Виборець дедалі більше розчаровується в чинній владі

Виборець дедалі більше розчаровується в чинній владі. Ілюстраціями цієї тези є і обвал довіри до Віктора Ющенка та «Нашої України», і значне падіння рейтингів Тимошенко та БЮТ, і феномен Арсенія Яценюка. Проте є й інші симптоми. 13,6% респондентів, опитаних фахівцями Київського міжнародного інституту соціології, заявили про небажання брати участь у парламентських виборах. Ще 14,4% повідомили про готовність голосувати проти всіх. Таким чином, зразу 28% відмовили в довірі всім наявним партіям та блокам. Давно в політиків не було такого серйозного приводу замислитися над власною спроможністю. З президентськими виборами історія схожа, хоча й не до такої міри катастрофічна. У цьому випадку кількість тих, хто ігнорує всіх, становить 9,4%, а кількість «нонкоформістів» дорівнює 11,1% опитаних. 20,5%, по суті, або не бачать у нашій державі достойних претендентів на президентське звання, або не вірять у спроможність президента вплинути на ситуацію.

А чи готові впливати на ситуацію самі виборці? У цьому сенсі дані КМІС надають досить цікаву інформацію для роздумів. Порівняльний аналіз протест­них настроїв населення наштовхує на такий висновок: більш ніж половину жителів країни ніщо не може підняти на участь у будь-яких акціях масового протесту. 51% категорично відмовлявся протестувати у грудні 2004-го, коли були перетворені на відвертий фарс президентські вибори. Той-таки 51% не виявив бажання активно боротися за свої права в лютому нинішнього року, коли до нас нарешті добралася повноцінна криза. У квітні, коли криза на наших землях освоїлася зовсім комфортно, кількість «конформістів» тільки зросла й сягнула 52,4%.

І ще одне цікаве спостереження. У революційному грудні 2004-го охочих входити в неофіційні збройні формування набралося аж 0,9%. У мирному квітні 2009-го братися за зброю готові вже 1,5%. Та все одно менше, ніж два місяці тому. Одне слово, із кожним днем повзе вниз не тільки наш життєвий рівень, а й наша готовність його відстоювати.

Звернемо вашу увагу на інші особливості вітчизняної протестності. На сході, де зупинки підприємств мають найбільш масовий характер і де фіксується максимальна кількість звільнень, — найменше тих, хто хоче страйкувати: лише 5,8%. Для порівняння: на заході — 9,4%, на півдні — 8,3%, у центрі — 7,4%. Коментарі зайві.

І остання, тривожна деталь. Соціологи зафіксували на півдні відносно високий рівень готовності до захоплення будівель (3,7%) і створення неформальних воєнізованих підрозділів (3,2%). В інших регіонах ці цифри нижчі. Спокій вселяє тільки те, що на півдні кількість тих, хто не хоче заходити в жодні конфлікти ні з ким і ні з якого приводу, така ж висока, як і скрізь. Тобто половина населення.