ЦІНА ПЕРЕДВИБОРНОЇ КАМПАНІЇ, АБО... ВБИТИЙ, ТОМУ ЩО БУВ НЕБЕЗПЕЧНИЙ?

Рівно п’ять років тому в один із теплих вечорів молодий високопоставлений держслужбовець Микола Медолиз заїхав до своїх батьків — відпочити після важкого дня, просто побачитися. У свої тридцять три роки Медолиз обіймав посаду секретаря валютно-кредитної ради Кабміну, був першим заступником глави Національного агентства України з питань реконструкції і європейської інтеграції. Микола приїхав стомлений, у кепському настрої. Президентська кампанія позначалася на роботі, було чимало складнощів, напружених ситуацій. Та й сімейне життя складалося не надто добре. Того вечора, поки мати, Таміла Порфиріївна Медолиз, намагалася нагодувати сина домашніми стравами, Микола сидів напружений, мовчазний. Єдину фразу сказав наприкінці сімейної вечері: «Україна така багата й народ роботящий. Усі могли б жити нормально, ось тільки б нам іншого президента... Я втомився і більше так не можу... У цьому болоті... Ось закінчаться вибори, і я піду. Неодмінно піду!»

Батьки насторожилися.

«Але якщо надумають прибрати, то вже точно до виборів...» — Микола не закінчив думку, попрощався зі схвильованими батьками й поїхав.

Незабаром Микола Медолиз відбув із робочим візитом до Японії, де з 21 по 27 червня на урядовому рівні вів переговори щодо виділення Україні кредитів у рамках програми Офіційної допомоги розвитку. Були також і продуктивні зустрічі з представниками Федерації економічних організацій «Кейданрен» та провідних японських корпорацій.

4 липня 1999 року сім’я Медолизів довідалася про загибель сина Миколи в автокатастрофі на 51-му кілометрі траси Одеса—Київ—Чернігів—Санкт-Петербург.

Очевидність і дійсність

За фактом дорожньо-транспортної події Броварським РВ ГУ МВС України в Київській області було порушено кримінальну справу №07-1373, яка в наступні 5 років закривалася і відновлювалася 9 разів (!). Офіційна позиція слідчих органів — Микола Медолиз не впорався з керуванням, і його автомобіль перевернувся. Склад злочину відсутній, справа підлягає закриттю.

Мати загиблого, Таміла Порфиріївна Медолиз, уже 5 років не погоджується з такою офіційної «правдою» і героїчно домагається розслідування справжніх причин смерті її сина.

За ці 5 років батьки загиблого Миколи Миколайовича Медолиза стали свідками кількаразової фальсифікації матеріалів кримінальної справи № 07-1373 за фактом ДТП, слідчих порушень, приховування доказів, тяганини. Зник основний речовий доказ — автомобіль, у якому розбився Микола, був відремонтований і проданий під час слідства.

На початку 2003 року зневірена мати, Таміла Медолиз, звернулася до Громадського комітету національної безпеки України з проханням допомогти в розслідуванні причин і обставин загибелі її сина. Практично очевидно, що вся правда про загибель Миколи Медолиза ніколи не стане відомою. Версія офіційного слідства про загибель Миколи Медолиза внаслідок ДТП не переконлива. Є підстави припускати навмисне убивство.

Небезпечний свідок

Розслідування необхідно було розпочинати з перевірки матеріалів 1992 року. Тоді Микола Медолиз лише влаштувався на роботу в Кабінет міністрів України, де був експертом сектора з питань іноземних інвестицій. Зі знанням чотирьох мов, хорошою освітою і великими здібностями, Микола дуже швидко доріс до посади відповідального секретаря Валютно-кредитної ради Кабміну. 27 липня 1996 року Миколу Медолиза указом Президента України Л.Кучми призначили заступником глави Національного агентства України з реконструкції та розвитку. Пізніше, 1998 року, Медолиз обійняв посаду першого заступника глави Національного агентства з питань реконструкції та європейської інтеграції.

Перебуваючи на цих високих посадах, Микола з самого початку своєї кар’єри мав доступ до інформації про зовнішньоекономічні операції України та її підприємства, фінансові потоки по інвестиційних проектах. На його робочий стіл потрапляли документи, що стосувалися продажів української зброї за кордон у 1993—1994 роках, поставок в Україну американських комбайнів «John Deer» тощо. Йому були відомі більшість фінансових схем українських олігархів і джерела збагачення для вищих ешелонів української влади.

Є інформація, що робота в Системі примушувала М.Медолиза виконувати низку не передбачених статусом держслужбовця функцій. Ідеться про функцію валютного кур’єра, який вивозив «особисті заощадження» високопоставлених керівників держави за кордон і розміщував гроші на спеціальних рахунках. Наявність службових дипломатичних паспортів у Миколи Медолиза дозволяла безперешкодно вивозити з України через кордон великі суми готівки. Можна гадати, що Медолиз отримував від цих операцій певний відсоток як «компенсацію за шкідливість роботи». І за мовчання. Факт такої діяльності Миколи Медолиза підтверджують деякі ще живі люди, які працювали на той час із Миколою. Проте така схема вивезення коштів ускладнювалася тим, що Микола не міг за кордоном розміщувати кошти в банківських установах на власне ім’я, так само як і відкривати рахунки на ім’я справжніх власників грошей.

Цю проблему невдовзі було вирішено на найвищому державному рівні. 21 листопада 1995 року Міністерство закордонних справ України видало Миколі Медолизу закордонний паспорт 42 №3543284 на прізвище Разумовський Андрій Миколайович. Саме на це прізвище Микола Медолиз надалі зміг відкривати рахунки в багатьох банках Великобританії, Угорщини. Закордонний паспорт із фотографією Медолиза і прізвищем Разумовського завірений печаткою «Консульське управління Міністерства закордонних справ України №2». Як свідчить облікова картка, що досі зберігається в картотеці архіву Департаменту консульської служби МЗС, паспорт був виданий А.М. Разумовському, старшому науковому співробітнику Інституту газу НАН України, власнику внутрішнього паспорта VII №629786, для поїздки на 5 днів до Болгарії у відрядження від Національної академії України. Сам же Андрій Разумовський нібито мешкав у м. Києві, по вул. Серафимовича, 11, кв. 21.

Насправді такої особи — Разумовського Андрія Миколайовича — у природі не існувало, і про нього в Києві на вулиці Серафимовича ніхто нічого не знав. Водночас про існування Разумовського знали за кордоном, куди вивозилися великі суми грошей.

Встановлено відкриття рахунків на ім’я А.М. Разумовського в Royal Bank of Scotland і National Wesminster Bank. Підтверджується також схема відкриття Разумовським рахунків іноземних підприємств, власники яких залишаються невідомими. Такими підприємствами стали «Atande Limited» і «Panworth Limited» із рахунками у Westminster Bank, «Harrington European» із рахунками в Угорському зовнішньоторговельному банку, «Ashpool Limited» із рахунками в Midland Bank Plc (Лондон).

За деякими даними, 1999 року Медолиз-Разумовський вирішив порвати зі своєю діяльністю. У нього не витримували нерви: напруга на роботі, де все було задіяне для підготовки до майбутніх виборів, негаразди з дружиною. Рішення, яке Микола Медолиз приймав для себе, могло обернутися великим сюрпризом для влади напередодні президентських виборів. За його власними висловлюваннями в неофіційній обстановці, Микола більше не міг працювати в «цьому болоті».

І найголовніше. Відомо, що на початку року М.Медолиз ужив заходів, аби вийти на оточення Євгена Марчука, тоді — кандидата в президенти. У контактах із колишніми співробітниками СБУ, причетними до виборчої кампанії Є.Марчука, Микола Медолиз зізнавався в «кур’єрському» минулому і, попри перспективу притягнення до кримінальної відповідальності, спробував передати інформацію про фінансові схеми розкрадання державних коштів. Відомо про кілька таких зустрічей, під час яких М.Медолиз «зливав» інформацію. За розрахунком Миколи, інформація мала стати надбанням громадськості й докорінно змінити результат президентських виборів.

Частина цієї інформації пізніше дійшла до Григорія Омельченка й була оголошена в добре відомому депутатському запиті від 5 лютого 2002 року про розкрадання Кучмою Л.Д., Лобовим А.К., Звягільським Ю.Л. 12 мільйонів німецьких марок. У цьому запиті дуже докладно описано фінансову схему, номери рахунків, операцій. Такими даними міг володіти лише той, хто безпосередньо був причетний до операцій. Микола, за деякими даними, не лише був причетний, а й отримав певний відсоток від цієї суми за мовчання.

Чергова зустріч Миколи, під час якої він хотів передати докладну інформацію про інші схеми, рахунки, задіяні підприємства та імена, мала відбутися на початку липня 1999 року. Медолиз зробив короткий дзвінок зі свого мобільного телефону, яким підтвердив, що зустріч відбудеться у заздалегідь обумовлений час і в певному місці.

Вочевидь, у той момент хтось уже відчував «ненадійність» Миколи, прослухав його телефонний дзвінок, тому що до цієї, найважливішої, зустрічі Микола Медолиз уже не дожив.

Убивство ледве не зірвалося?

3 липня 1999 року пізно ввечері Микола Медолиз зустрівся зі своїм другом, главою правління «Райффайзенбанк Україна» Ігорем Францкевичем. Вони домовилися про поїздку на спільний відпочинок на мисливську базу «Окуніново», де мали чи то пополювати (хоча сезон полювання не було оголошено), чи то пристріляти на стенді новий мисливський карабін Миколи. У цьому питанні, що розглядалося в кримінальній справі за фактом ДТП, жодної ясності немає. Проте, судячи з матеріалів справи, Францкевич і Медолиз нібито домовилися зустрітися на базі й разом піти на полювання, причому І.Францкевич виїхав на базу першим, але навіщось написав єгерю записку з проханням розмістити Медолиза на базі у своєму будиночку. Францкевич приїхав 3 липня о 23.00 на базу й не зустрів Миколи Медолиза, оскільки про зустріч домовлялися на 3—4 годину ранку. 4 липня о 3.30 ранку Францкевич, не дочекавшись Медолиза, самостійно поїхав на полювання, попросивши єгеря розмісти Медолиза в будиночку на базі. Через 20 хвилин після цього на базу приїхав Медолиз і дуже здивувався, що Францкевич його не почекав.

Микола, напевно, здогадався, що щось не так, тим паче, і в Медолиза, і у Францкевича були мобільні телефони, і повідомити один одному про зміну планів було неважко. Медолиз категорично відмовився залишитися на базі чекати Ігоря Францкевича, сів у машину й о 4.30 ранку поїхав на Київ.

Відповідно до одних свідчень І.Францкевича, від 12 липня 1999 року, він того дня більше не повертався на мисливську базу й приїхав до «Окуніново» лише через 7—10 днів. Відповідно до інших свідчень Ігоря Євгеновича, від 4 липня 2002 року, Францкевич повернувся на базу 4 липня, в день загибелі Медолиза, о 8 годині ранку. (Причини зміни показань свідком Францкевичем І.Є. слідство не встановило.)

Приблизно через годину після від’їзду з мисливської бази «Окуніново», о 5.30, Микола Медолиз був уже мертвий.

Можливо, якщо розглядати версію навмисного убивства Миколи Медолиза, база «Окуніново» була оптимальним варіантом для реалізації плану без сторонніх. Проте того ранку, 4 липня 1999 року, Микола Медолиз, довідавшись, що Францкевич поїхав, категорично відмовився навіть заходити на територію бази. Хто знає, можливо, ті, хто чекав його там, наздогнали його лише на 51-му кілометрі траси Київ—Чернігів...

Як стверджують батьки Миколи — мати Таміла Порфиріївна і батько Микола Васильович, відразу після порушення кримінальної справи в матеріалах фігурували фотографії з місця події, на яких було видно автомобіль «Daewoo Leganza» з відкритим капотом і багажником. Єдиними пошкодженнями були тріснуте лобове скло та розбите скло лівих передніх дверцят. Слідство стверджувало, що автомобіль неодноразово перевертався, проте, виходячи з характеру пошкоджень, навіть самі працівники Броварського РВ ГУ МВС глибоко в цьому сумнівалися. Пізніше фотографії, як заявляють батьки Миколи, двічі змінювалися. Нині на фотографіях зображено розбиту вщент «Daewoo Leganza», у якій нібито їхав Микола Медолиз.

Смерть Миколи Медолиза настала від розриву аорти. Таке могло статися лише внаслідок сильного удару в спину. Дуже сильного удару...

Одна з експертиз у своєму висновку відзначила, що механізм ДТП установити неможливо, оскільки неможливо вивчити головний речовий доказ — автомобіль «Daewoo Leganza» був відремонтований і проданий. Кінці у воду.

У кримінальній справі залишилася непоміченою одна обставина. Навколо машини на місці «ДТП» були розкидані папери. Які папери? Жодної згадки про них надалі. Можливо, це й були ті папери, в яких описувалися схеми, рахунки, прізвища?..

Офіційне розслідування правди не бачить. Від погляду на знівечені та сфальсифіковані матеріали кримінальної справи №07-1373 виникає відчуття, що вже й не побачить. Правду поховали під багатотонною плитою надгробка на Байковому цвинтарі.