Ціна їхньої перемоги

Вища влада — це влада над собою.

Сенека

Вже сьогодні можна констатувати, що основним ризиком президентської кампанії в Україні є невизнання однією зі сторін результатів голосування. На жаль, сигналів для розвитку іншого сценарію — із цивілізованою боротьбою за вищу владу і толерантним фінальним рукостисканням переможця і переможеного — еліти за минулі п’ять років не дали.

Більше того, останні два тижні стали додатковим приводом для побоювань. Так, рейтингоносець Віктор Янукович заявив, що програшного дубля-2004 не буде, а глава його виборчої кампанії Микола Азаров попередив: якщо результати виборів матимуть кардинальні розбіжності із рейтингом лідера, регіонали матимуть залізний привід казати про фальсифікації. Тим самим Азаров прямо натякнув не лише на рішуче налаштування своєї політичної сили, а й на те, що в законі про вибори президента (нагадаємо, одностайно ухваленому бютівцями і регіоналами в серпні), таки є приховані резерви для коригування сторонами результатів голосування. Точніше — для фальсифікацій.

БЮТ, зі свого боку, також устиг оповістити громадськість про намір «Регіонів» зайнятися математикою формату-2004. Але чіпляє інше: Юлія Тимошенко, звертаючись до нації з нагоди Дня свободи, відгукнулася про свого головного опонента Віктора Януковича як про людину, котра — увага! — «двічі з переляку самостійно здала пост прем’єра і один раз — президента». Чим не просто виключила з історії помаранчевої революції волю народу, а й попередила: вона свою перемогу «не здасть». Точніше, захистить.

Насправді безапеляційність заяв основних претендентів у гаранти Конституції 46-мільйонної країни дає привід уже сьогодні зупинитися на ключових точках кампанії, де команди кандидатів мають намір кувати і захищати свою перемогу.

Розбиратися в цій історії «ДТ» допомагали заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера, а також глава Верховного суду України Василь Онопенко. Що стосується позицій рейтингоносців кампанії, то ні глава штабу БЮТ Олександр Турчинов, ні головний менеджер кампанії «Регіонів» Микола Азаров поки не знайшли часу поспілкуватися з «ДТ» на цю делікатну тему.

Технології успіху

Ми не можемо робити нікому на шкоду собі.

В.Черномирдін

Перш ніж зануритися в каламутні води партійних штабів, дозволимо собі ремарку на адресу багатостраждального закону про вибори президента. По суті, головної технології успіху його політичних батьків — «Регіонів» і БЮТ. Щоправда, із як завжди дотепною поправкою Черномирдіна, винесеною в епіграф. Історію цього документа встигли дізнатися не лише в Конституційному суді України, а й у Європі, котра дедалі більше віддаляється від Києва. Свої наполегливі письмові рекомендації дала місцевому законодавцю Венеціанська комісія. Але якщо заборона КСУ стосовно низки норм (відмови в праві обирати за кордоном тим, хто не перебуває на консульському обліку; вимоги до кандидата в члени виборчих комісій проживати на території округу або дільниці; відмови виборцеві в розгляді судового позову через два дні після його подачі) сьогодні — закон, то побажання комісії та президента — пустий звук. ВР у вівторок зусиллями тієї ж таки ПР і частини БЮТ дружно проігнорувала всі 384 поправки другого читання. Тепер обізнані люди б’ються об заставу, що тему зміни правил гри виборчої кампанії закрито. Ще більш обізнані продовжують наполягати: чинні правила не гарантують чесних виборів.

— Коли в Раді ще тривала робота над законом про вибори президента №1616, деякі члени ЦВК входили до робочої групи профільного парламентського комітету, — каже заступник голови Центральної виборчої комісії (ЦВК) Андрій Магера. — Коли комітет був уже практично готовий винести в зал на друге читання системний європейський закон, на засідання прийшли представники відомих фракцій і заявили, що в них своє політичне бачення з цього приводу. А ви можете бути вільні.

Минуло три місяці, і парламентарії знову відхилили документ, який міг удосконалити цей закон — привести процедури президентських виборів до норм парламентських, схема яких більш прогресивна. На жаль. Попри те що КСУ заборонив відверто неконституційні норми закону про вибори президента, там залишилися моменти, котрі ну ніяк не в’яжуться із проведенням демократичних виборів. Один із них — можливість коригувати списки виборців у день виборів.

Ця норма була присутня в джентльменському наборі фальсифікацій 2004 року. Її вдалося вилучити із закону про парламентські вибори. Під час виборчих кампаній 2006—2007 рр. було заборонено вносити зміни до списків за два дні до голосування. Йдеться про кардинальні дії, коли вписуються або викреслюються прізвища. Що стосується дрібних виправлень, то закон не забороняє цього робити. Однак на президентських виборах ідеологи закону вирішили наступити на ті самі граблі. Насправді виборець має досить часу, щоб прийти на дільниці до виборів і перевірити наявність свого прізвища в списку. Держава — не нянька. Тут мова про особисту відповідальність. І менталітет, про який полюбляють у цьому зв’язку розводитися відомі прибічники цієї норми, тут ні до чого.

— Але ті ж таки «Регіони» апелюють до неякісного реєстру виборців. Голова ЦВК Володимир Шаповал підтверджував саботаж на регіональному рівні. Низький відсоток готовності реєстру шокував іще влітку.

— Реєстр справді не ідеальний. Але не можна впадати в крайнощі і казати, що він поганий. Так, є помилки, але, повірте, на цих виборах списки будуть значно якісніші, ніж 2007 року. Чому я проти коригування списків у день голосування? По-перше, ми підриваємо авторитет державного реєстру. Навіщо тоді його взагалі було складати і витрачати на це гроші? По-друге, у законі поняття «виборча адреса» і «адреса місця проживання» — розведено. Так, у більшості випадків вони збігаються. Але деколи — ні. Тому громадянин, який раптом змінив свою виборчу адресу, може проголосувати двічі — як за місцем прописки, так і за новою виборчою адресою. З огляду на спритність штабістів і відомий досвід із тими ж відкріпними посвідченнями, можна тільки здогадуватися, скільки прибічників тієї чи іншої політичної сили в терміновому порядку вже змінюють свої виборчі адреси. Розібратися ж із порушниками в день голосування на дільниці чи навіть у суді — нереально. Зараз у реєстрі приблизно 36,5 мільйона виборців. Тож не дуже дивуйтеся, якщо в день голосування їх виявиться 37 мільйонів.

— Який ступінь готовності реєстру сьогодні?

— На «четвірку» за п’ятибальною шкалою. Інформація надходить із різних джерел, починаючи з органів місцевої влади і закінчуючи правоохоронцями. До того ж органи ведення реєстру часто не мають коштів, щоб повідомити виборцеві про необхідність з’явитися й погодити потрібні питання. Виходить якесь замкнуте коло. З одного боку, критикований окремими політиками «недосконалий реєстр», з іншого — глибока зацікавленість політичних сил у такій його «недосконалості».

— Як у приводі оскаржити результати в суді?

— Безумовно. При цьому не забувайте, що серйозні фінансові проблеми в ЦВК. На сьогодні це основна причина, яка може поставити під загрозу весь виборчий процес. Я не хочу думати, що хтось має на меті зірвати вибори. Але бюджет на 2010 рік не прийнятий. Політики пообіцяли його тільки в лютому. Тоді дозвольте запитати, хто і як оплачуватиме зарплату сотням тисяч членів виборчих комісій по всій Україні? Водночас ніхто не може зобов’язати Кабмін видавати напівлегітимну постанову про виділення коштів. Тим паче на тлі економічної кризи. Тому скринька може відкриватися просто, — підсумував А.Магера.

Поки експерти висловлюють свої останні «фі» на адресу законодавчої та фінансової основ кампанії, що розгорнулася, у штабах основних кандидатів зав’язують її останні стратегічні вузли — від ефектної ходи лідера на телеекрані для мільйонів до його (її) заочної впевненості в кожному конкретному члені виборчої комісії, які, власне, і мають вигравати вибори.

За півтора місяця до голосування публічні позиції лідера ПР виглядають точно сильніше. Опозиція, економічна криза, навіть грип (!) відполірували образ цього політика, який затримався на владному олімпі. Тенденцію зростання рейтингу фіксують практично всі соціологічні компанії. Зрозуміло, що в цій історії для Януковича головне — зберегти тенденції. Або зафіксувати вже оприлюднену цифру. Як публічно, так і технологічно відстояти її в день голосування. Для цього потрібна
команда і гроші.

Проте чітка технологічна вертикаль на Липській сьогодні відсутня. Жоден з опитаних автором регіоналів не назвав прізвища реального начальника виборчого штабу, в руках якого сходиться весь організаційний ланцюжок. Після жорсткого менеджменту Джарти в 2006-му (нині запротореного лідером у Крим), нервового керівництва Колеснікова в 2007-му (який сьогодні потонув у креативі), нинішні рухи Клюєва, орієнтовані в основному на виборчі комісії, на тлі його стабільних і всім відомих контактів зі штабом БЮТ для багатьох у Києві видаються не зовсім зрозумілими. При цьому Андрія Петровича навряд чи хтось щиро засуджує. Розкладати яйця в різні кошики з деякого часу в «Регіонах» прийнято.

«Ніхто до кінця так і не розуміє, в чому наш секретний план, — розповідає регіонал, який побажав залишитися невідомим. — Ситуативно перед якимось важливим голосуванням нас негайно обдзвонюють. Але немає ні стратегії, ні тактики. Процвітає дворушництво. Регіональні конфлікти пригашені. Це ще гірше. Ровеньки, Харків, Крим, Суми, Черкаси... Внутрішнє невдоволення не дає людям змоги повністю викластися на виборах. Таке враження, що у Віктора Федоровича жага людського реваншу затьмарила політичну мудрість. За великим рахунком, ніхто не розуміє, що отримує партія після його перемоги на виборах. Ніхто не знає точно, до чого в результаті лідер прагне — до світового панування країни чи до тихого проживання на Банковій».

Регіонали визнають також, що ситуацію погіршує гостра фінансова криза в стані ключових спонсорів, які посадили кампанію на ресурси місцевих еліт. Ті, у свою чергу, розтяглися в шпагаті між президентськими і наміченими на травень місцевими виборами. Орієнтуватися виключно на лідера не виходить. Своя сорочка традиційно ближча до тіла. Тому одні місцеві барони вичікують з основною ставкою, інші — домовляються з тими, із ким доведеться ділити владу.

Багато регіоналів вважають, що такий розклад навряд чи сприяє продуктивній роботі всієї штабної технологічної вертикалі. Армія членів комісії та спостерігачів досі не впевнена у стовідсотковій діловій пропозиції — «сухій білизні та гарячому чаї». Центральний штаб поставив під сумнів ініціативи з делегування спостерігачів до Західної України. Там чомусь вирішили, що карпатські колеги обійдуться самотужки. Можливо, й обійдуться. Взагалі без ПР. Так, приміром, в Івано-Франківській області налічується три тисячі членів партосередку «Регіонів». Комісій — 1200. По два представники — вже 2 400. Плюс по двоє спостерігачів. Уже п’ять. Не склеюється захист.

Водночас, як свідчать інші джерела в ПР, зовсім небагато партійців поінформовані про істинну цінність негучної технологічної діяльності Андрія Клюєва. Як приклад наводять його підхід до роботи з окружними та дільничними комісіями, куди люди Андрія Петровича і доставляють потрібні для підтримання лояльності суми. Що, до речі, на тлі марнотратності БЮТ, який розкидає свої фінанси в регіональні партійні організації, де частина з них осідає, виглядає цілком перспективно. Як, утім, і практика Клюєва доводити до окружних і виборчих комісій реальні плани. Чого знову ж таки не практикує БЮТ, який спустив, наприклад, Чернігівській області завдання на другий тур — 85%! Що ж, Юлія Володимирівна завжди віддає перевагу абсолюту. Тільки от члени комісій під таким пресом часто підстраховуються підтримкою інших, більш адекватних у своїх стратегіях політичних сил. Адже плану не зробив — робота не оплачується. А якщо план не реальний? Тоді можна переметнутися й заробити гарантовано...

Якщо говорити загалом про справи в штабі лідера БЮТ, то одним із ключових завдань Тимошенко є нарощування рейтингу. Як публічного, щоб не відстрашувати інвесторів і носіїв адмінресурсу, так і технологічного, який гарантує захист потрібної цифірі в комісії. Тут у Юлії Володимирівни є козирі. Погодьтеся, мати передвиборний штаб у головному виконавчому офісі країни на Грушевського — неслабкий привілей для кандидата в президенти та його політичної сили. Запустити ж руку в бездонну бюджетну кишеню, нехай навіть під прикриттям підвищення зарплат бібліотекарям, учителям і головам сільрад — іще більш непарке заняття. Ну а правильно працювати з кадрами державних підприємств — узагалі суцільне задоволення.

Так, днями в одному робочому містечку Донецької (!) області довірена особа кандидата Януковича запросила виборців на зустріч до Будинку культури однієї з місцевих шахт. Люди похилого віку дві години стояли на холоді, а тим часом директор шахти... «динамив» довірену особу Януковича. Мотивація залізна. Сьогодні всі державні вугільні підприємства на дотаціях, і якщо Кабмін припинить їх спонсорувати, голодні бунти «генералам» забезпечено. Отже, можна визнати, що адмінресурс у руках нинішнього прем’єра та її не менш спритного оточення творить чудеса. Чим, власне, робить кампанію Тимошенко на тлі дій Януковича більш технологічною, до того ж групує команду прем’єра, котра на відміну від «Регіонів», чітко знає, в чиєму кулаку серце перемоги. Проте рейтинги... Оголошений розрив б’є по чутливих місцях адмінресурсу. Шепіт про відпустку на дні голосування та підрахунку голосів дедалі чутніший...

В іншому технології штабів основних опонентів відбиваються як у дзеркалі. Принцип формування комісій, який Венеціанська комісія назвала непрозорим, залишає достатньо можливостей для маневру. Політичні гіганти, які тотально контролюють «свої» регіони, не тільки паразитують на представниках кандидатів-початківців, таємно перевербовуючи їх за «символічну» винагороду, а й користуються квотами технічних кандидатів. У Тимошенко таких 1,5. У Януковича — 2,5 (із «половинками» ще ведуться переговори, оскільки в одного зайнялася зірочка, в іншого спонсори торгуються). Штаби також ведуть відкриті переговори з місцевою владою, намагаючись у форматі вигідних усім домовленостей закласти основу для майбутніх місцевих союзів.

Постраждають знову ж таки кандидати-початківці. Якщо, наприклад, на дільниці в невеличкому містечку 1000 виборців, до 20.00 проголосувало 300 осіб, із них 30 — за кандидата «Х», отже — 10%. Після закриття дільниці тих, хто проголосував, може вдвічі побільшати, якщо члени ЦВК домовилися і розділили «бонус» між лідерами. Тільки відсотків у кандидата «Х» вдвічі поменшає. Розповідають, що в 2007 році таких договірних дільниць із високою явкою було близько 30%. Фахівці стверджують, що найскладніше фальсифікувати результати в містах
250 000 +. Таких — 44.

А от село, де проживає 32% населення — роздолля для пиляння лобзиком. Навряд чи «різнокольорові» бабусі, котрі мешкають на одній вулиці, не домовляться. І навряд чи селищний голова, котрий отримав, наприклад, надбавку до платні і повноваження від Кабміну, не зорієнтує напрям думки членів комісії. Насправді способів фальсифікацій безліч. Проте роблять їх ефективними не тільки їхні організатори, а й виконавці…

Засоби захисту

Якщо вже не бути обласканим долею, то бодай суддею.

М.Мамчич

Отже, як бойовий антураж кожна зі сторін, яка не дотягла в другому турі, може блокувати ЦВК, Верховну Раду, зібрати майдан... Проте ключова можливість «не здати» перемоги — в рішенні суду. Тут можливі варіанти. «Швидше в БЮТ, — нарікають у ПР, натякаючи на ВСУ. — Сьогодні, попри те, що наш Ківалов сидить у кріслі глави профільного комітету ВР, ми не можемо пред’явити жодного чіткого судового рішення, яке б свідчило про наявність м’язів у ПР. Тоді як в арсеналі БЮТ і СП — цілі війни з потрібними рішеннями та президентськими указами».

Відповідно до закону, захист у суді кандидати можуть будувати у двох напрямах: на рівні Київського адміністративного апеляційного суду, а також інших місцевих адмінсудів, оскаржуючи результати виборів на конкретних виборчих дільницях. Вибори можуть бути визнані недійсними в разі порушення 10-відсоткового люфту при зіставленні кількості бюлетенів та автографів у списках. Але переможений навряд чи розмінюватиме гру на дрібниці. При цьому ключовий позов кандидат або будь-який інший суб’єкт виборів може подати, оскарживши рішення ЦВК, тільки до Вищого адміністративного суду України. Як до суду першої і останньої інстанції. Без права на апеляцію або касацію.

Країна, президент якої може нелегітимним указом розпустити парламент, а прем’єр не дати грошей на вибори або публічно оголосити про те, що не виконуватиме закон, не перестає подумки повертатися в 2004 рік. Обговорення можливості появи такого судового позову на столі голови Верховного суду підігрівається ще й внутрішньопартійним з’ясуванням стосунків. Цього разу всередині БЮТ, юристи якого мертвою хваткою зчепилися в боротьбі за сфери впливу в судах.

Та все ж таки — чи існують підстави, що можуть дозволити оскаржити результати голосування?

Чи можливий розгляд Верховним судом України позову, який у тій чи іншій формі оскаржує результати голосування, поданого стороною, що програла?

Яку позицію займе ВСУ у разі подачі такого позову?

Які аргументи позивача можуть переконати ВСУ в необхідності взяти на себе відповідальність за результати президентських виборів?

Наскільки об’єктивні (провокаційні?) заяви політиків, котрі припускають можливість повторення сценарію 2004 року, де ключову роль зіграла позиція ВСУ, який ухвалив рішення про проведення третього туру голосування?

Насправді будь-який виборчий процес, і не тільки в Україні, супроводжується якимись порушеннями. Але є порушення суттєві, про які казав ВСУ у 2004 році, а є несуттєві. Вже сьогодні очевидно: чим меншою буде різниця між першим і другим місцем у другому турі президентських виборів, тим більше ризиків повториться. Тим більше буде напруження в країні, в судах, у ЦВК. Ціна одного голосу дорого коштуватиме. І тут усе залежатиме від політиків.

Чи буде здатен переможений змиритися з поразкою і привітати переможця? Як поведеться переможець? Чи зможе він зрозуміти, що його перемога на виборах не означає, що завтра зникне його конкурент? Із цим треба рахуватися. Вже бодай тому, що за цим конкурентом стоїть велика кількість виборців. І, на жаль, стоять регіони. Ми не можемо забувати, що країна з вини політиків усе ще розділена. І тут краще відштовхуватися від мудрої думки про те, що вища влада — це влада над собою. А зовсім не крісло на Банковій, — підсумував А.Магера.