Україні потрібен новий закон про вибори президента

Два місяці тому від імені фракції «Наша Україна — Народна самооборона» я зустрічався з Координатором проектів ОБСЄ в Україні, послом Любомиром Копаєм.

Наша тривала розмова точилася в руслі обопільної стурбованості тим, що порядок виборчої кампанії з виборів президента України досі встановлюється недосконалим Законом України «Про вибори Президента України», за яким було організовано і проведено вибори 31 жовтня та повторне голосування 21 листопада 2004 року. Тим часом саме президентські вибори 2004 року, які після оголошення їх результатів спричинили загальновідомі події, що закінчилися рішенням Верховного суду України про скасування відповідної постанови Центральної виборчої комісії та призначенням повторного голосування 26 грудня 2004 року, яскраво висвітлили низку надзвичайно істотних недоліків і відвертих суперечностей у чинному законодавчому механізмі регулювання виборів президента України.

Певні норми чинної редакції Закону України «Про вибори Президента України» зазнали нищівної критики в попередніх та заключному звітах Місії ОБСЄ зі спостереження за виборами президента України. Все це, зрештою, викликало необхідність прийняття спеціального Закону України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року», на основі якого все ж таки вдалося належним чином організувати процес організації підготовки та проведення виборів президента України під час повторного голосування 26 грудня 2004 року. Однак дія цього законодавчого акта закінчилася одразу після вступу на посаду новообраного президента Україна.

До чинного ж Закону України «Про вибори Президента України» відтоді ніхто не повертався, і таким чином низка надзвичайно важливих положень, що вже були відбиті в Законі України «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року», перестали існувати разом із ним, не перейшовши у текст президентського виборчого Закону, який, фактично, залишився в редакції повторного голосування 21 листопада 2004 року. Тут, очевидно, гору взяла українська законотворча традиція, за якою виборчі закони в парламенті приймалися тільки напередодні загальнонаціональної виборчої кампанії.

Натомість законодавці, спираючись на незабутній досвід організації та проведення виборів президента України 2004 року, кілька попередніх років досить успішно працювали над удосконаленням Закону України «Про вибори народних депутатів України». Необхідність такої роботи була продиктована проведенням у 2006 та 2007 роках, відповідно, чергових та позачергових виборів до Верховної Ради України.

Окрім того, 2006 року парламент спромігся ухвалити надзвичайно важливий, я б навіть сказав — визначальний у плані належної організації виборів та референдумів в Україні, Закон України «Про Державний реєстр виборців», яким започатковується створення механізму, що дозволить забезпечити прозорий і об’єктивний процес складання списків виборців, їх перевірки та уточнення. Адже впродовж усіх вітчизняних виборчих кампаній саме істотні проблеми зі складанням списків виборців були чи не найважливішою перепоною на шляху справедливої і чесної їх організації та проведення.

Отож у результаті розмови з паном послом Копаєм та експертами ОБСЄ ми дійшли спільного висновку, що процес удосконалення чинного президентського виборчого Закону можна провести виключно шляхом напрацювання нової його редакції, яка в основному має базуватися на положеннях Законів України «Про вибори народних депутатів України» та «Про державний реєстр виборців». Саме це було б міцним підгрунтям для подальшої уніфікації вітчизняного виборчого та референдумного законодавства і прийняття в майбутньому єдиного Виборчого кодексу України.

Зі свого боку, я пообіцяв напрацювати такого роду законопроект і внести його у встановленому порядку на розгляд парламенту, оскільки, на превеликий жаль, жодних інших проектів законодавчих змін із цього питання ніхто із суб’єктів законодавчої ініціативи досі не вніс. Вважаю, що я зобов’язаний був це зробити, оскільки під час організації виборів президента України у 2004 році працював у Центральній виборчій комісії і як ніхто інший розумію, як важливо тепер, напередодні чергових президентських виборчих перегонів, вдосконалити чинне виборче законодавство, щоб уникнути можливого повторення аналогічного сценарію розвитку подій в Україні.

Тому продовж невеликого терміну напрацював такого роду законопроект і у встановленому порядку вніс на розгляд Верховної Ради України.

Серед основних положень зареєстрованого мною проекту Закону України «Про вибори Президента України» я б виділив низку таких.

Безперечно, насамперед у ньому вдосконалюються система складання списків виборців, їх перевірки та уточнення, а також окремі аспекти оскарження виборцями неточностей даних у списках виборців. Ця система базується на положеннях Закону України «Про Державний реєстр виборців», що має полегшити процес складання списків виборців, роботу з ними виборчих комісій, а отже — забезпечити громадянам зручніший спосіб реалізації активного виборчого права. Згідно з недавніми рішеннями та відповідними офіційними заявами, Центральна виборча комісія нарешті завершила процес підготовки Державного реєстру виборців задля його повноцінного впровадження під час організації виборів президента України, тож закріплення цього механізму у профільному Законі — надзвичайно важливе й доцільне.

Досвід кількох останніх виборчих кампаній дає змогу зробити висновок про неефективність інституту відкріпних посвідчень. Позитивні результати забезпечення права громадян на вільне пересування значно менші від шкоди, якої потенційно може зазнати результат сукупного волевиявлення громадян внаслідок маніпуляцій та зловживань відкріпними посвідченнями, як це, на жаль, сталося під час повторного голосування на виборах президента України у 2004 році. Саме тому пропонується виключити цей інститут із виборчого законодавства з виборів президент України.

З метою недопущення зловживань під час голосування громадян за межами приміщення для голосування проектом запропоновано досконалішу систему організації голосування за місцем перебування виборця. Адже норма чинного закону, якою було передбачено виключною підставою для організації голосування виборця за місцем його перебування тільки заяву, подану до дільничної виборчої комісії, спричинила під час попередніх виборів президента України в окремих регіонах необгрунтовану кількість таких заяв напередодні дня голосування. У проекті ж закону пропонується, щоб, окрім заяви, виборець, який хоче проголосувати за місцем перебування, пред’являв пенсійне посвідчення або довідку медико-соціальної експертної комісії (чи засвідчені у встановленому порядку їх копії).

Проектом використано підходи Закону України «Про вибори народних депутатів України» до утворення територіальних виборчих округів та виборчих дільниць. Зокрема раціоналізовано спосіб утворення виборчих дільниць закордонного виборчого округу, щоб уникнути випадків, аналогічних тим, які мали місце під час попередніх президентських виборів. Тоді з надуманих причин і з певною продумаю метою була спроба утворити понад чотириста додаткових виборчих дільниць закордонного виборчого округу на території низки значно віддалених, а отже — практично неконтрольованих населених пунктів Російської Федерації.

Запропоновано вдосконалений механізм формування виборчих комісій, що сприятиме ефективнішій їх діяльності при збереженні реалізації принципу рівності всіх кандидатів на посаду президента України. Ідеться про те, що чинна редакція закону передбачає можливість представництва у складі територіальних та дільничних виборчих комісій по дві особи від кожного кандидата у президенти України. Однак практика попередньої президентської виборчої кампанії, коли було зареєстровано двадцять чотири кандидати у президенти України, показала, що внаслідок цього виборчі органи часто виявляються громіздкими й малодієвими. Зважаючи на це, в законі пропонується вирішити цю проблему шляхом зменшення представництва від кандидатів у складах комісій до однієї особи.

Встановлено також градацію кількісного складу дільничних виборчих комісій залежно від розміру виборчої дільниці.

Що стосується повторного голосування, то, на відміну від чинного закону, відповідно до якого його організацію здійснюють територіальні та дільничні комісії у тому ж складі, в якому організовували перший тур голосування, — законопроект передбачає формування нових їх складів у рівній кількості від кандидатів, внесених до бюлетеня для повторного голосування.

Також законопроектом змінено вимоги до кандидатур на посади членів територіальних і дільничних виборчих комісій. Зокрема, якщо, згідно з чинною редакцією закону, до складу відповідної територіальної чи дільничної виборчої комісії може бути включена особа, яка проживає на території цього виборчого округу, то в законопроекті пропонується встановити до такої особи виключно вимогу проживання на території України та наявність права голосу.

Зважаючи на негативний досвід роботи окремих виборчих комісій під час виборчої кампанії виборів президента України 2004 року, зумовлений недосконалим правовим регулюванням їх діяльності, запропоновано ефективніші процесуальні норми діяльності виборчих комісій. Зокрема детальніше розписано процедури ведення та заповнення виборчої документації, прийняття рішень комісіями, передачі, отримання і транспортування виборчих бюлетенів, протоколів виборчих комісій та іншої документації. Виключено у законопроекті повноваження виборчої комісії позбавляти права присутності на засіданні комісії офіційних спостерігачів, кандидатів на посаду президента України, їхніх довірених осіб, представників засобів масової інформації та інших осіб, оскільки прикрий досвід застосування цієї норми під час попередньої президентської виборчої кампанії свідчить про численні зловживання комісій таким повноваженням.

Додатковою гарантією забезпечення прозорості, відкритості та гласності виборчого процесу в законопроекті є запровадження інституту спостереження за виборчим процесом із виборів президента України з боку громадських організацій, до статутної діяльності яких належать питання виборчого процесу та спостереження за ним.

Пропонується ліквідувати інститут збору підписів на підтримку кандидата на посаду президента України як неефективний, недоцільний і такий, що не забезпечує поставленої перед ним законодавцем мети та провокує неоднозначне його сприйняття суб’єктами виборчого процесу. Більше того, перевірка зібраних підписів Центральною виборчою комісією потребує великих затрат часу, людських і матеріальних ресурсів, що на практиці відволікає її від виконання основних повноважень із організації підготовки та проведення виборчої кампанії. Як наслідок — процес збору і перевірки підписів на підтримку кандидата на посаду президента України перетворюється на суцільну профанацію, чим дискредитує сам виборчий процес із виборів президента України.

Натомість проектом пропонується зберегти інститут грошової застави як єдину підставу для реєстрації кандидата у президенти України, збільшивши при цьому її суму з 500 тисяч до 2 мільйонів гривень.

Крім забезпечення цих додаткових надходжень до Державного бюджету України, проект одночасно має на меті істотно зменшити бюджетні витрати на фінансування передвиборної агітації кандидатів на посаду президента України. Зокрема пропонується зменшити час передвиборної агітації через центральні електронні (аудіовізуальні) засоби масової інформації і повністю виключити фінансування таких форм агітації з Державного бюджету України на рівні регіональних ЗМІ. Доцільною вважається пропозиція друкувати передвиборні програми кандидатів на посаду президента України на вибір лише в одному з державних центральних друкованих засобів масової інформації.

Проведення передвиборних теледебатів за кошти Державного бюджету України пропонується залишити тільки при призначенні повторного голосування між кандидатами на посаду президента України, включеними до виборчого бюлетеня.

Також у законопроекті значно вдосконалено процес оскарження рішень, дій, та бездіяльності суб’єктів виборчого процесу, за аналогією до відповідних норм Закону України «Про вибори народних депутатів України» та Кодексу адміністративного судочинства.

Виходячи з досвіду діяльності Центральної виборчої комісії на етапі встановлення результатів виборів, доцільно вважається зменшити з п’ятнадцяти до семи днів законодавчо закріплений час на підрахунок голосів виборців та підбиття остаточних підсумків виборчої кампанії виборів президента України.

Сподіваюся, що внесений мною законопроект стане добрим стимулом для початку активної роботи над напрацюванням і внесенням змін до чинного Закону України «Про вибори Президента України», який, на моє глибоке переконання, має розпочатися одразу після призначення Верховною Радою України дати виборів президента України. Якщо цього не зробити, то виборчий процес організовуватиметься на старій законодавчій базі, внести зміни до якої на виборчому марші буде неможливо, що може, знову ж таки, призвести до небажаних наслідків під час проведення та — особливо — встановлення результатів виборів президента України.