Український транзит. А чи є альтернатива?

Російські експортні проекти Nord Stream («Північний потік») і South Stream («Південний потік») призначені для того, щоб у «Газпрому» було більше можливостей відключити газ одним країнам без шкоди для поставок іншим. Ці газопроводи найменшою мірою загрожують енергетичній безпеці України, оскільки навіть зараз, за нинішнього попиту на російський газ у Європі, не позбавили б «Газпром» необхідності транзиту через українську територію.

Вже третій рік поспіль під час зимових ускладнень із транзитом російського газу через територію України або Білорусь керівництво «Газпрому» заявляє про те, що для надійності поставок російського газу в Європу потрібно якнайшвидше завершити проекти Nord Stream і South Stream. Аби переконатися, що це не так, досить знати лише дві дії арифметики.

У табл. 1 показано річні та добові експортні потоки російського газу в 2020 році за умови введення в експлуатацію проектів Nord Stream та South Stream. Розглянуто два варіанти: УКР (конфлікт з Україною), за якого «Газпром» скорочує до мінімуму українські транзитні потоки, і БІЛ/ПОЛ (конфлікт з Білоруссю або Польщею), коли «Газпром», відповідно, скорочує транзит через ці країни.

Розглянуто два варіанти обсягів експорту трубопровідного газу з Росії до Європи та Туреччини в 2020 році: (1) — 225 млрд. куб. м, відповідно до розробленої «Газпромом» «Генеральної схеми розвитку газової галузі на період до 2030 року», і (2) — 195 млрд. куб. м, поміркований варіант, який після нинішньої кризи видається оптимістичним.

Як випливає з нескладних розрахунків, після введення в експлуатацію нових експортних газопроводів Україна залишиться найбільшим транзитним партнером «Газпрому». При повному завантаженні всіх обхідних маршрутів у разі нового конфлікту «Газпрому» доведеться поставляти в Європу через Україну близько 300 млн. куб. м на добу, тобто приблизно стільки ж, скільки поставлялося 31 грудня 2008 р.
При цьому несанкціонований відбір першого тижня конфлікту становитиме більш як 20 млн. куб. м на добу. У разі реалістичного сценарію добовий транзит знизиться до 200 млн. куб. м, але відбір газу трохи збільшиться.

Для безперебійних поставок газу в Європу «Газпрому» усе ще буде потрібен відбір із підземних газосховищ (ПСГ) України. «Газпрому» доведеться закачувати у ПСГ повні об’єми на випадок конфлікту з Польщею або Білоруссю, за якого потрібно буде відбирати з ПСГ близько 160 млн. куб. м на добу.

На даний час Україна не має жодних стимулів для закачування і передоплати газу в літні місяці. Запропонована «Газпромом» ціна (418—450 доларів за тисячу кубометрів) — значно вища за європейську ціну першого кварталу, яка, за нашими розрахунками, становить близько 385 дол. за тисячу кубометрів. 12 січня на європейських спотових ринках газ із поставкою того ж дня коштував 316—330 дол., а з поставкою у другому кварталі — 247 дол. за тисячу кубометрів. Щоб «Нафтогаз» був зацікавлений у закачуванні газу, йому має бути надана значна знижка в ціні і можливість оплати після того, як газ буде продано споживачам.

За нинішніх умов «Нафтогазу» слід розглянути можливість переходу на закупівлю газу за потребою — більше взимку і менше влітку. Тоді для збереження європейського експорту на рівні 150—160 млрд. куб. м на рік без використання ПСГ України «Газпрому» доведеться побудувати два нові газопроводи із Західного Сибіру до кордону ЄС (загальною довжиною близько 9000 км) і ввести в експлуатацію нові родовища з добовим видобутком у 200 млн. куб. м (удвічі більше, ніж Південно-Російське). Для цього «Газпрому» знадобиться більш як 60 млрд. дол. інвестицій, а операційні витрати зростуть на 5—6 млрд. дол. на рік. В умовах кризи — це прямий шлях до банкрутства газового монополіста.

Газопровід Nord Stream дасть «Газпрому» змогу повністю припинити поставки газу в Польщу або Білорусь без шкоди для експорту в інші країни. Таким чином, заяви Польщі про те, що проект Nord Stream загрожує енергетичній безпеці країни, видаються цілком обґрунтованими. На тлі подій останніх років немає підстав сумніватися в тому, що в разі політичного конфлікту і за наявності обхідного газопроводу Росія перекриє поставки газу Польщі.

У разі конфлікту з Болгарією «Газпром» зможе перекрити поставки газу по газопроводу South Stream, не скорочуючи експорту в сусідні країни. При суперечці з Німеччиною «Газпром» зможе відключити газопровід Nord Stream, що буде дуже дошкульним ударом по німецькій економіці.

Газопроводи Nord Stream і South Stream спроектовано не для збільшення поставок російського газу і не для підвищення надійності енергозабезпечення Європи (див. таблицю 2). Нові проекти «Газпрому» дадуть Росії можливість вибірково відключити поставки газу в Білорусь, Німеччину, Польщу, Угорщину, Румунію, Болгарію та Грецію. Таким чином, енергетична безпека цих країн знизиться.

Менше за все експортні проекти «Газпрому» вплинуть на стан енергетичної безпеки України, Словаччини, Чехії та Австрії.

В умовах нової енергетичної політики ЄС «Газпрому» взагалі не потрібні нові експортні газопроводи.

Наявні потужності дають можливість експортувати в Європу близько 200 млрд. куб. м
газу на рік. ЄС запланував скорочення залежності від імпорту російського газу, тож експорт у Європу буде нижчим від планових обсягів, представлених у «Генеральній схемі». Після нинішнього конфлікту з Україною слід очікувати ще більшого зниження планів ЄС щодо імпорту російського газу. Починати будівництво Nord Stream в умовах падіння попиту на російський газ і браку коштів — це великий ризик на межі авантюри. Всі великі нафтогазові компанії світу відкладають проекти та інвестиційні рішення, і тільки «Газпром» вимагає прискорити реалізацію свого плану.

Додам, що для заповнення газопроводу South Stream «Газпрому» необхідно побудувати нову магістраль Бованенково—Ухта—Починки—Фролово діаметром 1420 мм і довжиною понад 2750 км. У результаті загальні операційні витрати «Газпрому» зростуть, а витрати на поставку газу по обхідному підводному газопроводу виявляться значно вищими за витрати на транзит газу через територію України. Витрати на транспортування газу по газопроводу Nord Stream теж будуть вищими за витрати на транзит через Білорусь і Польщу.

«Газпром» одного разу вже пішов на збільшення витрат лише заради того, щоб зменшити доходи України від транзиту. Восени 2007 року став до ладу обхідний газопровід Сохрановка—Октябрська вартістю не менш як 1 млрд. дол. та операційними витратами в 80—100 млн. дол. на рік. Офіційно оголошеною метою будівництва цієї магістралі була ліквідація транзиту газу, який поставляється через Новопсков на південь Росії, та «економія» 40 млн. дол. на рік, раніше сплачуваних «Нафтогазу».

Проектування суто політичних обхідних газопроводів іще раз показує, що з компанії, котра ставить собі за мету максимізацію прибутку акціонерів, «Газпром» перетворився на «Міністерство зовнішньої енергетичної політики».