Тверезість — норма життя? Кому як

09 липня, 2020, 08:33 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Хто й навіщо кричить: «Вовки!» — волаючи про російський широкомасштабний наступ уже завтра.

 Тверезість — норма життя? Кому як
© Ілюстрація Скотта Густафсона

Якщо ж ти не знаєш ні себе, ні свого ворога, ти завжди будеш створювати для себе небезпеку.

Сунь Цзи

Конфронтація і війна страшні не тільки жертвами, зламаними долями та знищеними матеріальними цінностями. Не менш небезпечний їхній вплив на морально-психічний стан як пересічних громадян, так і еліт. Навіть обмежений збройний конфлікт істотно деформує суспільні відносини. Особливо коли він, цей конфлікт, затяжний. Виявляється, що психологічна стійкість — теж ресурс, причому вкрай повільно відновлюваний.

У стратегічних дослідженнях є навіть спеціальне розрізнення між attrition і exhaustion. Перше традиційно позначає вичерпання ресурсів матеріальних, а друге — морально-психологічних.

Це, безумовно, справедливо і для України. Нетривалий відрізок 2014–2015 років, коли можна було стверджувати, що українське суспільство відповіло на російську агресію об’єднанням навколо синьо-жовтого прапора, швидко змінився періодом війни всіх проти всіх.

Відновилися й поглибилися давні суспільні суперечності та розколи. Здано в архів культуру компромісу й толерантність, якими так пишалися ще вчора, за історичними мірками. Фактично не ведеться публічний діалог між представниками різних світоглядів. Натомість майже легітимоване вуличне насильство.

Прості рішення знов увійшли в моду. Радикали різних ґатунків правлять бал, а голосу центристів майже не чути. В їхньому середовищі чомусь вважається за добрий тон ухилятися від формулювання власної позиції. Тим більше й сказати їм, практично, нічого. Не їхній час. Мабуть, так треба. Ось тільки кому?

Точаться, не без допомоги ззовні, запеклі суперечки про все що завгодно, крім того, як забезпечити розвиток України. Політичні цілі перетворилися на догми, справжніх політичних божків, які вимагають беззастережного поклоніння.

Це відбувається на тлі невпинної деградації державних інституцій, насамперед правоохоронних органів, діяльність яких дедалі більше політизується. Корупція і розмови про неї давно перетворилися на банальність. Так помирає демократія?

Втім, це не суто українська, а можливо — загальносвітова тенденція. Гірше, що в нас надмірна емоційність і радикалізм притаманні не тільки «широким народним масам», а й так званим думаючим людям, які працюють, зокрема, й у сфері національної безпеки та оборони. У принципі, говорити можна багато про що, головне — самим не повірити власній пропаганді. Втім, із цим у роду людського давні й серйозні проблеми.

Показовими тут є періодичні військові тривоги, коли звідусіль волають, якщо не сьогодні, то завтра почнеться війна. У цьому контексті, насамперед варто нагадати: бойові дії точаться вже сьомий рік. Причому їхні масштаб і характер чітко відображають сьогоднішні завдання Росії та її обмеження.

Не втомлюючись, ще раз нагадаємо: сучасні росіяни вкрай щирі у проголошенні своїх стратегічних планів. Все або майже все є у відкритому доступі. Слід лише уважно читати.

Отже, якщо проаналізувати чинні стратегічні документи РФ, то можна виокремити принаймні три актуальних основних завдання російської політики щодо України.

Це, по-перше, не допустити дальшого зближення нашої держави з ЄС і НАТО. І тут, ніде правди діти, росіянам, із нашою чималою допомогою, вдалося багато що. Досягши певних успіхів на шляху європейської і євроатлантичної інтеграції (асоціація, безвіз, Комплексний пакет допомоги НАТО, Програма розширених можливостей тощо), Україна сягнула певної планки. Для її подолання потрібні якісні та кількісні зміни всередині країни, про які поки що не йдеться. Самої риторики та гучних декларацій, навіть конституційних, тут замало.

По-друге, унеможливити використання території України противниками РФ для антиросійської діяльності. Йдеться, якщо перекласти з російської бюрократичної, про те, щоб надійно закріпити Україну в буферній зоні між НАТО і РФ та унеможливити посилення присутності збройних сил і спецслужб держав НАТО, насамперед США. З цим у росіян наразі є істотні проблеми.

По-третє, відновити, а зрештою — посилити російський вплив у політичному житті України, бо з українською економікою в РФ все було й залишається дуже і дуже незле. Це потрібно Росії не лише для досягнення стратегічних цілей, а й для забезпечення щоденного співіснування з Україною.

Саме тому триває концентрація медіа, насамперед інформаційного телебачення, активізовано діяльність політичних партій відповідного спрямування, чиниться безліч дій спеціального характеру.

До останніх належать і інформаційно-психологічні операції, спрямовані на дестабілізацію політичної ситуації та підтримування високого градуса непевності.

Гармати — останній довід королів. Сьогодні росіянам навряд чи вдалося б приховати розширення масштабів застосування військової сили проти України. А отже, його ціна не дуже б відрізнялася від ціни широкомасштабної війни, хоч би яким територіально обмеженим російське вторгнення не було.

Йдеться і про нове погіршення відносин із Заходом, і про його гуртування на антиросійській основі, і про вимушену безальтернативність китайського вектора, в результаті, і про багато іншого. І це навіть без урахування самої вартості військової операції. Чи коштує доступ до дніпровської води для Криму таких витрат?

Єдина мета, що, на наш погляд, могла б виправдати повномасштабне застосування збройних сил РФ, — це окупація «корисної для росіян України» і силове припинення української державності в її сучасному вигляді як такої.

Чи готове російське керівництво до таких «рішучих кроків», якщо воно не наважилося на них 2014-го? Запитання складне. Мабуть, Кремль, швидше, якщо, звісно, не станеться якогось форс-мажору, і далі покладатиметься на близький та зрозумілий інструментарій спецслужб, який наразі доводить свою ефективність.

Військовий сценарій імовірний лише в тому разі, якщо його можна буде «продати» Заходу або як вимушену відповідь на українську операцію з відновлення територіальної цілісності; або як «миротворчу» операцію для «відновлення порядку» після глибокої політичної дестабілізації та хаосу в Україні.

На жаль, можна констатувати, що дехто в Україні та за її межами не усвідомлено або ж свідомо працює саме на останній сценарій.

Повертаючись до чергового загострення розмов про широкомасштабний наступ РФ, зазначимо, що, звісно, відіграє свою роль і психологія. Але йдеться не лише про відповідний ресурс, що, як уже зазначалося, поступово зменшується, і про, навпаки, все вищий і вищий градус істерії. Є купа й раціональних причин.

Насамперед, підстави для таких розмов: за ці роки росіяни створили поблизу кордонів України і в окупованому Криму досить потужне військове угруповання, яке може здійснити широкомасштабну наступальну операцію проти України.

Втім, потенційна можливість зовсім не означає, що її обов’язково буде втілено тут і тепер. Навіть чеховська рушниця стріляє лише в останньому акті. Не кажучи вже про історичні приклади.

Понад 40 років у повній бойовій готовності протистояли одна одній у Центральній Європі мільйонні армії держав НАТО і Варшавського пакту. Зіткнення так і не відбулося. Питання, чому саме, — не для цієї короткої статті. Відповідь на нього міститься в численних розлогих трактатах.

Такі вкидання про можливий наступ дуже вигідні самим росіянам. Насамперед, це інструмент тиску, який активізується в час, що визначається, наприклад, перебігом переговорів у «мінській» ТКГ або Нормандському форматі.

Інформаційні операції — це дешево й добре. Розхитується політична ситуація, підбурюються радикали, провокується втома як українського суспільства, так і військових. «Вовки, вовки!» — кричать усі навколо. Хто ж повірить пастухові, коли сіроманці прийдуть насправді.

Військові тривоги йдуть на користь окремим українським політичним групам, які експлуатують цю тему вже не перший рік. При цьому вони насамперед прагнуть збільшити свою впливовість, підвищити власну значущість. Не можна відкинути й персонального чинника. Ну люблять люди цю тему й системно її експлуатують. Що, в принципі, абсолютно природно, і головне — законно.

Намагаються таким чином підвищити свою впливовість і окремі військові. Звісно, воєнне планування має враховувати найгірші сценарії, але про це не завжди варто говорити вголос. Втім, зважатимемо на те, що в Україні військове командування тільки вчиться говорити публічно.

Залякування важко назвати вишуканим шляхом до популярності, але на коротких дистанціях це може спрацювати. Втім, не можна відкидати й мотивів привернення уваги до справжніх проблем, зокрема слабкості українських військово-морських сил та протиповітряної оборони. Ну й про стару добру пісню всіх бюджетників усіх країн — «Гроші давай!» — не слід забувати. До речі, у США і Великій Британії військові та розвідники виспівують такі арії набагато системніше і переконливіше.

У руслі військової теми, привертають до себе увагу й певні іноземні експерти. Але якщо прочитати оригінальний текст, наприклад, американського тризіркового генерала, колишнього командувача сухопутних військ США в Європі Б.Ходжеса, то він абсолютно коректний і витриманий у цілком адекватній тональності теоретичної можливості. Можливо? Безперечно, так. Чи відбудеться завтра? Це вже інша річ. Мимоволі відчуваєш могутність мистецтва інтерпретацій.

І, нарешті, останнє, але не за важливістю: військова тривога — це справжня сенсація для медіа, як традиційних, так і соціальних. І живе вона за відповідними законами.

Проти істерії є лише одні ліки — раціональне сприйняття світу. Намагання зрозуміти себе і противника. Бо відомо вже не одне тисячоліття — без чіткого усвідомлення реальності поразка майже гарантована.

По матерiалам: ZN.UA /
Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК