УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ ДЛЯ ОБОРОНКИ: ОБ’ЄДНАННЯ ЗГОРИ

У забезпеченні успіху конструкторське бюро і серійний завод-виготовлювач, як правило, мають однакову вагу: КБ відповідає за успішність конструкторського рішення і забезпечення якості тієї чи іншої зброї, завод же впорскує в цю ідею життя і забезпечує фінансові вливання за рахунок реалізації техніки. Міжнародна практика свідчить, що, з одного боку, існує тенденція до об’єднання зусиль науково-дослідних і виробничих структур (єдиному науково-виробничому комплексу легше боротися за замовлення на ринку), а з іншого, взаємини КБ і заводів традиційно грунтуються на роялті, що дозволяє конструкторським бюро отримувати відрахування від кожного виробу, проданого серійним заводом. Ці безперервні вливання дають можливість КБ створювати нові вироби, що, власне, і підтримує цикл.

За часів СРСР проблеми взаємин КБ і заводів не існувало: звикнувши до державних дотацій у рамках держоборонзамовлення, конструкторські бюро не залежали від заводів, а серійні підприємства, відповідно, уяви не мали про роялті. Однак із середини 90-х перекоси радянського часу почали даватися взнаки. У сусідній Росії при вирішенні цієї проблеми насамперед посилили інститут генеральних конструкторів. В Україні теж була така спроба, але, схоже, до успіху ще далеко. Хоча б тому, що Держкомісія з питань оборонно-промислового комплексу України, котра просувала цю ідею, уже перестала існувати.

«Держкомісія зробила все, щоб головні конструктори відігравали головну роль. Після засідання Ради головних конструкторів було ухвалено рішення направити три відповідні документи: Президенту і главам парламенту й уряду. Є доручення розібратися з тим, що пропонували генеральні конструктори. Але зараз я не знаю, яким чином буде розглядатися це питання», — зазначив колишній глава Держкомісії, а нині голова Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції Володимир Горбулін.

Основна версія української оборонної інтеграції — силова

Більшість сучасних експертів сходяться на тому, що конструкторське бюро та серійний завод мають бути самостійними юридичними особами. У СРСР так воно в основному й було. За винятком, може, тих структур, життя яких було за щільною завісою таємності, а приналежність визначалася трьома ємними буквами: КДБ. Така доля, скажімо, у нинішньої донецької державної акціонерної холдингової компанії «Топаз», усесвітньо відомого розробника й виробника «Кольчуг».

У Міністерстві промислової політики України в основному переконані в тому, що за нинішніх умов самостійне існування КБ більш аніж проблематичне: у держави немає коштів, аби їх фінансувати через держоборонзамовлення, а водночас заводи мають замовлення, які дозволяють оплачувати розробки. У тому числі, якщо КБ працює на підприємство. Так, наприклад, тернопільський «Оріон» зробив КБ своїм підрозділом, і такий стан справ конструкторів цілком влаштовує. Так само при роздрібненні НДІ «Квант» сформувалася холдингова компанія «Укрспецтехніка», що зуміла залучити розробників радіолокації фінансовими умовами.

Є й інші «історичні» приклади. Так, розробник бойової військово-морської техніки — Казенний дослідницько-проектний центр кораблебудування України — працював для потреб усієї держави, і жодному з керівників восьми українських суднобудівних заводів не спадало на думку підпорядкувати його собі. Не цікавляться заводи життям КБ і в тих випадках, коли конструкторське бюро і завод практично не пов’язані у своїй діяльності. Як, наприклад, ЦКБ «Арсенал» і завод «Арсенал». Бувають ще випадки, коли розробник займається такими вузькоспеціальними завданнями, що стоять ніби осторонь загальних галузевих завдань. Приміром, складно підшукати «покровителя» для «змилка» НДІ «Квант», який виконує розробки від створення систем стабілізації танкової гармати для нових Т-84 до оптико-електронних комплексів, призначених для протидії високоточній зброї з лазерними головками самонаведення.

Та частіше взаємини оборонних структур будувалися інакше. Люди з українського ОПК, які розуміються на коренях проблеми, вказують на те, що національні особливості розвитку ситуації поступово призвели до того, що заводи почали перетягувати кращих спеціалістів із КБ. Адже контракти реалізовує завод. Щоб не укладати договорів із КБ, які передбачають виплату солідного податку державі, заводи в основному оплачували роботу розробників як тимчасових працівників підприємства. І поступово втягували їх у підприємство, тим самим обезголовлюючи КБ і організовуючи авторський супровід усередині заводу. Ситуація ускладнювалася тим, що за її розвитком пильно стежили конкуренти із зацікавлених іноземних держав, природно, зманюючи найкращі наукові кадри. Тобто корінь проблеми в тім, що будь-якому заводу, який має контракт, не вигідно мати договірні відносини з розробником техніки, яка постачається.

У результаті кілька років відсутності стратегії стосовно розробників призвели до того, що найсильніші з них розгорнули у себе власне міні-виробництво. Це, насамперед, розробник керованих ракет ДКБ «Луч», розробник бронетехніки Харківське конструкторське бюро ім. Морозова і деякі інші. Паралельно ті з КБ, що зуміли зав’язати себе на іноземні замовлення, стали майже противагою своїм серійним заводам. З іншого боку, кажуть самі розробники, що успішніше КБ, то менше можливостей до нього підступитися. Адже нікому не спадає на думку, скажімо, підпорядкувати «Південмашу» ДКБ «Південне». А виробниче об’єднання «Південмаш» веде і власні НДДКР, навіть нещодавно розробило легкі багатоцільові вертольоти і тепер організовує їхнє серійне виробництво. У взаєминах КБ і заводів доходило, щоправда, і до парадоксів. Їх демонстрували розробник і виробник авіадвигунів: у той час як мали місце замовлення ВАТ «Мотор-Сiч» російському КБ ім. Климова, Запорізьке машинобудівне КБ «Прогрес» цілком успішно співробітничало також із російськими колегами з фірми Ілюшина.

Хоча варто, напевно, обмовитися, що роботи в інтересах Росії виконуються не від хорошого життя. Іноді розробки на експорт для КБ стають єдиним шляхом виживання. Тим більше в тих випадках, коли серійний завод залишився по той бік кордону. У такий спосіб НДІ радіолокаційних систем «Квант-Радіолокація» розробив повний комплект робочої конструкторської документації на нову корабельну трикоординатну радіолокаційну станцію з фазованою антенною решіткою «Позитив-МЭ1». Ця РЛС була спроектована на замовлення ВАТ «Калузький приладобудівний завод «Тайфун» (РФ), там же вона й була виготовлена. «Станція вийшла хороша, пройшла всі види випробувань і отримала досить високу оцінку наших і зарубіжних фахівців. Росіяни поставили РЛС «Позитив-МЭ1» зарубіжному замовнику і надалі планують експортувати її в складі бойових катерів», повідомив директор цього НДІ Володимир Гузь. Чи варто сумніватися, що, віддаючи такі розробки в серію за кордон, українські розробники діють за радянським принципом, продаючи їх як разову роботу. Воно й зрозуміло: якщо українські заводи не хочуть знати про роялті, то чому його мусять сплачувати заводи іншої держави? Фактично до 2000 р. в Україні ніхто вже не сумнівався в тому, що зусилля КБ і заводів треба об’єднувати. Причому готовність до цього висловлювали і самі розробники. Проблемою залишався тільки вибір форми об’єднання. Саме під інтеграційні процеси Держкомісією ОПК розроблялася, а торік у березні у вигляді указу Президента України побачила світ Концепція структурної перебудови ОПК. В її основі — створення декількох потужних інтегрованих структур.

Ще до появи Концепції в країні провели «випробування» інтеграцією: на місці ВО «Зоря» і НВО «Машпроект» два роки тому було створено єдине підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря». Але якщо Концепцією замислювалося в основному об’єднання на базі добровільного злиття наукових і виробничих структур — із метою посилення конкурентоздатності і забезпечення фінансових інтересів, то випадок із газотурбобудуванням виявився об’єднанням згори. Хвиля виступів слідом за цим, у тому числі політичного штибу, пояснювалася тим, що в цьому кроці його противники вбачали прагнення знищити один із небагатьох осередків науки і конструкторської думки. Примітно, що наприкінці січня 2001 р. 50 депутатів Миколаївської міськради виступили зі зверненням до Президента України, у якому просили звернути увагу на недоцільність об’єднання конструкторського бюро «Машпроект» і виробничого об’єднання «Зоря». Не вітали силове злиття й у самому «Машпроекті»: через це він втратив статус юридичної особи, а незабаром і власного керівника. Вже тоді в КБ зазначали, що такий крок загальмує процес створення конкурентоспроможної газотурбінної техніки в країні.

Подібний розвиток ситуації прогнозують і розробникам радіолокації. Спостерігачі стверджують, що незабаром Казенний електромашинобудівний завод «Іскра» поглине своє КБ. Особливо запахло реальністю такого сценарію після виходу на пенсію керівника КБ Михайла Мірошниченка. У Міністерстві промислової політики стверджують, що рішення про об’єднання розробників радіолокації буде оголошено в найближчому майбутньому. Але будемо об’єктивними: існує велика різниця між поглинанням конструкторського бюро, що ледь тримається на плаву, і поглинанням науково-виробничої структури, що має власне виробництво і щільний портфель замовлень на кілька років уперед. Тому рішення про приєднання до серійного заводу — ДАКХ «Артем» — його розробника — ДКБ «Луч» — може виявитися типовою формою державного керування «оборонкою».

Український типаж промислової політики

У вертикального об’єднання двох досить успішних структур національного ОПК досить багато прибічників. Ті, хто виступає «за», вказують на необхідність формування цілісного комплексу. У цьому, безумовно, є логіка. Додатковим аргументом на користь об’єднання є корпоратизація й акціонування ДАКХ «Артем», що згодом, не виключено, призведе і до приватизації (сьогодні завод у списку №2 і не підлягає приватизації). І підтягування конструкторського бюро, що знаходиться в списку №1, у принципі, можна розглядати як утягування його в майбутню приватизацію. Нарешті, тим, хто киває на результати об’єднання миколаївських «Машпроекту» і «Зорі», прибічники вертикально-інтегрованих структур вказують на цілком конкретні факти: НПКГ «Зоря»—«Машпроект» сформував на 2003 р. солідний портфель замовлень на виробництво газотурбінних двигунів. Є гарні перспективи на 2004 р. У портфелі замовлення підприємства близько 70% експортних поставок, чимало з яких від військово-морських сил ряду держав. Так, підприємство реалізує велике замовлення на оснащення установками кораблів на повітряній подушці типу «Зубр», які будують на грецьке замовлення в Україні (Феодосійська суднобудівна компанія «Море») та Росії (санкт-петербурзький завод «Алмаз»). «Алмаз» відправив замовнику вже два такі кораблі з українськими двигунами і зараз будується третій. Аналогічні двигуни «Зоря»—«Машпроект» постачає й до Китаю. Ведуться переговори про постачання двигунів для кораблів Південної Кореї, Сінгапуру, Греції й ін.
Успіх у наявності. Але є, щоправда, одне «але». «Зоря»—«Машпроект» монополіст на цю продукцію, причому на всьому просторі СНД. А це означає, що ні Китай, ні Індія, ні Росія за всього бажання не зможуть у найближчі роки відмовитися від української продукції. Однак є привід і для тривоги. Річ у тім, що кілька років тому миколаєвці продали Китаю технологію створення газових турбін. Сьогодні ослаблення наукової школи в Україні ще не позначається, але якщо китайці завтра налагодять виробництво на своїй території, Україна може втратити багато й відразу. Адже Китай різко посилив свої позиції на ринку.

Повернемося до сув’язі «Артем»—«Луч». Президент-глава правління ДАКХ «Артем» Олександр Качура сказав автору, що в нього немає намірів «давити самостійність» КБ, і «Луч», залишаючись самостійною юридичною особою, матиме можливість реалізовувати в тому числі й проекти, прямо не пов’язані з діяльністю заводу. Не буде ліквідовано на КБ і малосерійне виробництво. «В умовах фактично відсутності держоборонзамовлення і державного фінансування «Артем» готовий фінансувати розробки КБ. Але при цьому слід підкреслити, що сьогодні диктує моду проблема збуту. Тобто, розробка має вестися в таких напрямах, що нав’язує ринок. Крім того, конструкторське бюро досі обмежувалося тільки військовою тематикою, а є ще й невикористаний потенціал у цивільному секторі», — вважає О.Качура.

Керівництво серійного заводу стверджує: усе, що розробляє конструкторське бюро «Луч», «Артем» виробляти в змозі. Природно, на заводі були не в захваті, коли одну розробку, аналогічну заводській, КБ «Луч» передало Жулянському машинобудівному заводу «Візар», фактично штучно створивши конкурента своєму ж серійному підприємству. На думку президента «Артема», із цього нічого хорошого не вийшло — у плані появи кінцевого виробу. І проблема нині вирішується у бік повернення серійного виробництва до рідних пенатів.

«Не конструкторське бюро, а Міністерство оборони приймає рішення, де має бути налагоджене виробництво», — парирує генеральний конструктор КБ «Луч» Леонід Семенов. Він вважає, що інтеграція згори перетворить КБ на один із цехів заводу, і «фактично КБ перестане існувати». Керівник КБ «Луч» сказав автору буквально ось що: «За останнє десятиліття завод «Артем» не вклав у розробки КБ ні копійки. Так не чинили зі своїми КБ ні «Мотор-Сiч», ні «ФЕД». Це в той час, коли були великі контракти по ракеті Р-27 і комплексу «Гурт», розробленим на КБ «Луч». Наприклад, відповідно до торішньої заяви керівництва заводу на нараді директорського корпусу Шевченківського району, обсяг замовлень складав 570 млн. грн. Але головне не це. Зараз ведуться переговори про великі іноземні інвестиції в розробки КБ — із тим, щоб налагодити спільне з інвестором виробництво. І інвестор ясно дав зрозуміти, що проекту не буде, якщо відбудуться такі зміни. Це сотні мільйонів доларів утрат. Але ми згодні об’єднуватися і бачимо в цьому перспективи, якщо буде створено умову для рівного партнерства. Наприклад, шляхом об’єднання в корпорацію, як це вже зробили моторобудівники».

«Я проти об’єднання КБ «Луч» із холдингом «Артем». Це принесе шкоду генеральному конструктору», коротко виклав свою позицію В.Горбулін, добре знайомий із кухнею української «оборонки» і військово-технічного співробітництва. Виступив проти примусового об’єднання й Антимонопольний комітет, зазначаючи серед іншого у своєму висновку, що такий стан справ ускладнить роботу КБ «Луч» з іншими заводами і науково-дослідними структурами. Як з’ясувалося, не в захваті від перспектив об’єднання й в Озброєнні ЗСУ, де мали намір збалансувати потужності ДАКХ «Артем» і жулянського «Візара». Нарешті, завагався й інвестор, цього разу внутрішній. «Інвестор зараз у роздумі, чи варто вкладати кошти в цей напрям, оскільки така політика не сприяє нашій стабільній роботі. Надалі інвестор розглядатиме окремо кожний конкретний проект, але в умовах відсутності внутрішнього ринку військової техніки інвестору вигідніше мати справу з невеличкими структурами, які мають власну марку, аніж із великими холдингами й об’єднаннями, що більше залежать від ризиків на ринку зброї», — зазначив автору на умовах анонімності представник інвестора. Тут, щоправда, для об’єктивності слід застерегти, що ДАКХ «Артем» є спецекспортером, тоді як решта структур цього напряму працюють на ринку через держпосередника. Тобто, це інші схеми, інші потоки...

Нині «Луч» є головним КБ з цілого ряду напрямів, серед яких авіаційне озброєння, засоби протиповітряної оборони армійських систем ППО, озброєння ВМС, системи й агрегати для протитанкових систем і деякі інші. На замовленням МО РФ КБ «Луч» у кооперації з деякими партнерами створив блоки кермових приводів і системи управління для сучасних модифікацій ЗРК «Бук», а також блок управління для торпед. Тому ніхто з повною впевненістю сьогодні не береться сказати, чи рубають сучок, на якому сидять вищевказані напрями, чи просто йде посилення цих напрямів, а проблема лише в особистих взаєминах менеджерів.

Післямова

Що все ж краще — об’єднання згори чи інтеграція знизу? Чи мають значення національні або історичні чинники? В Україні з цього приводу поки немає однозначної відповіді. Але є альтернативні рішення.

Досить довго мало місце протистояння розробників і виробників авіадвигунів. Генеральний конструктор Запорізького машинобудівного конструкторського бюро (ЗМКБ) «Прогрес» Федір Муравченко, котрого хотіли в ВАТ «Мотор-Сiч», боровся за те, щоб об’єднання було добровільним і взаємовигідним. На його думку, КБ має відігравати головну роль, подібно до того, як це було в Америці з «Сікорським» чи в Німеччині з «Мерседесом». «Якщо нас об’єднають під завод, то через три роки від конструкторів нічого не залишиться, і ми будемо робити двигуни лише за ліцензією», заявив якось Ф.Муравченко в інтерв’ю агентству Defense Express. Він вистояв. Бо наприкінці березня ц.р. стало відомо про створення корпорації «Запорізький моторобудівний комплекс». ВАТ «Мотор-Сiч» і ЗМКБ «Прогрес» підписали установчий договір про створення корпорації і тепер можуть випускати корпоративні папери. Причому, відповідно до договору, власність підприємств не передається одне одному. До цього можна додати, що «Мотор-Сiч» інвестує в нові розробки й освоєння нової техніки, беручи участь у дослідно-конструкторських роботах зі створення нових авіадвигунів. Чи матиме успіх об’єднання знизу, покаже час. Але вже сьогодні це претензії на альтернативу.