УКРАЇНСЬКІ СТАРАТЕЛІ В МАЛАЙЗІЇ

Абсолютно не дивно, що ця далека острівна держава в Південно-Східній Азії сьогодні приваблює як приватний бізнес, так і величезну кількість країн, що агресивно захоплюють нові ринки збуту.

Справді, надзвичайно високі темпи розвитку Малайзії не підірвала навіть обвальна фінансова криза, що охопила в 1997—98 рр. більшість країн цього регіону. Завдяки тому, кажуть експерти, що Малайзія взяла курс на більш жорсткий контроль над капіталом, операціями з валютою, пішла на зниження банківських ставок, а також проводила експансіоністську бюджетну політику, вона найшвидше подолала кризу. Свідченням цього є також амбіційні програми з переозброєння збройних сил країни.

Останнього не могли не помітити українські постачальники озброєнь. І хоча перша сотня українських «артемівських» авіаційних ракет з’явилася в Малайзії ще в 1995 р. — разом із поставленими туди 18 російськими винищувачами МіГ-29, системно займатися цим ринком почав «Прогрес» — дочірнє підприємство держкомпанії «Укрспецекспорт». А саме: 2000 р. представники цієї фірми, несподівано для багатьох в Україні, з’явилися в Куала-Лумпурі на міжнародній виставці DSA-2000 (Defence Services Asia) — причому з новим українським танком Т-84, який був негайно випробуваний на м’яких малайзійських грунтах. Нині в перспективах Малайзії не сумнівається ніхто — кількість учасників DSA-2002 зросла на 30% і сягнула майже 500 компаній та фірм із 40 держав. А ось 1999 р. для виїзду в малайзійську столицю знадобилося «добро» особисто Президента України.

Стосовно України, то у восьмому огляді зброї, що відбувся цього тижня, взяли участь два десятки оборонних підприємств і конструкторських бюро. Серед них уже відомі на світовому ринку зброї розробник і виробник радіолокаційних станцій розвідки запорізька «Іскра», виробник станції пасивної радіотехнічної розвідки донецький «Топаз», розробник авіаракет КБ «Промінь», розробник танків Харківське конструкторське бюро ім. Морозова, розробник і виробник патрульних міні-РЛС холдингова компанія «Укрспецтехніка». Знаменно, що якщо раніше фінансові структури переважно здалеку спостерігали за діяльністю «оборонки», то після затвердження урядом Концепції перебудови ОПК (якою передбачено, крім іншого, появу в Україні 7—9 інтегрованих промислово-фінансових структур) деякі банки почали пильніше придивлятися до вітчизняних проектів із виробництва нової зброї. Саме так можна розцінити появу в малайзійській столиці представника ВАбанку, що, як говорять у військово-промислових колах, може стати одним із найактивніших кредиторів творців зброї.

В українській участі в міжнародних виставках є ще одна новинка. Так, якщо організатор DSA-2002 не змінився — національну експозицію на виставці представляє зовнішньоторговельна фірма «Прогрес», — то главою урядової делегації вперше призначено заступника голови Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимира Чумакова. Останнє, зокрема, підтверджує прогноз «ДТ» щодо посилення ролі цього органу в реалізації оборонно-промислової політики держави.

Малайзійська збройова ретроспектива

Попри недавно оголошене малайзійським прем’єром Мохамедом Махатхіром неофіційне рішення закупити польські танки РТ-91, українські амбіції в Малайзії аж ніяк не применшилися. Як вважає директор «Прогресу» Михайло Морозов, це замовлення ще не програне, а так і не оголошений, проте обіцяний офіційний тендер може розпочатися найближчим часом. Крім того, як говорять у кулуарах виставки, прилучитися до поділу малайзійського танкового пирога побажав і Пакистан — давній і дуже близький партнер Малайзії. А якщо так, то не виключено, що замість РТ-91 Куала-Лумпур придбає нові пакистанські танки «Аль Халід». Принаймні місцеві джерела стверджують, що відповідні малайзійсько-пакистанські переговори — уже після епохального для Варшави візиту Мохатхіра в Європу — пройшли й в Ісламабаді, й у Куала-Лумпурі під час виставки. Такий поворот подій може виявитися непоганим виходом і для України — адже для «Аль Халіда», створеного Пакистаном, Китаєм та Україною, Харків поставляє трансмісійні відділення. Український внесок у цю машину, за оцінками експертів, становить $350—400 тис. «Я сказав би, що це не найгірший варіант для України. Хоча й не найкращий. Оскільки це може відбутися не раніше, ніж через рік-півтора. На сьогодні випущено лише експериментальну партію з п’ятнадцяти таких машин. З другого боку, танки «Аль Халід» добре себе зарекомендували, а одна машина з цієї партії вже пройшла 7 тис. км», — відповів автору М.Морозов.

Ну, а крім того, Малайзія цікавиться не лише танками. Ємність цього ринку військової продукції експерти вважають приголомшливою. Передусім завдяки високій платоспроможності держави. Приміром, уже 2000 р. зростання ВВП Малайзії становило 8,3%, що виявилося найкращим результатом у світі. Відповідно до ВВП зростають і амбіції: Малайзія вже претендує на роль регіонального лідера (отже, може стати воротами в регіон і за потреби реекспортувати продукцію ОПК). Регіональне лідерство потребує наявності військових м’язів. Тож Малайзія прагне сформувати єдиний оборонний простір у країні довжиною 2 тис. км, для чого їй необхідна як зброя далекої дії, так і високий рівень сухопутних сил. Особливо цікавою постачальники зброї вважають концепцію «оборони на далеких підступах» — вона пояснює закупівлю Малайзією винищувачів, фрегатів, підводних човнів, оснащення літаків системою дозаправки в повітрі. Можливі бойові дії, на думку керівництва країни, мають вестися і вестимуться на морі й у небі.

Якщо говорити про українську військову продукцію, то, на думку В.Чумакова, великі перспективи в українських засобів радіолокації, систем управління й наведення високоточної зброї, техніки авіаційного ураження. Одне слово, у новій наукоємній продукції. У «Прогресі» також вважають, що Малайзія може стати покупцем малих десантних кораблів «Зубр» і аеродромних радарів. Нарешті, продаж зброї тут не самоціль — просто поява в регіоні високотехнологічної української продукції військового призначення могла б підготувати грунт для широкомасштабного економічного співробітництва в багатьох галузях.

До цього залишається додати, що як сучасний імпортер Малайзія вимагає передачі технологій і значної частини офсету в збройових контрактах. Як перше, так і друге за останні роки роботи на збройовому ринку стало прийнятним для України. Щодо офсету — частини зустрічної переданої експортерові продукції — його величина залежить від обсягів контактів. Є порозуміння і з приводу самої продукції: у «Прогресі» кажуть, що пальмова олія та каучук цілком можуть виявитися затребуваними в Україні. Крім того, експерти вважають, що електротехнічна й електронна промисловості теж будуть не зайвими.

У човні з веслярем,
що табанить?

Сьогодні в тих, хто продає озброєння та військову техніку, дуже важко знайти погану зброю. Більше того, дуже важко знайти структуру, яка погано займається маркетингом своєї продукції на цьому ринку. За перерозподіл збройового ринку борються два типи експортерів. Одні продають дуже відомі озброєння та військову техніку з перевіреною маркою за дуже великі гроші. Інші експортери продають не менш надійну, зате менш відому зброю (вони на ринку недавно) за дуже прийнятними цінами. Сучасні торговці зброєю, так само як і її виробники, зіштовхуються на ринку тільки з однією проблемою: як переконати сторону, що купує, у тому, що твоя зброя, хай трохи, але краща, ніж зброя конкурента? Родзинкою цієї проблеми є той факт, що оцінюють зброю одні, а головне рішення приймають зовсім інші. Ці інші — політики. Вони можуть не знати, який танк або літак кращий, та й чи до цього їм?

Для держав типу Малайзії справа ускладнюється тим, що багато рішень приймає лише одна людина, а вплив, і головне — доступ до неї має просто вражаюче обмежене коло людей. Саме Мохатхір — прем’єр, міністр фінансів і глава правлячої політичної коаліції «Національний фронт» в одній особі — 1994 р. прийняв несподіване рішення закупити російські МіГ-29 — усупереч наполегливим рекомендаціям військового відомства країни. Неважко здогадатися, чому. Прийшовши на малайзійський ринок, російські торговці зброєю зуміли попрацювати «широким фронтом». Тільки за останні рік-півтора Росія організувала: 2000 р. — візит у Малайзію куратора російської «оборонки» — віце-прем’єра РФ Іллі Клебанова, візити в Росію міністра сировинної промисловості й міністра науки, технології та довкілля Малайзії, а також робочу зустріч президента РФ Володимира Путіна та прем’єр-міністра Малайзії Мохатхіра на саміті АТЕС; а 2001 р. пройшли офіційні переговори міністрів закордонних справ РФ І.Іванова й Саєда Хаміда Албара, візит російської делегації з високих технологій на чолі з першим заступником міністра з питань інформації та зв’язку і, нарешті, офіційний візит прем’єр-міністра Малайзії Мохатхіра в РФ. Робота увінчалася ще одним приїздом малайзійського лідера в Москву 2002 р.

Будь-який статист може також просто підрахувати кількість контактів польських перших осіб із малайзійськими лідерами — вона виявиться приблизно такою самою, як і в російському сюжеті.

Для порівняння, українські інтереси в Малайзії за цей самий період на урядовому рівні просувалися так. 2000 р. відвідав виставку зброї DSA-2000 і провів відповідні переговори перший заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони Володимир Радченко. На початку 2002 р. відбулася телефонна розмова міністра закордонних справ України Анатолія Зленка з міністром закордонних справ Малайзії Саєдом Хамідом Албаром, під час якої було досягнуто домовленості про візит урядової делегації України в Малайзію найближчим часом.

У лютому в Куала-Лумпур почав лаштуватися український віце-прем’єр Олег Дубина, але про «стикування» дат так і не домовилися. Того ж місяця в малайзійську столицю завітав український високопоставлений чиновник — заступник міністра закордонних справ Володимир Єльченко, який, до речі, вважається одним із найдосвідченіших представників дипломатичного відомства. Але, очевидно, його малайзійський візаві не почув про українські військово-технічні інтереси в цій країні. Або не захотів почути.

Читач може спробувати самостійно відповісти на три запитання. Чому малайзійський прем’єр, який перед збройовим форумом злітав у Москву й Варшаву, не приземлився в Києві, хоча це йому, здається, було по дорозі? Яким було перше запитання до глави української делегації в Куала-Лумпурі В.Чумакова малайзійської журналістки? («Коли до Малайзії завітає представник України рівня віце-прем’єра і вище»? — запитала вона.) Нарешті, як усе-таки у Варшаві з пана Мохатхіра «вичавили» бажання закупити польські танки? Попри те, що виробництва танків як такого в Польщі немає. А технічні характеристики українського Т-84 і нині називаються малайзійськими військовими не просто кращими, а найприйнятнішими для Малайзії.

Якщо рішення Мохатхіра закупити польські танки все-таки пройде стадію реалізації, можна буде говорити про те, що Малайзія в особі своєї корпорації MMC Engineering Service уже встигла придбати 20% акцій польського заводу «Bumar Labedy». Що на РТ-91, як називають поляки модернізований радянський танк Т-72, поставлено німецький двигун і американську автоматичну коробку передач. А також французьку систему управління вогнем. До речі, точнісінько таку саму, як і на українському. Можна буде згадати, що Польщі доведеться звертатися по низку комплектуючих до України або Росії. І про те, що особливо складно Польщі буде організувати рембазу для танків. Але це вже буде інша серія.

Головне — ми зрозуміємо, що рішення приймають політики. Причому навіть тоді, коли ці рішення не найкращі. Говорячи про особливості роботи на малайзійському збройовому ринку, директор «Прогресу» зазначив, що представлення українських інтересів у цій країні через посольство Соціалістичної Республіки В’єтнам «має негативний дипломатичний ефект». Тим паче що між Малайзією та В’єтнамом не все врегульовано в питаннях демаркації морського кордону.

Малайзійський танковий проект ще не програно. Його розвиток — поки що тільки сигнал про те, що щось у роботі на цьому ринку було не так. Україна справді має що запропонувати як Малайзії, так й іншим державам регіону. Цікаво, що про українську зброю тут знають не тільки військові. Король Малайзії, відвідавши українську експозицію, згадав, що танк Т-84 справив на нього сильне враження. Цього тижня малайзійські військові все пильніше придивлялися до радарів та інших систем, які дозволяють зробити маленькі підрозділи максимально потужними бойовими одиницями. Треба сказати, що українські розробники вчасно розпізнали тенденції розвитку зброї. Тільки щоб її продати, за їхніми ж словами, їм потрібна допомога.