У ЗБРОЙОВИЙ БІЗНЕС МОЖУТЬ ВПУСТИТИ ПРИВАТНИЙ КАПІТАЛ

Вочевидь, законодавці вітчизняного збройового бізнесу всерйоз мають намір змінити правила гри для тих, хто провадить розробки й виробництво зброї. Саме так можна розцінити недавно внесений у парламент законопроект, головна мета якого — допустити приватний бізнес до оборонного виробництва. За визначенням розробника законопроекту — Міністерства промислової політики України, — внесення змін у Закони України «Про підприємництво», «Про державне оборонне замовлення» і «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» «дало б можливість ведення підприємницької діяльності з виготовлення військового озброєння і боєприпасів до нього недержавним суб’єктам підприємницької діяльності й одночасно обмежувало б шляхом ліцензування підприємницьку діяльність з розробки, виготовлення, модернізації й утилізації озброєння, військової техніки та боєприпасів, а також комплектуючих виробів до них».

Подих капіталізму в «оборонці»

До цього кроку держава готувалася досить довго. Ще 2001 р. глава Держкомісії з питань оборонно-промислового комплексу України Володимир Горбулін указував на розвиток у світі тенденції зменшення витрат на утримання військового компонента обороноздатності за рахунок використання досягнень цивільного сектора. Дійсно, сьогодні дедалі більше ноу-хау, створених у цивільному секторі, впроваджуються в оборонному, хоча за часів холодної війни усе було навпаки.

Наприкінці 90-х стало цілком зрозуміло, що нинішній державний і казенний ОПК України не в змозі адекватно відповісти на всі вимоги силових структур країни і тим більше забезпечити її лідерство на світовому ринку озброєнь. Це підтверджують факти дивних перекосів у вітчизняній «оборонці»: деякі казенні підприємства протягом багатьох років узагалі не мають держоборонзамовлення (шосткінський казенний завод «Зірка» не отримував держоборонзамовлення протягом шести років), водночас деякі недержавні фірми вже давно беруть участь у його виконанні — як субконтрактери (серед таких, наприклад, київська холдингова компанія «Укрспецтехніка» і львівський концерн «МАТС»).

Втім, ця ідея не нова. Майже три роки тому в Україні розпочали експеримент: корпорації «Таско» — структурі зі змішаною формою власності, що об’єднує понад 20 науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро і підприємств — як виняток дозволили вкладати інвестиції в збройову галузь. Тоді йшлося про ініціативні розробки в дуже вузькому секторі: виробництві, реставрації, модернізації й утилізації артилерійсько-стрілецької зброї, боєприпасів і їхніх елементів.

Залучення недержавних структур дійсно відкриває додаткові можливості для розвитку нових видів зброї, створення і впровадження у виробництво найсучасніших технологій. Навряд чи хтось не погодиться, що приватні компанії гнучкіші за державні в прийнятті рішень. Крім того, вони ризикують власними, а не державними грошима. І наявні у реалізації складних наукомістких проектів ризики, що їх державні чиновники часом бояться, а часом і не мають права брати на себе, легко розподіляються між учасниками проекту, коли в ньому задіяні приватні структури. Сьогодні в Україні навряд чи якийсь комерційний банк ризикне реалізувати проект разом із державним, і тим більше, казенним підприємством. Воно й зрозуміло: їм фактично нічого надати під заставу. У результаті банк змушений усі ризики брати на себе. Зрештою, навіть якщо він погоджується на це і все ж зв’язується із державною структурою, ситуація майже завжди залишається непрогнозованою до завершення проекту. Серед останніх прикладів — реалізація великого міжнародного інвестиційного проекту, у якому бере участь уже згаданий шосткінський казенний завод «Зірка». Тиждень тому директора цього цілком успішного підприємства несподівано усунули з посади. Формально — за те, що не узгодив із Міністерством промислової політики деталі отримання кредиту від одного з українських комерційних банків. При тому, що отримання кредиту ніяк не було пов’язано із закладанням основних фондів підприємства. Результат такого ходу цілком передбачуваний: іноземний інвестор зайняв вичікувальну позицію, а чимале замовлення ураз повиснуло в повітрі.

Експерти вважають: якби в цьому проекті задіяли приватний бізнес, таких проблем не було б. Тому внесення поправок очікують і комерційні банки, і приватні інвестиційні компанії. Так, в одній з досить великих інвестиційних компаній — Immersion Hi Tech Ltd., що інвестує українські високотехнологічні напрями «оборонки», не приховують, що законопроект, перетворившись на закон, простимулює інвестиції в цілу низку перспективних розробок. Сьогодні ця компанія зуміла реалізувати в Україні кілька спільних проектів, таких як створення динамічного захисту для танків «Ніж» і доопрацювання нового комплексу активного захисту «Заслін». Але, як вважають фахівці згаданої структури, їх могло бути значно більше... Якщо законопроект пройде, в України значно зростуть можливості розширити номенклатуру власного виробництва продукції військового та подвійного призначення. Зокрема й за рахунок інвестицій іноземного походження.

Те саме стверджують і в банках, готових інвестувати просування нових технологій. Хоча деякі з них для казенних і державних підприємств пропонують як дієву схему для отримання кредиту заставу майнових прав за контрактом, реальні проекти вимагають такої напруженої роботи для зниження ризиків, що від них нерідко просто відмовляються.

Міністерство промислової політики — власна гра?

Водночас у просуванні нових правил гри експерти вбачають і спроби деяких суб’єктів ВТС посилити власні позиції. Зокрема тут мають на увазі Міністерство промислової політики, яке ліцензуватиме розробки, виготовлення, модернізацію, сертифікацію, експертизу й ремонт вогнепальної зброї військового призначення і боєприпасів до неї. Це не міфічний, а дуже навіть можливий важіль впливу на підприємства ОПК. І додаткова ймовірність контролю цілком реально стане суттєвим методом диктату. Особливо, коли йтиметься про приватизаційні процеси.

Промислове відомство дійсно може різко посилити свої позиції в системі військово-технічного співробітництва або збройового бізнесу. Багато спецекспортерів сьогодні відверто кажуть, що різні суб’єкти ВТС намагаються бути якщо не цілком самостійними гравцями, то, щонайменше, гравцями, які по-своєму трактують державну політику в цій сфері. А іноді вони просто не знайомі з перспективами країни на тому чи іншому ринку. Коли, приміром, начальнику управління МЗС, який готував недавній візит вже екс-міністра іноземних справ Анатолія Зленка в Індію, зауважили, що різкі заяви стосовно зниження рівня ВТС із Пакистаном можуть негативно вплинути на контакти, які нині реалізуються, він із подивом дізнався, що їх в України на понад 100 млн. дол.

У ситуації, коли намітився перерозподіл оборонно-промислового пирога, вважають експерти, роль Мінпромполітики може помітно зрости. З появою поправок у законах це відомство зможе більше за решту суб’єктів ВТС впливати не лише на процес акціонування державних оборонних підприємств, а й на черговість їхньої приватизації.

Перший крок. Що далі?

Дійсно, допуск приватного капіталу, якщо він відбудеться, виявиться лише першим кроком у ланцюзі зміни образу вітчизняного ОПК, і не виключено, подальшій модернізації схем торгівлі продукцією військового призначення. Чому держава наважується на такий крок лише сьогодні? Деякі фахівці пояснюють це різким зростанням інтересу великого капіталу до «оборонки». Причому не лише українського. Хоча й вітчизняні олігархи з подивом помічають, що добрі гроші можуть приносити не лише енергоресурси, а й виробництво зброї. Спостерігачі гадають, що поки не дозріли чіткі рішення стосовно конкретних підприємств, але в недалекому майбутньому приватизаційні списки ОПК зазнають ревізії. І багато структур можуть несподівано випасти зі списку таких, що не підлягають приватизації. До речі, на тому ж заводі «Зірка» багато хто вважає, що зміна керівника є першим непрямим свідченням зацікавленості підприємством можливих покупців.

Значний інтерес до приватизації заводів українського ОПК зберігається у російського капіталу. Та якщо раніше його увага була зосереджена лише на харківському «Хартроні» і ще декількох схожих підприємствах, то нині апетити бізнесменів із сусідньої країни розширилися до таких структур, як феодосійська суднобудівна компанія «Море». Що, зрозуміло, не викликає особливого захвату в Києві: лише два підприємства у світі — ФСК «Море» і санкт-петербурзьке ЦМКБ «Алмаз» — спроможні сьогодні випускати швидкісні десантні кораблі на повітряній подушці типу «Зубр», і на низці ринків вони, природно, конкуренти.

Водночас стійкі коопераційні зв’язки деяких українських заводів через три-п’ять років підштовхнуть їхню певну частину в російські холдинги і спільні фінансово-промислові групи. Адже в коопераційних контрактах сьогодні беруть участь близько сотні українських і близько трьох сотень російських підприємств. Як зазначають російські експерти, впускати приватний капітал в ОПК почали й у Росії. Нещодавно уряд РФ затвердив список держпідприємств, які підлягають приватизації 2004 р. Цей процес триватиме до 2006 р. За спеціальною федеральною цільовою програмою реформування ОПК РФ буде створено понад 100 оборонних холдингів і корпорацій.

Втім, необхідність часткового роздержавлення оборонно-промислового комплексу усвідомлюють і високопоставлені чиновники. Оскільки це майже єдиний шлях отримання також іноземних інвестицій у збройову справу. Яким виявиться цей процес на ділі, багато в чому залежить від поглядів нового керівника Радбезу Володимира Радченка і нового шефа СБУ Ігоря Смєшка. Саме ці дві постаті добре знають збройовий бізнес зсередини і впливатимуть на появу нових механізмів у цій сфері. Зокрема, на дозування приватного капіталу в державній справі.