Валізи з ручками і без

«Ходити нічим — з бубни йди», — радить приказка гравцям у преферанс. Для українських політиків роль третьої масті останнім часом грає Конституційний суд. Ледь що — і на будинок по вулиці Жилянській іде чергове «прохання дати роз’яснення». Так було після фактичного скасування місцевих виборів, які депутати спочатку призначили на 30 травня, а потім передумали. Так сталося і після формування коаліції більшості «на індивідуальній основі». Прийняти будь-яке рішення вітчизняної Феміди Віктор Янукович урочисто пообіцяв не комусь, а послам «великої вісімки». Дипломати, правда, спочатку думали, що звернення до суду буде раніше, ніж створення коаліції. Але це було б зовсім не в стилі вітчизняних політиків, котрі люблять, як казали свого часу соратники Степана Бандери, тактику «доконаних фактів». Так, на їхню думку, надійніше. І незворушність послів (за винятком британського) після того, як їх поставили перед самим фактом, могла тільки зміцнити це переконання.

Дипломати, втім, й самі чудово розуміли: і зустрічаючись із ними, і звертаючись у КС, Янукович «усього лиш» намагався дотриматися формальних пристойностей. Конституція нагадує нашим політикам легендарну валізу без ручки. Нести відверто важко, викинути — але ж «у Європі не зрозуміють». Якби президента справді цікавила відповідь на запитання, наскільки дії його соратників відповідають конституції, то навіть на папір для скарги не потрібно було б витрачатися. Суд ще у вересні 2008 року (рішення №16-рп/2008) недвозначно роз’яснив: не відповідають. Оскільки коаліція формується виключно фракціями, причому так, щоб кількість депутатів, які формально входять до складу цих фракцій, становила більшість від облікового складу Ради. Але це в інших країнах конституції та рішення КС вважаються якоюсь константою. Українська політична культура відрізняється від правил, заведених у «класичних демократіях», майже так само, як геометрія Лобачевського від геометрії Евкліда. Або квантова фізика від механіки Ньютона. Та що там фізика — навіть правила арифметики, якщо «дуже треба», можуть «злегка викривлятися»! Зміг же Конституційний суд дійти висновку, що 1+1=1, і другий термін Леоніда Кучми насправді перший?

До речі, згадане рішення 2008 року під номером 16-рп/2008 теж не обійшлося без, скажемо м’яко, зорових аберацій. Оскільки судді примудрилися прочитати речення з 83-ї статті Конституції: «коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів» як «об’єднання фракцій, чисельність народних депутатів у яких становить більшість». Кажуть, що таке вільне поводження з правилами граматики дуже вдало лягало в тодішній контекст взаємовідносин між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко… Та якщо однина з такою легкістю перетворилася на множину, то що заважає здійснити протилежну операцію вже при президенті Януковичі? І робити нічого надприродного не треба — просто прочитати статтю Конституції буквально... І оформити таке «читання» новим рішенням суду в оновленому складі. Зрозуміло, рішенням теж «остаточним, яке не підлягає оскарженню».

Сценарій цей видавався настільки природним — особливо в контексті нинішньої «тріумфальної ходи» нової влади, — що перша інформація, яка просочилася з КС, звучала як справжня сенсація. Судді готові були наполягати на рішенні 2008 року! Люди втаємничені запевняють, що своїми очима бачили проект рішення, який по суті оголошує нинішню коаліцію поза законом. Але тут перед камерами — після тривалої відсутності — з’явилася Юлія Володимирівна й оголосила про мільйони, які нібито пропонують суддям за «правильне рішення»... Можливо, Тимошенко й справді вірить, що розмови про «валізи грошей» ще можуть вплинути — якщо не на суди, то на виборців. На Туровській переконують, що лідер БЮТ ніяк не хотіла нашкодити, і діяла вже після того, як судді почали змінювати свою думку. Але факт залишається фактом. Минулої середи відбулося попереднє, рейтингове голосування в КС. І голосами 11 із 18 судів схвалений вердикт, абсолютно прийнятний для нинішніх парламентських «більшовиків». Ні, відвертої згоди на «індивідуальну коаліцію» КС так і не дав. Але погодився з тим, що правила формування більшості визначаються регламентом Верховної Ради, тобто... самою більшістю. За згодою президента, зрозуміло.

Бютівці, щоправда, втішають себе тим, що суд ухвалив рішення тільки за скаргою самих регіоналів. І подання від прибічників Тимошенко і Яценюка об’єднувати з нею не став. Арсенію Петровичу, щоправда, відразу завернули голоблі (і він, схоже, не дуже й засмутився з того). А бютівський документ — у якому вони оскаржують легітимність нинішнього Регламенту — прийняли до розгляду. Правда, не в терміновому порядку. Минулої середи визначений тільки доповідач у справі, а розгляд може затягтися і до осені, і навіть далі. Отже, коаліціонери можуть розслабитися і не сидіти на валізах. Якщо хто з них ще сидів на них в очікуванні переобрання... Та й тимошенківці визнають, що на дострокові вибори, обіцяні Януковичем у разі негативного вердикту КС, розраховувати тепер безглуздо.

Показово, до речі, що відразу ж послабилася напруга боротьби опозиціонерів за місцеві вибори. Хоча щодо цього питання їхня правова позиція видавалася мало не залізобетонною. Адже Конституційний суд ще 10 червня 2009 року виніс цілком однозначне — без жодної гри слів — рішення про те, що Рада не може ні скасовувати, ні навіть переносити вже призначені терміни місцевих виборів, оскільки це прямо порушує права виборців. За іронією долі, вердикт було прийнято саме в піку бютівцям, які безуспішно намагалися уникнути перевиборів до тернопільської облради. Цього разу в суд поквапилися звернутися вже самі тимошенківці, і регіонали, хоч як це парадоксально, в успішному для себе результаті процесу впевнені не були. Юрій Мірошниченко, звичайно, намагався довести, що Рада скасовувала не самі вибори, а постанову про їхнє проведення. Але при цьому змушений був визнавати, що єдиною «законною» датою голосування однаково залишається 30 травня. Хоч і провести вибори за два місяці, що залишилися, неможливо за визначенням.

Звичайно, визнання Мірошниченка — навіть у новому статусі представника президента у ВР — зовсім не є керівництвом до дії для його соратників у парламенті. А специфічне розуміння права регіонали дуже наочно продемонстрували минулого тижня, коли голосували (чи не голосували) за призначення виборів селищних і сільських голів залежно від того, які шанси у їхніх однопартійців перемогти на цих виборах. Обурювався навіть спікер Литвин, не кажучи вже про соратників Тимошенко. Інша річ, що бютівці не зарекомендували себе непохитними поборниками принципу «нехай загине світ, але восторжествує юстиція». Та найголовніше, за два останні місяці виникли великі сумніви щодо зацікавленості самих біло-сердечних у місцевих виборах as soon as possible. Адже тоді, коли вони починали боротьбу, Тимошенко ще була прем’єром і справляла враження лідера, готового до відчайдушної боротьби на усіх фронтах. Тепер ентузіазм змінився розгубленістю. Вибори у травні або червні загрожують втратами навіть там, де позиції бютівців ще міцні. Адже це Тігіпку з Яценюком треба якнайшвидше конвертувати свій президентський рейтинг у депутатські мандати, а популярність Тимошенко сьогодні нижча, ніж під час останніх місцевих виборів — з усіма можливими наслідками для її обласних і районних організацій.

Податливість Конституційного суду, від якого тепер можна чекати ще й «компромісної» ревізії «тернопільського» вердикту, схоже, тільки підштовхнула бютівців до рішення шукати спільної мови з регіоналами. І не тільки з ними — у якнайшвидших виборах не зацікавлені, за великим рахунком, практично всі фракції, представлені в нинішньому парламенті, включаючи «НУ—НС», Блок Литвина і навіть комуністів. У цьому контексті 401 голос на підтримку поправок до Конституції, які продовжують повноваження місцевих рад, і перенесення виборів на березень 2011 року — зібраний того самого дня, коли бютівці оголосили про блокаду роботи парламенту, — більш ніж вражаюча демонстрація перемоги «його величності інтересу» над політичною риторикою. І хоч би скільки говорили скривджені цим рішенням нашоукраїнці про «різні мотивації» тих, хто проголосував, стимул у них був один: бодай тимчасово позбутися головного болю виборів, для яких нині немає ані часу, ані сил, ані грошей. А позитивний результат, можливо, забезпечував і перше, і останнє — на подяку від тих, чиє перебування при владі таким способом подовжили на цілий рік.

Інша річ, що деяких міноритарних учасників цієї «тимчасової коаліції» може чекати і неприємний сюрприз. Недаремно ж той-таки Мірошниченко оголосив, що перенесення виборів на березень наступного року дозволить «удосконалити» виборче законодавство. Не уточнивши при цьому, яким саме чином. Закриті виборчі списки, звичайно, надто непопулярні. Але повернення «чистої мажоритарки» партіям і блокам теж невигідне. Мікс у пропорції 50/50 може об’єднати вади обох систем. Саме тому найрозумніші голови фракцій б’ються над створенням якогось «українського велосипеда». І, зважаючи на певні дані, що просочуються із середовища БЮТ і ПР, цілком можливою видається схема, за якою кандидатів в округи висуватимуть партії, але при цьому збережеться прохідний бар’єр. Біло-сині з біло-сердечними таким способом практично гарантують собі монополію в місцевих органах влади у «своїх регіонах». А «міноритарії» залишаються при пікових інтересах. Оскільки зможуть потрапити тільки туди, куди їх пустять «старші товариші». Вони, звичайно, можуть пообурюватися і покачати права. Але не більше. Адже для ухвалення нового виборчого закону голосів ПР і БЮТ вистачить із запасом. А те, що він не буде узгоджений усередині правлячої коаліції — то чи мало законів у нашому парламенті ухвалюються, так би мовити, «на індивідуальній основі». Тим більше що «принцип тушок» от-от схвалить і Конституційний суд. Як виявилося, орган аж ніяк не небезкорисний у вітчизняній політичній системі.