Уміння витрачати гроші. Мистецтво, що не належить народу

Недавно в соціальних мережах велику підтримку здобула фотографія одного з нинішніх можновладців України з підписом: "Навіщо вам долари? У вас же немає фантазії, як їх витратити".

У кожному жарті – лише частка жарту. Адже мистецтво витрачати гроші - справді для обраних. Проте є й хороша новина. 2012-й показав, що бодай із цим видом творчості в Україні все гаразд. Можна сказати, ренесанс. Майстри всіляких шкіл та напрямів щедро ділилися як традиційними методами, так і новими задумами. Грошей, на щастя, вистачало, адже спонсором нескінченних бієнале виступав увесь український народ.

Описувати витонченість тендерів у році, що минає, так само важко, як і каталогізувати Лувр. Тому ми вирішили лише окреслити головні тенденції сучасного мистецтва закупівель за держкошти, ілюструючи їх деякими прикладами.

"Щоб творити, потрібно добре харчуватися"

Головний безумовний тренд 2012 року - це заперечення вічного постулату: "Художник має бути голодним". Українські "митці" виявляли неабияку кмітливість у поліпшенні умов професійного побуту.

Розпочався рік із технічної комбінації Генпрокуратури, яка вирішила придбати дев'ять "тойот Камрі". Технічність полягала в тому, що у багаторічній постанові Кабміну про заборону таких покупок раптом виникла часова діра: Микола Азаров чомусь забув пролонгувати дію нормативного акта, спохопившись лише через кілька місяців.

Очевидно, передчуваючи майбутню забудькуватість прем'єра, ГПУ ще наприкінці 2011-го розпочала тендерні процедури, встигнувши закінчити їх акурат під законодавче безчасся. Тож усе вийшло "згідно з чинним законодавством".

До речі, приблизно тоді ж було покарано лісників із Рівненської області, які теж купили "тойоту Камрі". Одну. І теж у "забудькуваті часи". Тільки тут уже за скоєне звільнили всіх. По-перше, у країні криза, що зрозуміло і без урядових постанов. По-друге, українська влада підтримує лише професійне мистецтво, а не вульгарну аматорщину.

А в справжніх майстрів витонченість виявлялася в багатьох роботах. Приміром, Державіаслужба придбала собі вантажівку. Точніше, автомобіль для перевезення вантажів. Благо, драконівська постанова дозволяє. Автомобіль за 666 тис. грн вийшов у вигляді джипа з восьмиступінчастою автоматичною коробкою передач та іншими додатковими наворотами. Проте возити вантажі, звісно, ця техніка теж може. Адже хто скаже, що нинішнє начальство нічого не важить?

Аналогічним чином прочитали заборонний акт Кабміну і столичні міліціонери. Річ у тому, що постанова дозволяє правоохоронцям купувати спецавтомобілі. Ось у спецвідділу "Титан" і з'явилися два спецджипи - 900 тис. грн. на двох: коробка-автомат, парктронік, кондиціонер для пасажирів на задніх сидіннях тощо. Включно з 12 динаміками із сабвуфером. Чи то щоб весело було за злочинцями ганятися, чи то щоб упійманим комфортно було всередині салону.

Ще непоганим поясненням для народу є "подарункова схема". DT.UA вже писало про те, як Кабінет міністрів секретним розпорядженням передав президентському Держуправлінню справами конфісковані митницею чотири броньованих мерседеси. Передав безкоштовно, що наголошувалося для широких верств населення. Правда, можна було б конфіскат продати - приблизно по 350 тис. дол. за штуку.

А недавно з'ясувалося, що подарунок потребує дбайливого до себе ставлення. Для цих самих мерседесів було закуплено зимову броньовану гуму - по 28 тис. грн. за одне колесо. Один зимовий комплект для одного мерседеса ДУСі коштує як рено середньої руки. Правда, про це вже намагалися не думати.

Взагалі, саме скромність у піарі своїх досягнень вирізняє українських майстрів держзакупівель. Навіть президентська "Синьогора" приросла всього лиш банальною альтанкою. Якби не ціна 24 млн. грн., то ніхто, може, й не звернув би уваги. А так виявилося, що до альтанки додається чи то ресторан, чи то нічний клуб. І тільки за цей рік на облаштування карпатської резиденції пішов 81 млн. А ремонт кримських президентських "будинків відпочинку" сімейного, слід гадати, типу вилився у 92 млн. грн. нинішнього року і в 373 млн. - за три роки.

Тут, щоб не світитися, головне – все робити не відразу, а шматочками, розмазуючи бюджетні надходження пооб'єктно. Щоб цінителі талантів із народу не надто збуджувалися.

Класичний приклад: траса Київ-Овруч. Мало не щомісяця держава виділяла гроші на ремонт цієї розбитої дороги в житомирську глибинку. Потім з'ясувалося, що коли скласти всі ділянки, які "зазнали" фінансування, то з них вийде один великий шматок: із Києва до повороту на президентське "Сухолуччя". А потім лісами прямо до займанщини. Так 144 млн. грн. і пішло. Тепер знайомі овручани мріють, щоб ще якась VIP-база з'явилася в межах міста. Бо зараз у столицю доводиться добиратися кружним шляхом.

Взагалі ж, місцеві жителі можуть обрати й інший варіант. Як, скажімо, це зробили в смт Новоархангельськ Кіровоградської області. За два роки держава вклала в трасу біля цього не найбільшого центру України 190 млн. грн. Або як зробили в с. Синьків Тернопільської області, де тільки нинішнього року на аналогічні роботи витратили 63 млн. Просто в одному населеному пункті народився керівник "Укравтодору" Володимир Демішкан, а в іншому - Дмитро Фірташ. А далі, як кажуть, карта сама піде.

А тим тим регіонам, яким пощастило народити не одну шановану людину, карта йде системно. Скажімо, та ж таки Житомирська область за три з половиною роки отримала на ремонт доріг 478 млн. грн., а Донецька тільки за перших сім місяців нинішнього - близько мільярда. Притому що доріг на Житомирщині на 500 км більше. Євро-2012 тут нічого особливо не вирішує. Для порівняння: Львівська область за три з половиною роки - 1,5 млрд. грн. Проведений футбольний форум більше цікавий з іншого погляду: "Якщо є бюджет, його треба витратити".

Полотен і фарб мало не буває

Вважається, що для картини художникові треба не так уже й багато: полотно, фарби, пензлі. В українських реаліях це має трохи інший вигляд: якщо є гроші на два полотна, купуємо два, навіть коли потім викинемо. Якщо грошей багато, ціна нас не спинить.

Не будемо перемивати й так перемиті скелети у шафі Бориса Колеснікова - "Хюндаї", донецький аеропорт чи львівський стадіон.

Дрібні закупівлі теж вирізнялися своєрідністю. Наприклад, компанія "Центр глобальних сполучень Україна", близька до власників "Укртелекому" і його колишнього директора Георгія Дзекона, за 2 млн. бюджетних гривень побудувала на київському стадіоні "Олімпійський" таку потужну інфраструктуру мобільного зв'язку, що після закінчення Євро-2012 вона стала нікому не потрібна. В "Київстарі" стверджують, що після завершення чемпіонату оператор запросто дає раду піковим навантаженням під час футбольних матчів, тому не має жодного бажання платити власникові мережі 200 тис. грн. на місяць.

Або ж украй безглузда ситуація з рекламою євротурніру. Серіал із п'яти 30-секундних роликів потягнув на понад 6 млн. грн., або майже 150 тис. дол. за один епізод. Стільки ж коштував довгий кліп Валерія Меладзе "Небеса" (з Лізою Боярською), виготовлений дорогим кліпмейкером Аланом Бадоєвим. Однак твором Бадоєва-Меладзе за 150 тис. дол. багато глядачів насолоджувалися, а від єврофутбольної реклами, виготовленої "Фаст Форвард Пост Продакшн", - ридали. Проблемним став епізод, у якому сексапільна вчителька втовкмачувала волонтерам ази англійської мови. Робила вона це з пікантними помилками: вчила вимовляти артикль "а" перед словом "football", а слово "hotel" - з наголосом на першому складі, що, за влучним спостереженням журналістів "Обкома", прозвучало як "whoretel" (по-нашому - "бордель").

Однак не Євро єдиним. Нинішнього року багато держорганів взялися за сайтобудування. За принципом "нас ціна не спинить". "Укрпошта" апгрейдила свій сайт за півмільйона (була тендерна пропозиція втричі дешевша - не влаштувала), відомство Каськіва - за мільйон, "Нафтогаз" - за 1,6 млн. грн. Причому в останньому випадку веб-портал розрахований тільки на працівників компанії (на нього не можна потрапити через звичайний Інтернет). Тобто це сайт, що інформує про дні народження та контактні дані співробітників, новини компанії і нормативні документи.

Порівняння цін закупівель-2012 взагалі приводить до цікавих висновків. Скажімо, СБУ замовила будівництво житлового комплексу в Києві за ціною 390 млн. грн. Не сперечатимемося, у спецслужбі працюють такі ж самі українці, як і інші "безхатченки" цієї країни. Ось тільки президентська програма "Доступне житло" для всіх українців за весь рік не змогла освоїти таку суму. А "афганцям" і "чорнобильцям" після їхніх торішніх протестів цього року купили квартир на 20 млн. грн. Навіть альтанка, у якій Віктор Федорович планує відсвяткувати Новий рік, коштує дорожче...

І ще один прикметний момент. Ціна будівництва в будинку для СБУ становила 5 тис. грн. за квадратний метр, або близько 620 дол. В інших місцях - інакше. Наприклад, на київській Троєщині вирішили побудувати "соціальне житло", виділивши на це 320 млн. грн. З урахуванням розмірів будинку виявилося, що вартість будівництва квадратного метра становить 7,5 тис. грн., або 940 дол. І це не межа. На сайті комунального замовника "Житлоінвестбуд- УКБ" з'явилося повідомлення про продаж квартир в іншому будинку "соціального житла", на Виноградарі. Його ціна за квадрат становить уже цілком ринкові
9700 грн., або 1200 дол.

Вразила й ціна житлових вагончиків для "Чорноморнафтогазу". Важко сказати, чим вони напхані, але, поділивши ціну закупки 2,6 млн. грн. на площу вагончиків, ми отримали 45 тис. грн. за квадратний метр. А це - середня ціна на нерухомість в одному з найдорожчих міст світу - Москві.

Та все ж ці "картинки з виставки" не робили прогоду в тендерах цього року. Важливішими були монументальні творіння.

"Малюємо тільки цінні полотна"

Великі суми - тільки для великих людей. Ця аксіома в Україні не змінюється, незважаючи на зміну влади. Слід зазначити, що всі тендерні розиграші такого класу проходять рівнесенько-гладесенько. Магічним чином виходить так, що чим більша потенційна сума виграшу, тим менше охочих його отримати. Яскравий приклад - "Конті" Бориса Колеснікова, який третій рік поспіль освоює 100 млн. грн. на дитячі новорічні подарунки за "закупівлею в одного учасника". Більше ніхто не приходить. Коли журналісти ТВi запитали у нині вже екс-міністра економіки Петра Порошенка, чому його "Рошен" ігнорує ці легкі гроші, той відповів філософськи: "Рошену" не потрібні гроші, зароблені таким шляхом".

Очевидно, філософів в Україні не бракує, бо на всі жирні тендери приходять лише свої. У дрібних закупівлях деякі тендерні комітети зі шкури пнуться, щоб не допустити непрошених варягів. Зазвичай упор робиться на відсутність потрібних довідок. Якщо всі "довідки" на місці, тендер переноситься - давай нові папери. Інколи траплялося шість-сім таких перенесень, доки заїжджим не ставало гранично ясно, "хто із ху".

У великих тендерах увсе інакше. Народу лишається тільки одна забава: спостерігати за переможцями, аби було про що поговорити на кухнях і фейсбуках.

Тем для розмов нинішнього року було вдосталь. Кілька прикладів.

"Укрзалізниця" замовила 5 тис. вантажних вагонів вартістю 5 млрд. грн. у компанії "Прем'єр Лізинг". Втім, на важливу в цій фірмі тягне тільки назва. Решта вказує на нікчемність. Статутний фонд мільярдної контори на момент отримання контрактів становив аж одну тисячу гривень. Засновник - такий собі Анатолій Герасименко із селища Білокуракіно Луганської області - абсолютно невідомий спискові мільярдерів. Хоча журналісти "Економічної правди" за непрямими доказами виявили зв'язок "Прем'єр Лізингу" з першою Сім'єю країни. Ну і закупівля відбулася на кілька мільярдів дорожче, ніж, скажімо, СКМ Ахметова купував вагони собі.

Житомирський лікеро-горілчаний завод Держуправління справами купив порожніх пляшок на 200 млн. грн. Сума наче не величезна, але є нюанс. Номенклатуру закупівлі не оприлюднили. Це дозволило припустити три речі. Або багато вкрали на завищенні ціни, або президентський завод і є виробником нелегальної горілки для
всієї країнци (якщо пляшки куплено без багатократного завищення цін, то їх вистачило б на розлив усієї горілки, що випускається офіційно за рік усіма заводами України), або хтось не там поставив кому. Однак помилку так і не вдалося знайти, журналісти ТВi не змогли отримати від відомства Андрія Кравця чітких пояснень цього факту. Тож варіанти - читачам на вибір.

Агрофірма "Чайка" Держуправління справами за 91 млн. грн. замовила фірмі "Укрбудінвест" будівництво молочної ферми на Чернігівщині. Тут зовсім просто - ще до призначення очільником ДУСі Андрій Кравець кілька років був директором цієї компанії.

Міністерство оборони за останні півтора року купило палива у фірми "Екоойл" на 1 млрд. грн. за не дуже скромними цінами. Теж не надто складна комбінація - у засновниках компанії значиться один із найавторитетніших народних депутатів Партії регіонів Нуруліслам Аркаллаєв.

Донецький облгаз за 596 млн. грн. купив труби у фірми "Євротрубпласт" із батьківщини міністра енергетики Юрія Бойка в Рубіжному Луганської області. Причому технічне завдання на тендер, у якому облгаз вказував, які саме труби він хоче, буква в букву повторювало прайс-лист "Євротрубпласту". А єдиним конкурентом на тендері була фірма "Пластик груп", у чиїх засновниках недавно значився Ігор Стрілець - директор "Євротрубпласту" на момент проведення тендера.

"Укренерго" дало 2,4 млрд. грн. компанії "Укренергомонтаж" на будівництво електричних підстанцій у різних куточках України. Під час розслідування DT.UA вияснило, що акціонери компанії в різний час представляли структури Дмитра Фірташа, а також так чи інакше були пов'язані з компанією "ДВ корпорейшн лімітед (DV corporation limited)". Через ланцюжок офшорів цю фірму контролював голова "Укртрансгазу" Сергій Винокуров. Удалося також вияснити, що кіпрська Maximalema Limited, яка володіє чвертю акцій "Укренергомонтажу", має тих самих засновників, що й інша кіпрська компанія - Afidreko Holdings Limited. Своєю чергою, "Афідреко" віднедавна володіє компанією "Укрреставрація", якій належить Гостиний двір.

Міністерство екології та природних ресурсів не може жити без космічних фотографій України за космічними цінами. Торік відомство під керівництвом Миколи Злочевського віддало за це щастя 49 млн. грн. австрійській компанії, яка займається виробництвом... цементних заводів. Причому з тендера з особливим цинізмом було вигнано державну установу, що пропонувала фото за 250 тис. грн. Нинішнього року міністерство під керівництвом Едуарда Ставицького трохи вгамувало свої апетити, замовивши космічних фото України вже на 26 млн. грн. Однак зробило це ще більш відверто, віддавши підряд відразу на Кіпр - G.X. satellite communication management ltd. Нагадаємо: торік журналісти "1+1" вивідали в "Укркосмосу", що такі фото ті надають держслужбам безкоштовно. Очевидно, ця незвичайна послуга екологів не зацікавила.

Компанія "Зв'язоктехсервіс" продовжила освоювати бюджетні кошти на будівництві сонячного бізнесу "Актив солар", за півтора року - чверть мільярда гривень. Представники Андрія Клюєва, здається, вичерпали вже всі види відмовок на тему непричетності секретаря РНБОУ до цього бізнесу. Тому просто зазначимо, що "Зв'язоктехсервіс" через ланцюжок засновників пов'язана з ліхтенштейнським трастовим фондом P&A corporate trust, який також бере участь у засновницькому ланцюжку "Актив солару". А директор "Зв'язоктехсервісу" Гліб Лєшков відомий як менеджер будівельної групи "Розвиток" Олексія Азарова, сина прем'єр-міністра.

Дмитро Фірташ і Рінат Ахметов провели рік по лікоть у приватизаційних процесах. Завдяки "Віснику державних закупівель" ми могли спостерігати, як це відбувалося. Наприклад, створена менеджерами Фірташа компанія "Синтез ресурс" ще торік почала обкладати контрактами на поставку всього і вся державні підприємства хімічної галузі (246 млн. грн). А нинішнього року вона наколядувала на "Сумихімпромі", Запорізькому титаномагнієвому комбінаті і "Кримському титані" 1,7 млрд. грн. Не можна сказати, що ціни фірташівського постачальника були істотно завищеними. А підозрювати в невиконанні контрактів взагалі не будемо - все ж таки ми не Держфінінспекція й не СБУ.

Однак можна зазначити, що всіляка активність "Синтез ресурсу" у "Віснику держзакупівель" закінчилася цієї осені. Саме тоді уряд оголосив про майбутній продаж ЗТМК і "Кримського титану" структурам Фірташа, а в раду кредиторів "Сумихімпрому", який банкротиться, увійшов "Синтез ресурс".

Рінат Ахметов благополучно встановив контроль над найбільшими енергогенеруючими підприємствами України. Причому недорого. Наприклад, за контрольний пакет акцій "Західенерго" він виклав 1,9 млрд. грн. Це всього на 10% дорожче, ніж куплений ним раніше триповерховий пентхаус у Лондоні з видом на Гайд-парк. Звісно ж, армія піарників та експертів дуже довго й докладно пояснювала, що групу Ахметова не можна звинувачувати в заниженні ціни. Однак уже невдовзі у "Віснику держзакупівель" було опубліковано повідомлення, що "Західенерго" застрахувало своє майно в компанії "АСКА", яка також входить у групу Ахметова. Загальна страхова сума становила 20,5 млрд. грн. Це вдесятеро більше, ніж коштувало встановлення контролю над підприємством.

Не залишається осторонь і Ігор Коломойський. Нинішньогоо року "Укртранснафта" провернула низку угод на закупівлю й переробку нафти. Загальна ціна питання – у межах мільярда гривень. Мало того, що експерти практично на всіх етапах цієї переробки виявляли, як "Укртранснафта" постійно переплачує за послуги своїм контрагентам. То ще й, за "дивним" збігом обставин, практично всі виконавці представляють групу "Приват". Ось тільки саму нафту закуповували через офшори, пов'язані з "РосУкрЕнерго". Фактично, вийшло так, що "Привату" вдалося завантажити свої потужності і дуже добре заробити за рахунок державної "Укртранснафти", керованої вихідцем із групи "Приват" Олександром Лазорком.

Останнім часом важко знайти галузь бізнесу, у якій би не говорили про демонічну роль Олександра Януковича. У "Віснику держзакупівель" прямо світиться тільки одна його компанія - "Всеукраїнський банк розвитку", що нинішнього року зумів дати держпідприємствам кредитів на півмільярда гривень.

Однак найбільшу вагу син президента має у вугільній галузі. Як ми вже писали ("Вугільні генерали здали погони фельдмаршалу", DT.UA, №31 від 8 вересня 2012 року), на початок осені кілька фірм, пов'язаних із Януковичем через довгі та звивисті ланцюжки засновників/директорів, вийшли на рівень 80% від тижневих тендерів вуглепрому. За попередніми підрахунками, за підсумками 2012 року, ця група натендерить близько 8-9 млрд. грн.

Ось такий список. Він, звісно, далеко не повний, але для загального тренду достатньо.

Непродані полотна

Зрозуміло, що далеко не всі читачі DT.UA є цінителями такого специфічного мистецтва. І часто читання таких новин у них викликає не замилування, а сум. Тому закінчимо на оптимістичнішій ноті.

У 2012 році багато творінь українських чиновників виявилися непроданими. Причому інколи, щоб застопорити, здавалося б, неминучий перебіг подій, потрібно було не так уже й багато. Скажімо, один із тендерів Нацбанку ліквідувала одна людина. Журналіст онлайнового "Форбсу" взяв участь у тендері НБУ на рекламні послуги як учасник, виставивши ринкові ціни плюс 10% маржі. Певна річ - переміг: ніхто з такими пропозиціями на тендери НБУ не ходить. Через кілька днів Нацбанк проведений тендер скасував - "у зв'язку з втратою необхідності закупівлі". Тож журналіст ішов писати текст, а випадково допоміг бюджетові.

Жаль, що у КВЕДах журналіста не було послуги "будівництво". Можливо, таким самим чином йому б вдалося скасувати поліпшення будинку відпочинку НБУ в Івано-Франківській області на 87 млн. грн. З усіма його столами за 54 тис. грн., ліжками за
36 тис. і ліфтом зі скляними стінами.

Ще дійовішими виявилися запити в правоохоронні органи інших журналістів, депутатів та громадських активістів. Особливо слід відзначити ГО "Центр протидії корупції". Після багатьох запитів у ДФІ і прокуратуру переможці або самі знижували ціну, або відмовлялися від перемоги взагалі. Щоб зник предмет перевірки. Десятки тендерів за листами активістів скасувала ДФІ особисто.

Навіть якщо згадати публікації DT.UA, то в інтерв'ю нашому виданню головний податківець України Олександр Клименко повідомив, що, прочитавши про закупівлю його відомством бензину за завищеною ціною, звільнив голову тендерного комітету.

Перелічувати всі скасування не будемо: їх, на щастя, досить багато. Тим більше що головне все ж таки в іншому. Ходячи залами музею образотворчих мистецтв, можна захоплюватися картинами, можна просто розглядати. Але якщо стиль художників відвідувачеві не подобається, то відвідувач має право їх замінити. Тим більше що шедеври створені на його ж власні гроші.