Туз у рукаві

Що частіше і впевненіше представники влади кажуть про те, що місцеві вибори відбудуться 31 жовтня — і неодмінно за змішаною системою, то наполегливіше опоненти, союзники й просто зацікавлені громадяни запитують: а де, власне, законопроект, за яким ці вибори проводитимуться? Адже постанову про вибори 30 травня скасували. Голосами парламентської більшості. Але ніякого документа «на заміну» регіонали досі не зареєстрували. Штатні спікери ПР натякають, що десь цей документ справді є, але про його зміст можна довідатися хіба що з їхніх власних слів. Причому іноді ці слова прямо суперечать одне одному. От і доводиться навіть колегам по коаліції розпитувати біло-синіх про те, які сюрпризи очікують їх, коли законопроект нарешті побачить світло. Адже цілком можливо, що за вже усталеною практикою розглядати та ухвалювати його доведеться за лічені години, якщо не хвилини.

Опозиціонери взагалі упевнені, що зволікають навмисне, щоб туз із рукава з’явився в найостанніший момент, не залишаючи противнику часу на роздуми та будь-який осмислений опір. А противитися опозиціонерам є чому. Чого, скажімо, варта пропозиція залишити право на висування кандидатів виключно за самими кандидатами (самовисування) і партіями, при тому, що і «НУ–НС», і БЮТ (як, утім, і соратники спікера, які потрапили під гарячу руку) — виборчі блоки, і за час, що залишився, можуть просто не встигнути переформатуватися під нові правила гри? Чи вимога до кандидатів проживати на території міста, району, області, де вони балотуються, — адже це означає, що буде неможливо поставити на чолі списку лідера політичної сили або навіть менш розкручену фігуру зі столичною реєстрацією? Що зробить виборець, якщо, скажімо, замість списку БЮТ із Юлією Тимошенко під першим номером у бюлетені знайде (якщо знайде, звісно) список «Батьківщини» на чолі з якимось міським депутатом Петренком,
передбачити загалом нескладно. І регіонали, судячи з їхніх задоволених посмішок у відповідь на стривожені розпитування бютівців, уже передбачили.

З іншого боку — у скаргах опозиціонерів на холодний розрахунок і підступи влади, вочевидь, є і чимале перебільшення. Щодо холодного розрахунку. Інтелектуальної віртуозності в діях регіоналів якраз не спостерігається. І це останнім часом помічає навіть Віктор Янукович. Виявилося, що максима французьких королів «буде так — а для того, щоб обгрунтувати законність, є юристи», яка тішить його самолюбство, в українських умовах спрацьовує не завжди. І з юридичним оформленням владних ініціатив повсякчас виникають проблеми. Останній випадок — прийнятий у першому читанні закон про референдум, який ніяк не вписується в чинну Конституцію. Закон про місцеві вибори цілком міг вийти таким самим «конституційним». З огляду на міжнародний контекст, Янукович, схоже, вирішив не ризикувати. Групу, що займається підготовкою законопроекту, цього тижня було переформатовано, а по суті — створено наново. І завдання перед нею було поставлене однозначне — виписати документ так, щоб жоден європейський «комар» носа не підточив. І туз у найнесподіваніший момент, скажімо, не перетворився на «даму». Зважаючи на те, що на перше своє засідання група зібралася тільки в п’ятницю, зареєструвати та оприлюднити документ минулого тижня навіть за великого бажання не могли.

Політичних проблем з ухваленням закону про місцеві вибори, утім, не менше, ніж юридичних. Хоча б тому, що для його ухвалення потрібна парламентська більшість. А в правлячій коаліції ідеї, закладені в закон, викликають турбулентність набагато більшу, ніж, скажімо, бюджетні параметри. Загалом, не дивно. Коригування виборчого законодавства може мати просто фатальні наслідки і для комуністів, і для литвинівців. Причому якщо в КПУ переконані, що в мажоритарних округах їм практично нічого не світить і тому вимагають збереження пропорційної системи, то литвинівці, добре знайомі з останніми опитуваннями, які не залишають, по суті, їхньому блоку шансів здолати бар’єр, сподіваються саме на «мажоритарку». При цьому і ті, й інші наполегливо переконують регіоналів, що в коаліції вони «не халявщики, а партнери», і без урахування їхньої думки парламентській більшості просто не жити. Зрозуміло, у біло-синіх є ще певний запас голосів за рахунок «індивідуальних» учасників коаліції з позафракційних і перебіжчиків — але він не такий великий, як хотілося б. І для його утримання теж потрібні ресурси, й чималі. Переконати цих людей голосувати за нове виборче законодавство, звичайно, можна. Щоправда, доведеться знайти додаткові аргументи.

Третій шлях — шукати голоси за межами коаліції. Тобто в тих-таки БЮТ і «НУ–НС». Нашоукраїнці — матеріал більш піддатливий. Бодай тому, що серед них є люди, які щиро підтримують повернення до мажоритарної системи (або змішаної — як компромісний варіант). Для решти існують цілком практичні опції. Від місця в списку (адже при змішаній системі зберігаються і списки) до сприяння (варіант — неспротиву) у разі висування в мажоритарному окрузі або кандидатом у мери. Причому пропозиції ці поширюються як на місцеві, так і на майбутні парламентські вибори, котрі, як натякають регіонали, теж збираються проводити за змішаною системою. Судячи зі звітів переговорників-регіоналів, консультації з опозиціонерами ідуть цілком успішно. Непряме підтвердження — досить нервова реакція опозиційних лідерів, які вимагають від членів своїх фракцій підтвердження своєї принципової позиції.

Втім, керівництво регіоналів дає зрозуміти, що не проти й компромісу з опозиційними лідерами. Скажімо, за датою виборів. Якщо, мовляв, Конституційний суд визнає, що поправки до Конституції, підтримані рекордними 402 голосами, відповідають Основному Закону, то тоді можна буде й продовжити строк повноважень місцевих керівників, і голосування призначити на березень наступного року. Залишається тільки проголосувати за поправки у вересні. Числа сьомого. Конституційною більшістю. Щоправда, бютівці не вірять, що більшість ця набереться. Та й у вердикті КС — після такого корисного для влади рішення по коаліції — не впевнені. Тим паче що біло-сині відкрито кажуть: судді схиляються до того, щоб повернути подання в парламент із поясненням, що не в їхній компетенції встановлювати дату голосування. Якщо до цього часу діятиме нинішнє законодавство про місцеві вибори — вкластися до 31 жовтня буде вже неможливо... І ось тут може зіграти туз у вигляді нового законопроекту.

Річ у тім, що, за уривчастими відомостями, які надходять із тісного кола авторів документа, строки виборчої кампанії вони пропонують скоротити. До 50 днів. Призначивши вибори у вересні, до кінця жовтня цілком можна встигнути. Тим паче що й багато процедур у законі спрощено. Скажімо, всі виборчкоми планують формувати «зверху вниз», для найвищого рівня — рішенням ЦВК, для всіх інших — рішенням вищих комісій. Зрозуміло, за поданням партій. Але опозиціонери, й не тільки вони, цілком можуть побачити в цій нормі розширення можливостей для маніпуляцій. Та й самі вибори в короткі строки, як правило, вигідніші чинній владі. Власне, влада нинішня цього особливо й не приховує. Інакше навіщо їй було змінювати правила гри?