До 1 квітня в Україні має з’явитися проект нової військової доктрини. Цього разу розроблятиме базовий документ, що буде офіційним керівництвом не тільки для армії, а й для оборонної промисловості, міжвідомча група, куди входять представники майже всіх відомств, які причетні до захисту держави.
Перша військова доктрина в Україні з’явилася восени 1993 року. До речі, з різницею в один місяць такий самий документ ухвалила й Росія. Однак дуже швидко з’ясувалося, що українська доктрина нереальна — вона була розрахована на майже супердержаву, а різке падіння економічних показників унеможливило виконання положень документа. Тому пріоритети, проголошені в доктрині, так і залишилися декорацією, контрастною до реалій.
Не дивно, що вже з кінця 1996 року офіційні особи держави почали говорити про необхідність розробки нової доктрини. А 1997 р. міністр оборони Олександр Кузьмук несподівано заявив, що проект нової військової доктрини готовий. Однак каменем спотикання виявилася українська зовнішньополітична багатовекторність, що по суті може інтерпретуватися як невизначеність. Хоча й досі у військовому відомстві не виключають наявності воєнної загрози. Тому, заплутавшись зі своїми численними векторами й завищеними амбіціями, що з цього випливають, а також у зв’язку з нездатністю держави забезпечити ресурсами виконання адекватних військових завдань, національні лідери про доктрину забули.
Інша річ Росія: коли в НАТО з’явилася нова стратегічна концепція, Москва знайшла ресурси для відповіді, і як результат торік у Росії з’явилася нова військова доктрина. Хоча не без перекосів. По-перше, ключову роль при її розробці відігравали військові, а не політики. По-друге, доктрина з’явилася раніше за основний документ — Концепцію національної безпеки.
Тепер Київ має намір не повторити помилок сусіда. Крім того, зовнішня політика стала більш визначеною — Україна пильно дивиться на Схід. А якщо іноді і поглядає на Захід, то з поглядом звідти зустрічається все рідше. Взагалі ж, створювати нову військову доктрину в Україні — справа дуже невдячна. Оскільки передбачає або офіційну відмову від амбіцій серйозного гравця на європейській сцені, або декларацію нездійсненних пріоритетів.
Коментуючи цього тижня роботу з підготовки військової доктрини, міністр оборони підкреслив, що буде змінено «саму структуру» документа і при цьому доктрину неодмінно узгодять з Концепцією національної безпеки держави. Остання має бути готова влітку нинішнього року. Глава військового відомства впевнений, що зникне «оборона по периметру країни» і багато інших анахронізмів. Генерал Кузьмук стверджує, що на виході з’явиться «більш сучасний, більш зрозумілий і більш прозорий текст» документа.
Може, доктрина визначить долю й іншого документа — Програми розвитку озброєнь і військової техніки, якої з 1997 р. чекають не лише військові, а й національна оборонна промисловість. Цей документ повинен буде забезпечити практичне виконання положень доктрини. До речі, заступник міністра з озброєння генерал Олександр Стеценко тижнем раніше назвав і пріоритети в розробках нової військової техніки та озброєнь: це системи управління, радіоелектронної боротьби (РЕБ) і розвідки; модернізація літаків і вертольотів; модернізація озброєння й техніки протиповітряної оборони; розробка вітчизняних систем державного розпізнавання; створення зброї на нових фізичних принципах; створення інтелектуальних засобів ураження; розробка нових видів бронетехніки і вітчизняних артсистем. Хоча фінансове забезпечення всього заявленого списку дуже сумнівне, голова Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу Володимир Горбулін сказав авторові, що це саме ті пріоритети, реалізацію яких оборонна наука і промисловість України може забезпечити самостійно. Із застереженням, якщо будуть конструктивні взаємовідносини між військовими та промисловістю. «Сьогодні, на жаль, нормальних відносин не існує», — зазначив координатор української оборонки. До того ж, національна оборонка більше працює на забезпечення оборонних потреб Росії, ніж на замовлення власної армії.
Цікаво, що В.Горбулін назвав значним досягненням рішення розробляти як нову військову доктрину, так і модель «Концепції Збройних сил України-2010» колегіально.
Теорія звучить переконливо. Але чи відповідатиме їй реальне наповнення? Багато в чому це залежить від того, наскільки тверезим буде текст нової доктрини. Бо можна скільки завгодно говорити і про стратегічні неядерні сили стримування, «здатні забезпечити такий рівень шкоди для агресора, що змусить його відмовитися від агресії», і про сучасні сили швидкого реагування, але якщо держава протягом двох років не може профінансувати модернізацію трьох бойових літаків (із 2000 року — двох), то жодні доктрини й концепції Україну не врятують.