В останні тижні в повітрі відчувається запах пороху. Америка засинає з новинами про майбутню війну з Іраком і прокидається з ними ж. Росія теж планує превентивні удари, але по території іншої держави — Грузії, звинувативши останню в посібництві світовому тероризму. Нагадаємо, що три з чотирьох названих держав, США, Росія та Грузія — стратегічні партнери України.
Поки уряд України формує офіційну позицію держави, нам здалося незайвим дізнатися, а що з цього приводу думають пересічні громадяни, і чи думають узагалі? Яким є їхнє ставлення до можливих військових операцій за участю наших стратегічних партнерів? Якою повинна бути, на їхню думку, офіційна позиція держави у разі, якщо політикам і дипломатам не вдасться запобігти збройним сутичкам в Іраку та Грузії? Чи став світ безпечнішим після проведення широкомасштабної військової операції в Афганістані?
Відповіді на ці запитання допоможуть знайти подані нижче результати загальнонаціонального опитування, проведеного на прохання «ДТ» соціологічною службою Центру Разумкова (у період із 18 по 24 вересня опитано 2002 респонденти віком старше 18 років у всіх регіонах України).
У принципі, відповіді громадян говорять самі за себе. І все-таки ми не можемо не звернути увагу читача на деякі, на наш погляд, важливі моменти. З одного боку, у відповідях громадян — абсолютно зрозуміле, розумне та природне бажання уникнути війни та пов’язаних із нею крові, жертв і нещасть. А ще обгрунтований скептицизм, невіра в ефективність воєнних інструментів вирішення складних питань і конфліктних ситуацій. Можна припустити — ще й невіра в те, що США й Росія мають на руках тверді, неспростовні аргументи, які обгрунтовують необхідність воєнних ударів.
Але з іншого боку... Ми, як і вчив Володя Ульянов, продовжуємо підсвідомо, по-своєму ділити війни на справедливі й не дуже. Але, на відміну від класика вчення про війни й революції, характер конфлікту, його причини, можливі наслідки нас цікавлять найменше. Головне для нас, як видно з результатів опитування, — хто саме збирається воювати, хто виступає як агресор. Якщо агресори-американці, нехай проти диктатора, котрий нехай воював уже неодноразово зі своїми сусідами, котрий нехай порушує санкції ООН, то 60% із нас — категорично проти. Якщо ж агресори — брати-росіяни, нехай проти також братів (грузинів), то категорично проти такої війни нас значно менше, немає й 40%. І нам ніби неважливо, що Ірак — це далеко, за тисячі кілометрів від України, а Грузія — зовсім поруч, по сусідству, можна сказати.
Такі результати, загалом, не можна вважати несподіваними, було б дивно, якби вони були іншими. Місяць у місяць під час соціологічних опитувань пріоритет відносинам України зі США віддають 4—6% опитаних, із Росією — стабільно близько 30%. Очевидно, наше ставлення, серед іншого, і до воєнних конфліктів, ініційованих цими країнами, відбивається в свідомості людей через призму зазначених переваг. А, крім того, ми знаємо й бачимо, в якому контексті, через які ЗМІ та якою мовою наші громадяни дізнаються про позиції сторін та їхні аргументи. Гадаємо, не легітимні договори про трансляцію програми «Время», які зараз ГРТ напряму укладає з обласними українськими каналами, дасть змогу громадянам нашої країни зміцнитися в наявній думці з приводу «поганих» і «хороших» у цьому світі...