ВЕНЕЦІАНСЬКА ФУГА

У парламенті й адміністрації Президента сьогодні намагаються не говорити вголос про так звану імплементацію результатів референдуму 16 квітня. Ні, процес, звісно, ж триває, спеціальна комісія розробляє законодавчий супровід імплементаційного процесу, але є ж справи важливіші. Приміром, раптово зник проект бюджету на 2001 рік. 19 жовтня депутати начебто мали голосувати за нього в першому читанні, проте на порядку денному його просто не виявилося. Спасибі, координатор парламентської більшості Олександр Карпов усіх заспокоїв. Мовляв, усе буде, але через пару тижнів. Рідкісної душі людина... Отже, підстав для хвилювання й без імплементації вистачає. Крім того, кому з народних обранців хочеться згадувати той літній день, коли довелося прийняти в першому читанні президентський варіант внесення змін до Основного Закону за підсумками всенародного плебісциту? Дехто з парламентаріїв тоді почорнів від нервової напруги, а багато хто старанно відводив очі вбік після голосування. «Ну, куди ти попреш з шашкою проти танків?» — так прокоментував наявну ситуацію один з членів фракції «Відродження регіонів». Згодом «імплементаційний жах» став забуватися, і раптом з’явилася Венеціанська комісія.

16 жовтня стали відомі висновки комісії щодо законопроекту про внесення змін до Конституції за підсумками референдуму (президентський варіант). На думку членів названої європейської структури, цей проект не може бути прийнятий в існуючому вигляді.

По-перше, є неприйнятним формулювання щодо недоторканності народних депутатів.

Нагадаємо, що у варіанті глави держави пропонується просто виключити з тексту Конституції слова «парламентарій не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності чи арештований без згоди Верховної Ради» (стаття 60). Пропонується, щоб інститут депутатської недоторканності був урегульований з допомогою спеціального закону. Інакше кажучи, з Конституції парламентський імунітет вилучається й ніби переноситься на рівень звичайного закону. Так ось, «венеціанці» проти такого підходу до справи. «Члени парламенту в Україні мають бути захищені від незаконного арешту чи затримки відповідно до норми Основного Закону, яка вимагає надання Верховною Радою згоди на арешт або затримку депутатів» — підкреслюється у висновках комісії.

По-друге, європейські експерти не згодні з методом реалізації інституту розпуску парламенту. У проекті глави держави записано, що законодавчий орган влади може бути розпущений у такому разі:

• якщо протягом місяця депутати не змогли сформувати постійно діючу більшість;

• якщо парламент протягом трьох місяців не затвердить проект держбюджету, розроблений Кабінетом міністрів.

Заперечення членів комісії зводяться до того, що не зрозуміло, з якого моменту починається відлік критичних 30 днів і які критерії постійно діючої більшості? Чи та більшість має постійно щось приймати, чи то просто регулярно збиратися.

Загалом, аргументи Венеціанської комісії не нові. Ще в процесі підготовки референдуму аналогічні заперечення висловлювалися багатьма народними депутатами, зокрема Сергієм Головатим і Олександром Морозом. Більше того, було розроблено альтернативний президентському проект реалізації підсумків референдуму, проте Конституційний суд його «завернув». Лише законопроект глави держави практично цілком задовольнив КС. Тоді було багато галасу, розмов, але поступово опір критично настроєних народних обранців удалося зламати. І ось у жовтні на українському політичному обрії знову з’являється Венеціанська комісія зі своїми висновками й усе починається знову. До речі, цей європейський інститут разом з ПАРЄ й моніторинговим комітетом РЄ здорово «дістав» адміністрацію Президента ще під час підготовки всенародного плебісциту.

Приміром, 13 березня моніторинговий комітет ПАРЄ рекомендував Комітету міністрів Асамблеї «призупинити членство України в Раді Європи, коли так званий референдум щодо реформи інститутів влади відбудеться за існуючих обставин». Правда, після рішення КС від 27 березня, після зняття двох запитань з шести, які виносили на плебісцит (про недовіру ВР і про внесення змін до Конституції шляхом референдуму) позиція ПАРЄ трохи пом’якшала. 31 березня Венеціанська комісія привітала рішення Конституційного суду. Водночас експерти комісії зазначили, що «схвалення винесених на референдум пропозицій призведе до порушення балансу повноважень між Президентом і парламентом». Зауваження «венеціанців» щодо порушення балансу влади було закріплене в рішенні Парламентської Асамблеї Ради Європи від 4 квітня. Європейці, схоже, усвідомили, що могутній маховик плебісциту зупинити не вдасться, тому в рішенні ПАРЄ акцент було зроблено на дотриманні норм Основного Закону під час імплементації результатів квітневого референдуму. «Членство України в Раді Європи буде призупинено, якщо результати плебісциту будуть реалізовані неконституційним шляхом», — підкреслюється в квітневому рішенні ПАРЄ.

Навесні 2000 року виконавча влада досить жорстко реагувала на зауваження європейських інститутів. Глава адміністрації Президента Володимир Литвин розцінив їхню діяльність як тиск. «У мене склалося враження, що Україну обрали об’єктом відпрацювання тієї або іншої моделі поведінки», — підкреслив він. Президент Леонід Кучма у свою чергу заявив, що розмовляти з Україною з позиції сили неприпустимо, а топ-менеджер кампанії з проведення плебісциту Олександр Волков просто сказав, що ми — не бананова республіка. Крім того, були й заяви Міністерства закордонних справ, і протести лідерів парламентської більшості, і багато-багато чого іншого. Загалом, у виконавчої влади виріс величезний «зуб» на ПАРЄ взагалі, Венеціанську комісію й депутата Сергія Головатого зокрема. Тому було дуже цікаво спостерігати, а як цього разу влада відреагує на рішення «венеціанців»?

Відреагував, як завжди, перший віце-спікер Віктор Медведчук. Юрист усе-таки... На його думку, обмаль аргументації. Депутатську недоторканність варто вводити спеціальним законом, де передбачуватиметься карна й адміністративна відповідальність народного обранця, а також підстави для притягнення його до відповідальності та здійснення слідчих дій.

Медведчук абсолютно не згодний із висновками «венеціанців» щодо закріплення в Основному Законі питань, пов’язаних з розпуском парламенту й створенням парламентської більшості. За його словами, така конституційна творчість займе занадто багато місця — від 8 до 12 сторінок (у стислому вигляді). «Чи може парламент дозволити собі за наявності 161 статті в Конституції відводити такий обсяг тільки питанню парламентської більшості?» — риторично запитав перший віце-спікер.

Загалом, ситуація стає більш-менш зрозумілою. Зворотного руху процесу імплементації не передбачено й вносити зміни в президентський законопроект поки ніхто не збирається. По-перше, це досить складна процедура, оскільки новий варіант проекту має одержати схвалення Конституційного суду.

По-друге, варіант глави держави вже прийнято в першому читанні, а альтернативний проект групи депутатів благополучно «похований» тим же КС. До речі, цей варіант практично цілком відповідав жовтневим вимогам Венеціанської комісії.

По-третє, усім же недвозначно сказали, що імплементувати необхідно лише те, за що висловився народ. А воля народу абсолютно точно виражена главою держави. Які проблеми? Швиденько зібрати 300 голосів, інакше відповідати будуть усі. Насамперед лідер парламентської більшості Олександр Карпов. При чому тут Венеціанська комісія? Україна послідовно хоче інтегруватися в європейські інститути, лише окремі недоброзичливці не розуміють усієї сили цього прагнення. Але ми прорвемося в Європу, незалежно від того, чи хочуть цього європейці, Венеціанська комісія й ПАРЄ.