Вибухи в Макіївці. Збій системи?

Теракти, здійснені невідомими бомбістами в Макіївці, на щастя, обійшлися без жертв. Проте загадкові події на батьківщині Віктора Януковича та інших видатних діячів сучасності, доповнили серію дивних «вибухових» інцидентів, які періодично трапляються в Україні з минулого року. Сміттєві урни в Кіровограді, пам’ятник Сталіну в Запоріжжі, магазин і офісна будівля в Макіївці. Не забудемо і склад зі зброєю в Івано-Франківську, який відразу нагадав потішну «змову грибників», розкриту СБУ при Кучмі. Що спільного? Ланки одного ланцюжка чи збіги, сплески народного гніву чи сплановані провокації?

Коротенько нагадаємо хронологію подій у Макіївці. Вранці, за офіційними даними - о 4:37 і 5:05, у центрі міста прогриміли два вибухи. Один - у телефонній будці біля місцевого торгового центру «Голден плаза», другий - біля головного входу в адміністративну будівлю ДП «Макіїввугілля». Жертв і постраждалих немає з огляду на ранній час. Від-стань між об’єктами - близько кілометра, тому можна уявити, як невідомі мінери незворушно й неспішно прогулялися пішки, розставляючи заряди. Те, що бомбістів було кілька, - уже встановлено: камери спостереження засікли два вогники від сигарет, та й свідки - усюдисущі «в’язані берети» - знайшлися.

Спочатку грішили було на «Макіїввугілля», підозрюючи керівників підприємства в бажанні замести сліди порушень, над якими трудилося КРУ. Але версія не підтвердилася, тому що наслідків, які могли б знищити документи, вибух не спричинив. Втім, «Макіїввугілля» у фокусі СБУ залишилося. Але про це - трохи згодом.

Як з’ясувалося, обидва вибухові пристрої були відносно малопотужні, а руйнування - мінімальні, без критичних наслідків. Наприклад, біля торгового центру залишився неушкодженим розташований неподалік газопровід. Потужність вибухів експерти попередньо визначили в 200 г у тротиловому еквіваленті, що збігається з характеристиками ручної гранати. Пристроєм такої потужності може бути будь-що, від згаданої гранати до шахтного детонатора, який застосовується в гірничій справі. Навіть в офіційних інстанціях конкретної думки поки що немає. Дехто грішить на вибухівку з армійських складів, а дехто киває на інвентар гірників.

За якийсь час стало відомо, що таємничі підривники передали владі послання, в якому вимагали викуп в обмін на обіцянку не вчиняти подальших терактів. Автори послання (чи то підкинутого у виконком, чи то знайденого на місці вибуху в «Макіїввугіллі» - втім, будівлі муніципалітету і держпідприємства розташовані поруч) стверджували, що заклали ще п’ять зарядів у «людних» місцях міста, і погрожували підірвати їх, якщо не отримають до кінця дня 4,2 млн. євро купюрами по 500 євро. Крім того, стверджується, що в тексті листа були фрази «дістала ця влада і закон» і «наші близькі померли, нам нічого втрачати», а адресоване послання особисто батькам міста, починаючи з мера Олександра Мальцева. Скрупульозну суму 4,2 млн. можна пояснити кількома причинами: або терорист, як Шура Балаганов, точно підрахував, скільки йому потрібно для повного щастя, або це точна сума... боргу.

У будівлі Макіївського міськвиконкому почав засідати спішно створений оперативний штаб, роботою якого спочатку керував губернатор Донецької області Анатолій Близнюк. Офіційні особи кілька разів обіцяли дати коментарі для преси, проте до журналістів так і не вийшли. Витоки інформації з міліції припинилися. Всі повідомлення надходили тільки від прес-служби СБУ. За рекомендацією психологів, які вивчали досвід подібних ситуацій, терористів тримали на голодному інформпайку. Чекісти видали скупе повідомлення: мовляв, «заходи» проводяться, а версія спланованого теракту «не виключається». І замовкли до вечора.

Розквартирований у Донецьку спеціальний полк внутрішніх військ піднято по тривозі. Проте на патрулювання вулиць Макіївки відрядили тільки 50 бійців, усі інші залишалися в розташуванні частини. Разом з тим на місці подій не спостерігається жодних спроб організувати евакуацію мешканців з потенційно небезпечних територій міста. Вивели на вулицю персонал міської адміністрації, спішно оголосила про припинення занять дитячо-юнацька спортивна школа... І все.

Тим часом на ситуацію почали реагувати «верхи». Охоплену панікою Макіївку відвідав голова СБУ Валерій Хорошковський. Анонсувалася також участь у роботі антитерористичного штабу міністра МВС Анатолія Могильова, проте керівника міліцейського відомства так ніхто і не побачив. Прес-служба Віктора Януковича повідомила, що глава держави скоротив візит до Японії і має намір відразу після повернення обговорити подію із силовиками.

Нарешті, Хорошковський вийшов на публіку із заспокійливими промовами. «Збирався штаб Антитерористичного центру, і в цьому були задіяні також органи влади та правоохоронні органи з однією-єдиною метою, щоб нікому нічого не загрожувало. Після проведених заходів ми певною мірою можемо бути впевнені, що дану ситуацію локалізовано... Головна мета здійснюваної нами операції - життя і здоров’я людей. На сьогодні можу сказати городянам, що вони можуть спати спокійно», - запевнив голова Служби безпеки. При цьому він додав, що умови терористів виконано не було, і грошей ніхто нікому не платив.

Закінчивши виклад уривчастої інформації про те, що трапилося, стаємо на слизький шлях домислів і припущень. Але без цього ніяк, оскільки білі нитки заяви про «спокійний сон» стирчать звідусіль. Усі, звичайно, знають, що нинішній голова СБУ у цій сфері людина, м’яко кажучи, нова. Не зовсім «у темі». Проте навіть любителям шпигунських романів відомо, що в подібних ситуаціях є тільки три способи убезпечити всіх. Перший і найефективніший - затримати терористів. Не треба хитромудрих фраз на кшталт «локалізувати ситуацію» та іншого лушпиння, треба було сказати два слова: «Їх спіймали». Тоді законослухняні громадяни плескали б лицарям плаща й кинджала, а місто дійсно спало б спокійно.

Другий шлях - тотальна евакуація людей з потенційно небезпечної території. Масштабно, витратно, клопітно. Але на війні як на війні. Якщо напрямок удару не відомий, краще перестрахуватися. Цього не сталося. Додатковий контингент бійців ВВ і огляд імовірних місць закладення зарядів - дуже сумнівна гарантія безпеки. Чи відомо пану Хорошковському, що шахтний детонатор виробництва, приміром, Павлоградського хімічного заводу - це невеличкий усічений конус, завдовжки 12 см і діаметром основи 8 см? Зате важить 810 грамів і детонує з температурою спалаху близько трьохсот градусів. А коштує всього десятку. І п’ятдесят патрульних вояків разом із дільничними і змиленими операми, нехай навіть посилені кінологами та експертами-вибухотехніками, не зможуть зазирнути в кожну дірку, куди можна таку штукенцію сховати. Тим більше в місті, яке за площею переважає Донецьк, хоча й поступається вчетверо за кількістю населення. А якщо бомбісти на вечір приготували застрашливу акцію в спальних районах, куди саме повернуться з роботи городяни? Проте місцеві жителі свідчать: далі центральної частини мережа патрулів не просунулася, так і тупцювали всі навколо тієї злощасної площі.

Маленький відступ. Донецька область, чесно кажучи, - мрія терориста. Промислових об’єктів, місць зберігання небезпечних речовин і важливих комунікацій, які погано охороняються, - безліч. Якщо підійти з усім злочинним розрахунком, можна таке влаштувати... Не те що Макіївка - весь світ стане дибки від жаху. І всіх джерел загрози не зможе перекрити вся українська армія разом з міліцією та прикордонниками. Візьмімо банальний міський водопровід. Посушливий Донбас забезпечується водою з допомогою фільтрувальних і насосних станцій, водопровідних вузлів. У Донецьку таких вузлів дев’ять, і на кожному, для очистки і знезаражування, - тонна рідкого хлору. Витік цієї гидоти не залишить нічого живого в радіусі кількох кілометрів. А є ще хімзаводи, коксохімзаводи, є магістральні газопроводи, які ведуть з Росії до промгігантів. Жах.

Нарешті третій, найбільш помилковий і ганебний шлях виходу з цієї делікатної ситуації - заплатити. Банально відступити і заплатити. І деякі ЗМІ стверджують, що саме цей шлях вибрали вчора «хлопці Хорошковського».

Можливо, в антитерористичному штабі знали, точно знали, кому адресовані вибухи й лист і про які саме чотири мільйони йдеться. Адже, можливо, під «цією владою» підривник мав на увазі не президента з урядом, а своїх місцевих божків, які зруйнували йому життя чи відібрали бізнес? Щоб погрожувати Януковичу, вибухи краще влаштовувати в Донецьку, а ще краще - в Києві. А в Макіївці достукатися в такий спосіб можна лише до двох людей, проте один із них наразі у затяжному відрядженні в АРК. Та й сума... Вже коли йдеш проти Системи, то вимагай відповідно - мільярди. Ні в Донецьку, ні в інших містах області додаткових заходів безпеки не вживали. Невже так беззастережно повірили терористові, що той зосередиться лише на Макіївці?

Якщо справді заплатили, то нічого гіршого й уявити не можна. Про те, що розлючений «покращанням» народ може, виконуючи заповіти Кобзаря, «добре вигострить сокиру» і поперти буром на творців його порядку та стабільності, «ДТ» попереджало. Грудка проблем наростала, соціально-економічні реалії погіршувалися, а можливості ненасильницького протесту старанно блокувалися, отож людям просто не залишили вибору. А тепер, виходить («тому що послідовні!»), самі підказали: так, із нами тільки так і можна, тільки такі аргументи ми розуміємо і приймаємо.

І якщо допустити версію «скисли й заплатили», то що їх могло налякати? Варіант перший - близькість подій до таких важливих стратегічних об’єктів як резиденція Ахметова і котеджне селище сім’ї Януковичів. Помешкання небожителів зведені акурат на донецько-макіївському прикордонні, звідки до центра Макіївки, якщо без пробок, їзди хвилин десять. А, як відомо, попри показну крутизну, навіть на примарну загрозу своїй безпеці деякі ВІПи реагують нервово і вимагають за будь-яку ціну відсунути лінію фронту від їхнього затишного гніздечка.

Проте, за даними DT.UA, скарбниця 4,2 млн. євро не втратила. Терористів ловили «на живця». Гроші на призначене місце в зазначений час привезли. Проте терористи на зустріч не з’явилися. Чи то плани змінилися, чи автобуси з міліцією, що рухалися за перевізником суми, злякали. У результаті і витрачатися не довелося, і вибухи в обіцяні 17.00 не прогриміли.

Підсумуємо: затриманих немає; евакуації не було; викуп не виплачений. Що ж тоді дало можливість Валерію Хорошковському запевнити макїївців у тому, що вони можуть спати спокійно? Є дві версії: одна - найбільш обговорювана, друга - слідча.

По-перше, Валерій Хорошковський міг випромінювати спокій у тому разі, коли б знав напевно, що сценарій із вибухами розробила сама влада. Згадуючи аналогічні інциденти в різних частинах нашої неспокійної країни, можна виділити кілька істотних схожих ознак, які дозволяють робити припущення про єдину режисуру акцій. Кіровоград, Запоріжжя, Макіївка. Всі вибухи - в явно безлюдний час, глухої ночі або вдосвіта. Всі випадки - без жертв і з мінімальними пошкодженнями, без значних збитків для комунікацій. Усі - з мінімальними витратами вибухівки, зате з максимальною «ударною хвилею» в інформаційному просторі. З цього ланцюжка випадає тільки другий вибух у Запоріжжі, у храмі, коли вибуховий пристрій спрацював серед людей і загинула одна жінка, а ще десятеро осіб були контужені й постраждали від осколків скла. «Ідеологічна зброя», покликана згуртувати народ перед обличчям спільної загрози, відвернути від насущних проблем і дій влади у частині дільби не по-братньому, а по-дружньому? У сусідній Росії час від часу за терактами бачать руку спецслужб, хоча як слід довести нічого не змогли. Такі запитання слід адресувати, наприклад, російському політтехнологу Ігорю Шувалову, який на пару зі своїм колегою Павловським у 2004-му винайшов «нашистів» і натовську загрозу, а тепер часто мелькає на Банковій.

Навряд чи сценарій єднання навколо «прапора» спрацює. Україна - не Росія. Немає чіткої ідеології (гайда за повним гаманцем - це не ідея), та й влада з опозицією на роль «залізних лідерів», за якими можна піти в одному строю проти призначених ворогів, не тягнуть. Аж ніяк не тягнуть. Навпаки, таке «розсмикування» колективного несвідомого - фарсовими терактами, пам’ятниками Сталіну, танками на могилі Бандери, чортзна-чим ще - може спровокувати страшну хвилю. У тому ж таки Донбасі в багатьох гаражах і коморах лежать собі шахтні детонатори та промислова вибухівка, через гірняцьку бережливість не здані на склади. І рук майстровитих, здатних скласти в домашніх умовах простий, але потужний пристрій, не бракує. І голів світлих, які у схемах комунікацій тямлять, чимало. Почнуть втовкмачувати їм потихеньку думку, що «так - можна», всім тісно стане. Тому не треба підказувати народу, що йому робити. Краще спробувати зупинитися, не доводячи до лиха...

По-друге, глава СБУ, коли робив свою заяву, ще не мав уявлення, були закладені п’ять зарядів чи не були, проте вже розумів причини того, що сталося.

За останніми даними з джерел у спецслужбах, слідство повернулося до відпрацювання версії, у фокусі якої ДП «Макіїввугілля». Однак ідеться, повторимо, не про те, що «вугільний генерал» Станіслав Толчин, який очолює підприємство, намагався знищити документацію, в якій КРУ виявило порушень майже на 2 млрд. грн. Нагадаємо, Толчин, завжди був постаттю неоднозначною. Але завжди - договороздатною. Він хоча й родом із ПР, проте в часи уряду Тимошенко залишився при погонах і серйозно конфліктував із батьками міста. Чим, власне, й підмочив свою репутацію в очах однопартійців. Проте це не завадило йому й після перемоги Януковича втриматися у кріслі. Чи надовго?

Мабуть, це питання мучило не тільки Станіслава Марксовича. За версією слідства, хтось поклав око на його крісло й заплатив відповідальним товаришам за цю посаду. Проте з якихось причин - чи керівництво Мінвугілля змінилося після адмінреформи, чи Толчин у верхах знайшов сильного покровителя - директор ДП «Макіїввугілля» зберіг свою посаду. А ось претендент на цю посаду свої гроші, заплачені за обіцяну посаду, не отримав. Корупційні обіцянки нинішня влада, схоже, виконує так само старанно, як і передвиборні. Ось і вирішив горе-претендент повернути свої гроші назад, оскільки не міг отримати їх в інший спосіб.

Нам здалося логічним поцікавитися, що думає про цю версію сам керівник «Макіїввугілля», який, за словами того ж таки джерела, хоча й зміг знайти потрібний баланс у відносинах із новим міністром енергетики Юрієм Бойком, усе ще не знайшов його з тими, хто ставив завдання КРУ.

- Купити посаду? Ну, знаєте, в нашій країні багато чого може бути... Проте я дуже сумніваюся, що це саме той випадок, - заявив DT.UA Станіслав Толчин. - Я не знаю нікого, хто мітив на мою посаду. Що ж до моїх якихось зустрічних домовленостей із Бойком, то я особисто з міністром жодного разу не зустрічався. Контактую виключно з його заступником Поповичем, який до цього моменту жодних претензій до роботи дорученого мені підприємства не мав. Ми виконуємо всі завдання з видобутку. Перевірка КРУ? Це окрема історія. У зв’язку з якою дуже хочеться запитати пана Андрєєва: якщо я особисто всі ці роки йду пліч-о-пліч із Партією регіонів, то з якої партії він?

Нас перевіряли рівно рік, попри те, що в мене сьогодні ідеальний стан економіки на підприємстві й такі самі відносини з містом та областю (якби губернатор не був у відпустці, то лист-відповідь КРУ на мій захист підписав би сам Близнюк, а не його заступник, якого назвав Андрєєв). Працювали понад 60 осіб! Було порушено всі допустимі терміни перевірки, норми й закони. Це справді був тиск. Акт про результати перевірки з якимось там мільярдами порушень, про які на всю країну заявив глава КРУ, вже оскаржений нами в суді. У зв’язку з цим смішно дивитися різні сюжети на телебаченні про те, що це Толчин підірвав своє підприємство.

Що стосується вибуху взагалі, то я особисто був присутній, коли знімали зі стіни цю записку. Там не
йшлося про «Макіїввугілля». Понад те, міністр Юрій Бойко, перебуваючи з візитом у Єнакієвому, заявив про відсутність будь-якого зв’язку між подіями, котрі сталися, і нашим підприємством. Що ж до позиції КРУ, то все це схоже на якісь дрібні чвари».

Крапку в історії з вибухами ставити рано. Як у версії «відволікаючий маневр», так і у версії «приватний бунт». Просто в другому випадку всі уявляли «народного месника» - доведеного до розпачу економічним становищем шахтаря, колишнього військового, звільненого міліціонера тощо. А ним може виявитися просто «кинутий» бізнесмен. «Кинутий» держсистемою, якій, власне, й була адресована загроза, що містилася в записці. Наявність різних центрів впливу в оточенні президента на сьогодні не гарантує чіткості роботи навіть налагодженого корупційного механізму. Сьогодні можна купити задешево чи відібрати все що завгодно і в кого завгодно. Посади, бізнес, права, вплив... Правда, без жодних гарантій. І з непередбачуваними наслідками. Як у Макіївці.

Довідка DT.UA

DT.UA подало запит у Головне контрольно-ревізійне управління з проханням надати інформацію про результати перевірки в держпідприємстві «Макіїввугілля».

У КРУ оперативно відреагували на запит. За інформацією відомства, «Результати проведеного контрольного заходу черговий раз показали недоліки у веденні бухгалтерського обліку, грубі порушення фінансової та бюджетної дисципліни в цілому на 1 мільярд 823 мільйони 500 тисяч гривень».

Зокрема, встановлено операції, проведені з порушенням чинного законодавства, що призвели до втрат загалом на 317,5 грн., у їх числі:

- нецільове використання бюджетних коштів - 7,3 млн. грн.;

- зайве отримання бюджетних коштів - 110,2 млн. грн.;

- нестачі матеріальних цінностей - 3,8 млн. грн.;

- знищення (псування) матеріальних цінностей - 173 млн. грн.

Встановлено операції, проведені з порушенням чинного законодавства, що не призвели до втрат, загалом на 374,8 млн. грн., серед них - оплата за державні кошти вартості товарів, робіт і послуг без проведення тендерних процедур - 373,8 млн. грн.; недоотримання фінансових ресурсів на 48,2 млн. грн., інші порушення фінансової дисципліни на 1 млрд. 71 млн. 500 тис. грн., з них - отримання ДП «Макіїввугілля» доходів від реалізації продукції без наявності ліцензії на видобуток корисних копалин із родовищ, які мають загально­державне значення, - 1 млрд. 45 млн. 300 тис. грн. Внаслідок виявлених порушень завдано збитків державному бюджету на 117,5 млн. грн., ДП «Макіїввугілля» - 312,3 млн. грн., працівникам ДП «Макіїввугілля» - 46,1 млн. гривень.

«Відповідальними за фінансово-господарсь­ку діяльність у період, за який проводилася пере­вірка, були генеральний директор Тол­чин С.М. і головний бухгалтер Іванеєв В.В», - йдеться у відповіді ГоловКРУ.

Про зазначені факти ГоловКРУ інформувало прем’єр-міністра України, УМВС України в Донецькій області та прокуратури Донецької області. Крім того, ГоловКРУ неодноразово повідомляло Мінвуглепром про факти перешкоджання розірвання контракту з Толчиним. У відповідь Мінвуглепром повідомив ГоловКРУ про надісланий лист у Донецьку обласну державну адміністрацію з пропозицією звільнити Толчина з посади і розірвати з ним контракт. Однак перший заступник голови Донецької облдержадміністрації Сергій Дергунов листом від 12 грудня 2010 року № вх.08-07750-12/01 повідомив, що вважає роботу Толчина на посаді позитивною, а прийняття рішення про його звільнення - передчасним.