У піщинці землі відбивається світ…

Всі нинішні події в столиці чітко фокусують процеси, які охопили всю країну. Сьогодні Київ зриває маски, розставляє акценти й визначає завдання. Для того ж, щоб не пропустити головного, зупинимося на ключових подіях столичного тижня, що минає. Серед них:

— початок реєстрації кандидатів на посаду столичного міського голови з гучними заявами самовисуванців, розчаруванням обійдених партіями претендентів, а також стійкими внутрішньофракційними інтригами;

— паралельний старт глобальної кампанії з порятунку місцевого самоврядування, яку очолив секретар Київради Олесь Довгий і яка стала зразком застосування подвійних стандартів;

— задоволення Київським апеляційним господарським судом позовів столичної прокуратури та визнання рішень Київради щодо ряду землевідведень на сесії 1 жовтня незаконними (що хоч і передбачає можливість наступної касації у Вищому господарському суді, проте дає слабку надію на торжество справедливості);

— лист президента прем’єр-міністру (опублікований на сайті «ДТ») про необхідність погоджувати своє прагнення перевіряти діяльність голів державних адміністрацій із бажанням глави держави. Що насправді продовжило традицію, започатковану Віктором Балогою ще в лютому, коли той у своєму листі заборонив Кабміну втручатися в роботу Київської державної адміністрації й наполегливо порекомендував Тимошенко припинити перевірку діяльності команди Черновецького. Ланцюг замкнувся.

Ми ж укотре переконалися в тому, що Київ, а ніде правди діти, і все місцеве самоврядування разом узяте, є всього-на-всього розмінною монетою. Як для великих політичних гравців, які націлилися на президентське крісло-2009, так і для дрібнішої столичної рибки, яку ситуація та можливість «вирішувати питання» викинула на самісінький гребінь політичної хвилі.

Однак про все своєю чергою.

Джуліані підставить плече Кличкові?

Днями Віталій Кличко став самовисуванцем у мери столиці. Однак заявив про те, що, незважаючи на його рішення, двері штабу БК залишаються відчиненими для демократичної коаліції. Не факт, що в ці двері збирається хтось увійти. Навіть під напором рейтингу важкоатлета. Втім, і сам Кличко не сидить біля порога з хлібом-сіллю. Наскільки щиро боксер вірив президентові й потребував підтримки його партії, сьогодні можна судити бодай із того факту, що головою штабу Блоку Кличка став Дмитро Андрієвський, котрий напередодні залишив лави «НУ».

Що ж до БЮТу, то, треба думати, останню надію на можливе співробітництво популярного Кличка з популярним блоком поховав голова секретаріату Балога, заявивши про підтримку лідера БК. Хід сірого кардинала СП вдався. У штабі всесвітньо відомого боксера нашвидкуруч іде переформатування виборчої стратегії, основним меседжем якої тепер може стати гасло: мер столиці має бути незалежним від жодної з політичних сил, які давно скомпрометували себе. Що, безперечно, є сильним аргументом у боротьбі Кличка за мерське крісло.

Проте не менш важливим аргументом, але вже з боку його можливих опонентів, може стати цілком справедливий закид у відсутності досвіду «господарника». «А ніхто не збирається робити з Кличка професійного сантехніка, ми маємо намір позиціонувати його як менеджера, під началом якого працюватимуть і господарники, і професіонали, — каже Дмитро Андрієвський. — Причому з різних політичних сил. Завтра на з’їзді блоку буде презентовано список, де ви побачите багато цікавих прізвищ. Екс-міністр із ПЕК Іван Плачков (співучасник «подвигів» нафтогазового Івченка… — Ред.) як господарник вас улаштує? А екс-голова столичної райадміністрації зі стажем Анатолій Коваленко? У числі можливої менеджерської команди буде достатня кількість представників дуже різних політичних сил, які, виходячи з етичних міркувань, поки що не хочуть афішувати свою близькість до БК».

Серед ноу-хау команди Кличка — існування цілого ряду загадкових закордонних інвесторів, які нібито побажали вкласти в інфраструктуру столиці мільярди доларів. При цьому, за словами голови штабу Кличка, менеджерські поради вже на стадії виборчої кампанії кандидата даватимуть колишній мер Нью-Йорка Джуліані та мер Берліна.

Тим часом грандіозні плани чемпіона дещо нейтралізує наполегливе небажання Кличка, а це підтвердив у своєму коментарі й голова його штабу, змінювати систему влади в столиці й розводити повноваження мера та голови державної адміністрації. Проте або Віталій щодо цього все ж таки отримає достатньо кваліфіковану консультацію і, навіть не маючи своїх лобістів у парламенті, у міру сил боротиметься з безконтрольною адміністративною потворою на ім’я «столична влада», або віра у власну непогрішність таки зіграє і з ним злий жарт.

Блок Тимошенко цього тижня, як унтер-офіцерська вдова, висік сам себе. Зупинити будівництво на території Жовтневої лікарні, за яке не перший місяць триваюьб практично бойові дії, БЮТу вдалося... попросивши народного депутата своєї ж фракції пана Куровського (компанія «ЖитлоБуд») звільнити територію й відмовитися від претензій на ділянку. Таким чином, проблему в якомусь сенсі було вирішено силами її ж творців. У цій ситуації залишається тільки сподіватися, що з метою перемогти на столичних виборах Юлія Володимирівна так само коректно попросить Богдана Губського та інших латифундистів із блоку «справедливості» повернути землю людям. І не лише в столиці, а й у Київській області. Виходячи ж із того, що тримати руку на пульсі «Жовтневої» партія делегувала Олександра Турчинова, вкотре припустимо, що саме йому Тимошенко все ще хоче довірити те, що, на її думку, не потягне Кличко, — серце країни.

В «НУ» ситуація ще кумедніша. Через два тижні після ухвалення відомої постанови ВР №22-20 про перевибори в Києві Віктор Андрійович таки усвідомив важливість моменту, зібрав фракцію і повідомив, що Київ, у світлі 2009 року, є для нього стратегічним майданчиком, і в демократичної коаліції у цьому зв’язку має бути єдиний кандидат. Хто? Президент не сказав. Тому тут можуть бути варіанти. Однозначно, аутсайдерські. Тому що партія, два роки просидівши в столичній земельній засідці разом із Черновецьким, так і не змогла виростити гідних кандидатів на посаду міського голови. Не можна не помітити, що десь поруч ходить із бюджетним кодексом під пахвою Микола Катеринчук, котрий рвонув у бій за мерське крісло. Кажуть, що ним серйозно зацікавився Петро Олексійович. А оскільки Микола Дмитрович у результаті гратиме на полі Кличка, деякі джерела натякають, що кампанію кандидата Катеринчука може допомогти профінансувати сам Леонід Михайлович. Який, у принципі, не від того, щоб і далі підтримувати партнерські стосунки з Порошенком. Проте найдивніше в цьому переплетенні імен, по батькові, прізвищ та інтересів те, що лідер Європейської партії, згідно з його недавньою заявою на сторінках минулого номера «ДТ», має намір балотуватися не в мери, а на пост... голови КМДА. Але із цим проханням, Миколо Дмитровичу, — до президента. Може, він вас і без виборів туди призначить...

Регіонали, заявивши, що в мери піде Дмитро Табачник, вочевидь, подумали, що пустили в бій важку артилерію. Проте про рейтинги Табачника в столиці поки що нічого не відомо. Втім, як і про те, з якого переляку ПР ухвалила настільки неординарне рішення. Донедавна головний претендент у мери від ПР Василь Горбаль тепер вимушений лише віджартовуватися: «Я сміливо можу очолити якусь інтернет-асоціацію, а не міський осередок ПР, — каже Горбаль. — Тому що всі новини про події в партії дізнаюся безпосередньо з Мережі». Схоже, у відомого банкіра повний цугцванг: він навіть із партії не може вийти, тому що партквиток отримав у подарунок на день народження. А якщо серйозно, то регіоналам ще не одну ніч доведеться переспати з цією глибинною проблемою. Боротьба за право формувати партійний список, а також отримати там місце з головою поглинула молодих і бувалих синів Януковича, які ризикують залишитися без стратегічної годівниці. Не дивно, що в битві за столичний шмат тут не пишуть стратегій і не планують реформ, а відтоптують ноги й переступають через голови вчорашніх соратників... Горбаль заявив, що більше не збирається брати участь у цьому дивному змаганні.

Треба сказати, що таке викристалізовування груп «зайвих людей», які об’єднуються всередині політичних монстрів не стільки грошима, скільки принципами, певною мірою обнадіюють — декого перестають улаштовувати процеси, що відбуваються в бігпартіях. Уже асимільовані «свої» й «чужі» відринуть «зайвих», яким доведеться переформовуватися у щось зовсім інше. Не факт, що відразу. Але факт, що доведеться.

Зіц-секретар і його наука перемагати

Бенефіс Олеся Довгого на з’їзді Спілки секретарів місцевих рад, де секретар Київради одним махом підім’яв під себе все місцеве самоврядування та ще й отримав за це «велике спасибі», гідний багатосторінкового опису. Проте ми зосередимося на головних місцях. Серед них, до речі, були місця виконавчого директора Асоціації міст України Мирослава Пітцика, а також у недавньому минулому знаменитого мера Бердянська, а нині нардепа Валерія Баранова (Блок Литвина), які сидять по обидва боки від головуючого.

Для повноти картини нагадаємо, що постанова ВР №22-20 про перевибори мера Києва та Київради як експертним співтовариством, так і представниками місцевого самоврядування була сприйнята неоднозначно. Коли ВР призначила перевибори, не розпустивши Київради й не відправивши у відставку мера, а також не надавши рішень судів про порушення законів столичною владою, як того, на думку ряду експертів, вимагає закон, вона створила небезпечний прецедент у місцевому самоврядуванні.

Таким чином, у руках парламенту з’явилася ломака, яка в будь-який момент може прибрати будь-якого мера. Одним ударом. Що неприпустимо й порушує Європейську хартію місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала кілька років тому. АМУ поінформувала про події профільні організації Ради Європи. Найближчим часом в Україні буде проведено моніторинг, результати якого навряд чи наблизять країну до Європи. Місцеве самоврядування виступило на підтримку своїх прав і свобод. Рух очолив Київ. Довгому під маркою спільних проблем вдалося продавити звернення секретарів рад до всіх інститутів влади з вимогою:

а) скасувати постанову ВР №22-20;

б) скасувати імперативний мандат;

в) усі акти законотворчості погоджувати з АМУ.

Однак ці прописні для існування місцевого самоврядування істини, що прозвучали з вуст політика, який представляє команду Черновецького, виглядали, м’яко кажучи, фальшиво. А питання, як відокремити місцеве самоврядування, що працює на громади, від команд, які нехтують інтересами цих громад, повисло в повітрі. Для втаємничених. І все ж Довгий купався в оваціях колег та інтенсивно жестикулював перед Пітциком і Барановим, які також вирішили задовольнятися напівправдою й захопилися розповіддю про подвиги команди Черновецького, що «вп’ятеро збільшила столичний бюджет».

Безумовно, слід віддати належне команді мера за такий подвиг. Як, утім, і подякувати за відвертість Олесю Станіславовичу, який поділився з провінційною громадськістю рецептом столичного успіху. Треба було бачити, з яким захопленням зал слухав, як команда мера «повертала в комунальну власність ринки та кінотеатри, ставила під контроль доходи від паркування, а також за особисті кошти стимулювала нових керівників комунальних підприємств, які на порядок збільшували їхній прибуток і отримували з цього свої 5%».

Ось якби тільки Олесь Станіславович уточнив, скільки відсотків від розбухлого бюджету взяла собі команда Черновецького за суперпрофесійний супровід бізнес-проекту під назвою «Дорога моя столиця»... Тоді б могла вийти ділова розмова. А так... Аналіз дій влади в Україні плавно перемістився з площини, чия команда більше зробить для міста чи країни, у площину, хто більше залишить місту. Виник шалений попит на висококваліфікованих менеджерів, здатних збільшувати відсоток приросту у власній кишені за рахунок збільшення державного бюджету. А також на тих, хто вміє, для прикладу, спритно продати на аукціоні ділянку за мільйон афілійованим структурам так, щоб потім, подрібнивши її на шматочки, знову загнати й отримати удвічі більше. Це саме та знайома історія про тих, «які самі живуть і нам дають». Крупою чи тисячею — не суть важливо.

«Сьогодні все вирішується у вищих кабінетах, — продовжував ділитися тепер уже лобістським досвідом Довгий-молодший. — Однак ти будеш цікавий у тих кабінетах лише в тому разі, якщо в тебе є що запропонувати їх господарям. Тільки тоді твої інтереси врахують, тільки тоді ти будеш почутий». Судячи з того, що Довгого сьогодні охоче приймають практично в усіх кабінетах, за винятком войовничого БЮТу, та й то коли він без Губського, крім власного сюрреалістичного погляду на життя, молодому політику справді є що запропонувати господарям високих кабінетів. Захотілося вийти.

«А що, накажете нам виставити за двері главу союзу й самим зайнятися боротьбою за права місцевого самоврядування? — спробував у перерві відповісти на запитання про відділення «довгих» від місцевого самоврядування, яке мучило автора цих рядків, один із присутніх у залі представників народу. — Зрозумійте, склалася така ситуація, коли відокремити котлети від мух практично неможливо. Захистити себе — справа принципу. І в цьому Пітцик має рацію. Зрозумійте ще одне: Черновецький став певною міною, закладеною під усе місцеве самоврядування. Він спровокував реакцію. Централізація влади тепер лише посилюватиметься. Тому ми не можемо залишитися осторонь навіть у такій двоїстій ситуації. Тепер усі землю ритимуть заради принципу, попри те, що при цьому доводиться захищати й тих, хто, можливо, тебе просто використовує. Ну, це те ж саме, що потрапити в таку ситуацію, коли у присутності порядної людини раптом починають бити жінку легкої поведінки. Що б ви зробили на місці цієї людини? Напевно, захистили б... Незважаючи ні на що».

Безумовно, така яскрава образність співрозмовника частково виправдовує колабораціоністську позицію АМУ та її виконавчого директора, якому, напевно, задля загальної ідеї довелося благородно взяти під захист «путану» (читай — київську владу), проте залишає відкритим питання: а чи треба було, знаючи ціну дешевим словам, дозволяти комусь зображати із себе праведника? Таку категоричність у постановці питання, крім фактів, які вже потрапили до звітів перевірок КМДА Кабміном, а також у матеріали комісій ВР і СП, що розслідують діяльність команди Леоніда Михайловича, підтверджують додаткові обставини.

400 га під «земельні кооперативи» Черновецького обнулив суд. Другої інстанції

Як нам стало відомо (а ця інформація пролунала з вуст прокурора столиці Євгена Блажівського на колегії Генеральної прокуратури, але не потрапила у пресу), 27.03.08. р. Київський апеляційний господарський суд прийняв рішення щодо позовів столичної прокуратури, котрі стосувалися тих кооперативів, під які на сесії Київради 1 жовтня виділялися масштабні земельні ділянки. Серед них такі рішення Київради, які визнано незаконними:

1. № 344/3178 від 01.10.07 «Про передачу земельних ділянок площею 79,54 га обслуговуючому кооперативу «Медтехнік» для житлової забудови на вул. Лісничій у Голосіївському районі м. Києва».

2. № 345/3179 від 01.10.07 «Про передачу земельних ділянок площею 99,74 га обслуговуючому кооперативу «Житлодар» для житлової забудови на вул. Комунальній у Голосіївському р-ні
м. Києва».

3. № 349/3183 від 01.10.07 «Про передачу земельних ділянок площею 42,9 га обслуговуючому кооперативу «Тарасовець» для житлової забудови на вул. Академіка Заболотного в Голосіївському р-ні».

4. № 351/3185 «Про передачу земельних ділянок площею 121,47 га обслуговуючому кооперативу «Транспортник» для житлової забудови на
21-му кілометрі Столичного шосе в Голосіївському районі».

5. № 358/3192 «Про передачу земельних ділянок площею 85,04 га обслуговуючому кооперативу «Містобудівник» для житлової забудови по вул. Пухівській у Деснянському районі».

Загальна площа позначених земельних ділянок становить 428,69 га.

Усього за фактом сесії 1 жовтня столична прокуратура подала позови щодо 17 кооперативів, яким було виділено землю. 12 позовів, які залишилися, перебувають у судах різних інстанцій. Прогнозувати, якими будуть рішення цих судів, а також яку позицію займе Вищий господарський суд на випадок касаційної скарги з приводу вищезазначених рішень, ніхто не береться. За словами тих-таки представників прокуратури, законодавство до такої міри нечітке, що розвиток ситуації у будь-якій справі можна розвернути практично на 180 градусів.

Що ж стосується цілком логічного запитання: а хто ж відповість за прийняття незаконних рішень? — то, як вважає наше джерело в прокуратурі, відповідно до нашого законодавства, Київрада — колективний орган, а колективний орган притягнути до відповідальності неможливо. Проте як бути з тим, що багато земельних рішень Київрада приймала буквально з голосу, порушуючи всі мислимі й немислимі норми регламенту, а також стандарти підготовки рішень у комітетах, наше джерело не відповіло. Єдиною зачіпкою, на думку співрозмовника, що може привести хоч до якоїсь конкретики у плані імен та прізвищ організаторів і виконавців земельних афер у Києві, може стати так звана «справа студентів», яку розслідують МВС і прокуратура. У контексті цієї справи перевіряється багато фактів, пов’язаних з виділенням ділянок, зокрема й під житлові кооперативи.

Лист дамі

На засіданні уряду 12 березня Тимошенко порушила питання про земельні та бюджетні зловживання в Чернігівській державній адміністрації. На руках у прем’єра були документи, надані прокуратурою одного з районів області, а також численні відповіді силових структур на депутатські запити народного депутата Олега Ляшка (БЮТ) про порушення, зафіксовані на Чернігівщині.

Внаслідок цих порушень Кабмін розробив пакет документів із графіком звітів і перевірок діяльності глав державних адміністрацій. Які (хоча й їх призначає на посаду президент за погодженням із прем’єром) підзвітні уряду. Що в цій історії визначальний чинник — зло­вживання владою губернатором чи політична доцільність, гадати не будемо. Тільки зазначимо: колишньому заступникові керівника відомої президентської ДУСі, а нині голові Чернігівської обласної дер­жавної адміністрації панові Хоменку протистоїть більшість облради, яку контролює БЮТ на чолі з членом блоку секретарем ради пані Романовою. Крапка.

28 березня на ім’я прем’єра надійшов лист від Ющенка, в якому президент для подальшої координації дій Кабміну й СП, а також у рамках назрілих змін у системі місцевого самоврядування, запропонував прем’єрові погоджувати з ним, коли, яку область і на предмет чого контролювати й перевіряти.

Ця подія, як ми вже сказали, з одного логічного ряду з листом Балоги щодо КМДА, а також обмеженнями, які ввів президент своїм указом на свободу пересування губернаторів (про що «ДТ» писало) як на території України, так і за її межами. Тепер губернатори просять дозволу в СП. І, треба думати, якщо будуть погано просити, то Віктор Андрійович дуже швидко знайде можливість настійно «погодити» з прем’єром якийсь звіт чи перевірку. Проте ще раз зауважимо, що президент за законом не має права давати якісь доручення Кабміну. За винятком указу. Кабмін на підставі Конституції й усе ще чинного Закону про Кабінет міністрів відповідальний за виконавчу вертикаль влади і реалізацію своїх повноважень з допомогою місцевих державних адміністрацій зокрема. А тому має всі права заслухати звіт про діяльність будь-якого голови адміністрації (для чого викликати його в Київ), а також перевірити адміністрацію з допомогою КРУ й інших інструментів. У разі ж потреби накласти дисциплінарне стягнення або зняти з посади голову адміністрації Кабмін має право подати президентові відповідне подання.

Як стверджують наші джерела, на наступному засіданні Кабінету міністрів, попри окрики з Банкової, графіки звітів глав обласних державних адміністрацій будуть затверджені.

***

Отже, можна констатувати, що:

по-перше, президент і прем’єр продовжують стратегічне розтягування регіонів, змагаючись за вплив на адміністрації й мерів. При цьому ні президент, ні прем’єр не гребують жодними методами й засобами, які часто не мають нічого спільного з законом і навідліг б’ють по системі місцевого самоврядування. Так, Тимошенко лобіює радикальні постанови ВР про перевибори, Ющенко пише листи, що інтригують законодавця... Тому що мета одна — майбутні вибори президента й партійний контроль на територіях напередодні цих виборів;

по-друге, місцеве самоврядування, організоване в Асоціацію міст України, а також у Спілку місцевих рад, виявившись заручником жорсткої політичної боротьби, прийняло важке й неоднозначне рішення стояти на позиціях захисту прав місцевого самоврядування, хоч би хто його представляв і як би громадам шкодив;

по-третє, перевибори мера Києва без зміни системи влади в столиці, а також низки законів, про які ми говорили в минулих номерах й які, схоже, вже не цікавлять претендентів на владу, навряд чи принесуть місту великий позитив. Ситуація ускладнюється ще й тим, що політичні сили, які ініціювали перевибори, не змогли об’єднатися й висунути єдиного кандидата від коаліції. Що свідчить про домінування партійних і кланових інтересів, які перемогли здоровий глузд. Ініціатори перевиборів також не змогли запропонувати виразну стратегію не тільки виборчої кампанії, а й подальшого розвитку столиці. На сьогодні їхній креатив вичерпаний двома законопроектами про вибори у два тури, а також про заборону мерам, які спровокували перевибори, балотуватися повторно. При цьому президент категорично проти проведення виборів у два тури... Тому залишаються всі шанси, що Києвом укотре скористаються ті, кого так справедливо й запекло намагалися скинути з трону розрізнені «демократи».