну шкуру».

Що ж, можливо, депутата Тихонова, колись поміченого в лавах сєверодонецьких сепаратистів, є підстави обвинуватити в конформізмі. Можливо, Віктор Миколайович і пристосовувався до нових політичних реалій, бажаючи уникнути в’язниці. Проте при цьому Тихонов не переховувався півроку в Монако. Не дарував Ющенкові напередодні президентських виборів броньований «Мерседес». Не обнімався і не цілувався з міністром, котрий посадив твого найкращого друга у тюрму. Не парився в сауні з президентом і люб’язно не відповідав йому влітку 2005-го на запитання: «Рінатику, братику, як там твої справи?». Не виділяв про всяк випадок мільйони на виборчі кампанії опонентів. Не давав хабарів, входячи у всілякі доброчинні фонди, організовані гарантом. Не домовлявся з ним про коаліцію.

Напевно, тому у четвер увечері регіонал Тихонов перервав своє відрядження до Луганська і вилетів у столицю на зустріч із Януковичем. До розмови з лідером він категорично відмовлявся давати будь-які коментарі з приводу цього внутрішньопартійного конфлікту. Обіцяв. «Ну навіщо вам писати про це? — казав Тихонов про інцидент із Колесніковим у стінах парламенту. — Така це людина. Навіщо мені опускатися до його рівня і відразу розповідати про все це? Я обіцяв до понеділка витримати паузу».

«Але це вже перебір, — каже депутат того ж дня, але вже після донецької прес-конференції Ахметова. — Я вилітаю через півгодини. Завтра о дев’ятій зустріч із Януковичем. Якщо лідер не стане на мій захист, я захищатиму себе сам. Зрештою йдеться зараз не про мене. Про Луганщину».

У п’ятницю Янукович понад п’ять годин тримав Тихонова у приймальні. Але зустріч так і не відбулася. Зате цього ж дня на офіційному сайті ПР було розміщено процитоване нами ін­терв’ю Ахметова; регіонал Клюєв заявив про необхідність партійних чисток; у регіони пішли «цінні вказівки» з центру про необхідність писати заяви на підтримку позиції Клюєва; рада фракції, яка відбулася того ж дня, теми внутрішньопартійного конфлікту завбачливо не торкалася. Безумовно, сигнали не на користь Тихо­нова. Його безапеляційно зливають соратники. Мало того, Вікто­ру Івановичу, схоже, не варто дуже розраховувати і на підтримку «своїх». Нечисленні луганські досі ніяк себе не проявили. Не зробили жодної публічної спроби відстояти власного лідера. Тепер тільки від Тихонова залежить, чи буде конфлікт переведено в ідеологічну площину, що за такого розкладу річ досить корисна, чи перейде на особистості, і подразник тихо зійде з дистанції.

…Зрозуміло, що в основі цього конфлікту лежить не питання придбання (непридбання) Ахмето­вим луганської «Зорі». Як, утім, зрозуміло і те, що справа не в банальній ворожості лідерів донецької і луганської внутрішньопартійних груп. Ахметову потрібен Луганськ. Але в Луганську йому не потрібен Тихонов. При цьому запитання: потрібен для себе чи для пташенят (яйця, із котрих ті повинні вилупитися, він успішно розкладає в різні кандидатські кошики)? Як і стійке відчуття, що партія з полірегіональної, в якій були представлені кілька регіонів, зусиллями цілком конкретних людей остаточно перетворюється на монорегіональний проект.

Політична перспектива такого проекту під великим питанням. Тому що надто багато в його надрах законсервованих внутрішньопартійних наривів. І історія з нейтралізацією луганських усього лише вершина айсберга. В основі якого лежить не авторитет і принциповість лідера, здатного піднятися над ситуацією і стати арбітром заради майбутнього партії, а, на жаль, його непослідовність і слабкість, зумовлені бажаннями численних спонсорів. І так буде доти, доки партія або загубиться на тлі інших проектів, або змінить лідера.