Умовно-достроковий вибір

Відреагувати на черговий сплеск політичної знервованості з приводу можливості проведення дострокових парламентських виборів змусив лише один факт: у Конституційному суді статусу «невідкладного» набуло звернення президента з вимогою розтлумачити 83-ю статтю Конституції, в якій ідеться про те, що парламентська коаліція формує Кабінет міністрів і пропонує президенту кандидата у прем’єри. Само по собі звернення не нове. За словами заступника голови СП Марини Ставнійчук, президент його надіслав у КС іще 13 лютого. Цікавий факт надання справі статусу «невідкладної». Усне обговорення в Конституційному суді відбулося минулого вівторка, а наступне засідання призначено на вівторок наступний. Президент форсує події і сподівається, що за умови злиття зусиль суддівських квот — своєї і Партії регіонів — зможе домогтися від Конституційного суду потрібного рішення, суть якого має полягати в такому: при створенні коаліції подання президенту пропозиції щодо кандидатури прем’єр-міністра є не правом, а обов’язком коаліції.

У разі, якщо КС — заживши собі безсмертної слави (бо в Основному Законі чорним по білому написано, що уряд складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою, а не перед новоствореною парламентською коаліцією) — винесе таке рішення, президент отримає підставу для видання указу про розпуск парламенту і проведення через 60 днів дострокових виборів. Оскільки нова коаліція, про створення якої Володимир Литвин як голова Ради оголосив 9 грудня 2008 р., не запропонувала кандидатури на посаду прем’єр-міністра, котру потім президент мав подати на затвердження парламенту. Не було цієї процеду­ри — отже, не було сформовано протягом 60 днів уряду, а відтак президент має право парламент розігнати. Віце-спікер Микола Томенко вже заявив про те, що відповідний указ президента може вийти 7 квітня з тим, щоб 7 червня завершилася позачергова парламентська кампанія. Джерела «ДТ» у СП також називали цю дату. Проте намертво прив’язуватися до неї не варто, бо останній термін проведення дострокових виборів — 12 липня, остання неділя перед настанням недоторканності законодавчого органу. Адже, відповідно до Конституції, за півроку до проведення президентських виборів парламент не може бути розпущений.

Нинішній законодавчий орган перебуває в жалюгідному стані: недоукомплектована коаліція не може забезпечити уряду і суспільству ухвалення необхідних рішень; комуністи прислухаються до потреб прем’єра вибірково і лише коли самі чогось потребують; «Регіони» в сесійному залі «то потухнуть, то згаснуть», і лише в періоди пожвавлення переговірного процесу між собою і Тимошенко «горять» на роботі. Але є шанс поміняти шило на мило.

Що дадуть народу України треті за три роки парламентські вибори? Нову Конституцію? Жодної впевненості в цьому немає, оскільки необхідного для цього розкладу сил не передбачається, а для реалізації президентської ідеї з референдумом не погано було б для початку новий Закон «Про референдум» ухвалити. Ротацію політеліти? Авжеж, нехай спробують зірки-новачки захистити свій результат без представників у комісіях і підготовленої й надзвичайно дорогої армії спостерігачів. Реальну антикризову програму? Аякже, якраз напередодні президентських виборів новий уряд піде на непопулярні кроки. Щас... Ефективну коаліцію? Звідки, якщо лідер опозиції заявляє про те, що «єдиний рецепт від кризи — це зміна влади». Ну, і?

Виборча кампанія стабілізує ситуацію в країні? Вселить бажання кредиторам співпрацювати з Україною? Допоможе ухвалити необхідні системні зміни в бюджет? Завадить запитати себе — а що, сот­ні мільйонів витрачати більше нема куди? Додасть контрольованості ситуації? Гривні — стабільності? Народу — світла в кінці тунелю? Європейцям, росіянам і японцям — більше розуміння, з ким мати справу, — з президентом, який невдовзі залишить пост, чи з прем’єром за п’ять хвилин до відставки? Риторичні запитання.

Навіщо ж і кому потрібні дострокові парламентські вибори? Завдання №1: прибрати Тимошенко з посади прем’єр-міністра. Одно­значно дружити проти неї готові Ющенко і Янукович — кожен зі своєї причини. Наприклад, Віктор Федорович не дослухається радників, котрі переконують його, що стартувати в президенти з положення лідера опозиції і ефективніше, і дешевше. Янукович хоче прем’єрства — як сатисфакції, як важеля, як ресурсу. Зусилля, яких сьогодні докладає лідер «Регіонів» для розхитування ситуації, — мітинги; протестні рішення місцевих рад, де в Партії регіонів більшість; вимоги дострокових виборів парламенту і президента; заяви про готовність блокувати парламентську трибуну — шумові ефекти, покликані в очах суспільства забезпечити легітимізацію запланованого рішення про розпуск. Альтернатива цьому рішенню — союз із Тимошенко на основі ухвалення нової Конституції — Вікто­ра Федоровича, який і без того до ідеї обережно ставився, не влаштовує дедалі більше. Безумовно, варіант «конституційного» об’єднання значно більше влаштував би спонсорів партії: як мінімум не довелося б шукати потрібні для кампанії 300 млн. дол.

Але спонсори і фундатори партії на сьогодні про Конституцію з Тимошенко домовитися не змогли. Отже, запропонований ними варіант альтернативи достроковим виборам не спрацював. Крім того, розкол у Партії регіонів між фундаторами партії та групою Фірташа залікували, але не вилікували. Сьогодні Рінат Ахметов і Борис Колесніков, швидше, скидаються на батьків сина, який потрапив під вплив друзів, котрі їм дуже не подобаються, — Льовочкіна, Бойка і Фірташа. Вони ніби й батьки — син їх не зрікається, — але вплив на його спосіб життя і поведінку вони мають набагато менший, ніж милі серцю товариші. А ось народити нового й виховати його у «батьків» швидко не виходить. От і доводиться нагадувати, кому чадо всім зобов’язане. Чадо погоджується, але тягнеться до тих, із ким йому цікавіше і хто поки що не нагадує йому про зобов’язання. Тому й «ігри», які пропонують фірташівці, що виступають чіткою зв’язкою між Януковичем і Ющенком, лідерові ПР набагато «прикольніші».

Від дострокових виборів Янукович очікує високого електорального врожаю (попри те, що рейтинг Партії регіонів різко впав і, наприклад, у Севастополі й Одесі не перевищує 25%, іти виборцеві біло-блакитних особливо ні до кого). Лідер ПР переконаний, що його політична сила ввійде в нову коаліцію. Для її створення може вистачити голосів регіоналів і, на випадок адмінресурсно-працелюбного виступу Віктора Балоги, — тих, кого глава СП разом із Ющенком заведуть у парламент. У резерві — загін Арсенія Яценюка. Якщо Фірташ стане цементом між Ющенком, Януковичем і Яценюком, то цій коаліції нічого не залишиться як відбутися. Проте Арсенію Петровичу, якщо він при своєму умі, а не в чужому користуванні, треба буде міцно думати над тим, що в цей момент і напередодні президентських виборів капіталізація його імені завершиться. У такій ситуації йому важко буде навіть зіграти роль Євгена Марчука зразка 1999 р., який обійняв між першим і другим туром президентських виборів посаду секретаря РНБО.

Віктор Янукович переконаний, як уже згадувалося, що нова коаліція поверне йому посаду прем’єр-міністра. Немає впевненості в тому, що він добре обміркував рейтингові втрати, яких зможе зазнати, очолюючи виконавчу владу в країні, що переживає кризу. Однак лідер ПР хоче провести серію матч-реваншів — не тільки повернути собі посаду прем’єра, а й, відтворивши ієрархічну ситуацію 2004 року, шляхом усенародних виборів завоювати місце на Банковій.

А ще він хоче повернути 11 млрд. кубометрів газу «РосУкрЕнерго». Без прем’єра Тимошенко як розмитнили, так і замитнять. Як використали, так і відшкодують. Утім, цього хоче не тільки Віктор Янукович.

Віктор Ющенко прагне не тільки до відставки Тимошенко. На дострокових виборах політична сила прем’єра, чий рейтинг падає, буде не в змозі продемонструвати попередній результат і завести в парламент більш як 150 депутатів. Після цього шанси Тимошенко на президентство, вже сьогодні не такі очевидні, як півроку тому, зменшаться ще більше. Подвійна поразка може загнати Юлію Володимирівну в політичний маргінес, чого й домагається людина з тривідсотковим рейтингом. Але це не єдина мета Ющенка. Ідея дострокових парламентських виборів — це альтернатива досиджуванню безвихідно-останніх місяців правління. Це єдино можлива гра. Тому що через парламент Ющенко прокладає собі шлях: по-перше, до депутатської недоторканності; по-друге, до певного плацдарму в політиці; і, по-третє, до можливого прем’єрства.

Постає тільки одне запитання: як стати депутатом, будучи президентом? Адже, передаючи пакет необхідних документів до Центрвиборчкому, кандидат у народні депутати, який обіймає несумісну з депутатською діяльністю посаду, зобов’язаний написати заяву про свою інформованість про це і підписатися під обіцянкою зробити вибір до моменту складання присяги. Тому що скласти присягу народного депутата кандидат-сумісник може, лише розлучившись із попередньою роботою. І тут є два шляхи. Шлях перший імені Леоніда Черновецького, якому ЦВК упродовж півроку під різними приводами давала можливість відкласти складання присяги народного депутата. А коли мер Києва визначився, ким він хоче стати, він відмовився від мандата. Поки що розклад сил у ЦВК не дозволяє Ющенку сподіватися на таку поблажливість — вісім членів Комісії контролює Тимошенко. Але одному з них — який пройшов свого часу за квотою «НУ—НС» — виповнилося 65, і Мін’юст уже дав свій висновок про неможливість перебування члена ЦВК на посаді через вікові обмеження.

Другий шлях — заява чинного президента про достроковий вихід у відставку. Синхронізувати дві кампанії складно. Оскільки на дострокові парламентські вибори відпущено 60 днів, а на президентські — і це норма Конституції — 90. Комунікатор, який діє між Януковичем і Ющенком, підштовхує Віктора Андрійовича до цього кроку, мотивуючи тим, що якщо президент заявить про готовність піти у відставку, не досидівши кількох місяців до завершення свого терміну, то він не багато втратить, а ось Тимошенко не зможе чинити опір умові дострокової президентської відставки — достроковим парламентським виборам. «Ось так ми її позбудемося, а потім узагалі забудемо». Яке рішення Віктор Андрійович прийняв сьогодні, мабуть, ще ніхто не знає. Та одне він знає точно: переїхати з Банкової у Безрадичі, не маючи депутатського мандата, ні він, ні глава його секретаріату не хочуть.

Деякі представники з оточення президента щиро запевняли мене, що не тільки Ющенко та Янукович, а й Ти­мошен­ко з Литвином готові зіграти в дострокові вибори. Доки є ресурси, доки є рейтинги, доки є не полишена надголодь армія членів виборчих комісій і партійних спостерігачів, можна спробувати перезавантажити систему. Всі розуміють, що нинішній парламент до 2012 р. не доживе. Всі розуміють, що майбутній президент на хвилі народної підтримки має більше шансів, ніж теперішній, ініціювати перевибори Ради. Всі розуміють, що він спробує це зробити, аби мати можливість сформувати лояльний до себе уряд і проводити свою політику в парламенті. І всі старі лідери розуміють, що на парламентських виборах 2010 р. результат кожного з них буде істотно меншим, аніж на літніх виборах-2009. Логіка є. Доки нові лідери і сили не зміцніли, ініціатори виборів саме й прагнули законсервувати хоча б на цьо­му рівні свою присутність у політиці.

Втім, якщо дострокові вибори відбудуться влітку, то й у життєздатності новообраного парламенту буде багато сумнівів. У першу чергу, через те, що заселятимуть його переважно все ті ж самі люди, а влита в старий організм нова кров, радше, викликає сепсис, аніж відновлення. У другу — через неможливість ухвалення нової Конституції.

Тимошенко, у якої є підстави замислитися над проблемою рейтингу, поки що відкидає сумніви в перемозі на президентських і не бачить для себе сенсу в дострокових парламентських виборах. Чи є у прем’єра можливість заблокувати реалізацію президентського указу про проведення дострокових виборів? У принципі, так. Для початку їй доведеться помиритися з Андрієм Портновим, який не був у захваті від дій БЮТ у Тернополі і, здається, так і не зрозумів, чому він для лідера блоку виконує всю, м’яко кажучи, найскладнішу роботу в судах і на переговорах у Москві, а казкові гонорари через НАК виплачуються юридичній компанії «Магістр і партнери». Якщо ж Портнов повернеться в лоно, то у Тимошенко з’явиться шанс, як і торік у вересні, протистояти реалізації президентського указу. Протриматися потрібно буде 12 днів. Бо якщо за 12 днів із моменту виходу указу ЦВК не сформує територіальних виборчих комісій, то гімном виборів стає: «У попа була собака...» — знову указ, і все заново. Створити ускладнення для роботи ЦВК, принаймні для кворуму Комісії, Тимошенко здатна. Розуміючи це, президент, у разі отримання потрібного рішення Конституційного суду щодо 83-ї статті, не дуже зволікатиме з підписанням указу про дострокові вибори, адже 7 квітня може стати датою тільки першого з них, а зазор між 7 червня і 12 липня — днем настання недоторканності чинного складу парламенту — не такий великий.

Окрім того, у бюджеті 2009 р. грошей на дострокові вибори не передбачено. Для їх виділення потрібне внесення відповідного законопроекту Кабміном у парламент і ухвалення змін до закону про бюджет. А необхідних 226 голосів поки що немає. Бо, як запевнили мене не останні люди у фракціях Володимира Литвина і Петра Симоненка, жодних дострокових парламентських виборів вони не підтримуватимуть.

Запитання — як поведуться суди? По-перше, БЮТ не продемонстрував обов’язковості щодо сподівань тих суддів, котрі прийняли на себе удар торік восени під час спроби президента провести дострокові парламентські вибори. По-друге, у Конституційному суді минулого тижня пройшло усний розгляд ще одне звернення президента, який попросив роз’яснити, чи має він право призначати суддів на адміністративні посади. Тобто: чи може він призначати голів судів. Це питання поки що не має статусу термінового, але списи з цього приводу ламаються серйозно. У разі позитивного для президента рішення глава дер­жави стане директором судової влади. Але яким буде рішення Конституційного суду, поки що не знає ніхто. Усе залежить від «Регіонів» — чи зможуть вони домовитися з Банковою про розподіл кадрових квот під час майбутнього ділення кадрового судового пирога. Нам із вами від цього ні холодно, ні жарко. Яка різниця, хто танцює суддів, які не отримують можливості танцювати незалежно та згідно із законом? А ось по можливостях Юлії Тимошенко це вдарить істотно.

Юлія Володимирівна досі не визначилася з тактикою. Вона не педалює ротацію уряду, хоча, як запевняють ключові люди в парламентській коаліції, голоси для цього було стягнуто ще минулого тижня. Вона не довіряє «Регіонам», вважаючи, що вимушений союз на дві парламентські сесії не має шансів утриматися. Та й із приводу Конституції зберігаються розбіжності, хоча б стосовно тих-таки двотурових виборів у парламент, на яких наполягає Тимошенко. Дострокові парламентські вибори можуть обернутися для лідера БЮТ не тільки видавлюванням із влади, а й початком усунення її з активної політики. На вибір часу залишилося небагато.

У президента також цейтнот. За даними «ДТ», цими вихідними буде розпочато мозковий штурм, у результаті якого прибічники парламентських виборів на найвищому рівні спробують скласти пазли з розрізнених елементів стратегії. Їм слід ув’язати (вкотре) сьогоднішні домовленості про завтрашній розподіл посад; оцінити свої шанси в Конституційному суді; визначити відповідальних і ресурси для роботи з потенційними союзника­ми; розробити тактику боротьби в сесійно­му залі за новий виборчий закон; звірити погляди на Конституцію; зіставити адмінресурсні можливості; інвентаризувати методики опору опорові Тимошенко тощо. І якщо з усієї цієї купи «будівельних матеріалів» політичним архітекторам, які братимуть участь у штурмі, вдасться щось створити... то Ющенко і Янукович побудують будинок. Для себе.