Утвердження верховенства права — чи є в України шанс?

24 грудня, 2020, 17:02 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Реформа сфери верховенства права — життєво необхідна для країни

Напередодні Нового року традиційно з'являється багато переможних реляцій. Президент Зеленський і його оточення продовжують оптимістично інформувати суспільство про досягнення в реформі судівництва, майже завершену реформу прокуратури, інші «блискучі» перемоги у реформуванні держави.

Проте, на жаль, більшість розпочатих у 2019 році системних перетворень загальмовані, а деякі, реалізовані раніше, — взагалі поставлені під загрозу знищення. Це насамперед торкнулося реформи прокуратури, судової системи, антикорупційної інфраструктури. Тому говорити про «перемоги» щонайменше некоректно.

Один із «результатів» 2020 року — руйнується антикорупційна інфраструктура, гнилий Конституційний суд ставить під загрозу функціонування державних інституцій, у судівництві та системі кримінальної юстиції панують анархія, підприємництво і телефонне право.

Можна припустити, що бажання проводити зміни в судівництві, кримінальній юстиції, секторі безпеки у президента Зеленського є, проте воно, як і в інших питаннях, обмежується зоною власного комфорту та бажанням зберегти свою популярність. З огляду на це, президент уникає будь-яких конфліктів, особливо з олігархами, озброєними медійними ресурсами. Тому нині він оточений не носіями цінностей і змін, а «перенощиками» неправомірної вигоди.

У Зеленського все ще є шанси виправити ситуацію, — в Україні достатньо професійних команд, здатних виробляти рішення й реалізовувати зміни, президента все ще певною мірою підтримують парламент і люди, він усе ще може сподіватися на експертну та фінансову допомогу наших зовнішніх партнерів.

Така підтримка — критична для внесення змін до Конституції України, адже нагромадилася низка проблем, яких не вирішити простими змінами до законів. Це необхідно для того, щоб гарантувати функціонування сильних демократичних інституцій, здатних забезпечити розвиток держави та її стійкість у кризових ситуаціях.

Певна річ, ключовою умовою успішного майбутнього України є справедливі та професійні суди. Реформа судівництва в Україні — ровесниця її незалежності, проте вона так і не встановила справедливості в суспільстві, а це істотно стримує економічний розвиток держави та створює постійне відчуття незахищеності в наших громадян, що зрештою призвело до нової хвилі масової еміграції українців.

Що ж потрібно зробити, аби судам в Україні довіряли так само, як у США, Канаді чи державах Західної Європи, куди масово їдуть українці?

Пропонуємо комплексний план із декількох кроків, який включав би такі основні напрями.

Перший — зміни до Конституції, спрямовані на виправлення помилок судової реформи 2016 року, яка принесла державі більше шкоди, ніж користі. Саме внаслідок цих змін в Україні юридично оформилася «судова хунта» — захоплення низки державних інституцій найбільш впливовими судовими чиновниками, яким забезпечили практично абсолютний імунітет від закону. Конституційна криза, консервування проблем судової влади з боку Вищої ради правосуддя, недолуга модель найвищої судової інстанції, яка не впорюється з покладеними на неї завданнями, — це все наслідки останньої судової реформи.

Найбільшою проблемою судівництва сьогодні є діяльність Вищої ради правосуддя, яка не може, а часто — і не бажає забезпечити невідворотність відповідальності для суддів, котрі ігнорують закон, не дотримуються професійної етики та засад доброчесності. Крім того, Вища рада правосуддя та ще один орган судової влади — Вища кваліфікаційна комісія так і не стали надійним фільтром недопуску до професії негідних кандидатів. Таким чином Вища рада правосуддя фактично консервує проблеми судової влади, потураючи її перетворенню на затхле болото, що отруює державу.

Реформа 2016 року не виправила цих проблем, а лише поглибила їх. Так сталося, що й сьогодні судова реформа, яка починалась у 2019 році, заблокована саме через супротив бенефіціарів Вищої ради правосуддя в її нинішньому вигляді, і тому розрубати цей клубок проблем можна, лише повністю перезавантаживши її.

Необхідність реформи Вищої ради правосуддя пов’язана і з подальшою інтеграцією прокуратури до судової гілки влади. Для цього потрібно трансформувати Вищу раду правосуддя у Вищу раду магістратури — орган, який би відповідав за відбір, оцінку діяльності та кар’єру, дисциплінарну відповідальність суддів і прокурорів, впроваджуючи єдині стандарти професії.

Потрібно змінити підхід до формування Вищої ради магістратури, передбачивши утворення двох палат, які б опікувалися питаннями, відповідно, суддів і прокурорів. Склад вищої ради магістратури має формувати комісія досвідчених та авторитетних правників із бездоганною діловою репутацією, а відібраних ними кандидатів призначатимуть президент і парламент. Своїх представників може пропонувати і з’їзд адвокатів.

Це дасть можливість ліквідувати систему органів, повноваження яких заплутані, дублюються та роздуті: Вища кваліфікаційна комісія суддів, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, Державна судова адміністрація, Рада суддів та Рада прокурорів цілком можуть бути ліквідовані в результаті такої реформи, а вільні кошти спрямовані на підвищення якості здійснення правосуддя, зокрема впровадження електронного судочинства.

По-друге, необхідно змінити підходи доступу до професії судді та прокурора. Доцільно запровадити єдиний іспит на вступ до професії для тих, хто бажає в майбутньому працювати суддею чи прокурором. З процесу відбору кандидатів доцільно прибрати невиправдано складні процедури, а одним із ключових критеріїв допуску до професії має бути доброчесність кандидата.

По-третє, необхідно ліквідувати вплив голів судових органів. Він досі залишається істотним, що дозволяє головам судів не лише контролювати окремі суди, а й вибудовувати вертикалі в межах судової спеціалізації, перетворюючи суди на власний бізнес.

По-четверте, необхідно виправити помилки, яких припустилися під час створення нового Верховного суду. Очевидно, що Верховний суд слід розвантажити від невластивих повноважень, а невиправдано складну структуру за принципом «суд у суді» — спростити, перетворивши касаційні суди на палати за відповідними юрисдикціями.

Необхідно також виключити повноваження Верховного суду відправляти справу на новий розгляд до апеляційної чи першої інстанції (це примусить відповідальніше ставитися до розгляду скарги на неприйнятність касаційного оскарження).

Звуження повноважень Верховного суду та переорієнтування його на забезпечення єдності судової практики дозволить суд розвантажити, пришвидшити процедури розгляду і надалі скоротити чисельність суддів до розумної.

По-п’яте, варто утворити спеціалізований суд, який би розглядав спори, пов’язані із захистом іноземних інвестицій або з участю іноземних інвесторів. Добір суддів до такого суду може здійснюватися за принципом добору суддів до Вищого антикорупційного суду — з участю міжнародних експертів. Це б гарантувало довіру бізнесу до такого суду і сприяло б припливу інвестицій до української економіки.

Наступна складова частина реформи верховенства права — завершення реформи прокуратури. Ми не можемо погодитись із президентом Зеленським, що реформа прокуратури практично завершилась. Завершеною її можна буде вважати лише тоді, коли цій інституції довірятимуть бодай більше половини українців. Наразі до цього показника ще дуже далеко. А заангажованість та непрофесійність прокуратури очевидні кожному.

Якщо говорити про практичний бік справи — переатестація прокурорів надзвичайно важлива, однак це тільки частина реформи. Проте другий і третій етапи переатестації прокурорів — в обласних та районних прокуратурах — фактично провалені: кадрові комісії переформатовано таким чином, що це дозволяє контролювати процес на користь «правильних людей», багато звільнених, але «потрібних» прокурорів повернулися на свої посади завдяки зміненим правилам атестації, на керівні посади в Офіс генерального прокурора та регіональні прокуратури призначені не кращі, а потрібніші.

Не вдалося вирішити і ключову проблему прокуратури — її політизацію та залежність від керівництва держави чи просто впливових бізнесменів або політиків. Генеральна прокурорка вважає прокуратуру «оком государєвим», а себе — заступницею президента. Очевидно, що, перебуваючи в ментальній залежності від свого начальника — «государя», прокурорка не діє в інтересах громадян і не може якісно реформувати прокуратуру, формуючи сильну незалежну інституцію. А це зводить нанівець усі успішні починання в реформі прокуратури.

Тому пріоритетами на наступний рік мають стати реальне, а не фіктивне очищення прокуратури, а також її деполітизація і посилення незалежності прокурорів.

Складові цього — утворення Вищої ради магістратури, сформованої з участю доброчесних та авторитетних юристів, яка повинна захистити прокурорів від сваволі політиків та вищестоящих керівників, гарантувати чесні принципи вступу на службу, кар’єрного зростання та об’єктивність при притягненні до відповідальності прокурорів у разі порушення закону.

Вища рада магістратури має відігравати ключову роль у призначенні генерального прокурора, проводячи прозорий і справедливий відбір на цю посаду. Це і є запобіжником від політизації ключового органу кримінальної юстиції.

Генеральний прокурор має бути також незалежним від політиків: парламент слід позбавити можливості звільняти генерального прокурора через висловлення недовіри з політичних мотивів, якими здебільшого є їхні власні інтереси або інтереси груп, котрі вони представляють.

Впровадження верховенства права неможливе без вирішення проблеми Конституційного суду. Знову ж таки, через реформу 2016 року негідним і некомпетентним персоналіям надали абсолютний юридичний захист, внаслідок чого сьогодні один із ключових державних органів шкодить державі та суспільству. Виходячи з колективного кримінологічного портрета Конституційного суду, очевидно, що інституція й надалі блокуватиме позитивні починання влади та руйнуватиме досягнуте.

Парламентські судоми у вигляді спроби блокувати роботу Конституційного суду та обрати до його складу «любого друга» одного з найближчих друзів президента — це не вихід із конституційної кризи, а намагання стати «акціонером» Конституційного суду.

Реформування Конституційного суду є маркером реальних намірів президента і потребуватиме, зокрема, й рішучих заходів, що лежать у політико-правовій площині.

Реформа Конституційного суду має включати зміну підходів до добору та звільнення суддів Конституційного суду, зокрема заснування комісії з юристів із бездоганною репутацією, яка здійснюватиме добір кандидатів на посади суддів Конституційного суду та вноситиме їх для призначення президентові й парламенту, впровадження процедури імпічменту суддів Конституційного суду кваліфікованою більшістю в парламенті у разі грубого порушення ними закону.

Реформа сфери верховенства права — життєво необхідна сьогодні для України. Від її успішності залежатиме доля нашої країни, а зволіканням із реформуванням скористаються як зовнішні, так і внутрішні її вороги. Побудова справедливої України вимагає від влади жорстких рішень, вступу в конфлікт із тими, хто наживається на судовій гілці влади сьогодні. Проте за декілька років ці реформи дадуть поштовх перетворенню нашої держави на успішну і квітучу . Цим шансом необхідно скористатися.

Більше статей Руслана Рябошапки та Павла Клімкіна читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК