УКРАЇНІ ПОТРІБНА «ЕКОЛОГІЧНО ЧИСТА» ПОЛІТИКА

Чотири роки тому Україна з подивом з’ясувала, що партії — це не обов’язково збіговисько політиків, які рвуться до влади. Принаймні Партія зелених нагадувала виборцю «тусовку» приятелів: молоді, енергійні, життєрадісні. Та й сама передвиборна кампанія «зелених» докорінно змінила звичне українське уявлення про політичні заходи: замість «валіз із компроматом» — плакати із закликами жити в злагоді з собою та природою, замість непривабливих звинувачувальних промов на адресу конкурентів — концерти по всій країні. Молодь повірила в Партію зелених як у сучасних «політичних неформалів», людям похилого віку вона нагадала про молодість, сповнену ідеалізму, поривань до високих ідеалів любові та свободи. Тоді заклик «Голосуй за «зелених»!» ненадовго став у рамках держави об’єднуючим началом, прообразом національної ідеї.

Успіх «зелених» на останніх виборах досі не дає спокою багатьом політичним партіям. Принаймні, ближче до виборів 2002 року, як і прогнозували політологи, кількість українських «зелених» партій дедалі зростає. І всі вони, здається, мають перед «старими зеленими» ту перевагу, що не причетні до жодних політичних процесів. А хто ні в чому не брав участі — той ні в чому не винен.

Про те, як почувається «стара» Партія зелених України в оточенні «нових зелених», про ту політичну й електоральну нішу, на яку орієнтується ПЗУ, про успіхи та прорахунки партії за чотири роки парламентської роботи ми попросили розповісти заступника голови ПЗУ Олега Шевчука. Він вважає, що партія має моральне право до наступних виборів «не змінювати ні гасла, ні вивіски» і при цьому розраховує на підтримку тих самих виборців, які голосували за ПЗУ 1998 року.

— Олегу Борисовичу, на парламентських виборах Партія зелених стала політичним феноменом, завдячивши перемогою багато в чому власній демонстративній аполітичності. Як ви вважаєте, за чотири роки роботи у Верховній Раді «зелені» не розчарували своїх виборців?

— По-перше, я не згоден із тим, що наша партія заявляла про свою «аполітичність». Ми лише дистанціювалися від тіньової політики, відкрито відмовилися брати участь у навколополітичних іграх. До того ж «зелені» у всьому світі принципово відрізняються від будь-якої іншої партії, бо наша ідеологія близька молодим і літнім, політично активним і пасивним, багатим і бідним. Це — ідеологія життя, і вона набагато ширша, ніж політичні гасла. Тому, певне, й склалася думка про те, що «зелені» — поза політикою. Але ми брали участь у виборах саме задля того, аби, перемігши, створити свою парламентську фракцію й безпосередньо займатися політикою.

Можна сказати, що перевагою ПЗУ на минулих парламентських виборах стала наша багаторічна підготовка до виборів за партійними списками. Ми ніколи не прагнули «взяти» мажоритарні округи, хоча наша партія була зареєстрована ще 1991 року й нині є однією з найстарших в Україні. Але «партійні вибори» вперше відбулися (нехай і за змішаною системою) лише 1998-го. Якщо ви пам’ятаєте, передвиборна кампанія всіх партій проводилася в украй стислі строки: буквально через кілька тижнів після того, як ухвалили Закон про вибори, слід було провести з’їзди партій, сформувати виборчі списки й подати їх до ЦВК. Багато партій просто не встигли підготуватися. Для нас це не було проблемою, бо ми не вигадували жодних нових привабливих гасел, а йшли на вибори з ідеями, які пропагували завжди, із гаслами, які однакові для всіх «зелених» партій у світі. Ми говорили про те, що ми — за збалансований екологічно-економічний розвиток нашої країни, за збереження середовища проживання людини, за майбутнє наших дітей...

Сьогодні можна сказати, що всі чотири «парламентські» роки ми проводили ту саму політику, яку задекларували в передвиборний період. Переконаний, ми не розчарували своїх виборців.

— Але останнім часом з’явилося вже кілька «зелених» партій, кожна з яких звинувачує ПЗУ в безпринципності, «продажності», у тому, що ви зрадили високі ідеали й не відстоювали в парламенті екологічні ідеї...

— Ми щойно підготували звіт про парламентську роботу фракції ПЗУ. Отже, ухвалені й підписані Президентом Закон «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Закон «Про охорону атмосферного повітря», Закон «Про рослинний світ», Закон «Про природно-заповідний фонд України», внесено «екологічні» зміни до Адміністративного й Водного кодексів України. У першому читанні ухвалено закон «Про поводження з тваринами в населених пунктах». Ще — закони «Про питну воду», «Про обмеження споживання тютюнових виробів». Нині підготовлений законопроект «Про екологічне страхування»... Усі ці документи були ініційовані, готувалися та ухвалювалися за щонайактивнішої участі фракції ПЗУ. Але я назвав лише частину зробленого. Ви бачите, наш звіт займає не одну сторінку, і його може отримати кожен, кому це цікаво чи потрібно...

Зовсім інше питання — кому й навіщо потрібно бездоказово звинувачувати ПЗУ в бездіяльності?.. І третє питання — проблема реєстрації українських партій узагалі. У нас на сьогодні вже близько двох сотень партій, а членами цих партій як і раніше є не більше 5% громадян України. Для кого (або для чого) створюються нові партії? Можна зробити невеликий закид Міністерству юстиції, яке зобов’язане здійснювати низку експертиз перед реєстрацією партію. Але те, як швидко й легко партії «брунькуються», доводить, що про серйозні експертні оцінки не йдеться. Гадаю, в Україні не так багато партій, здатних зрозуміло й чесно заявити про свою ідеологію. Відсотків вісімдесят не мають не лише регіональних структур, а й навіть реальних членів — самі «мертві душі». Партії нині створюються на догоду політичній моді, через політичну кон’юнктуру, заради престижу, для шантажу... Найчастіше реєстрація партії-скороспілки означає тільки те, що з’явився певний спонсор, якому вивіска партії знадобилася для «тіньового» розв’язання політичних або бізнес-проблем. «Розмноження» партій на тлі політичної пасивності суспільства спричиняє ще більшу суспільну апатію, розчарування в партіях узагалі. Як виборцю визначити, хто із «зелених» «зеленіший»? Звідки дізнатися, які соціал-демократи «правильні» та «справжні»? Ось і відповідь на запитання, чому люди не хочуть ходити на вибори й не довіряють ані партіям, ані владі...

Поза сумнівом, через певний час у країні залишиться 10—15 партій, які охоплять увесь спектр ідеологічних напрямів. Тоді й можна буде казати про нормальну передвиборну конкуренцію, про боротьбу ідеологій. Можливо, кінець нинішній «псевдобагатопартійності» покладе запровадження інституту держсекретарів, зокрема й у Мінюсті.

— Можливо, так звані «кишенькові» партії створюються тому, що хтось хоче відтягнути на себе частину «зеленого» електорату чи прагне «розпорошити» електорат ПЗУ, бо боїться, що ви «перетягнете» на себе частину голосів, на які розраховують інші центристські партії?

— Мені дуже не подобається цей популярний термін «перетягування електорату». У кожної партії — своя ідеологія й, відповідно, свій електорат. Ні за яких умов переконаний комуніст не проголосує за «зелених», а прибічник «Батьківщини» не голосуватиме за СДПУ(о). І це цілком нормально. Погано лише те, що «переконаних прибічників» у нас мало, бо політичне самовизначення громадян в Україні досі не відбулося. І в цьому «електоральному болоті» партії стоять перед вибором: або спробувати «купити» голоси виборців, або донести свою ідеологію до якомога більшої кількості громадян (адже 95% населення — потенційні члени партій!). Останнє, звісно, неможливо зробити в рамках тільки передвиборної кампанії. І якщо хтось не зміг досі знайти достатню кількість прибічників, аби не тривожитися про результати виборів, на жаль, він часто вдається до не вельми чесних засобів політичної конкуренції. Це, гадаю, не стосується того десятка великих і впливових партій, які мають свій стабільний електорат.

Стосовно ПЗУ можу сказати, що ми не претендуємо на електорат інших партій. «Наші» виборці, як довели минулі вибори, — це люди, які або вважають політично цінним і прийнятним лише наше гасло «Що екологічно безпечне — те економічно доцільне», або... взагалі не голосуватимуть, якщо ПЗУ не братиме участі у виборах. За даними соціологів, із тих півтора мільйона виборців, які 1998 року віддали свої голоси за ПЗУ, величезна кількість людей спочатку не збиралася голосувати взагалі ні за кого. Це в основному молодь і люди, які розчарувалися в політиці й політиках. Певне, не випадково саме Партії зелених вдалося активізувати цей прошарок населення, бо в Європі за «зелених» традиційно голосують 5—10% населення з практично того самого соціального прошарку, що й наші «зелені» виборці. Тому ми переконані: більша частина нашого електорату проголосує тільки за «зелених». І ми не беремо участі в іграх «з перетягування електорату» — це не має сенсу.

— Але Україна дуже відрізняється від ситої цивілізованої Європи. Політологи твердять, що за ПЗУ на минулих виборах голосував помірковано протестний електорат, який, найімовірніше, голосував би за консолідовану опозицію, якби така існувала. А ваша партія створила в парламенті аж ніяк не опозиційну, а цілком лояльну фракцію...

— Нам справді іноді дорікають за те, що ми — не «войовничі опозиціонери». Але, перепрошую, стосовно кого наша ідеологія може бути опозиційною? З ким воювати? В уяві постає якийсь маніяк, що вимагає вирубування лісів, забруднення рік, вибухів реакторів і негайного знищення всього живого. Ви знаєте таких людей у державному керівництві України, в органах влади, у партіях? Я — ні. І тому в нашої партії немає ідеологічних ворогів. Ми впевнені, що всі питання та проблеми можна вирішити без барикад, шляхом переговорів і взаємних компромісів. Це дуже важливий момент, бо питання стосується не лише політичної, а й загальної культури. Для нашої фракції принциповим було працювати у Верховної Раді винятково парламентськими методами. Ми не брали участі в жодних «кулачних боях на підступах до трибуни» чи «битвах за мікрофон». Навіщо перетворювати парламент на цирк, а себе — на посміховисько?..

Але цивілізованість не має стосунку до лояльності чи нелояльності фракції. Слід зауважити, що «зелені» завжди мали власну позицію щодо питань, винесених на обговорення Верховної Ради, — й економічних, і політичних — і завжди відстоювали її. Причому наша позиція, на відміну від позиції більшості фракцій, далеко не завжди була консолідованою. Ми жодного разу не опустилися до того, аби перед голосуванням збирати у своїх депутатів картки чи примушувати когось голосувати, як ми вважаємо за потрібне. Часом знаходили спільні рішення, коли позиція й погляди всіх «зелених» у парламенті збігалися. З інших питань кожен член нашої фракції визначався сам. Так було, приміром, під час розгляду питання про відставку уряду Ющенка: половина фракції «зелених» голосувала «за», половина — «проти». Для нас неприйнятний диктат, і наша парламентська діяльність організована чітко, але демократично. Така позиція, на мою думку, цілком відповідає передвиборному гаслу Партії зелених: політики займаються демагогією, а ми — конкретними справами. Ми готові відзвітувати перед виборцями про зроблене, готові пояснити мотиви кожного голосування й рішення. Наша діяльність — це і є публічна, прозора й відкрита політика, яка не припускає ні «підкилимових змов», ані «закулісних торгів», ані «барикадного з’ясовування стосунків». Переконаний: наступні вибори доведуть, що саме така «екологічно чиста» політика потрібна сьогоднішній Україні.