Від зміни місць доданків...

«Ми всі повинні дбати про високий статус Конституційного суду, виконувати його рішення й коректно висловлюватися про його діяльність. Із цього починається будь-яка держава». Навіть не віриться, що автор цього сповненого щирого вболівання звернення ще рік тому без особливих церемоній радив суддям не ухвалювати жодних рішень. А президентські радники, анітрохи не соромлячись, називали КС «мертвим» і попереджали, що його вердиктів не виконуватимуть. Втім, посильний внесок у справу дискредитації Конституційного суду вніс не лише Віктор Ющенко, а й Юлія Тимошенко і Віктор Янукович. Не кажучи вже про самих служителів Феміди. Просто вітчизняні політики звикли керуватися «готтентотською» логікою. Мовляв, кепсько, якщо в тебе корову вкрали чи твій бюджет визнали антиконституційним, але просто чудово, коли ти сам корівку в сусіда поцупив або забракували бюджет, підготовлений твоїми опонентами. І нікого не дивує, що людина, котра стала президентом завдяки Майдану, тепер із виглядом мудреця закликає «не вирішувати політичні проблеми на майданах».

З іншого боку — чого не скаже український політик на радощах... А Ющенкові справді є з чого радіти. На четвертий рік свого президентства він нарешті повністю укомплектував Конституційний суд. Спочатку цьому перешкоджали опоненти-регіонали, а останні пів­року — закляті друзі з БЮТ. Ти­мошенківці ще два тижні тому обіцяли заблокувати трибуну, якщо президент спробує привести «сво­їх» суддів до присяги, а біло-сині натякали, що в цьому разі займуть підступи до президії ще раніше за бютівців. Втім, доводити до рукопашної в залі засідань було зовсім необов’язково, достатньо було б не прийти на урочисту церемонію прем’єру Юлії Тимошенко чи голові Верховного суду (вчорашньому бютівцю) Василеві Онопенку — і нові судді були б не легітимніші за «відставлену» Сюзанну Станік. Але все пройшло гладесенько-рівнесенько, і Юлія Володи­мирівна прийшла, і Василь Васильович, і депутати сиділи сумирно... Щоправ­да, для цього президентові довелося дечим пожертвувати.

Річ у тім, що в лютому Віктор Ющенко призначив суддями Юрія Нікітіна, Юрія Бауліна та Олександра Йосипчука. А 3 липня присягу склали Юрій Нікітін, Юрій Баулін і... Сергій Вдовиченко. Заміна «доданків» була швидка (Вдовиченка призначили за день до цього, 2 червня) й аж ніяк не символічна.

Закарпатець Олександр Йосипчук прославився ще у 2004 році — будучи суддею обласного господарського суду він закривав мовлення мукачівської «М-Студіо», опозиційної тодішньому губернатору Іванові Різаку. Втім, і новій владі він став у пригоді — інакше навряд чи був би головою того ж таки Закарпатського господарського суду. Нескладно здогадатися, кого в березні мала на увазі Юлія Тимошенко, коли говорила про «суддів із Мукачевого, без освіти, без досвіду та будь-яких інших кваліфікаційних складових, здатних виконувати тільки заповідь «чого бажаєте?». Втім, про заслуги закарпатських суддів перед есдеками прем’єр завбачливо не згадала. Регіоналка Ірина Бережна була тоді ще обережніша, не акцентуючи уваги на походженні кандидатів. Говорила лише про «кишенькових» суддів, «спеціалізація яких викликає великі сумніви». Також завбачливо. Оскільки 2 липня закарпатця змінив... донеччанин. Звичайно, без партквитка ПР — це було б уже занадто для президента, який обіцяв «позапартійний» суд. Та обізнані люди здогадалися відразу. Андрій Кожемякін оголосив відкритим текстом — Сергій Вдовиченко 15 років працював у Донецькій області, і його призначення — результат угоди між президентом і регіоналами.

Однак бютівцям гріх ображатися. Зрештою, їх Ющенко міг заспокоїти обіцянкою затвердити необхідні уряду закони, а навчені гірким досвідом біло-сині опозиціонери останнім часом беруть переважно портфелями. І не лише суддівськими. Призначення Костянтина Грищенка послом у Росію відбулося майже одночасно з доукомплектуванням КС. І саме 3 червня стало відомо, що з Банковою вирішила більше не судитися Сюзанна Станік. І регіонали, які оспорювали указ про її звільнення, також передумали. Такий-от ланцюг збігів. Випадкових, звичайно. Оскільки президент того ж дня заявив, що корупція пішла з Конституційного суду. А корупція — це ж хабарі не лише грошима та квартирами....

Бютівці відразу запідозрили, що їх знову обдурили. Щоправда, досі не можуть визначитися, в чому саме. Про всяк випадок Тимошенко заявила, що уважно стежитиме за рішеннями КС і коли що — коментуватиме їх «не зважаючи на осіб». Втім, уперто ширяться чутки, що цього разу «прокинули» й запеклого друга прем’єра — Віктора Балогу. Олександр Йосипчук був стовідсотково його людиною. І замінили його на Сергія Вдовиченка якраз перед голосуванням — так, щоб переграти було вже неможливо. Мало того, люди, близькі до голови секретаріату, запевняють, що й заміни по суті не було. Указ про призначення Йосипчука так і не був скасований. І він навіть приїхав до Києва, будучи впевненим, що 3 червня складе присягу. Чиїми руками президент показав своєму «мажордому», хто в домі хазяїн, — журналісти здогадалися за задоволеним виразом обличчя Марини Ставнійчук, котра спостерігала за церемонією суддівської присяги з урядової ложі. На всі розпитування заступник Балоги, щоправда, відповідала лаконічно — суддями КС є ті, хто склав присягу, а з «казусом Йосипчука» розбиратиметься державно-правова служба, яка готувала указ про його призначення.

За новою помаранчевою інтригою — цього разу всередині СП — регіонали спостерігають із ледь прихованим єхидством. Адже в результаті вони без особливих зусиль зміцнили своє представництво в Конституційному суді. Нехай навіть із рахунком 1:2 на користь президента. Теоретично Ющенко міг би повністю вибрати свою квоту. Та й про пропрезидентські симпатії Юрія Нікітіна та Юрія Бауліна можна говорити поки що лише гіпотетично. У першого — львівська «прописка». Син «харків’янина» Бауліна — адвокат (за іншими даними — один із співзасновників фірми «Пукшин і партнери»). В лояльності заступника голови СП Ігоря Пукшина не сумнівається ні сам Ющенко, ні Балога. Щоправда, в Бауліна-старшого в біографії є один не дуже помітний рядок. У 1999 році він відзначився участю... в «Батьківщині». Навряд чи на цій підставі його можна вважати бютівцем, надто давно це було, та ще й у ті часи, коли Кучма використовував «Батьківщину» проти лазаренківської «Громади», — але й скидати з рахунку цю обставину не варто. Насторожує багатьох на Банковій і ентузіазм, із яким таланти Бауліна описує ще один харків’янин, Степан Гавриш. До колишнього представника Януковича, перекваліфікованого на заступника секретаря РНБО, у президентському оточенні досі ставляться з недовірою.

Втім, більшість експертів упевнені, що Конституційний суд і в оновленому складі триматиме ніс за вітром, сторожко вловлюючи політичну кон’юнктуру й прагнучи не сваритися відкрито ні з президентом, ні з урядом, ні з опозицією. Вони, звичайно, можуть цим бути не задоволені (хто з українських політиків не мріє мати ВСЮ повноту влади), але в умовах хиткої рівноваги така умовна рівновіддаленість може бути «меншим злом». І, взагалі-то, вигідна всім політичним гравцям. Головне — стежити за руками одне одного й не робити надто грубих помилок. Наприклад, не починати, як президентські канцеляристи, дискусію про можливу ліквідацію КС та передачу його функцій Верховному суду саме тоді, коли судді вирішують — чи можна ухвалювати нову Конституцію в обхід Верховної Ради. Дивуючись при цьому, що вердикт суду виявився негативним. За всієї лояльності до Банкової, судді КС не схожі ані на самогубців, ані на альтруїстів, готових добровільно віддати таку важливу й корисну прерогативу, як право давати висновок на проект конституційних змін.

Щоправда, нові судді не схожі й на великих фахівців у галузі конституційного права. За спеціалізацією всі троє є криміналістами. Однак, по-перше, конституціоналістів в Україні справді небагато. А, по-друге, доки призначення до КС здійснюватимуться за квотним принципом (по третині від ВР, президента та З’їзду суддів), принцип політичної лояльності, схоже, завжди враховуватиметься в першу чергу. Рік тому ми це вже могли спостерігати під час призначення складу ЦВК, коли найдосвідченіші виборчкомівці опинилися за бортом, а пройшли перевірені люди, нехай недосвідчені, зате непохитні бійці. Тепер-от авторитетний конституціоналіст Володимир Шаповал рахує голоси, а Марина Ставнійчук проводить рокірування в КС. І я б не сказав, що від зміни місць сума не змінилася.

Втім, справа не тільки, й не стільки у квотному принципі. Теоретично Конституційний суд має бути насамперед експертною колегією, чия думка апріорі сприймається як найавторитетніша. У європейській традиції КС — це свого роду мировий суддя, до якого звертаються в тому разі, коли гілки влади не можуть домовитися між собою, а домовлятися треба. Проте вітчизняні політики до консенсусу, як правило, не прагнуть. І ДУМКА ПО СУТІ зазвичай їх не цікавить. Їм важливо, на ЧИЮ КОРИСТЬ буде рішення («рішення на користь істини» — на їхнє глибоке переконання, наївна й навіть шкідлива абстракція), хто виграє, а хто програє. Тому КС від початку сприймається не як вища інстанція, а як інструмент у політичній боротьбі. А інструмент передусім має бути зручним. Спеціалісти, котрі самостійно мислять, є незручними за визначенням, набагато простіше мати справу з лояльними виконавцями. У крайньому разі — зі згідливими прагматиками. Якщо йдеться лише про прийнятну ціну — до чого тут принципи та професійна честь?

Чи варто дивуватися, що політичний істеблішмент не поспішає радіти разом із президентом завершенню конституційної епопеї. Всі рахують і перераховують баланс голосів в укомплектованому КС — вистачить чи не вистачить їх для затвердження задуманих на Банковій рішень. І чи не вийде так, що президента на повороті обженуть союзники з БЮТ чи опоненти з ПР. А може, навпаки — опоненти з БЮТ і союзники з ПР? Поки що найбільше стурбовані, до речі, тимошенківці. Їхній останній успіх у конституційній царині — рішення про те, що Конституцію не мож­на змінювати без згоди парламенту. Після цього ще недоукомплектований КС устиг і норму про імперативний мандат «відкоригувати», і бюджет-2008 визнати антиконституційним. Тепер баланс тим паче не на їхню користь — і бютівці підозрюють, що із санкції «неформальної широкої коаліції» суд штампуватиме одне антитимошенківське рішення за іншим. Регіонали навпаки — випромінюють оптимізм, натякаючи прем’єрові, що за бажання завжди можна домовитися. Нехай навіть у нинішньому складі суду біло-сині — лише міноритарні акціонери. До того ж, як вчить український досвід, меншість може згодом перетворитися на більшість. Без будь-якого чародійства. Потрібно лише дуже старатися й не шкодувати ресурсів. Сподіваюся, я коректно висловився про діяльність Конституційного суду, пане президенте?