Ціна влади

Найбагатші люди в країні — зовсім не олігархи й не корумповані топ-чиновники. Це представники малого і середнього бізнесу. Це вони, безіменні, мають найбільший тіньовий капітал, завдяки якому майже дюжина кандидатів у президенти, за їхніми словами, веде свою передвиборну дороговартісну кампанію. Вони оплачують поїздки кандидатів регіонами, масові звезення людей на мітинги на підтримку, харчування та нічліг учасників акцій, фінансують технологів усіх цих дійств. Вони безплатно розміщують у місцевих ЗМІ приховану рекламу кандидатів, друкують листівки й цілі книжки, віддають тисячі білбордів задарма або з неймовірними знижками навіть у курортний сезон на ялтинській трасі. Навіщо? Треба гадати, щоб їх, малих і середніх підприємців, кандидат зміг як слід агітувати. Адже саме вони — бажаний середній клас, надія й опора громадянського суспільства, майбутнє нашої економіки і т.п. — основний електорат їх усіх...

Повірити в це можна тільки в одному разі: якщо збір коштів для кампаній кандидатів ведеться відкрито, на рахунок, який можна пред’явити громадському контролю, з оприлюдненням прізвищ. І головне — ці доходи мають збігатися з витратами. Інакше вийде як в Арсенія Яценюка.

Про користь і шкоду арифметики...

Кандидат у президенти, як мантру, повторює, що його кампанія — найпрозоріша з погляду фінансування, що ведеться вона виключно на пожертвування прибічників — «звичайних людей», а не олігархів, — і посилає всіх на сайт «Фронт змін», де зазначено всі прізвища і є інформація про зібрані гроші. І навіть обіцяє у вересні розмістити там результати аудиту. Вже жовтень. Але на сайті ви не знайдете обіцяної фінансової інформації, є тільки список жертводавців. Тоді ви спробуєте знайти її в інших виданнях, які надрукували заяви Арсенія Яценюка з цього приводу. І знайдете: в інтерв’ю «Кореспонденту» лідер «Фронту змін» повідомив, що на масовану зовнішню рекламу він витратив 480 тисяч гривень, і фінансується вона з пожертвувань. «За шість місяців на «Фронт змін» надійшло близько шести мільйонів. Це пожертвування всіх людей, які зазначені в списку. І ми на ці пожертвування ведемо політичну кампанію. На превеликий жаль, ніхто більше в Україні не показав джерела. Хоча в інших політична кампанія в кілька разів ширша і більша», — не пропустив нагоди для критики опонентів лідер «Фронту» під час прес-конференції в Сімферополі.

А тепер рахуємо. Оренда одного білборда в літній місяць становила 1,5—1,7 тисячі гривень у Криму, чотири тисячі — в Києві. Але рахуватимемо за мінімумом. Це означає, що на згадані майже півмільйона гривень Арсеній Петрович зміг би зайняти своїми постерами лише 300 площин. На місяць — і по всій країні?! На сайті компанії «Український медіамонітор», який веде тотальну інспекцію всієї зовнішньої реклами у 32 містах і на десяти автошляхах країни, знаходимо такі дані: у липні сюжетами з А.Яценюком були зайняті 1335 площин. Але вже є й уточнені дані. «Ми провели аналіз рекламної кампанії Арсенія Яценюка, яка пройшла у липні. За даними моніторингу, виконаного нашою компанією, рекламна кампанія цього політика зайняла більш як 1400 площин. З них понад 1350 площин — це основний формат, тобто щити 3 на 6 метрів, і сітілайти. За нашими оцінками, витрати на таку кампанію мають становити більш як три мільйони гривень», — каже керівник проекту УММ Леонід Хрипливий.

Якщо ж врахувати, що своїми мінливими різнокольоровими зображеннями Яценюк дивує виборця все літо, то від шести мільйонів уже давно нічого не мало б залишитися! І якщо найближчим часом його скарбничка різко не поповниться — розповідати про те, що реєстраційна застава кандидата на суму 2,5 мільйона гривень складається з цих пожертвувань, буде просто непристойно. Правда, слід зазначити, А.Яценюк таки зробив великий крок у бік прозорості фінансів своєї кампанії. У списку «простих людей» на сайті «Фронту» знаходимо прізвище Н.Д.Юрушевої. І, судячи зі збігу ініціалів у деяких фінансових документах, які містяться у відкритому доступі, можна припустити, що в неї з мільярдером Л.Л.Юрушевим, співвласником банку «Форум», не просто однакові прізвища....

У кримського спікера Анатолія Гриценка ситуація ще цікавіша. Анатолій Павлович, який наводнив своєю рекламою на білбордах міста і траси, відбиваючись від версій про формування іменного, а не від Партії регіонів, блоку на виборах до ВР автономії, повідомив пресі, що сам оплатив кампанію, приурочену до Дня захисту дітей. За даними з оточення спікера, спочатку було видрукувано 50 таких постерів. І знову беремо калькулятор. На місяць така кампанія має коштувати 75 тисяч гривень, за чотири місяці від Дня захисту дітей — 300 тисяч! Річний дохід голови ВР Криму, відповідно до ним же озвученої інформації, що міститься в декларації, — 240 тисяч гривень. Але ж усе нажите непосильним чиновницьким трудом, як ми пам’ятаємо, було достроково сплачене по кредиту за скандальний «Мерседес» представницького класу, який не вдалося придбати за бюджетні кошти. Загалом, на комунальні послуги, про які любить говорити Анатолій Павлович у плані доходів-витрат, уже не вистачає.

І питається: навіщо приховувати реальних фінансистів і спонсорів передвиборних кампаній? Чи тільки тому, що народ не любить багатих? Дурниці, інакше б ці багаті не наповнювали списки партій згори донизу. Відповідь усім відома: бюджети передвиборних кампаній, як і все в нашій корумпованій країні, є «білі» і «чорні». І другі — якраз і є основними. Кампанії робить її величність чорна готівка. І потужний її викид ми спостерігаємо все літо і початок осені, коли основні і підпряжні претенденти в президенти (а в Криму — і в депутати місцевого парламенту) спрямували на нас масовану атаку з аутдору. І не тільки. І доки так триватиме — корупції у владі не викоренити, тому що починається вона ще до того, як ці люди приходять у владу. До зміни еліт — ще народжувати і народжувати. Що в цій махині можна змінити швидко і без Їхньої згоди, тобто солідарним рухом знизу?

Гроші партій

Ви будете сміятися, але законодавчо в нас із вами є майже все, щоб фінансування політичних кампаній, партій і їхніх лідерів зробити прозорим. «Майже» — дуже істотне, але про нього трохи нижче.

Закон України «Про об’єднання громадян», а такі можуть існувати у формі громадської організації або політичної партії, регламентує, що об’єднання громадян повинні регулярно оприлюднювати свої основні документи, склад керівництва і дані про джерела фінансування та витрати. Той самий закон, але вже стаття 22, встановлює, що політичні партії в Україні зобов’язані щорічно публікувати свої бюджети для загального ознайомлення. Цю норму закріплено в Законі «Про політичні партії в Україні». Згідно зі статтею 17: «Політична партія зобов’язана щорічно публікувати в загальнодержавному ЗМІ фінансовий звіт про доходи і витрати, а також звіт про майно політичної партії». Ця стаття в останні роки зазнавала змін і вилучення з неї положень — через те, що Конституційний суд вважав їх неконституційними. Проте процитована нами перша частина статті, яка зобов’язує партії щорічно подавати суспільству звіт про всі доходи і витрати, у 2007 році визнана КС такою, що відповідає Основному Закону.

Як же виконують партії цю норму закону? На це запитання ви можете відповісти самі. Якщо пригадаєте, чи зустрічали ви в центральних ЗМІ згадані партійні фінансові звіти. Хоча, не виключено, такі публікації були. Але помітити їхньому масовому виборцеві просто неможливо: середньостатистичний українець не читає «Урядовий кур’єр» або «Голос України». А партії не поспішають «увіковічнити» цю інформацію на сайтах. Тому вихід один — запитувати. Ставити запитання, як відомо, професійний обов’язок журналістів. Але своїм правом на отримання такої інформації може скористатися будь-який громадянин.

І партії не мають права відмовити — їхні доходи й витрати за законом мають бути відкриті для суспільства. Лідер партії «Союз» Лев Миримський, наприклад, звіти партії надав на перший усний запит. Партія в масштабах країни вже майже непомітна, але у ВР автономії кожен десятий депутат — «союзівець». За даними моніторингу ЗМІ, який проводиться в рамках програми «У-медіа», ця партія — лідер за розміщенням політичної «джинси» у кримських газетах. Спробуємо на прикладі цієї партії виявити слабкі ланки законодавства.

Партія «Союз» регулярно публікує звіти про свої доходи і витрати, каже Лев Миримський і показує крихітні оголошення в газеті «Урядовий кур’єр». Рік від року цифри істотно відрізняються. Якщо в 2007 році партія отримала за рахунок добровільних пожертв і допомоги 960 тисяч гривень і витратила 907 тисяч, то торік — тільки чотири тисячі доходу, а витрати становили 63 тисячі. Загалом вийшов дефіцитний бюджет. Майно партії «Союз» небагате: два комп’ютери, один принтер і факс. Основні витрати становлять кошти на утримання організації: оренда приміщення, послуги зв’язку, банку та інші офісні витрати. «Будь-яка партія, на мій погляд, це три складові: люди, ідея і, звісно ж, гроші. Тому що й найкращу ідею не втілити, якщо не буде фінансування. Людям потрібно їсти, забезпечувати свої сім’ї», — каже Лев Миримський.

Проте у фінансових звітах зарплату партійних функціонерів ніяк не відображено. Немає в них і даних про витрати на видання партійної газети «Союз». Вона виходить на восьми шпальтах двічі на місяць. Загальний тираж — 70 тисяч примірників. За підрахунками наших експертів, тільки преса, тобто вартість паперу і послуг типографії такого формату, тиражу та в кольорі коштує сьогодні в Криму не менше 20 тисяч гривень на місяць. Це, не рахуючи послуг двох московських журналістів, котрі зараз наповнюють газету, і розповсюдження кур’єрами. «Союзу» не потрібно витрачатися на «джинсу» — про партію регулярно пише споріднена газета «Крымское время». А рекламне агентство «Партнер», засновником якого є «Імперія» Лева Юлійовича, розміщає зовнішню рекламу. Тільки по дорозі з міста до аеропорту «Сімферополь» ми нарахували близько сотні рекламних банерів з логотипами «Союзу».

Всі ці витрати, звісно, жодним чином не відбиваються у партійних бюджетах. І не будуть відбиті у виборчих, тих, які, відповідно до закону про вибори, кандидати, партії та блоки подаватимуть у виборчкоми по закінченні кампаній. Бо, якщо казати про президентську, то вона ще офіційно й не почалася. «У нас іде підготовка до президентських виборів. І ми бачимо в Криму, що рекламуються практично всі кандидати у президенти, висять на білбордах, ідуть статті в газетах. І я впевнений, що це не конкретно кандидати замовили цю статтю, що вони не проплатили зі своєї кишені, хоча вони це можуть зробити. Це не суперечить закону», — із повним знанням справи стверджує лідер «Союзу». Але погоджується: було б правильно витрати на рекламу партій і їх лідерів між виборчими кампаніями враховувати в партійних бюджетах. Це просто: вся допомога має йти через розрахункові рахунки партій, і з них же годилося б оплачувати послуги рекламних агенцій і ЗМІ. «Але законом же це не передбачено. Внесуть зміни — діятимемо інакше», — каже Л.Миримський.

Але тут, як у популярному фільмі: «Хто ж його посадить? Він же пам’ятник!». У тому сенсі, що зміни до закону мають внести ті, кого дуже влаштовує нинішній стан речей. Особливо та обставина, що відповідальність за порушення статті 17 Закону України «Про політичні партії» не передбачена. Навіть у вигляді штрафу, не кажучи вже про позбавлення партії реєстрації. Це те істотне «майже», про яке йшлося на початку матеріалу.

І є ще один чинник — суто людський, який не дозволяє декларування реальних витрат на політичні кампанії. На думку Олександра Форманчука, жорстка, часом скандальна конкуренція за ключові місця у виборчих штабах на місцях пояснюється прагненням розпоряджатися тіньовою касою. «По суті, це внутрішньопартійна корупція. Коли гроші видаються з центру регіональним організаціям, то ті, хто ними на місцях розпоряджається, ще й самі повинні значну суму з цих грошей, грубо кажучи, вкрасти. Тому, якщо дається, умовно, три мільйони доларів на проведення загальнокримської кампанії тієї чи іншої політичної сили, інколи до половини і навіть до двох третин повертається справжнім власникам цих грошей, які нібито пожертвували їх на партію. Таким чином, іде внутрішнє розкрадання цієї тіньової каси», — каже політолог. І, за іншими свідченнями, наведений тут приклад узято з життя КРО однієї з ключових партій країни.

Самі ми не місцеві...

«План розвитку країни». Тоді нас усі теж запитували: хто фінансує вашу кампанію з друкування книжки? Мільйон примірників надрукували! Ось моя дочка сидить тут. Яка продала свою квартиру, я про це не знала. Привезла мені гроші в Київ і каже: «Мамо, це тобі!». І досі живе у найнятій квартирі, не маючи власної. І я живу в найнятому будинку. Бо я теж усе продала, що в мене було, розраховуючись за «Віче»....

...У нас ніколи не було олігархів, які фінансували б ці проекти як свої. Ми завжди їх фінансуємо разом. Моя сім’я знає, що свого часу ми продали все, що було в нашій родині, аби закрити борги після кампанії «Віче». І досі я виплачую ці борги разом зі своїми партнерами».

Це, звісно, Інна Богословська. Але — Інна Богословська в Криму. Яка заявила про намір балотуватися зі своєю командою і в Севастопольську міськраду, і у ВР Криму. Яка зчинила багато галасу заявами про те, що повернення кримських татар треба зупинити на три роки, а Севастополю — надати статус кондомініуму. Але ми наразі про інше. Про масовану рекламу і медіапроекти Інни Германівни, а також про активні поїздки країною. На це потрібні гроші, яких у самої Богословської, як вона нас запевняє, нема, а олігархи її ніколи не фінансували.

Звісно, заяви про скрутне становище родини розраховані на публіку, яка мало читає, тобто кримську. А то згадали б, що недавно Інна Германівна сама в інтерв’ю оцінила свій харківський особняк у п’ять мільйонів доларів, а ще краще — зайшли б на сайт «РодДому» і зойкнули.

Але заявлено: вся рекламна кампанія Інни Богословської в Криму проводиться за кошти місцевих соратників (блок «Острів Крим»). А грошей для внесення застави при реєстрації кандидатом у президенти не збиратиме: «Нам вистачить своїх коштів».

Телефонуємо лідеру «Віче» Ірині Онищенко. Ознайомити нас із фінансовим звітом партії, який, нагадаємо, повинен публікуватися, вона не змогла. Але своїми словами розповіла: «Це гроші невеликі...Суми членських внесків різні. У студентів — одні, у бізнесменів — інші. Але ці кошти такі малі, що на них провести якусь, скажімо, дискотеку, вечірку практично неможливо. Ці гроші йдуть на утримання партійного апарату». Одне слово, зі «своїми коштами» у команди «Віче» не складається.

Рустам Теміргалієв, співголова кримського блоку «Острів Крим», запевняє, що значна частина білбордів «розміщена на кошти тих підприємців, котрі є власниками цих рекламних мереж». І в ЗМІ, де ведеться її компанія, теж соратники. І теж, слід гадати, за свої кошти.

Хто фінансує Інну Богословську, напевно поки що не скаже ніхто. Але бурхлива кампанія в Криму, в якій Інна Германівна приміряє на себе роль «другого Мєшкова», примушує спостерігачів наполягати на версії «московських грошей». Мовляв, ні В.Пінчуку, ні Д.Фірташу таке «щастя» не потрібне. І прізвище Бабакова звучить дедалі частіше. Але один «струмочок» уже явно простежується. Рустам Теміргалієв, що його називають новим господарем «Транс-М-радіо», на якому Інна Германівна звучить у програмах тричі на день, вважається членом команди севастопольського градоначальника С.Куніцина. І ніким не була спростована інформація у ЗМІ, що в медіа-активах останнього бере участь губернатор Московської області Б.Громов. А молодий бізнесмен Теміргалієв пішов у ріст якраз останніми роками: примножується кількість фірм, ним заснованих, збільшується їхній статутний капітал, відбувається активне відбруньковування. Не обходиться і без земельних скандалів: його фірми «Ю.Б.К. Будинвест», «Темірбуд» і «Темірінвест груп» фігурують у зверненнях севастопольських депутатів до правоохоронних органів. І є великі сумніви: чи своїми мільйонами управляє 33-річний бізнесмен і чи свої вкладає в кампанію І.Богословської?