ВЕРТИКАЛЬНЕ ЗМІЦНЕННЯ ВОЄНТОРГУ

Минулого тижня вперше за останні п’ять років відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України, присвячене питанням військово-технічного співробітництва (ВТС). У ньому брав участь Президент України. Засідання пройшло за зачиненими дверима — військово-технічне співробітництво досі трепетно оберігається від широкого загалу, і не тільки в Україні. Для Києва ця сфера особливо важлива, з огляду на порівняльні обсяги реалізації зброї на світовому ринку, серед усіх держав постсоціалістичного світу, що активно ринули атакувати барикади ринку озброєнь, Україна поступається лише Росії. Але ВТС — це не тільки власне експорт зброї з солідним валютним доважком. Це одна з вагомих складового іміджу держави на міжнародній арені, а також її політичного впливу. ВТС — це й можливість зберегти чимало серйозних високотехнологічних галузей, незатребуваних сьогодні самою Україною, але які дозволяють відігравати роль серйознішу, ніж сировинний придаток розвинених країн світу. І якщо Україні колись вдасться прорватися на західні ринки, то значною мірою завдяки ВТС. Його значення для країни підтверджує і сам факт проведення засідання.

Аби зрозуміти, наскільки важливим воно було для збройового бізнесу України, слід пригадати результати попереднього. Саме після засідання РНБО в липні 1996 р. почалися зміни в системі збройового бізнесу, що їх спостерігачі назвали революційними. Тоді на базі трьох фірм, які торгують зброєю — «Прогрес», «Укрінмаш» і «Укроборонсервіс», — постановою Кабміну від 9 жовтня 1996 р. було створено єдиного держпосередника — компанію з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального характеру «Укрспецекспорт». Крім того, з’явився самостійний орган контролю над експортом зброї — Держслужба експортного контролю України.

Нині обізнані люди стверджують, що відповідний Указ глави держави, який ознаменує посилення вертикалі ВТС, має з’явитися з дня на день.

Завмерлих систем
не буває...

Афоризм гендиректора «Укрспецекспорту» Валерія Малєва, сказаний ним якось в інтерв’ю «ДТ», підтвердився.

Попри певні успіхи України на світовому ринку озброєнь, уже до середини минулого року українські лідери збагнули: якщо не розпочати широкомасштабних змін у цій сфері, позиції держави на ринку зброї можуть похитнутися. А після міжнародної виставки озброєнь IDEX-2001 глава Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимир Горбулін прямо заявив, що можливе тимчасове зменшення обсягів торгівлі озброєннями на світовому ринку...

Розчленування ОПК Радянського Союзу, вплив тривалої економічної кризи й наслідки прорахунків конверсії оборонного комплексу протягом перших років української незалежності призвели до того, що виробничі фонди українського ОПК виявилися досить зношеними, обсяги виробництва — серйозно зниженими, схеми виробничої кооперації — переважно зруйнованими або трансформованими. Однак виявилося, що справа не тільки в тому, що осколки радянського ОПК, успадковані Україною, були в дуже занедбаному стані. А також у тому, що Київ, посилено займаючись самоцензурою в царині прийняття рішень щодо збройових контрактів, більше переймався не створенням довгострокових програм із ВТС з іноземними партнерами, а тим, як би не викликати роздратування в тій чи іншій столиці. Звісно, ніхто точно не підраховував, що вигідніше для держави: лояльність міжнародних фінансових інституцій і політичне схвалення стратегічних партнерів — чи реалізація конкретних програм ВТС із такими державами, як, приміром, Лівія, Іран і деякі інші. «Ви завжди матимете тільки таку мораль, яка відповідає вашим силам», — попередження Ніцше якнайкраще характеризує політику України у сфері ВТС до середини минулого року. Справді, були часи, коли більше людей займалося контролем збройового експорту, ніж його просуванням.

Заради об’єктивності слід зазначити, що перші несміливі кроки Київ устиг зробити ще влітку 2000 р. Приміром, розпочати будівництво національного ОПК. А також трохи змінити акценти. На перший погляд, перетворення в липні 2000 р. Комісії з питань політики експортного контролю й ВТС при Президенті України (ключовий державний орган, відповідальний за реалізацію ВТС) на Комітет із питань політики ВТС й експортного контролю при Президенті України, малозначуще. Але насправді це свідчить про наміри активно стимулювати ВТС. Не порушуючи, звісно, міжнародних режимів.

За рік така політика принесла й позитивні результати. Приміром, контракт на постачання Лівії двох літаків Ан-124 «Руслан», який виконується нині. Або участь у тендері в цій країні інших «Анів».

Чи потрібен
вітер змін?

І все-таки вітер змін ущухнув, оскільки відбулися глобальні зміни як самого ринку, так і його учасників. По-перше, треті країни, куди Україна збувала найбільше озброєнь і військової техніки, дедалі менше купують застарілу техніку з запасів Міноборони, зате цікавляться високоточною зброєю та придбанням технологій її виробництва на своїй території. По-друге, у зв’язку з модернізацією оборонної сфери колишніх радянських держав і розвитком власних виробничих потужностей деякими державами, які раніше не були гравцями на ринку озброєнь, в України з’явилося на порядок більше конкурентів. Приміром, Чехія і Болгарія активно намагаються зробити реципієнтом своєї зброї Грузію. Пакистан настирливо обробляє Азербайджан. Щоправда, на деяких напрямках Київ сам забарився. У тій-таки Грузії почав активно діяти Ізраїль, а спільна робота — модернізований Су-25 «Скорпіон» — уже зацікавила кількох учасників ринку. Нарешті, багато традиційних і потенційних імпортерів української зброї скоротили оборонні бюджети. Та й сама структура номенклатури нових українських озброєнь слабує однобічною орієнтацією на комплектуючі агрегати й вироби, а частка кінцевої продукції занадто мала. Останнє особливо актуально. Не випадково новопризначений міністр промислової політики Василь Гурєєв на першій же прес-конференції заявив, що Україна «бере курс на збільшення номенклатури озброєнь, виготовлення яких матиме замкнуті цикли». Серед таких озброєнь і військової техніки було названо зразки авіа-, суд-
но-, бронетанкобудування, а також виготовлення боєприпасів.

І все-таки найголовнішою українською проблемою залишається майже нульовий рівень фінансово-кредитної сфери, що призводить до труднощів із укладанням контрактів без передоплати, яким віддають перевагу покупці.

Помітне пробуксовування й у створенні державної політики в цій сфері: досі не ухвалено Держпрограму розвитку озброєнь і військової техніки, немає законів про ВТС і експортний контроль, і хоча ухвалено закони про держпідтримку бронетанкобудування й літакобудування, Держпрограма розвитку авіапромисловості навряд чи буде життєздатною через проблеми з її фінансовим забезпеченням. Готується Концепція розвитку ОПК, але якою виявиться її фінансова складова?

Є також зовнішні чинники. Зафіксовано посилення тиску на Україну з боку міжнародних режимів і міжнародних організацій. Приміром, під час завершеної кілька днів тому міжнародної конференції в Нью-Йорку з питань контролю над розповсюдженням «малих озброєнь» (зброя калібром до 20 мм, ПЗРК, ПТКР тощо) Україні запропонували маркірувати всі призначені на продаж пострадянські «малі озброєння». Ідея ця дуже приваблива, оскільки зняла б з України тягар багатьох несправедливих звинувачень. Проблема лише в тому, що цей захід дуже дорогий. За підрахунками українських військових фахівців, його реалізація може вилитись у кругленьку суму — 35—40 млн. дол. Причому маркірування доведеться виконувати протягом десятиліття. Зрозуміло, що Київ вкотре опинився перед дилемою: або знайти гроші, або поки що відмовитися від торгівлі «малими озброєннями».

Треба сказати, політику ВТС розуміють по-різному. Приміром, гендиректор одного з найуспішніших українських оборонних підприємств ВАТ «Мотор-Січ» В’ячеслав Богуслаєв упевнений, що відмова Держекспортконтролю надати ліцензії на поставку в Пакистан турбореактивного двигуна МС-400 є свідченням «дискримінації країни». «Це нетаємна продукція, і коли нам створюють перешкоди представники інших держав, ми розуміємо, що це конкуренція, коли ж контролюючі органи власної країни — ми цього зрозуміти не можемо...», — сказав автору В.Богуслаєв, додавши, що «на ринках цих країн» давно працюють із такою продукцією західні компанії. А в Держекспортконтролі посилаються на висновок відповідної експертної комісії, що забороняє угоду. І це типова ситуація на середньому рівні. Про те, що відбувається на найвищому, можна лише здогадуватися. Адже відомо, що навіть президентський Комітет колегіально не може дійти єдиної думки й виносить рішення на суд глави держави. У цьому контексті не зайве згадати, що багато хто був проти участі українських малих десантних кораблів типу «Зубр» у грецькому тендері. Зате сьогодні всі разом пишаємося першим 100-мільйонним проривом на ринок країн НАТО... Але ж 1998 р. «Зубр» через розбіжності й невчасно прийняті рішення не зміг навіть дістатися Греції...

До речі, про Грецію. Попри плани Афін відкласти в зв’язку з проведенням Олімпіади-2004 реалізацію ряду програм із закупівлі озброєнь до 2008 р., українські пропозиції, швидше за все, не підпадають під скорочення. Йдеться, зокрема, про те, що керівництву ВМС Греції «Зубри» настільки сподобалися, що нині розглядається можливість закупівлі ще шести малих десантних кораблів на повітряній подушці. Закуповуватимуть усі шість кораблів в одній країні чи вдадуться до вже випробуваного варіанта «три+три» (три в України і три в Росії) — поки що під питанням. Подейкують, що український корабель від феодосійського заводу «Море» грекам сподобався трохи більше, ніж російський. Крім того, теплолюбним грекам приємніше проводити переговори та приймання в Криму, ніж у Санкт-Петербурзі. Саме тому грецька сторона вже зробила додаткову пропозицію Україні модернізувати другий військовий корабель, який найближчими днями, після виконання додаткових робіт, вирушить до замовника. Київ має намір ще більше розширити військово-технічне співробітництво з Грецією, яка реально може стати ринковим плацдармом на Заході. Якщо з закупівлею новітніх винищувачів 4-го покоління «Єврофайтер» («Тайфун») для своїх ВПС Афіни можуть почекати, то вже невдовзі для забезпечення Олімпіади міністерству транспорту Греції знадобляться малорозмірні, але потужні й маневрені катери. Саме такі може постачати Україна. Дешевше й надійніше від будь-якої іншої країни.

Бути чи не бути державній корпорації?

Через абсолютну закритість засідання РНБОУ авторові невідомо, чи обговорювалося це питання під час епохального для збройового бізнесу заходу. За логікою, цієї проблеми не міг не порушити Радбез, оскільки вона давно обговорюється в кулуарах влади і, по суті, є однією з ключових, тобто може привести до важливих змін в організації системи збройового експорту в Україні.

Ідея полягає в об’єднанні під одним дахом тих, хто торгує зброєю, тих, хто її розробляє та виготовляє, і тих, хто може забезпечити фінансовий супровід збройових контрактів. За базову структуру для корпорації можна взяти держкомпанію «Укрспецекспорт», яка вже має свою марку, добре відома в світі. На думку сценаристів, це дозволить не тільки збільшити експортні можливості тих оборонних підприємств, які не зуміли дістати право спецекспортера, а й заощадити кошти на рекламу й маркетинг. Крім того, коли все в одних руках, навряд чи можлива внутрішня конкуренція. З огляду на те, що кількість фірм-посередників в Україні подвоїлася, це питання набирає помітної ваги. Нарешті, найголовніше питання — інвестиції в перспективні проекти — може вирішуватися набагато легше, ніж сьогодні.

Щодо останнього, то позитивні приклади кредитування вже є. Так, Державно-акціонерний спеціалізований імпортно-експортний банк (Укрспецімпексбанк) відкрив кредитні лінії для обслуговування контрактів в оборонній сфері на суму понад 100 млн. грн. Перший заступник голови правління Укрспецімпексбанку Сергій Святко сказав автору, що банк кредитував розробку та створення Донецької ДАХК «Топаз», новітньої станції пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга», забезпечення першого великого контракту України з країною НАТО — закупівлю Грецією двох малих десантних кораблів типу «Зубр», забезпечення солідного контракту ДАХК «Артем» щодо постачання продукції військового призначення Китаю. Зокрема, тільки за згаданими контрактами банк надав кредитів феодосійському ВО «Море» — на суму 30 млн. грн., ДАХК «Топаз» — на суму 7 млн. грн. і ДАХК «Артем» — на суму 3 млн. грн. «У разі створення в Україні корпорації, що займатиметься військово-технічним співробітництвом і, зокрема, від імені держави реалізовуватиме на світовому ринку озброєння й військову техніку, Укрспецімпексбанк претендуватиме на місце головного банку в обслуговуванні нової структури», — додав банкір.

Правда, щодо акумуляції зусиль є паралельні версії. Приміром, створення Державної національної акціонерної компанії холдингового типу «Оборонні проекти». Ініціаторами цього проекту виступають промисловці. Статутний фонд нової структури, створюваної Кабміном, міг би сформуватися за рахунок пакетів акцій оборонних підприємств, ДК «Укрспецекспорт», надлишкового майна ЗСУ й інших військових формувань. А головним завданням стали б концентрація фінансових ресурсів для інвестиційних проектів і запровадження нових схем типу офсету, лізингу тощо. Правда, думки фахівців щодо можливості паралельного співіснування згаданих структур різняться. Залишається дочекатися оголошення рішень. А поки що ясно одне: воєнторг буде посилено по вертикалі, сконцентровано й централізовано. А збройовий бізнес в Україні житиме.