Український голос у німецькому хорі

Наступного тижня Петро Порошенко вирушить до Берліна, де зустрінеться з канцлером Ангелою Меркель та президентом Йоахімом Гауком. Цей візит має для Києва велике значення. Німеччина - одна з провідних країн-членів Європейського Союзу і, як учасник "нормандського формату", активно задіяна в урегулюванні україно-російської кризи. Втім, сама політика Федеративної республіки, яка веде до заморожування конфлікту на Сході, викликає в багатьох українців розчарування.

Берлін виступає за жорсткі санкції проти Москви. Власне, багато в чому завдяки німецькому канцлеру і стала можливою більш тверда позиція Європейського Союзу щодо Росії. Але при цьому німецький уряд категорично проти надання Україні зброї. Як запевняє посол Німеччини у Вашингтоні Пітер Віттіг, саме Ангела Меркель переконала в лютому Барака Обаму відмовитися від відправки в Україну летальної оборонної зброї. І це в умовах, коли зростає загроза початку Росією повномасштабних воєнних дій у районі Маріуполя.

З німецької столиці постійно звучать слова: вирішення кризи не лежить у "військовій площині", існує тільки дипломатичний шлях її врегулювання... Кремль же, який бачить у Берліні ключового партнера в Європі, сповна використовує такі заяви в розігруваному ним дипломатичному покері. І, намагаючись переломити ситуацію на свою користь, веде в Німеччині широкомасштабну інформаційну війну, активно залучаючи німецьких політиків та бізнесменів, російських емігрантів і дипломатів.

У цій війні на руку Кремлю грає те, що німці зацікавлені максимально зберегти економічні та політичні відносини з Росією, свої позиції в російській економіці. У Берліні чимало тих, хто має особистий профіт у РФ, хотіли б вирішити "українську кризу" без великого галасу, обмежившись лише "м'якими" засобами, вмовляннями Путіна та діячів його режиму.

У цій війні на боці Кремля традиційно грають не тільки Східний комітет німецької економіки, Закордонна німецька торгово-промислова палата в Росії та ін., а й багато політиків із СДПН - молодшого партнера ХДС/ХСС у правлячій коаліції. Ще в часи холодної війни соціал-демократи розробили і втілювали свою концепцію "Східної політики" стосовно Радянського Союзу, керуючись принципом "бізнес - насамперед, права людини - вторинні". СДПН була лояльна до Москви, попри війну в Афганістані, порушення прав людини в Радянському Союзі. І сьогодні соціал-демократи продовжують дотримуватися цього принципу.

Міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр, віце-канцлер, міністр економіки Зігмар Габріель, уповноважений уряду з питань співробітництва з РФ Гернот Ерлер до останнього опиралися запровадженню санкцій проти Росії. В останні місяці З.Габріель та інші соціал-демократи неодноразово повторювали: "Санкції не дали результатів", "не можна ставити Росію на коліна", "зараз не час посилювати санкції", "не можна втратити європейську Росію", "не можна допустити нової холодної війни" і т.п.

При цьому Кремль активно працює з тримільйонною діаспорою російських німців у Німеччині, 80-90% яких підтримують політику Путіна. А проросійське лобі розігрує поширений у німецькому суспільстві антиамериканізм та правий консерватизм: Путіна і Росію представляють як оплот консерватизму в Європі, на противагу німецьким лібералам.

Тому не випадково серед німецьких партій, які займають прокремлівські позиції, перебувають і "Ліві", і навіть консервативна "Альтернатива для Німеччини". Не кажучи вже про різні ультраліві та ультраправі міні-партії й організації, - вони повністю пропутінські.

У цій ситуації Києву важко змагатися з Москвою: інформаційні та фінансові ресурси України й Росії непорівнянні. Але без повноцінної інформаційної політики в Німеччині українській дипломатії важко відстоювати свої інтереси в Берліні. При цьому Києву немає потреби переконувати все німецьке суспільство. Необхідно переконати або політично нейтралізувати ключових гравців у німецькій політиці та бізнесі. Адже нерідко проросійське лобі перекручує факти.

Наприклад, активно використовуються тези про економічні втрати ФРН. Але останні статистичні дані свідчать, що санкції проти Москви не мали серйозного впливу на економіку Німеччини. Як повідомляє "Німецька хвиля", у 2012 р. на російський ринок припадало лише 3,5% всього німецького експорту. Через рік цей показник упав до 3,3%, а 2014-го становив усього 2,6%. Інакше кажучи, російський ринок за два роки розтратив значну частину своєї колишньої привабливості для ключових експортних галузей економіки Німеччини.

Експерт Deutsche Bank Ерік Хайман підрахував, що, попри значне скорочення експорту з Німеччини до Росії, це не позначилося негативно ні на німецькій економіці, ні на окремих підприємствах: ті легко переключилися на інші ринки збуту.

Наприклад, експорт у Росію продукції німецького автомобілебудування зменшився торік на 31,5%. Це було друге поспіль різке падіння виручки: у 2013 р. воно вже становило 14%. Відтак, частка РФ в експорті німецьких автобудівників знизилася з 4,6% - у 2012 р. до 2,5% - у 2014-му. Е.Хайман відзначив, що, завдяки збільшенню поставок у Китай, США та Західну Європу, німецький автопром у 2014-му не тільки компенсував втрати в Росії, а й наростив обсяги експорту на 6,5%.

Також перебільшена й кількість робочих місць у Німеччині, пов'язаних із російськими замовленнями. Представники проросійського лобі спочатку говорили про 300 тис. чол. Пізніше, за інформацією Східного комітету німецької економіки, виявилося значно менше - 25 тис. робочих місць. При цьому не всі вони підлягають скороченню через санкції. А ось цифра 300 тис. означає загальну кількість робочих місць, створених за сприяння німецького бізнесу в Росії. Зараз, після багатомісячної дії економічних санкцій, ситуація на ринку праці в Німеччині не погіршилася.

У цій інформаційній роботі Києву є на кого спертися. Якщо подивитися на політичний ландшафт Німеччини, то там чимало партій і політиків, які послідовно підтримують Україну і виступають за жорсткий курс щодо Росії. З партій - ХДС/ХСС, "Вільні ліберали", "Партія Союз 90/Зелені"... Навіть ліберальне крило консервативної "Альтернативи для Німеччини" підтримує санкції проти Росії: шестеро з семи депутатів Європарламенту від цієї політичної сили голосують за санкції та проукраїнські резолюції.

З політиків - федеральний президент Йоахім Гаук, прем'єр-міністр Баварії Горст Зеєгофер (він, можливо, стане наступним канцлером Німеччини). Депутати Бундестагу - Карл-Георг Вельман (член комітету із закордонних справ та голова німецько-української парламентської групи, ХДС/ХСС), Норберт Реттген (голова комітету із закордонних справ, ХДС/ХСС), Марія-Луїза Бек (провідний депутат партії зелених). Члени Європарламенту Ребекка Гармс та Елмар Брок. І багато інших парламентаріїв, готових підтримати Україну.

Не слід забувати й про німецьких інтелектуалів - професорів університетів, спортсменів, журналістів (наприклад, про колишнього шефа московської редакції журналу Focus Бориса Райтшустера).

З цими людьми необхідно тісно працювати, створюючи в суспільній думці Німеччини сприятливе ставлення до України. Росія, на жаль, налагодила "плідну співпрацю" з деякими німецькими журналістами й політологами...

Велику роль у цій роботі з німецькими opinion-makers можуть зіграти українські парламентарії. Депутати нерідко перебувають у тіні українського зовнішньополітичного відомства. А статус же депутата Верховної Ради дає парламентаріям низку переваг. У тому числі й при підготовці різних заяв та звернень із десятками тисяч підписів, до чого влада в Німеччині досить уважна. І це матиме ефект. Як матиме результат й інформаційна робота братів Кличків, які не просто відомі у ФРН, а надзвичайно там популярні.

У цій інформаційній роботі необхідна максимальна відкритість, яка дозволить виявити краплені карти в руках проросійських лобістів. Інтерв'ю з біженцями, пораненими, з родинами та друзями загиблих створили б в інформаційному просторі Німеччини відповідний резонанс. Як і факти, що підтверджують російську військову присутність на Сході України та участь російських солдатів у воєнних діях. Ці відеоматеріали допитів терористів і диверсантів, офіцерів російських спецслужб (з відповідним перекладом німецькою мовою) будуть додатковим важелем тиску на Берлін.

Успіху можна досягти лише публічною активною боротьбою, вкиданням у медіапростір достовірних фактів, створенням потужного резонансу в німецькому суспільстві. Саме це зобов'язані зробити українські політики в Німеччині - говорити й демонструвати жахіття реальної війни, щоб німці розуміли: все це відбувається в Європі, за кілька тисяч кілометрів від німецького кордону. Ці факти мають вибити аргументи в тих, хто прагне применшити проблему війни на Сході.